Розділ 93 - Там була Шура
Коли я повернувся до міста Ріґфорешія, ну, я певною мірою очікував чогось подібного, але… галас зчинився просто неймовірний.
Утім, нічого дивного, адже поруч зі мною йде сам Король Світу, Лілівуд-сан. Для ельфів, які поклоняються їй наче божеству, це, мабуть, приголомшливе видовище.
Помітно нервуючи, до нас наближався чоловік, який організовував захід.
— Н-Ну що ж, торбина з фруктами, яку ви зібрали…
— А, так.
Передаючи торбину чоловікові, мені здалося, ніби одразу після цього Лілія-сан щось прокричала… але, чесно кажучи, це звучало доволі моторошно, тож я вдавав, ніби нічого не чув.
Поки я витав у цих думках, Лілівуд-сан звернулася до чоловіка, який проводив фестиваль.
— Хмм, абсолютний рекорд становив 210, але… схоже, мені навіть не потрібно було допомагати тобі збирати фрукти.
— [ ! ? ]
— В-Король Світу-сама, що це… означає…?
— Цей чоловік, Кайто, зібрав майже 400 фруктів ще до того, як зустрів мене.
— Щ-Що-о-о…!?
Чоловік спантеличено брав в мене торбину, а інші організатори витріщалися на мене так, ніби я якийсь монстр.
"Найвищий результат був 210? Хех? Це дивно… Здається, ви загубили тут один нулик. Я маю на увазі, якщо це справді найвищий результат, який вони коли-небудь отримували, то мені навіть думати про це не хочеться…"
Почуваючись ніяково під їхніми поглядами, я перевів погляд на підрахунок врожаю, але щойно один із помічників почав спорожняти торбину…
— …Нам знадобиться більше кошиків…
Схоже, одного кошика виявилося замало, і помічник із закам'янілим виразом обличчя продовжував пересипати фрукти. Зрештою, коли кількість кошиків досягла 15, вміст мішка нарешті вичерпався.
Чоловік подивився на величезні гори фруктів, постояв так кілька митей… а потім, навіть не спробувавши їх порахувати, перевів погляд і гучно вигукнув:
— Переможець — Міяма Кайто!!!
— Хех?
Натовп навколо мене миттєво вибухнув гучними вигуками та аплодисментами.
"Переможець? Я? Зачекайте, ви ж їх навіть не порахували… Я думав, близько 210 — це звичайний нормальний результат… але… Хех? Хіба це не кепсько?"
— Неймовірно, цей хлопець просто дивовижний!
— Що це за цифра така, 1000… Ні, це вже ближче до 2000?
— І подивіться на цю кількість духів! Інші Маги Духів навіть близько не підійдуть до такого рівня!
— Еге ж… він точно апостол Короля Світу-сама… Слава Богу за те, що ощасливив нас своєю присутністю.
"Ну, як би це мовити… Схоже, я зібрав трішки забагато."
"Щ-Що робити!? Це вже викликає величезний резонанс, і чомусь… люди почали називати мене апостолом Лілівуд-сан!? Мені потрібно негайно їх заспокоїти… А, діло кепське, я відчуваю, як натовп людей ось-ось кинеться до мене…"
— Мовчати!
— [ ! ? ]
Шум вмить вщух, коли Лілівуд-сан віддала наказ натовпу, що в захваті збирався рвонути в мій бік.
Потім вона зробила кілька кроків уперед, мовчки окинула поглядом людей довкола й заговорила:
— Спочатку ми маємо провести нагородження. Якщо ви бажаєте поспілкуватися з Кайто-саном, будь ласка, зачекайте до закінчення фестивалю. А коли будете це робити, пам'ятайте про стриманість і не створюйте жодних клопотів… Це прямий наказ. Усім все зрозуміло?
Її величний голос лунав всією округою, і багато ельфів негайно стали на коліна, припадаючи чолом й долонями до землі.
— Можна сміливо сказати, що Кайто-сан тепер є переможцем, і оскільки відповідна атмосфера вже панує… Ви не проти, якщо я перейду до нагородження? Я також хотіла б дізнатися кількість фруктів, яку він здобув.
— З-Звісно!
— Що ж, Кайто-сан… ходімо зі мною.
Отримавши згоду ведучого, Лілівуд-сан легонько стукнула по землі дерев'яним посохом, який тримала в руці.
Від цього неподалік почало рости дерево, яке згиналося та набувало форми великої споруди, схожої на вівтар.
Лілівуд-сан стала в центрі дерев'яного вівтаря й кликала мене… "Е? Ви хочете, щоб я пішов туди? Поки всі ці люди прикували до мене свої погляди?"
Піднявшись на дерев'яний вівтар і ставши перед Лілівуд-сан, я опинився під такою увагою, ніби мене вивели на публічну страту.
Я не знав, що робити, але оскільки переді мною була Лілівуд-сан, одна з Шести Королів, і ми перебували на людях, я вирішив стати на коліна й шанобливо вклонитися.
— Прикликаний з іншого світу Міяма Кайто.
— Т-Так!
— Під час фестивалю врожаю ти спілкувався з багатьма духами та здобув їхню глибоку й непохитну довіру. За це видатне досягнення я висловлюю тобі свою похвалу.
— Д-Дуже дякую.
Церемонія нагородження проходила гладко, і я нервово відповідав на слова Лілівуд-сан.
— Ти зібрав загалом 2321 фрукт… Це результат, якого ще не бачили в минулому, що доводить: ти справді улюбленець духів.
— "………………"
Більшість із цих фруктів зібрала сама Лілівуд-сан, тож це не зовсім моя заслуга, але… на жаль, зараз не час про це згадувати.
Лілівуд-сан продовжувала хвалити мене своїм величним голосом, а люди довкола аплодували й радісно вигукували.
— Початкова нагорода переможця, звісно ж, залишається такою, як зазначено в правилах… але твоє досягнення — це не те, що можна виміряти лише цим. Тому я б хотіла запропонувати тобі ще й особисту нагороду. Скажи мені, чого ти бажаєш?
— Що? Хех?
Оце так сюрприз. Схоже, Лілівуд-сан пропонує мені щось окрім головного призу, і я просто заціпенів, почувши ці слова.
Чесно кажучи, хоч вона й пропонує нагороду ні з того ні з сього, це сприймається… трішки клопітно.
Я вже отримав Фрукт Дерева Світу, і зараз просто не можу пригадати нічого іншого, чого б мені хотілося. Але водночас прямо відмовитися від її пропозиції було б негречно.
Багатство чи слава мені не потрібні, і я не можу видумати нічого конкретного, що б мені згодилося.
Що ж сказати? Має ж бути щось, про що я можу попросити… щось, що допоможе мені пройти через це без зайвих неприємностей… Думай, думай…
Після кількох митей мовчазних роздумів у моїй голові нарешті з'являється ідея, і я підвів погляд на Лілівуд-сан.
— Ну-у, це може звучати трішки нахабно, але я б хотів попросити вас про одну річ…
— Так, будь ласка, кажи.
— Здається, Ріґфорешія опинилася в досить скрутному становищі через учорашній напад Чорного Ведмедя. Я думав, чи не могли б ви зробити щось, аби допомогти їм…
— "………………"
Я мав на увазі щось пов'язане з самим містом Ріґфорешія.
Учорашній напад Чорного Ведмедя зруйнував захисний мур міста, і охорона зараз у повній розгубленості.
Стан міста чудово видно з поведінки Рей-сан та інших — як учора, так і сьогодні. І я подумав, що було б чудово, якби Лілівуд-сан могла чимось їм підсобити.
Таким чином ніхто не заздритиме, що лише я один отримав щось від неї, місто стане безпечнішим, та й для мене це буде плюсом, якщо я ще колись сюди завітаю.
Почувши моє прохання, Лілівуд-сан виглядала враженою, перш ніж лагідно мені всміхнутися.
— Я зрозуміла. Я зроблю так, як ти бажаєш, і особисто накладу Магію Бар'єра на місто Ріґфорешія. Я також направлю своїх підлеглих для охорони, поки Орден Лицарів не перегрупується.
— Щиро дякую.
Навколо знову вибухнули гучні вигуки, і з усіх сторін я чув голоси, що вихваляли мене, від чого я почувався, м'яко кажучи, страшенно ніяково.
— Що ж, я б хотіла завершити церемонію нагородження, вручивши тобі цю медаль як символ твоєї перемоги.
З цими словами Лілівуд-сан передала мені дерев'яну медаль, прикрашену красивим квітковим візерунком, що ознаменувало кінець церемонії.
Потім вона подивилася на мене з добром у очах і мовила:
— Ти, мабуть, втомився. Будь ласка, відпочинь і розслабся до початку головного фестивалю ввечері.
— Так.
— Усі присутні, будь ласка, не турбуйте Кайто-сана до початку головного фестивалю.
А, ось воно що… Я не розумів, чому Лілівуд-сан раптом вирішила особисто провести нагородження, але її останні слова все прояснили.
Лілівуд-сан усвідомила, що мене засиплють запитаннями, якщо вона не втрутиться, і хоч я й був переможцем, я не міг просто піти, не отримавши нагороди.
Ось чому вона полегшила мені відхід, одразу вручивши нагороду власноруч.
Подякувавши Лілівуд-сан за турботу й згадавши, що ми ще поговоримо, коли зустрінемося на головному фестивалі — вечірній бенкетній події, де збираються геть усі, — я попрямував у бік Лілії-сан та інших.
Ідучи геть, я чув позаду вигуки на кшталт: «Який скромний! Яка дивовижна людина!» та «Справжній шляхетний чоловік, вартий називатися героєм!» — похвала, яка аж ніяк не відповідала моєму статусу. Тож я вирішив просто ігнорувати це.
Але, чесно кажучи, це змушує мене хвилюватися через вечірній фестиваль! Дуже сподіваюся, що це не перетвориться на щось геть божевільне…
Я поспіхом вийшов із площі, знайшов Лілію-сан та інших і підбіг до них.
Лілія-сан зустріла мене неймовірно милою посмішкою… посмішкою, від якої з якогось дива по моїй спині пробіг мороз.
— Кайто-сане, з поверненням. Це була чудова заява про Ріґфорешію.
— Д-Дякую велике.
"Ареее? Вона просто хвалить мене як зазвичай? То та тінь, яку, я здавалося, бачив позаду неї мить тому, була лише моєю уявою?"
— Я справді пишаюся тобою через це… Але відкладемо це поки що вбік…
— …Е?
— Нам потрібно поговорити про щось дуже важливе. Так, це надзвичайно важливо. Тож як щодо того, аби ми трохи побалакали наодинці…?
— А, ні, нууу… У мене ще є справи, тож…
— У с е ж г а р а з д, п р а в д а?
— ……Я-Я-Ясно-о-о!
Упродовж усієї цієї розмови Лілія-сан посміхалася.
Проте за цією посмішкою ховалася така лють, що вона відчувалася й без жодного слова. А на її тендітних, білосніжних долонях аж жилки здулися.
"А, дідько, я зараз помру… Мене справді зараз вб'ють!?"
— Ну що ж, нам уже час вирушати… на той світ.
— З-Зачекайте, Ліліє-сан!? Повільніше… ви стискаєте надто сильно! Зачекайте, мені боляче в руці!? Вона зараз зламається! Вона ламається-а-а-а!!!
Дорогі мамо і тату — я переміг на фестивалі врожаю. Але коли я повернувся — там була Шура.
————
<Примітки автора>
Герцогиня Лілія вознеслася й перетворилася на Шуру. Втім, не забуваймо. Попереду все ще залишаються дві події (Фрукт Дерева Світу та пряме протистояння з Королем Світу)…… Аби дізнатися, що буде далі з бідолашною Ашурою Герцогинею Лілією, залишайтеся з нами!
.
.
.
(П.П F - Кайто.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]