Розділ 85 - Гадаю, ми стали ближчими, правда?
Минала вже друга ніч мого перебування в Ріґфорешії. Завтра має відбутися фестиваль урожаю, у якому я беру участь, тож мені б не завадило як слід виспатися перед таким відповідальним днем… але сон ніяк не йде. Можливо, це через те, що я подрімав раніше, а може, тому, що втратив свідомість під час тих подій, але заснути просто не вдається.
Якраз коли я подумував про те, щоб вийти надвір і подихати свіжим повітрям, у двері хтось стримано й тихо постукав.
— Так.
Я відповів рефлекторно, але у відповідь була тиша.
Зазвичай я міг би щось запідозрити, коли хтось раптово стукає в двері посеред ночі, але завдяки своїй Магії Симпатії я вже знав, хто це.
— Що сталося, Зіг-сан?
"………………"
Після її стуку, відповіді так і не пролунало, що й очікувалося, адже за дверима стояла Зіг-сан.
Час наближався до півночі, і коли я запитав, чого вона хоче, Зіг-сан зробила невеличкий жест рукою.
— Вийшла пройтися? Ага, мені теж ніяк не спиться.
"………………."
Я не впевнений, чи Зіг-сан теж не могла заснути, чи просто мала бадьорий настрій, але вона запропонувала мені прогулятися.
Оскільки я все одно планував подихати свіжим повітрям, а поруч із нею мені нічого не загрожувало, я кивнув у відповідь на її запрошення.
Я крокував пліч-о-пліч із Зіг-сан залитими місячним сяйвом вулицями Ріґфорешії.
Попереду нас ширяє сяюче сферичне магічне знаряддя — предмет, відомий як Портативний Магічний Інструмент Освітлення, який часто використовують для підсвічування дороги.
Він схожий на ліхтарики з нашого світу, але цей не потрібно тримати в руках, і можна регулювати напрямок світла, що робить його куди зручнішим.
Трохи згодом ми дісталися місця, схожого на площу, і Зіг-сан жестом запропонувала мені сісти на лавку неподалік.
Вона сіла поруч зі мною так природно, ніби це найзвичніша річ у світі. Її червоне, мов рубін, волосся тьмяно виблискувало в світлі магічного інструменту, і я не могі стримати прискорене биття серця, коли крадькома дивився на неї збоку.
Ніч у Ріґфорешії тиха, а легкий вітерець, що час від часу ніжно торкається моїх щік, приємно освіжає.
Після нетривалого мовчання мені щось спало на думку, і я повернувся до Зіг-сан:
— До речі, Зіг-сан, здається, я так і не подякував вам як слід. Дякую величезне, що врятували мене— Е?
"……………"
Я збирався належно подякувати їй за захист від нападу Чорного Ведмедя, але тільки-но почав говорити, як Зіг-сан підняла вказівний палець перед моїм обличчям, зупиняючи мене.
Потім вона кілька разів хитала головою, дістала з кишені записник із ручкою й почала щось писати.
— [Гадаю, це я повинна дякувати тобі, Кайто-сан. Щиро дякую. Завдяки тобі я змогла відновити наші натягнуті стосунки з Лілі й повернути їх до того стану, якими вони були колись.]
— А, та ні, я насправді нічого такого й не зробив…
Я лише сказав те, що відчував у той момент, і переконаний: Зіг-сан та Лілія-сан змогли владнати все тільки тому, що Зіг-сан щиро висловила їй усе, що було на душі, коли сварила її.
Тож я відповів, що насправді не зробив нічого особливого, але Зіг-сан знову похитала головою й почала писати в записнику.
— [Мені потрібен був хтось, хто б мене підштовхнув. І цим "кимось" став саме ти. Скромність — це, звісно, чеснота, але треба знати час, коли варто просто прийняти комплімент.]
— …Зрозумів.
— [Утім, є річ, щодо якої, я б хотіла, аби ти був обережнішим.]
— Обережнішим? Щодо чого?
Написавши це, Зіг-сан протягнула записник, продовжуючи думку, і подивилася на мене своїми прекрасними синіми очима.
— [Я розумію, що тоді в тебе не було іншого виходу, але… будь ласка, не будь таким необачним.]
"………………."
— [Коли ти дістаєш рани, мені стає дуже боляче й сумно… тож я сподіваюся, що ти краще берегтимеш себе.]
— …Зрозумів.
Посваривши мене, мов неслухняного молодшого брата, Зіг-сан подивилася на мене з лагідною посмішкою. Я ж у відповідь твердо дав їй свою обіцянку.
Кивнувши на мою відповідь, Зіг-сан ніжно посміхнулася й продовжила писати в записнику.
— [……Кайто-сан. Можна я… трохи позичу твоє плече?]
— Моє плече? А, звісно. Я не проти, але…
— [У такому разі, перепрошую.]
— Що!? З-Зіг-сан!?
Я не зовсім зрозумів, що вона мала на увазі під "позичу плече", але коли кивнув, не маючи реальних причин для відмови, Зіг-сан нахилилася до мене й поклала голову мені на плече.
Зіг-сан приблизно одного зросту зі мною, тож не дивно, що її голова опинилася на ідеальній висоті, аби спиратися на мене… але я й уявити не міг, що все обернеться такою ситуацією.
Її довгі вуха, характерна риса ельфів, злегка погойдувалися, і я відчував тепло тіла Зіг-сан, поки її голова спочивала на моєму плечі. Вона залишалася так якийсь час, заплющивши очі й спираючись на мене всією вагою.
Я, звісно ж, зовсім не був спокійним. Перебування такої красуні, як Зіг-сан, настільки близько до мене змушувало моє серце калатати, мов надокучливий будильник, що ніяк не заткнеться.
— [Кайто-сан, ти завжди… першим починаєш розмову зі мною.]
"Угу?"
Поки я сидів, заціпенівши, краєм ока я помітив висунуту записку — вона з'явилася там майже так, ніби матеріалізувалася з повітря.
— [Як бачиш, я не можу розмовляти, та й мій зріст, можливо, трохи відлякує людей, тож зі мною нечасто хтось спілкується.]
— З-Звісно, я спочатку теж думав, що Зіг-сан — це такий крутий і холодний тип людей.
Зіг-сан має зріст близько 170 см, дуже витончене обличчя та спокійну, стриману ауру. Коли я вперше зустрів її, то дійсно вважав її холодним та мовчазним типом.
— [Утім, ти стількома речами зі мною ділився. Навіть коли я не могла відповісти, ти не відчував до мене жодної відчуженості чи неприязні… і я справді безмежно вдячна за це.]
— Мені просто подобалося спілкуватися з Зіг-сан. Спочатку я й справді вважав вас такою крутою та суворою… але коли ми поспілкувалися, ви виявилися такою теплою, доброю та приємною у спілкуванні.
— [……Щиро дякую тобі.]
Почувши мої слова, Зіг-сан трохи сором'язливо посміхнулася. Знову заплющивши очі, вона схилила голову мені на плече.
Тиша, що настала після цього, не була ніяковою — вона відчувалася теплою та заспокійливою по-своєму.
Ми просиділи так якийсь час, дозволяючи тиші огорнути нас. Нічний вітерець час від часу проносився повз, і я дозволив часові плавно плисти, смакуючи цю мить. Повільно Зіг-сан підняла голову з мого плеча й тихо піднялася з лавки.
— [Не варто засиджуватися надто довго, це може вплинути на нас завтра. Нам слід незабаром повертатися.]
— Так.
Послухавшись пораді Зіг-сан, я підвівся з лавки.
Коли ми крокували назад тією ж дорогою, Зіг-сан взяла мене за руку так природно, ніби це була найзвичніша річ.
— Що!?
"……………."
— Зіг-сан?
"……………."
Я застиг зненацька, від того, як раптово все змінилося, але Зіг-сан не відповідала. Вона просто продовжила йти вперед.
Її щоки здаються трохи рум'яними — хоча це може бути просто через світло, — і вона стискає мої пальці своїми тонкими, м'якими долонями, йдучи трохи попереду й лагідно ведучи мене за собою.
Розлучившись із Зіг-сан біля входу до заїзду, я повернувся до своєї кімнати.
Все, що щойно сталося, здавалося мені чи то сном, чи то маренням. І ось, коли я вже збирався вмоститися на ліжку, мій погляд за щось зачепився.
Перш ніж я усвідомив це, у кишеню мого одягу була непомітно вкладена невеличка записка. Вона явно була написана рукою Зіг-сан. Я дістав її, підійшов ближче до магічного інструменту освітлення в кімнаті й прочитав текст.
— [Кайто-кун завжди такий щирий та добрий, і саме за це ти мені й подобаєшся. Будь ласка, залишайся такою ж доброю людиною, як і зараз, навіть у майбутньому. Мені важко, адже в мене так багато суперниць, але я зроблю все можливе… тож, якщо зможеш, будь ласка, інколи дивися і в мій бік також.]
"…………….."
Я витріщився на записку, написану з певним двозначним натяком, після чого спантеличено нахилив голову, стоячи посеред кімнати.
Я здогадуюся, це означає, що я їй подобаюся, але до чого тут якісь суперниці? Якщо я правильно пам'ятаю, Зіг-сан та інші не беруть участі в завтрашньому фестивалі урожаю, тож я не можу уявити, щоб вона змагалася з іншими учасниками…
Хмм, я не зовсім упевнений, що саме вона мала на увазі, але це не викликало в мене жодного дискомфорту.
Роздуми все одно ні до чого не приводили, тож я заховав записку до Магічної Скрині, вимкнув світло й ліг на ліжко.
Раніше мені було важко заснути, але тепер, завдяки Зіг-сан, я відчув, що нарешті зможу добре відпочити.
Дорогі мамо і тату — ми з Зіг-сан прогулялися нічною вулицею й поговорили про найрізноманітніші речі. Я не зовсім певен, чи повністю розумію мотиви деяких її вчинків, але — гадаю, ми стали ближчими, правда?
————
<Примітки автора>
Та ну ні, вона ж зробила вже геть усе що тільки можна, здогадайся ти вже нарешті……
.
.
.
(П.П Капздець Кайто тупий, навіть я котрий ніколи не мав стосунків, нікому ніколи не подобався, і ніхто мені не подобається, одразу зрозумів що Зіг написала любовний лист... Це ж наскіки треба бути відсталим. А ще мене смішать підйоби автора, сам ж це написав, і сам ж висміяв, ахаххаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]