Розділ 92 - Гадаю, це призвело до приголомшливого результату
Отримавши від Лілівуд-сан різноманітні застереження щодо Короля Фантазмів, ми ще деякий час приємно теревенили. Розмова здебільшого точилася довкола Іріс-сан та Куро.
Як я й чув, Лілівуд-сан виявилася надзвичайно доброю та лагідною особою. Коли вона м'яко зверталася до мене, наша розмова природно ставала все живішою та невимушенішою.
— Фу-фу, Кайто-сан, ви настільки приємна людина, що поруч із вами почуваєшся дуже затишно. Тепер я розумію, чому духи так прихильні до вас. Здобути довіру такої великої кількості духів — це справді дивовижно.
— А, та ні… Гадаю, духам подобається бути біля мене здебільшого через Широ-са… через Благословення Богині Творця. Одна знайома фея казала, що моя магічна сила діє на неї заспокійливо. Тож моєї власної заслуги тут фактично немає…
— Ні, ось тут ви помиляєтеся.
— Е?
Як свого часу казала мені Раз-сан, любов цього світу до мене випливає з Благословення Широ-сан. Моя магічна сила, здається, сприймається особливо приємно феями та духами, народженими природою.
Саме завдяки цьому я й зміг отримати допомогу від такої безлічі з них. Втім, коли я пояснив, що це виключно заслуга сили Широ-сан, а не щось, чим я міг би пишатися, Лілівуд-сан лагідно, проте рішуче похитала головою.
— Це правда, що Благословення Шеллоу Вернал-сама відіграє значну роль. Однак це не єдина причина. Благословення Шеллоу Вернал-сама лише допомагає тим, хто народжений природою, скласти про вас перше приємне враження. Та самого лише цього замало, аби духи прив'язалися до вас усім серцем.
— Справді?
— Так. Річ у вашій присутності, у вашій манері поводитися, та в теплі вашої душі. Вони настільки щирі й прекрасні, що саме тому стільки духів продовжують залишатися поруч із вами.
— З-Зрозуміло…
Завдяки Благословенню Широ-сан перше враження про мене складається чудове, але вона стверджує, що те, як духи прив'язуються до мене — це вже моє власне досягнення.
Як би це мовити… коли тебе хвалять прямо в очі з такою відвертістю, це дещо бентежить.
Все ж таки, мати гарне перше враження — це незаперечна перевага, і Благословення Широ-сан очевидно відіграє в цьому велетенську вагу. Але оскільки це комплімент, я просто прийняв його без зайвих роздумів.
— Якщо це ви, Кайто-сан, то майже напевно досягнете дивовижних результатів на цьому фестивалі врожаю… А-ах.
— Щось сталося?
— Перепрошую, просто… я тільки-но усвідомила, що ми розмовляємо вже досить довго. У вас ще є в запасі час?
— А, е-е… Якщо я вирушу назад просто зараз, то, гадаю, якраз встигну.
Почувши, як Лілівуд-сан мовила це з дещо схвильованим виразом обличчя, я раптом згадав — я ж геть забув про фестиваль врожаю.
Подивившись на годинник, я побачив, що була вже 2-га година дня. Якщо я не повернуся до Ріґфорешії якнайшвидше, то просто не встигну.
— Зрозуміло… Тоді я піду разом із вами.
— Е? Е-є-є-є-е!?
Щойно вона стиха мовила це, як із Лілівуд-сан — а точніше, з деревом, із яким вона була з'єднана, — сталося щось дивовижне.
Дерево, у яке вона була занурена, почало розгойдуватися, мов хвилі, і її руки та нижня частина тіла, що досі перебували всередині стовбура, м'яко вивільнилися.
Після цього дерево перетворилося на один велетенський посох, який Лілівуд-сан стиснула в правій руці й повільно ступила на землю обома ногами.
————
————
Оце так сюрприз… Вона може приймати повністю людську форму.
Лілівуд-сан, яка тепер зовнішньо нічим не відрізнялася від звичайної людини, повернулася до мене з лагідною посмішкою.
— Ну що ж, ходімо?
— А, так.
Крокуючи поруч із Лілівуд-сан, ми попрямували в бік Ріґфорешії.
Поки ми йшли, вона поглядала довкола — і куди б не впав її погляд, гілки навколишніх дерев миттєво витягувалися й рясно вкривалися фруктами.
— Давайте складати їх просто у вашу торбинку для врожаю.
— Е?
— Я не можу дозволити, аби ви набрали менше балів лише через те, що згаяли час на розмову зі мною. Тож я попрошу дерева вздовж дороги до Ріґфорешії допомогти нам зібрати якнайбільше фруктів.
— Е-е-е-е-е!?
Я зробив, як вона сказала, і дістав свою торбину для врожаю… як умить фрукти полетіли всередину зі швидкістю, що могла б позмагатися з кулеметом.
Це виглядало так, ніби дерева довкола грають у якусь гру з киданням м'яча, використовуючи мою торбину як ціль. Просто тримаючи торбину і крокуючи далі, фрукти збиралися один за одним.
І це ще не все. Схоже, понад тисяча духів вирішили допомогти, і кожен із них ніс власноруч зібрані фрукти, аби зробити свій внесок.
"Що тут узагалі відбувається…? Це… ну… хіба це не перетворилося на щось геть абсурдне та грандіозне? Ця божевільна кількість фруктів, що накопичується в моїй торбині…"
"Ні, ну серйозно, тільки подивіться на цей напір. Я більш ніж упевнений, що кількість, яку я зібрав усього за кілька хвилин, уже перевищила те, на що в мене пішли години до цього."
Дорогі мамо і тату — сьогодні я трохи краще пізнав Лілівуд-сан, і вона допомогла мені зібрати фрукти на зворотному шляху до Ріґфорешії, але… зважаючи на той неймовірний обсяг, що сиплеться в мою торбину… гадаю, це призвело до приголомшливого результату.
————
На площі біля входу до Ріґфорешії повним ходом йшла підготовка до підрахунку балів фестивалю врожаю, який уже доходив кінця.
Аой та Хіна повернулися трохи раніше за інших, приєднавшись до Лілії та її групи, які вже передали чергування звичайній Варті. Коли всі зібралися, підрахунок їхніх балів було успішно завершено.
— Аой-тян і Хіна-тян просто неймовірні! Набрати понад 60 балів у свій перший день — це дуже вражає!
— Дякую вам.
— Ехе-хе, мені було так весело збирати врожай.
Аой зібрала 62 фрукти, тоді як Хіна — 61. Це був дивовижний результат для фестивалю, де середній видобуток становив близько 50 штук. Сільфія щиро похвалила дівчат, щедро обдаровуючи їх компліментами.
Райнгардт, Лілія та інші також мовили свої слова підтримки, після чого звернули увагу на центр площі.
Наразі тривав підрахунок результатів торішньої переможниці, Мага Духів, і погляди зібраного натовпу були пильно прикуті до підсумків.
За мить пролунало оголошення, і натовп вибухнув гучними вигуками захоплення.
— 2-210 балів…
— Неймовірно! Вона побила абсолютний рекорд на цілих 24 бали…
Сільфія, явно приголомшена, висловила своє здивування, а Райнгардт підтримав її слова. Звідусіль лунали похвали від глядачів, які святкували її вражаюче досягнення — результат, котрому судилося увійти в історію, адже вона зібрала понад 200 фруктів.
Зате цей тріумфальний момент виявився лише прелюдією.
Ажіотаж довкола найвищого балу в історії ледь встиг вщухнути, як пролунав панічний вигук.
— Щ-Що це, в дідька, таке!?
— Д-Духи? Щ-Що це за кількість… Чи це бува не провісник неминучого лиха!?
Слідуючи за гамором, Лілія та інші перевели погляди. Те, що вони побачили, змусило їх заніміти. Понад тисячу духів насувалися на місто Ріґфорешія з далечіні.
У Сільфії від такого видовища відпала щелепа, тоді як Лілія схопилася за голову, здається, вже здогадуючись, хто саме стояв за цим фантасмагоричним явищем.
Втім, шок на цьому не закінчився.
— К-К-Король Світу-сама!?
— Король Світу-сама!? Вона прибула на Фестиваль Священного Дерева!?
— З-Здається, вона йде поруч із якоюсь людиною!
Поява Лілівуд стала виразно помітною для всіх, що викликало дикий гомін навкруги, і люди здивовано витріщалися на Кайто, який крокував прямо біля неї.
Посеред цієї картини Лілія — із лицем, із якого збігло всі кольори, білим мов полотно — повернулася до Лунамарії поруч.
— …Луно, це ж Кайто-сан, правда?
— Т-Так, ви не помилилися.
— …Чому він іде поруч із Королем Світу-сама?
— Я-Я не знаю…
Вираз обличчя Лілії, блідий, наче вона побачила примару, виглядав так, ніби вона ось-ось знепритомніє. Поруч із нею Лунамарія заціпеніло відповіла, почуваючись не менш вибитою з колії.
Тим часом ведучий турніру помітив присутність Лілівуд. З панікою на обличчі він підбіг до неї й упав на одне коліно.
— К-Король Світу-сама! Ч-Чому ви завітали…
— Чому? Я адже теж дух, чи не так? Не бачу жодних перешкод для того, аби я брала участь за правилами, допомагаючи йому.
— Т-Так!? Так, звісно, безперечно…
Почувши слова Лілівуд, чоловік безперестанку кивав головою з настільки нажаханим виглядом, що це викликало майже жалість.
Люди довкола заціпеніли на місці, і Лілія знову заговорила.
— …Луно, що ти думаєш?
— Навіть якщо ви питаєте мене про це…
— …Це ж те саме, що й минулого разу, правда? Він знову якимось чином зв'язався з кимось абсолютно немислимим, чи не так?
— Т-Так…
— …Правда? Тож після всього цього хаосу Кайто-сан підійде до мене разом із Королем Світу-сама, чи не так?
— С-Скоріш за все, саме так і станеться…
Поки Лілія мовила це з абсолютно кам'яним виразом обличчя, з шиї Лунамарії від переляку вже струменів холодний піт. Тим часом Лілія повільно закрила обличчя руками.
— …Чому Кайто-сан… Я ж залишила його без нагляду лише на кілька годин…
— М-Міледі, будь ласка, тримайте себе в руках.
— …Н-Ні…
— Ні?
— Не хочу більше-е-е-е-е!!! Кайто-сан, ти дуре-е-е-ень!!!
У місті Ріґфорешія відлунювали тужливі волання змучених людей.
.
.
.
(П.П Ахахахах, не втомлюсь повторювати: Бідна Лілія.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]