Розділ 98 - Вона просто безнадійна
Минуло два дні відтоді, як я повернувся до столиці з Ріґфорешії. Зараз я неквапливо блукаю вулицями столиці, все ще відчуваючи втому після всього, що сталося під час Фестивалю Священного Дерева.
У Ріґфорешії я пробув лише близько чотирьох днів, але через таку кількість подій здається, ніби минуло набагато більше часу. Не впевнений, чи то через мою перемогу на святі врожаю, але багатьом ельфам було шкода зі мною прощатися, і вони просили завітати знову, як тільки з'явиться нагода. Я також хотів би подякувати Рай-сану та Фіа-сан за їхні гостинність і прийом, тож планую відвідати їх знову з подарунками.
До речі, Аніма все ще залишається із Силами Безпеки в Ріґфорешії. Хоча Лілівуд-сан і пообіцяла допомогти з реорганізацією Сил Безпеки, це не те, що можна владнати за день чи два, тому я вирішив дозволити Анімі продовжити службу до завершення роботи. Коли після реорганізації вона прибуде до столиці, я обов'язково сходжу з нею до гарного закладу й смачно нагодую, а також подбаю, щоб вона як слід відпочила.
Останнім часом Лілівуд-сан здавалася досить заклопотаною, тож після нашого перебування в Лісі Духів ми майже не мали нагоди спокійно поговорити, але перед розлукою вона зробила одну пропозицію. Щодо тієї обіцянки, яку я дав Іріс-сан… Лілівуд-сан особисто забере мене, коли я вирушу в гості до маєтку Іріс-сан. Схоже, у Демонічному Світі чимало монстрів, а житло Іріс-сан розташоване далеко від міст, тому я справді безмежно вдячний Лілівуд-сан за таку допомогу.
Я все ще узгоджую детальні терміни свого візиту до Іріс-сан, але, схоже, вже незабаром вирушу до Демонічного Світу.
Якщо й відбулися якісь великі зміни з часів Фестивалю Священного Дерева, то це стосунки між Лілією-сан та Зіг-сан. Зараз відношення між ними повністю налагодилися, і хоча я не впевнений, чи спілкуються вони точно так само, як і раніше, але очевидно одне — бачити Лілію-сан, Лунамарію-сан та Зіг-сан разом тепер можна значно частіше. Проте найбільше мене вразило те, наскільки щасливою виглядала Лілія-сан: вона ходила з такою сяючою посмішкою на обличчі, ніби в неї вселився якийсь добрий дух.
Що ж, мета мого нинішнього візиту до міста — віддати власниці крамнички всіляких дрібничок, яку я зустрів раніше… Алісі, сувенір, який я привіз із Фестивалю Священного Дерева… а якщо точніше, частину призів, які я здобув як переможець. Чесно кажучи, я очікував чогось на кшталт кошика з фруктів, але те, що я отримав, виявилося чимось геть за межами розумного. Це просто божевільна кількість фруктів — стільки, що навіть після того, як я поділився із слугами в маєтку Лілії-сан, їх усе одно залишалося занадто багато.
За словами Рай-сана, їх було більше, ніж зазвичай, але мені цікаво: чи не намагався він просто вислужитися, оскільки поруч була Лілівуд-сан? Як би там не було, їх настільки багато, що я просто фізично не зможу все з'їсти, тому й прямую до Аліси, яка минулого разу продала мені купу чудових товарів зі знижкою. Ну, враховуючи, що минулого разу я закупився приблизно на 5000R, не думаю, що вона знову опинилася в скрутному становищі через брак їжі, як тоді…
У провулку неподалік від головної вулиці стояла невелика крамничка з вивіскою «Крамниця дрібничок» — усе так само, як і завжди. Прибувши на місце, я без особливих думок штовхнув двері… і тут же швидко зачинив їх назад.
Здається, тільки-но я побачив щось дуже дивне. Або ж мені просто здалося, але виглядало це так, ніби на підлозі лежала плюшева кішка…
— …Це кепсько… Справа вже навіть не в тому, що живіт до спини прилипає, я настільки голодна, що здається, ніби в шлунку утворилася діра…
"…………….."
— Я справді не можу поворухнутися… Навіть кроку зробити не здатна…
"…………….."
Знайомий плюшевий костюм розпластався просто на підлозі й щось бурмотів собі під ніс. Чесно кажучи, виникла величезна спокуса просто розвернутися й піти геть, просто тут і зараз, але я стримав це бажання й зосередився на «дурепі», що лежала переді мною.
— …Уннн? А, Кайто-сан~~ Ви знову прийшли щось у мене купити? А краще, як щодо того, щоб пригостити мене чимось?
— …Гмпф!
— Хіііі!? З-Зачекайте!? Чому ви виглядаєте так, ніби збираєтеся мене розтоптати!? Це ж виглядає небезпечно, знаєте!?
— …Вибач, я тебе не помітив.
— Ні-ні-ні!? Ми ж тільки-но зустрілися поглядами! Ви збиралися наступити на мене в ту ж мить, як зайшли!
Я вдавав, ніби випадково наступаю на лежачий плюшевий костюм, але, на жаль, вона з легкістю ухилилася… хоча секунду тому здавалося, що вона взагалі не здатна рухатися.
— Як ви можете бути таким жорстоким, топчучи обличчя такої красуні в першу ж секунду нової зустрічі, Кайто-сан!?
— Та ні, просто через мій зріст мені не видно, що там унизу.
— …Ну, з вашим зростом там і справді може бути погано видно.
— Тоді все в порядку.
— Зрозуміло! У цьому є сенс! …Зачекайте, ні!? Хіба це не дивно!?
Це що… Норіцуккомі? Як і очікувалося, ця особа й справді не з простих.
— …У вас такий захоплений вираз обличчя? Натомість до мене ви, Кайто-сан, аж занадто суворі, чи не так? Будь ласка, подаруйте й мені трохи любові — любові!
"…………….."
— …Кхм-кхм. З поверненням, Кайто-сан. Коли ви повернулися з Фестивалю Священного Дерева?
— Минуло вже десь два дні.
Я окинув холодним поглядом Алісу, яка підхопилася на ноги й розставила руки після власної витівки. Наступної ж миті вона привіталася зі мною ще раз — мабуть, намагаючись зробити вигляд, ніби нічого й не було. Вона тепло посміхнулася, залишаючись такою ж енергійною, як і завжди, а після обміну привітаннями спритно потерла долоні.
— Тож ви прийшли, щоб купити щось у мене й сьогодні? Що саме ви шукаєте?
— Ні, я тут не для того, щоб щось купувати…
— Тц… Ви прийшли сюди лише для того, щоб показувати мені фокуси, так? Ви збираєтеся дивитися, як я страждаю, поки самі їсте! Ви з тих людей, які насолоджуються чужим нещастям, ніби це солодкий мед, так!!!
— …Взагалі-то, я прийшов принести тобі купу фруктів як сувеніри з Фестивалю Священного Дерева, але…
— О~~ Кайто-сан, я так за вами сумувала! Мені було так самотньо й сумно, поки ви були на Фестивалі Священного Дерева. Ми розлучилися лише на кілька днів, але це відчувалося як роки! А тепер сідайте на цей стілець, я заварю для вас чаю!
"…………….."
Оце дівчисько… Я-Я справді хочу її вдарити… Спостерігаючи за тим, як поведінка Аліси кардинально змінилася, коли вона почала швидко ставити стілець перед прилавком, я відчув шалене бажання вліпити їй по голові з усієї сили. Але якимось дивом утримався й просто сів. У цей момент Аліса почала знімати свій плюшевий костюм, під яким виявилася та сама театральна маска, яку я бачив раніше.
— Арее? Цього разу ти носиш цю маску разом із плюшевим костюмом?
— Так, я не хочу щоб Кайто-сан знову засоромив мене, раптом роздягнувши й розглядаючи моє оголене тіло серед білого дня, як того разу.
— …Припини так говорити, це звучить двозначно й вводить в оману.
— Залишимо це, Кайто-сан! Їжа, де їжа!? Чи не могли б ви якнайшвидше дістати її!?
— Т-Так…
Перебуваючи під невеликим тиском Аліси, яка наблизилася з досить моторошним виглядом, я дістав велику кількість фруктів із Магічної Скрині. Очі Аліси засяяли… Ну, я не можу це чітко розгледіти через її маску, але, судячи з її рухів, здавалося, що її очі й справді якось світилися.
— Так багато!? Це справді все мені!?
— Е? Ааа, звісно.
— Кайто-сан, ви справді ікемен! Який мрійливий! Я така щаслива, що була б не проти, якби Кайто-сан обійняв мене просто зараз!
— Дякую, але утримайся від цього, будь ласка.
— Ви навіть використовуєте ґейґо, тільки щоб відмовити!?
Як би це сказати… Вона така ж галаслива, як і завжди. Аліса виглядала в захваті. Швидко заваривши мені чашку чаю, вона одразу ж впилася зубами у фрукт.
— Уууухх… Моя перша їжа за «чотири дні». Це так смачно.
— …Чотири дні?
— Так, у мене не було жодного покупця відтоді, як Кайто-сан заходив минулого разу. Я серйозно готувалася помирати.
— Гей, зачекай секунду — хіба я не витратив минулого разу майже 5000R? Що сталося з тими грошима?
Почувши, що Аліса нічого не їла аж чотири дні, я мимовільно допитувався, як таке взагалі сталося. Минулого разу я купив у її крамниці товарів десь на 5000R, а це майже півмільйона єн. Навіть якщо ціни тут відрізняються, цих грошей їй мало б вистачити щонайменше на два місяці. Коли я запитав, куди поділися всі ті гроші, Аліса відвела погляд і щось забурмотіла собі під ніс.
— ……Усі вони вже закінчилися.
— Як, чорт забирай, усе… Може, у тебе є борги, які треба виплачувати?
"……………."
— Що!? Я-Якщо є щось, чим я можу допомогти…
Я ще не дуже добре знаю Алісу, але коли зустрічав її раніше, вона казала, що взагалі не має грошей… Тож для цього мала бути причина. Якщо це так, то логічно, чому вона так відчайдушно намагалася продати мені свої товари. Можливо, це борг, залишений її батьками, або її обдурили, змусивши взяти на себе величезну суму… Чорт, мені варто було вислухати її уважніше. Можливо, Алісі було важко, і вона просто намагалася вдавати веселу, щоб відволіктися. Я не знаю деталей її ситуації, але якщо є щось, що я можу зробити, щоб допомогти їй…
— ……Я просто не можу зупинитися… «азартні ігри» — Ой!?
Почувши, що вона знову верзе дурниці, я мимовільно дав їй підзатильника.
— За що ви мене вдарили!?
— Скоріше, чому ти думала, що я тебе не вдарю!? Ехх? Я маю на увазі, зачекай секунду, ти… причина, чому у тебе немає грошей чи їжі… це те, що ти все програла в азартні ігри!?
— В-Все в порядку! Мені просто не пощастило того разу… але наступного разу я все відіграю!
— Це саме те, що кажуть усі ті, хто збанкрутував через азартні ігри! Я не кажу, що тобі не слід грати, але хіба ти не можеш принаймні робити це в міру!? Тримай це під контролем! Не витрачай усе до такої міри, що в тебе навіть немає їжі!
— Кайто-сан, боляче… Боляче.
Я схопив Алісу за комір і в розпачі почав трусити її вгору-вниз. Ця велика дурепа… Я думав, що вона безнадійна, але все виявилося ще гірше, ніж я уявляв… Ні, якщо вона справді гірша, ніж я думав, я навіть не знаю, чому взагалі хвилювався…
Дорогі мамо і тату — я знову зустрів Алісу й трохи більше дізнався про її ситуацію. Ні, серйозно, як би це сказати… Аліса справді обурлива — Вона просто безнадійна.
.
.
.
(П.П Хех, ну Алісі просто нудно.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]