Розділ 94 - Здається, я зміг допомогти Зіг-сан
— …Звісно, я розумію, що Кайто-сан не мав жодного лихого наміру. Але скільки разів це вже повторювалося? Куромуейна-сама, Богиня Творець-сама, Король Смерті-сама, а тепер ще й Король Світу-сама… Навіть якщо не враховувати Кронос-сама, це вже чотири рази!
— …Так.
— У мене вже просто уривається терпець, тож хіба я не можу хоч цього разу як слід висварити Кайто-сана!?
— Я-Я розумію, усе так, як ви й кажете.
Перед Лілією-сан, яка стояла із сумним виразом на обличчі… точніше, вже майже зі сльозами на очах, я сидів у позі сейдза, низько схиливши голову.
Наша розмова, звісно ж, точилася довкола Лілівуд-сан, і оскільки вона була вже третім членом Шести Королів, схоже, терпіння Лілії-сан остаточно урвалося.
Але навіть так, не можу сказати, чи то вона розуміє, що я зробив це не спеціально, тому й не кричить на мене… скоріше, це більше схоже на те, що вона просто виливає свої скарги.
— …Ну, принаймні цього разу Кайто-сан нічого від мене не приховував, та й, на щастя, Король Світу-сама виявилася не такою проблемною, як інші. Тож давай просто поставимо на цьому крапку.
— Д-Дякую вам.
Схоже, нотація — а точніше, виливання образ — нарешті добігли кінця, бо Лілія-сан важко зітхнула, а її напружений вираз обличчя розвіявся.
Мені справді страшенно шкода, що я довів Лілію-сан до такого стану, і я розумію: особистості, з якими я зв'язався, настільки дивовижні, що навіть зазвичай добрій Лілії-сан здається, ніби вона опинилася на межі катастрофи.
Ні, мені справді дуже шкода… але… якби я міг поскаржитися лише про одну-єдину річ… Лілія-сан, я був би куди щасливішим, якби ви дійшли цього висновку… хвилин на 30 раніше.
"У мене вже так заніміли ноги, що я їх геть не відчуваю…"
Нарешті вирвавшись від гніву Лілії-сан, я повернувся до решти. Вони, схоже, заздалегідь домовилися не згадувати про те, що щойно сталося з Лілією-сан, тож привітали мене цілком буденно.
— Міяма-сама… Сюди, будь ласка.
— Лунамаріє-сан? Що це за конверт?
Щойно я повернувся, як Лунамарія-сан із вельми задоволеним виглядом простягнула мені конверт. Коли я взяв його й зазирнув усередину, то виявив там досить чималу суму грошей.
— Ну-у~~ Я добряче заробила завдяки Міямі-сама. Я зараз у такому стані, що посмішка просто не сходить з мого обличчя. Тож це невеличкий знак моєї вдячності.
— Х-Хех…?
Схоже, Лунамарія-сан поставила всю свою зарплату на мене й зірвала куш, що й пояснювало янгольську посмішку, яка розпливлася на її обличчі.
"Серйозно, ця нікчемна покоївка… Якби вона навіть зварила бруд з-під нігтів Ейн-сан і випила його, чи допомогло б це їй бодай трохи виправитися?"
Та менше з тим, відповівши Лунамарії-сан і перевівши погляд в інший бік, я помітив Фіа-сан, яка сиділа на стільці з повністю розбитим виглядом.
— Гей, а що не так із Фіа-сан?
— Міяма-кун… Будь ласка, залиш її поки що в спокої. Зараз Фіа переживає захід сонця свого життя.
— Хех?
— …2000… Зібрати 2000… Монстр…
З виразом обличчя людини, яка повністю вигоріла, Фіа-сан белькотіла під ніс, що я монстр. Збентежений такою тугою на її обличчі, я спробував звернутися до неї, сподіваючись бодай якось втішити.
— …А, ні, я здобув стільки лише завдяки силі Лілівуд-сан, сам я зібрав не так уже й багато.
— Тоді… скільки ти зібрав до того, як зустрів Короля Світу-сама?
— …Десь 300 з гаком.
— …Будь ласка, прийми мене в учениці!
— Чому!?
Схоже, її душевний стан виявився надто крихким, бо з якогось дива Фіа-сан раптом бахнулася в догеза й почала верзти якісь нісенітниці.
Ми з Рей-саном намагалися заспокоїти її, поки вона перебувала в цьому стані… За якийсь час вона нарешті підвела голову й повернулася до своєї звичної статури.
"Тож, схоже, я в багатьох речах перегнув палицю."
"Треба було заздалегідь розпитати їх детальніше про результати попередніх фестивалів врожаю."
— Що ж, Кайто-сан і справді не припиняє дивувати мене найрізноманітнішими способами… Але це ж уже востаннє, правда?
— …А, ні, це…
— …У тебе все ще щось є…?
Попиваючи чай, який для мене заварила Лунамарія-сан, я почув слова Лілії-сан про те, як вона щиро втомилася від сюрпризів. Це змусило мене замислитися про вміст моєї Магічної Скрині.
Тепер, коли Фрукт Дерева Світу в моїх руках… Легко уявити, яка ситуація зчиниться, якщо я дістану його просто зараз.
Проте це не означає, що я збираюся приховувати його й надалі… Просто я непокоюся через наслідки, особливо з боку Лілії-сан…
Я замислився на мить, а потім, замість того щоб відкладати це на потім, дістав Фрукт Дерева Світу з Магічної Скрині й поклав його на стіл.
— Що це?
— Яке гарне.
Кусунокі-сан та Юдзукі-сан допитливо нахилили голови, розглядаючи Фрукт Дерева Світу, який виглядав наче прозорий кришталь.
Але не лише вони — Лілія-сан та Лунамарія-сан також спантеличено схилили голови, побачивши його.
А, якщо подумати, Лілія-сан казала, що ніколи раніше не бачила справжнього…
— М-Міяма-кун!? Тільки не кажи мені… що це!?
Схоже, Рей-сан здогадався, бо його обличчя закам'яніло від шоку, ніби він не міг повірити власним очам.
— Так… Це Фрукт Дерева Світу. Я отримав його від Лілівуд-сан.
— [ ! ? ]
Від моїх слів усім перехопило подих від здивування.
І не дивно. Фрукт Дерева Світу вкрай рідко з'являється на людях, і одного лише слуху про те, що він стане призом на мисливському турнірі, було достатньо, щоб приголомшити їх. Тож цілком природно, що вони так відреагували, коли справжній Фрукт Дерева Світу з'явився перед ними.
Усі якийсь час мовчки витріщалися на Фрукт Дерева Світу, але потім… вираз обличчя Лілії-сан згас.
— "………………"
— Ну-у, Міледі?
Лілія-сан підхопилася з абсолютно порожнім обличчям, підійшла до кутка кімнати… сіла на підлогу й обняла коліна руками.
— Міледі!?
— ……Чому… Чому… Після стільки років пошуків я навіть не змогла торкнутися до нього… То чому, дідько б його взяв, вийшовши лише на кілька годин, ніби просто за хлібом, ти здобув його так легко й швидко…?
— Міледі, будь ласка, заспокойтеся!
— Уууххх… Уааааххх! Ну за що-о-о, Кайто-сан, я ненавиджу тебе-е-е-е!!!
……Вона розплакалася.
Схоже, це стало для неї величезним шоком: те, що я без жодних зусиль здобув Фрукт Дерева Світу — річ, яку вона розпачливо шукала роками й не могла знайти. Лілія-сан зламалася й ридала, наче дитина.
Спостерігаючи за нею, у моїй душі вирували найрізноманітніші емоції, але я взяв Фрукт Дерева Світу в руку й простягнув його Зіг-сан.
— Зіг-сан, тримай…
— [ ! ? ]
— Учора я чув від тебе, що ти не плануєш зцілювати цю рану, але, можливо, колись ти зміниш свою думку… і зможеш використати його тоді.
— [ ! ? ! ? ]
Зіг-сан витріщилася на Фрукт Дерева Світу, який я їй пропонував, і миттєво почала енергійно хитати головою.
Я певною мірою передбачав таке — Зіг-сан, ймовірно, не хотіла приймати таку цінну річ.
Але що стосується мене, я справді дуже хотів, щоб цей фрукт дістався Зіг-сан, тож вирішив трохи наполягти.
Швидко схопивши її за руку, я вклав Фрукт Дерева Світу прямо в її долоню.
— Навіть якщо ти не плануєш його використовувати, усе гаразд. Я просто… хотів зробити щось для тебе, Зіг-сан, адже ти завжди так сильно мені допомагаєш…
— [ ~ ~ ! ? ! ? ]
Вона що, справді аж так збентежилася? Коли я стиснув її руку, обличчя Зіг-сан вмить залилося густим рум'янцем, а в очах з'явилася цілковита розгубленість. Проте вона чудово зрозуміла, що я не відступлю. Зробивши коротку паузу, вона нарешті взяла Фрукт Дерева Світу.
Зіг-сан тримала Фрукт Дерева Світу обома руками так дбайливо, ніби це було щось найцінніше у світі. За мить вона обережно сховала його у свою Магічну Скриню, після чого дістала аркуш паперу та ручку.
— [Величезне дякую тобі, Кайто-сан.]
— А, ні, я не хотів бути нав'язливим… але, як на мене, краще мати більше варіантів вибору.
— [Так, мабуть. Зараз я все ще не вирішила, буду використовувати його чи ні, але… я берегтиму його як зіницю ока.]
— Так, я вважаю, що тобі краще чинити так, як підказує серце, Зіг-сан.
— [Ти… справді…]
Написавши це, Зіг-сан відклала ручку з папером і раптом різко простягнула до мене руки, міцно обнявши. — Е?
— Зачекай!? Зіг-сан!?
— "………………"
Зіг-сан, яка була майже одного зросту зі мною, потримала мене в обіймах кілька митей, після чого трохи відсторонилася й наблизила губи до мого вуха.
— Дякую тобі.
Можливо, це лише моя уява, але коли я почув цей голос, то відчув, як щось м'яке легенько торкнулося моєї мочки вуха.
Дорогі мамо і тату — я віддав Фрукт Дерева Світу Зіг-сан. Вона все ще не знає, чи буде його використовувати, але на одну-єдину мить — здається, я зміг допомогти Зіг-сан.
————
<Примітки автора>
Поки Лілія…… плакала.
Кайто…… фліртував.
Гадаю, Лілії можна буде пробачити, навіть якщо вона пропише Кайто пару тумаків.
.
.
.
(П.П Згоден із автором, що до пару ударів для Кайто.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]