Розділ 97 - Я стаю ближчим до Куро……
Переможець фестивалю врожаю проводить ніч у Лісі Духів.
Я ніколи раніше не спав просто неба, тому прийшов до святилища з величезною тривогой на душі. Але потім, з якогось дива, з'явилася Куро, ніби просто випадково проходила повз.
— ……Серйозно, Куро, ти кожного разу з'являєшся абсолютно нізвідки.
— Ахаха, я просто хотіла побачити Кайто-куна, тож піддалася пориву й прийшла сюди разом із тобою.
— А якщо точніше, як ти взагалі дізналася, що я тут?
— Е? Та це завдяки предмету, що на шиї Кайто-куна… Звісно ж, це моя інтуїція!
— Ей, зачекай-но хвилинку, що ти тільки-но хотіла сказати…
Ти ж говорила про предмет, який використала, чи не так? Е? Що? Вона натякає, що наклала якусь магію на це намисто, щоб відстежувати мене?
Як би це мовити… Відчуваю, що це дещо таке, у чому мені обов'язково варто розібратися. Проте Куро з посмішкою на обличчі лише невимушено продовжила.
— А-а-а! Кайто-кун, я чула, що ти був поранений, з тобою все гаразд?
— Е? А-Ааа… Тепер усе в гаразд.
— Зрозуміло~~ Я така рада, що ти в безпеці, Кайто-кун. А, точно! Я чула, що ти переміг на фестивалі врожаю! Це неймовірно, Кайто-кун! Вітаю!
— Е? А-Ааа… Дякую.
Я кивнув, на мить забувши, про що збирався запитати, завалений стрімким потоком слів Куро, що сипалися, наче з кулемета.
"До того ж… як би це сказати… уннн… що взагалі відбувається…"
«Вітаю з перемогою». Я чув це вже стільки разів, що ці слова, здається, досі лунають у мене у вухах. Я переконаний, що вже подякував поважним ельфам, але, чесно кажучи, зовсім не відчував, що заслужив цю перемогу.
Однак, коли ці слова мені мовила Куро, з глибини мого серця вирвалось… справжнє щастя.
Ці слова могли бути простими, але мені здалося, ніби всі мої старання були недаремними… Я відчув таке цілковите сповнення, ніби всі зусилля, докладені того дня, були варті того, щоб почути лише ці кілька слів.
Побачивши мене таким, Куро спалахнула посмішкою, яскравішою за сонце, після чого дістала знайомий паперовий пакет.
— Для Кайто-куна, тримай, це тобі!
— …Я так і знав, що ти знову дістанеш міні-кастели.
— Фуфуфу, цього разу міні-кастели у спецверсії «На честь перемоги Кайто-куна»! Вони відрізняються від звичайних!
— ……Що це взагалі за версія така?
Я очікував, що це буде звичайні міні-кастели, але Куро стверджувала, що цього разу вони особливі.
Дивлячись на її гордовиту посмішку та гордо випнуті груди (попри те, що вони були такими ж пласкими, як і завжди), я хотів запитати, чи не могла б вона хоч трохи покращити відчуття назв, але вирішив залишити це при собі й просто взяв міні-кастелу.
На вигляд вона була такою ж, як і завжди — чи то начинка була іншою? Чи, можливо, це були ті самі солодощі з дивними сюрпризами, як-от міні-кастела з васабі, яку я куштував у Широ-сан?
— Прискіпливий погляд~~ Прискіпливий погляд~~
— Не треба озвучувати це вголос!
— Прискіплі-и-и-ивий погля-я-я-яд~~~~~
— Д-Дякую за частування.
Куро очікувально витріщилася на мене, сама ж вимовляючи звуконаслідування.
Схоже, шляху для відступу не було, тож я зібрався з духом і поклав міні-кастелу до рота.
— Аре?
— Ну як тобі?
— Та ні, це смачно, як і завжди, але… відчувається якось трохи інакше, ніж зазвичай?
Міні-кастела, яку я скуштував, не мала кардинальних відмінностей від тих, що я їв раніше. Зазвичай я б подумав, що вона точно така ж, як і завжди.
Але чомусь у ній було щось таке, що здавалося не зовсім звичним… Це важко пояснити, але смак здавався трохи простішим, і я виразно відчував, що вона домашня. Чесно кажучи, ця мені сподобалася навіть більше за звичайну.
— Хммм. Як я й думала, вона не така смачна, як зазвичай?
— Е? Ні, насправді мені смак цієї подобається навіть більше…
— Справді!? Слава Богу~~ А я вже думала, що нічого не вийде, адже я не можу змагатися з Ейн у кулінарії.
— Уннн? Що це означає?
— А, ну… Насправді ці міні-кастели спекла я сама. Я така рада, що вони вийшли вдалими~~
Виявляється, ці міні-кастели спекла Куро… Точніше, я гадав, що Куро готувала їх увесь цей час, але насправді їх увесь цей час пекла Ейн-сан!? Навіть ті міні-кастели з васабі всередині!?
Я був приголомшений зізнанням Куро, але нічого не міг сказати, бо ці міні-кастели справді припали мені до смаку. Я закидав їх до рота одну за одною, куди швидше, ніж зазвичай.
З'ївши всі міні-кастели, я сів поруч із Куро на татамі й почав милуватися дивовижним місяцем крізь отвір у стелі.
Якщо замислитися, коли ми вперше зустрілися з Куро, хіба ми не дивилися ось так само на місяць разом? Дивно, втім — минув лише якийсь місяць, але здається, ніби минула ціла вічність.
— А, точно. Кайто-куне, «Шалтір» хвалила тебе раніше.
— Шалтір? Хто це?
— У суспільстві її називають «Король Фантазмів, Безликий».
— Хех?
— Вона моя хороша подруга, і іноді приходить до мене в гості… Минулого разу, коли ми бачилися, вона похвалила тебе, сказавши, що ти «багатообіцяючий». Це справжня рідкість, щоб Шалтір когось хвалила, тож отримати від неї похвалу — це справді велика подія!
— Н-Ні, зачекай хвилинку! Я не думаю, що взагалі колись зустрічав цю Шалтір?
Я геть не очікував, що ім'я Короля Фантазмів вирине нізвідки.
Але щоб вона хвалила мене… навіть перебравши в голові всіх, кого я зустрічав, я все одно уявлення не мав, хто вона така.
— Ні, я не думаю, що ти зустрічав її раніше.
— Е?
— У Шалтір так багато підлеглих, розкиданих по всьому світу. Вони всюди. Вона найпроінформованіша істота на цій планеті. Вона, ймовірно, знала про тебе від самого моменту, як ти прибув у цей світ.
— Що це взагалі таке? Звучить моторошно.
Схоже, Король Фантазмів — це істота, яка, здається, знає геть усе.
Іншими словами, у неї є агенти, розкидані по всьому світу, які збирають усяку інформацію… Чесно кажучи, вона цілком може виявитися найстрашнішою з Шести Королів.
— Мені здається, що ти її також зацікавив, тож вона може прийти й зустрітися з тобою найближчим часом.
— Е? А-А це взагалі безпечно? Просто Лілівуд-сан казала мені бути обережним із Королем Фантазмів…
— Хммм. Це правда, що Шалтір буває дещо сухою у деяких речах… але мені з нею спілкуватися куди простіше, ніж із Мегідо, тож усе має бути гаразд.
— Мегідо… це був Король Війни, так? Е? Мегідо-сан ще гірший за неї?
— Перше, що він, ймовірно, скаже тобі під час зустрічі, це: «Давай побиймося». Він просто обожнює битися.
— Що це взагалі таке? Звучить моторошно.
Щоб хтось кидав виклик на бій одразу при зустрічі? Це берсерк до мозку кісток. Або ж, якщо когось подібного порівнюють із Королем Фантазмів, хіба це не означає, що Король Фантазмів неймовірно небезпечна?!
Я все ще не зустрічав Короля Війни, Короля Драконів та Короля Фантазмів… але щоб двоє з цієї трійці були небезпечними? Ні, ну, я ж не обов'язково _зустрінуся_ з ними… і навіть якщо зустрінуся, це ж точно станеться не найближчим часом, тож усе буде добре. Усе буде добре.
— ……Кайто-кун, твоє серце калатає неймовірно швидко.
— ……Уннн? Що це ти так раптом…?
Поки в моїй голові панував цілковитий хаос через Короля Фантазмів та Короля Війни, Куро заговорила тихим, лагідним голосом.
— Кайто-кун, ти працював куди наполегливіше й виріс значно більше, ніж я взагалі могла собі уявити…
— "………………"
Куро не дивилася на мене, коли казала це. Її погляд залишався прикутим до місяця вгорі.
З цим її милим обличчям і м'яким місячним сяйвом, що освітлювало її, вона мала майже неземний вигляд, наче щось прямо з фантастичної картини.
— ……Є дещо, що я хочу здобути.
— Е?
— Я хотіла цього дуже, дуже давно, але так і не змогла знайти, і мені так, і не вдалося це отримати… Я шукала це вічність. Мабуть, навіть від самого моменту, як народилася у цьому світі…
Було важко уявити, якою може бути відповідь на її слова.
Вона достатньо сильна, щоб битися з Богинею Творцем, має більше грошей, ніж будь-хто, її люблять родина та підлеглі, і її шанують як вершину Демонічного Світу.
Чого б це Куро, яка має абсолютно все, могла бажати такого, що не спроможна здобути від самого народження? Це щось неймовірно цінне? Чи, можливо, щось таке, чого взагалі не існує в цьому світі?
Ніби відчувши мої думки, Куро повернулася до мене з посмішкою.
— Це не щось таке вже й незвичайне. Я переконана, що всі інші, у тому числі й Кайто-кун, мають це. Але я ніяк не можу це здобути… скільки б разів я не намагалася, я так і не змогла це знайти.
— ……Що ж це, дідько таке…?
— ……Це таємниця. Але, дай-но подумаю. Якщо Кайто-кун знайде це… я… мабуть, буду щаслива.
— "………………"
Під місячним сяйвом, дівчина з незліченними таємницями посміхалася.
Ця посмішка настільки прекрасна, що я не можу відвести від неї очей, але вона така ж швидкоплинна, як і саме місячне світло.
— Ну, якщо облишити це, я думаю, Кайто-куну вже час спати, чи не так? Ти, мабуть, виснажився після всього, що сталося сьогодні.
— Е? А, ну… Уннн. Твоя правда.
Раптова зміна теми з боку Куро відчувалася більше як тиха просьба не розпитувати далі.
Зрештою, моє запитання так і залишилося без відповіді, як і чимало інших таємниць довкола Куро.
Але одне я знаю достеменно: вона шукає щось, чого вона справді жадає… і мені здавалося, що якщо я зрозумію, що це, можливо, я зможу стати ближчим до неї.
— ……Ковдра та татамі… Гадаю, подушки в мене немає, але цього має бути достатньо, щоб заснути.
— Про що ти говориш, Кайто-кун? Якщо тобі потрібна подушка, то ось вона, прямо тут.
— Е? Де?
— Дивись, ось.
З посмішкою на обличчі Куро поплескала по своїх колінах.
— Н-Ні, як і очікувалося, це вже… якось……
— Ти ж не вперше спиш у мене на колінах, тож не треба так соромитися.
— ……Уууххх, гаразд.
— Уннн, ага. Чесно кажучи, бути відвертим — це найкраще.
Зрештою, я знову не зміг встояти й поклав свою голову Куро на коліна, попри сором.
Майже миттєво, маленька ручка опинилася на моїй голові, ніжно гладячи моє волосся.
Цього виявилося достатньо, щоб я заплющив очі, і моя свідомість почало вислизати, поки я поринав у приємну дрімоту.
Оточений теплом Куро — і під головою, і з усіх боків, — мій розум повільно поринув у сон.
— ……Добраніч, Кайто-кун.
— ……Уннн…… Добраніч…… Куро……
Дорогі мамо і тату — Куро й надалі залишається самою собою, бережучи в собі безліч таємниць. Але я виразно це відчуваю. Поволі, крок за кроком — я стаю ближчим до Куро……
————
Пестячи голову Кайто, який мирно спав у неї на колінах, Куромуейна трохи самотньо посміхалася.
— ……Серйозно, яка ж ти жорстока дитина, Кайто-кун… Хоча я мала б здатися вже дуже давно…
Вона ніжно й співчутливо гладила Кайто по голові, бубонячи собі під ніс. Вираз її обличчя відображав складні почуття в її серці, непевна, чи варто їй сумувати, чи радіти.
— ……Хоч ти й покинеш цей світ через рік… Чому ти так сильно бентежиш мене?
Її прекрасний голос лунав у тихому святилищі, несучи в собі звук, схожий на плач. Це був голос, сповнений глибоких емоцій — трохи сумний, але приправлений щастям.
— ……Скільки разів Кайто-кун зраджував мої очікування? Та розмова з Широ… та зустріч із Іріс… той випадок, коли Кронос-тян розповіла тобі про мене…
У цей момент рука Куромуейни, яка ніжно гладила Кайто по голові, зупинилася. Повільно, аби не розбудити його, вона пригорнула його голову в ніжні обійми.
— ……Через це я почала сподіватися… Що, можливо, якщо це Кайто-кун…
Все ще ніжно обіймаючи його, наче найцінніший скарб у світі, її щоки спалахнули рум'янцем, і Куромуейна прошепотіла думку, яку ніколи не змогла б сказати Кайто прямо — принаймні поки що.
— ……Я люблю тебе… Кайто-кун.
————
<Примітки автора>
Таємничий Король Фантазмів => Справжнє ім'я легко розкрито.
Вона націлилася на Кайто => замість того, що думали інші, вона до нього дуже прихильна.
Усі серйозні прапори розв'язки були просто розтрощені в цьому розділі.
Хай там як, це кінець арки Зіг…… разом із аркою Фестивалю Священного Дерева, а наступні розділи будуть присвячені появі решти членів Шести Королів.
Також у звіті про діяльність у наступному розділі незабаром має бути опублікований поточний лічильник прихильності дівчат.
.
.
.
(П.П Ну що ж, перше зізнання Куро.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]
