Розділ 86 - Міжрозділ — Зіглінда ~ Її думки без слів ~
Коли я вперше побачила тебе, першим почуттям, що виникло в моєму серці, було співчуття.
Так — єдине, про що я думала, це як мені шкода тебе, адже ти раптово опинився в абсолютно незнайомому світі, де нікого не знав.
Моїм першим враженням про тебе було те, що ти здавався дещо ненадійним.
Ніби тобі бракувало ініціативи, ти постійно плив за течією обставин… і все ж, я відчувала в тобі певну покору долі, наче ти здався ще до того, як почав щось робити.
Ти можеш цього й не усвідомлювати, але я спостерігала за тобою від самого твого прибуття в цей світ.
Я не могла йти за тобою до храму чи коли ти був із Володарем Підземного Світу-сама або Королем Смерті-сама, але я завжди була поруч, супроводжуючи тебе щоразу, коли ти виходив надвір в інший час.
Якщо пояснювати лицарською мовою, я була тим, кого називають "тінню" — людиною, якій доручено непомітно захищати свого підопічного з затінку.
Коли вас усіх привели до цього світу, Лілі призначила кожному з вас тінь, і саме мені випало охороняти тебе.
Мене обрали з простої причини: я не відчуваю огиди чи неприязні до чоловіків.
Хоч у герцогині Альберт чи Лілі й не було наміру створювати таку атмосферу… навколишнє середовище в маєтку герцогині якось само собою перетворилося на місце, де чоловікам практично зась. Багато слуг, які працювали там протягом довгого часу, прониклися почуттями, що межували з упередженістю до чоловіків.
Хоч Лілі від самого початку намагалася стримувати подібне ставлення, я переконана, що це місце мало бути для тебе вельми незатишним.
Я слідувала за тобою, наче тінь, але першого ж дня припустилася тяжкої помилки, утративши тебе з виду.
Лілі сказала мені, що інша сторона, ймовірно, була Вищим Демоном, тож я мало що могла вдіяти… І все ж це було не те, про що я могла просто забути. Після того випадку я наказала собі докласти ще більше зусиль для твого захисту та стежити за кожним твоїм кроком уважніше, ніж будь-коли.
Гадаю, це сталося десь після Нового року, коли ти почав змінюватися.
Ти, який до цього якось неохоче йшов на контакт з іншими, почав активно спілкуватися з найрізноманітнішими людьми — ніби в тебе хтось вселився.
Можливо, це була лише дрібна зміна — на кшталт простого привітання з тим, з ким ти раніше й словом не обмінювався. Але для мене це відчувалося так, ніби оточення довкола тебе кардинально змінилося.
— "Вибачте, Міямо-сан. Хоч ви й наш гість, але допомагати з подібним…"
— "Та ні, все гаразд. Я тут уже два тижні й не хочу постійно сидіти на чужій шиї. Я завжди радий допомогти з чимось подібним."
Несучи кошик, повної білизни, я бачила, як ти крокував коридором поряд із однією з покоївок.
Це стало звичною картиною приблизно через два тижні після твого прибуття.
Коли ти тільки-но прибув, слуги в маєтку герцогині Альберт поділилися на три основні групи.
Були ті, як-от Лілі та Луна, які були готові прийняти тебе без жодних вагань. Потім були ті, хто недолюблював прикликаних з іншого світу — зрештою, деякі з героїв, що приходили до тебе, ставали пихатими після того, як до них ставилися як до державних гостей.
І нарешті, чимало слуг герцогині Альберт залишалися з Лілі ще з тих часів, коли вона була принцесою, і їхня відданість їй породжувала певне упередження — вони побоювалися тебе просто тому, що ти чоловік.
Якщо скласти все це докупи, не буде перебільшенням сказати, що майже 80% слуг спочатку не були раді твоїй присутності.
Ти міг цього й не помітити, але оточення довкола тебе суттєво змінилося.
З-поміж тих, хто спочатку недолюблював тебе, майже половина вже пом'якшила свої погляди. Оскільки їхня початкова неприязнь випливала з поверхневих упереджень, не дивно, що їхня думка швидко змінилася, щойно вони побачили в тобі особистість.
Ти добрий від природи, душевна людина з м'якою посмішкою, яка тобі так личить…
Я спостерігала за тобою, і ти мене просто вразив.
Ти змінюєш усе довкола своїми вчинками, і це сяйво стало світлом для мене — людини, яка надто боялася зробити крок уперед через страх поразки.
Діяти, аби власноруч змінити свої поточні обставини… Це легко сказати, але, як на мене, неймовірно важко й страшно втілити на практиці.
Як тобі вдається бути таким сильним? Хіба ти не боїшся, що все може стати тільки гірше? Хіба ти не боїшся схибити?
Коли я уявляю себе на твоєму місці, я не можу не ставити собі цих запитань.
І все ж, попри мої вагання, ти все одно заговорюєш до такої мовчазної людини, як я. Ти навіть час від часу чаюєш зі мною.
Ти пам'ятаєш? Під час одного з тих перших чаювань я поставила тобі запитання, і твоя відповідь була…
— "Хіба це не очевидно? Зазнати невдачі — це страшно, правда? Ще зовсім недавно я постійно зациклювався на ризиках і думав лише про негатив, і зрештою, так і не зміг змусити себе зробити бодай щось."
"………………"
— "А що зараз? Ну, гадаю, мій хід думок трохи змістився… Зовсім трохи, насправді, але навіть ця невелика зміна допомогла мені думати позетивніше. Тепер я кажу собі: якщо я докладу всіх зусиль, то справді можу з усім впоратися. Але якщо я здамся, навіть не спробувавши… хіба це не буде такою марнотратністю?"
"………………"
— "А, та ні, цей спосіб мислення не мій — це те, що я почув від іншої людини. Але щойно я почав дивитися на речі під таким кутом, той біль, який я відчував раніше, став куди легшим. Це дало мені сили знову старатися з усіх сил, потерпіти ще хоч трішки."
Те, як ти це сказав… ти здавався таким сяючим… Ти виглядав справді дивовижно.
Я мушу зізнатися: я поважаю тебе від щирого серця, хоч ти й молодший за мене.
Спостерігаючи за тим, як ти важко працюєш і продовжуєш рухатися вперед, я набираюся сміливості… і, як це не дивно, це також наповнює мене щастям.
Гадаю, саме тоді твій образ почав пускати коріння в моєму серці…
Ти знав?
Я помітила, що чимало людей, які раніше не виглядали прихильними до тебе, тепер із радістю відповідають на твої привітання…
Насправді ти зараз вельми популярний серед слуг.
Ти помітив?
Ті зміни, які ти приніс у атмосферу довкола себе…
Як-от кухар, який раніше ставився до тебе холодно, тепер інколи використовує кращі інгредієнти для твоєї їжі, або як покоївка, яка завжди прагне бути тією, хто застеляє твоє ліжко…
З того, що я бачу, є чимало людей, які за сприятливої нагоди пройнялися б до тебе романтичними почуттями.
Ти знав?
Наскільки великим стало твоє існування в моєму житті…
Коли я відчула, що ти в небезпеці, я так хвилювалася, що мені здавалося, моє серце ось-ось розірветься.
Ти помітив?
Коли я ледь не втратила тебе, почуття, які я мала до тебе, змінилися з поваги на палке прагнення бути поруч……
Але ти, мабуть, цього навіть не усвідомив. Ти такий добрий та чуйний, проте маєш цю турботливу звичку недооцінювати самого себе.
Це досить незручно — не мати змоги озвучити ці думки вголос, але… поки що, гадаю, цього має вистачити.
Наразі в мене все ще немає сміливості висловити їх чітко й відкрито.
Можливо, це егоїстично з мого боку, але… я продовжуватиму спостерігати за тим, як ти прагнеш іти вперед. А натомість я попрошу тебе позичити мені хоч крапельку твоєї відваги.
І коли я нарешті наберуся достатньо сміливості, аби зробити цей крок уперед, я поділюся з тобою своїми думками.
Не можу заперечувати, що я збентежена — адже суперниць так багато, — але, позичаючи твої власні слова, було б надто великим марнотратством здатися, навіть не спробувавши.
Тож віднині я також докладу всіх зусиль.
Аби стати хоч трохи ближчою до тебе, того, до кого так лине моє серце…
.
.
.
(П.П Ля, я хоч і хлоп, но навіть для мене це дуже милий розділ, про те, як Зіг закохалась в Кайто, ууу, вміє автор таке писати..)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]