Розділ 80 - Здається, все налагодилося
Після того як моя нотація для Лілії-сан завершилася, я вирішив запитати її про дещо, що непокоїло мене.
— Між іншим, а що сталося з турніром із полювання?
— Через інцидент із Чорними Ведмедями турнір було скасовано.
— Ну, навіть якби вони підрахували набрані бали… абсолютним переможцем став би Король Смерті-сама, чи не так?
На моє запитання відповіли і Лілія-сан, і Лунамарія-сан.
"Ясно, тож турнір скасували… Що ж, гадаю, тут нічого не поробиш, але все ж…"
— У такому разі, що з Фруктом Дерева Світу?
— Я чула, що він стане нагородою для наступного Фестивалю Священного Дерева. Фрукт Дерева Світу — це таємничий плід, який не псується з часом, тож кажуть, що з ним усе буде в порядку навіть через рік.
— Зрозуміло…
Схоже, Фрукт Дерева Світу стане нагородою наступного року, тож Лілія-сан та інші принаймні на цьому турнірі не зможуть його отримати.
Зважаючи на те, що відчувають Лілія-сан та інші прямо зараз, мені не варто піднімати цю тему між іншим.
Після короткої мовчанки Лілія-сан повернулася до Зіг-сан і мовила:
— Зіг, вибач. Я казала тобі чекати цього з нетерпінням, але зрештою так і не змогла здобути Фрукт Дерева Світу…
"…………………"
На слова Лілії-сан Зіг дістала з кишені записник і ручку, щось швидко занотувала й повернула його до нас.
— [Я збираюся вибачитися заздалегідь. Лілі, вибач.]
— Е? З-Зачекай, Зіг… Тільки не кажи мені…
"………………"
Написане там виглядало майже точнісінько так само, як те, що я щойно сказав Лілії-сан.
Побачивши це, обличчя Лілії-сан зблідло, і вона інстинктивно зробила крок назад.
Потім, без жодних вагань, Зіг-сан стиснула кулак і ввалила прямо в Лілію-сан.
— Ґіаааааааахххх!?
"В-Вона її відкинула!?"
Її залізний кулак, набагато сильніший за мій попередній удар, відправив Лілію-сан у політ назад із дивовижною силою.
"Арее, вона щойно вдарила її заздалегідь зарядженим магічною силою кулаком…? В-Ви в порядку, Ліліє-сан?"
— ……Ой……
Але потім Лілія-сан, яка впала на підлогу, повільно піднялася, тримаючись за обличчя.
"Ні-ні, той удар мав таку силу, що відправив тебе в політ із двома обертами в повітрі! І ти реагуєш просто коротким "ой"? Навіть якщо вона використала магічну силу для захисту, Лілія-сан на даному етапі практично монстр."
Зіг-сан дивиться на Лілію-сан, яка тримається за обличчя й протирає сльози, після чого показує їй те, що написала в записнику цього разу.
— [Будь ласка, не роби висновків про мої почуття без дозволу. Я казала тобі багато разів. Я не звинувачую тебе в тому, що сталося.]
— ……Зіг.
— [Я не шкодую ні про втрачений голос, ні про відставку з Ордена Лицарів. Я просто щаслива, що змогла захистити тих, хто так дорогий моїй найкращій подрузі.]
"…………….."
У мене було відчуття, що це саме так.
Лілія-сан з усіх сил намагалася зцілити тіло Зіг-сан, але сама Зіг-сан зовсім цього не прагнула й лише із сумом спостерігала за нею та іншими.
Потім Зіг-сан повернулася до мене й злегка посміхнулася.
— [Слова, які щойно сказав Кайто-сан, також протверезили мене.]
— Е?
— [Лілі, я ніколи не могла сказати тобі цього, але… тепер я скажу чітко — я жодного разу не думала про зцілення цієї травми.]
— Що!?
Очі Лілії-сан розширилися, ніби вона забула про все, що тільки-но сталося з її обличчям, коли побачила написане Зіг.
— [Однак я знала, що Лілі почувалася винною переді мною. Тож я подумала, що якщо повернення мого голосу допоможе Лілі почуватися хоч трохи краще, я повинна мовчати й просто чекати. Якби Лілі здобула Фрукт Дерева Світу, я була готова прийняти його з відкритими обіймами.]
— …Зіг.
Спілкування через написані слова, розмова без звуку. І все ж емоції, які прагне передати Зіг-сан, відлунюють неймовірно сильно.
А, тепер я розумію. Ось чому Зіг-сан дивилася на Лілію-сан із таким сумом… Адже найбільшим болем для неї була зовсім не втрата голосу…
— [Лілі, я з тобою. Я почувалася винною перед тобою від самого того інциденту.]
— …Е?
— [Якби я була сильнішою, якби могла заступитися за себе, мені б не довелося обтяжувати тебе цими важкими кайданами… Наскільки сильно ти хотіла повернути мій голос, настільки ж сильно я хотіла полегшити тягар, який ти несла. Я думала, що найкращий спосіб зробити це — мовчати й прийняти твоє спокутування. Але тільки-но зараз я усвідомила, що це була помилка.]
Так само, як Лілія-сан почувалася відповідальною за те, що Зіг-сан втратила голос, Зіг-сан так само почувалася винною через те, що завдала клопоту Лілії-сан через власну слабкість.
Ось чому, я вірю, Зіг-сан відчуває такий біль, спостерігаючи, як Лілія-сан так відчайдушно страждає, і все одно не в змозі зупинити її… Бо вона була переконана, що це її провина, і що їй потрібно прийняти спокуту Лілії-сан, аби очистити власну совість…
Зрештою, Лілія-сан та Зіг-сан насправді можуть бути дуже схожими. Обидві вони мають сильне почуття відповідальності й не можуть пробачити самі собі, ось чому вони несли цей тягар так довго.
— [Я просто тікала. Я соромилася своєї неповноцінності й уникала зустрічі з тобою. Я вигадувала виправдання, кажучи собі, що це заради Лілі… Але якби я справді турбувалася про тебе, я повинна була просто сказати тобі, чого я насправді хотіла, замість того щоб тікати. Тож…]
На цьому Зіг-сан припинила писати й зняла шарф, обмотаний довкола шиї.
Глибокий, злегка блідий шрам — прихований так довго, аби лишень не тиснути на Лілію-сан і не викликати в неї провини, — тепер відкрився. Зіг-сан подивилася прямо на Лілію-сан.
Потім вона поклала руку на власну шию, і тонке червоне світло, створене з магічної енергії, засяяло.
— …Лі–Лі…
[ ! ? ! ? ]
— С… тий…… не…… розумієш……
Хриплий, слабкий, переривчастий голос, який звучить так, ніби його болісно вичавлюють… можливо, вона використовує магічну силу, щоб змусити своє горло тремтіти, створюючи "подібний до голосу звук".
Важко розібрати, що вона каже… але навіть так це відчувалося як найпрекрасніший голос, який я коли-небудь чув.
— Ця…… рана…… це…… те…… чим…… я…… пишаюся.
— ……Зіг, ти……
Слова, які вона понад усе хотіла передати. Для Зіг-сан великий шрам на шиї — це не те, чого слід соромитися, — це доказ того, що вона захистила щось важливе для Лілії-сан… її гордість.
Зусилля розмовляти таким чином, схоже, завдають їй важкого удару, оскільки дихання Зіг-сан стає поверхневим. І все ж, із лагідною посмішкою на обличчі, вона знову бере ручку та записник.
— [Бачиш, голос — це те, що мені легко отримати. Тож, Лілі, будь ласка, не звинувачуй себе більше. Будь ласка, припини думати про те, щоб стерти мою найважливішу гордість.]
— ……Зіг, я…… я……
— [Лілі завжди була доброю, навіть тоді… і ти завжди була плаксою ще змалку.]
— Коли саме це було…? Але я знаю це… Зіг… не єдина……
Сльози потекли з очей Лілії-сан, ніби якийсь важкий тягар упав із її плечей. Побачивши це, Зіг-сан ніжно обійняла її.
Ця сцена була настільки зворушливою, що вони виглядали як справжні сестри.
Після інциденту, який спричинив розкол між ними в минулому, схоже, їхні стосунки, які несвідомо стали віддаленими, тепер починали зцілюватися.
— Міязама-сама… Нам варто вислизнути зараз?
— Гадаю, так.
Зарившись обличчям у груди Зіг-сан, Лілія-сан ридала, мов дитина.
Спостерігаючи за цим, Лунамарія-сан мовчки окликнула мене, і після того як я кивнув їй, ми тихо полишили це місце.
Дорогі мамо і тату — мені знову нагадали, як важко справді зрозуміти серце. Вони мали б думати одна про одну, турбуватися одна про одну… і все ж, зрештою це лише заганяло їх далі в кут. Але сьогодні я вірю, що стосунки між Лілією-сан та Зіг-сан, які були сповнені непорозумінь, у реальному сенсі — здається, все налагодилося.
————
<Примітки автора>
Наступний розділ: Це поява нової героїні?
Насправді це дивовижний претендент, який уже з'являвся в кількох розділах.
.
.
.
(П.П Ну що сказати, друзі вони такі, один день ви друзі, інший ви два придурки котрі не розуміють що творять. Хоча в мене в дитинстві були друзі, зара в мене немає друзів хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]