Розділ 96 - Вона прийшла вслід за мною
Настала ніч, і головна подія Фестивалю Священного Дерева нарешті розпочалася.
Площа в центрі Ріґфорешії була дивовижно прикрашена й вщент заповнена людьми.
Не впевнений, чи то через те, що мисливський турнір цього року скасували, чи через те, що я виявився єдиним, хто здобув перемогу, але довкола мене зібралася просто величезна юрба.
Чесно кажучи, за такої кількості людей я сподівався, що зможу просто загубитися в натовпі й залишитися непоміченим… але, звісно ж, вони миттєво помітили мене через медаль на грудях.
— Вітаю з перемогою, ти чудово впорався… До речі, моїй доньці якраз приблизно стільки ж років, скільки й тобі…
— Ні, е-ем…
З якогось дива дорослий ельф-чоловік з усіх сил намагається сватати мені свою доньку…
— Е-Ем, я збираюся до столиці… Не бажаєте якось повечеряти разом зі мною…?
— Хех? Е?
Молода дівчина-ельфійка, чиї щоки густо спалахнули рум'янцем, запрошує мене на вечерю…
— Міяма-сама… така гусінь, як я… мала дурість кинути вам виклик. Будь ласка, прийміть мої вибачення!
— …Я навіть уявлення не маю, хто ви така.
І, з якогось дива, дівчина-ельфійка, яка, схоже, є Магом Духів, падає переді мною на коліна одразу ж після знайомства…
Хай там як, ситуація швидко вийшла з-під контролю, і я, повністю спантеличений, уявлення не мав, що з цим усім робити.
Але саме тоді… дехто, від кого я цього геть не очікував, прийшов мені на допомогу.
— Яка зухвалість! Не смійте так безцеремонно звертатися до Господаря, бо я розірву вас на шматки!!!
— "………………"
Так, саме в цей момент з'явилася Аніма. Вона зробила грандіозну появу і наче хвилеріз, заступала шлях людям, що мчали на мене, мов цунамі.
Так… дехто тут і там міг добряче отримати на горіхи, але це справді таке полегшення, що шквал запитань нарешті припинився.
— Дякую, Анімо. Ти справді врятувала мене. Я був би вдячний, якби ти поводилася трохи стриманіше, але, будь ласка, продовжуй у тому ж дусі.
— Господарю… Так! Ця негідна Аніма виконає свій обов'язок на повну!!!
Не впевнений, чи вона так зраділа похвалі, але вона посміхнулася мені, наче квітка, що розпустилася, а потім із ще більшим завзяттям почала відганяти людей, які підходила надто близько… хоча, здається, кількість людей, які відлітали вбік, лише зросла. Вона що, пропустила повз вуха мої слова про стриманість? А, он ще одна людина щойно полетіла…
Завдяки зусиллям Аніми… ну, точніше, її буйству, я нарешті дістався до ельфійських верхівок, щоб привітатися.
Як я й очікував, через Лілівуд-сан усі вони поставилися до мене дуже тепло, тож наше привітання пройшло без жодних перешкод.
— Кайтокун-сан! Вітаю з перемогою~~
— Щиро дякую вам, Раз-сан.
Раз-сан випалила свої слова привітання, а я подякував їй у відповідь.
Саме тоді я раптом усвідомив, що ніде не бачу Нейн-сан, яка мала бути тут разом із Раз-сан на Фестивалі Священного Дерева.
— Кхм, Раз-сан. А де Нейн-сан?
— …Ну, Нейн-сан знову поводиться якось дивно.
— Е? Що сталося?
— Я й сама не дуже розумію, але після того, як вона підбадьорилася в перший день Фестивалю Священного Дерева, у неї знову почалися якісь дивні напади… О, он вона! Нейн! Сюди!
Схоже, Нейн-сан поводилася дивно, і коли я розпитав про це, Раз-сан озирнулася й гукнула когось.
Повернувшись у бік, куди вона вказувала, я побачив Нейн-сан, яка ховалася в тіні будівлі.
Коли Нейн-сан помітила нас, попри свої обладунки, вона почала ніяково переступати з ноги на ногу, явно спантеличена. За мить вона повільно покрокувала до нас.
— Нейн-сан?
— !? К-К-Кайто-сан, д-д-Доброго ранку!
— …Взагалі-то зараз ніч.
— В-В-Вітаю з п-п-перемогою!
— Т-Так… Дякую. Е-ем, Нейн-сан, з тобою все гаразд?
— Т-Так!?
Щось точно було не так. Нейн-сан поводилася зовсім інакше — вона здавалася повністю охоплена панікою й затиналася на кожному слові.
"Що відбувається? Вона зле почувається, чи річ у чомусь іншому?"
— Нейн-сан, ти бува не захворіла…?
— Авава, Кай-Кайто-сан, твоє обличчя надто близько… е-екс…
— Екс?
— Екскузмі-і-і-і!!!
— Еее? Зачекай, Нейн-сан!?
Схвильований, я зробив крок назустріч, але це збентежило Нейн-сан ще дужче… і вона втекла з неймовірною швидкістю.
Після того як вона втекла, ми з Раз-сан, що залишилися на місці, лише спантеличено перезирнулися.
— ……Нейн-сан, серйозно, що з нею таке?
— Та я й сама не знаю, просто відтоді, як ми зустріли Кайтокун-сана, вона постійно бубонить якісь дивні речі, на кшталт «дошлюбні дискусії» чи «вединг».
Вединг? Весілля? Ні, говорити про весілля ні сіло ні впало тут немає жодного сенсу, тож вона, мабуть, мала на увазі щось інше.
Хмм, я непокоюся за неї, але… поки що залишу її на Раз-сан. Мені все ще потрібно продовжувати вітатися з усіма, тож я обмінявся кількома словами з Раз-сан, перш ніж ми розійшлися, кожен у своїх справах.
————
Подалі від гамірної та гучної атмосфери Ріґфорешії, зараз я блукаю Лісом Духів абсолютно самотньо.
Схоже, у духів є свої власні звичаї, тому замість звичної зграї духів, які оточують мене вдень, зараз довкола лише кілька з них, які тихо супроводжують мене.
Слідуючи за ними крізь ліс, я дійшов до святилища… точніше, до печери.
— Це виглядає…
Виявилося що це куди складнішим місцем для сну, ніж я собі уявляв.
Зробивши крок усередину, я побачив круглий отвір у стелі, крізь який лилося місячне сяйво, створюючи сюрреалістичну, майже магічну картину, поки духи стояли вздовж стін святилища.
Схоже, у них і справді чимало звичаїв, оскільки величезна кількість духів вишикувалася в стрункі ряди всередині цього просторого святилища, застигнувши непорушно й витріщаючись просто на мене.
"Хех? І що мені тепер робити… Просто дійти до середини й лягти?"
Можливо, це призначено для того, щоб показати обличчя переможця духам.
Я вже бачив, як Лілівуд-сан вела за собою цілу гору духів, але бачити таку кількість духів разом усе одно мало б бути рідкісним та цінним досвідом.
Оглядаючи святилище, омите місячним сяйвом, я перевів погляд на землю й важко зітхнув.
"Ага, якщо відкинути велич картини довкола… як сучасний хлопець, я справді ламаю голову над тим, де саме мені належить спати."
"Підлога тут із бруду та землі… М-да, варто було здогадатися, що я спатиму не на ліжку, а на піску."
"Чи варто мені радіти, що це принаймні не щось тверде, як камінь? Чи краще й надалі гадати, як дідько мене взагалі занесло у таку ситуацію…"
— У мене ж усе тіло затерпне після сну тут… Це буде важкувато, навіть із моєю ковдрою…
— Тоді як щодо того, щоб постелити татамі?
— Ага, твоя правда, я був би дуже вдячний за татамі… Е?
— Уннн?
Я гадав, що просто бурмочу собі під ніс, опустивши плечі, але з якогось дива почув відповідь.
Духи не вміють розмовляти… але цей голос звучав дивовижно знайомо. Навіть більше ніж просто знайомо — здається, я чув його чи не щодня.
— …Чому ти тут, Куро?
— Ехехе, я прийшла услід за тобою.
Відповіла Куро із сором'язливою посмішкою на обличчі.
Утім, цей її вираз обличчя, здавалося, м'яко сяяв у місячному світлі.
Дорогі мамо і тату — як переможець фестивалю врожаю, я проведу ніч у Лісі Духів. А потім з якогось дива — Куро прийшла вслід за мною.
————
<Примітки автора>
Святилище духів (печера). Куро прийшла на побачення.
↓
Намет.
Татамі.
М'який футон.
Ось і все, що потрібно для ідеального кемпінгу!
.
.
.
(П.П Нейн напевно вже встигла у себе в думках одружитись на Кайто, родити дітей, дати їм імена і тд.., ахахахаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]
