Розділ 79 - Її надмірна серйозність — це також проблема
Повільно розплющивши очі, я виявив, що перебуваю в тьмяно освітленій кімнаті — дивлячись на стелю, якої не впізнавав… зачекайте, це не так. Мене не відправили до іншого світу знову, я просто витріщався на стелю заїзду, у якому ми зупинилися.
Намагаючись сісти, я раптом дещо усвідомив. Зачекай? Хіба моє тіло не мало бути ушкодженим після бою?
Я був упевнений, що моя рука була зламана, і думав що також тріснуло ребро… але від цього не залишилося й сліду.
Ясно… це все був просто сон, чи не так?
Оскільки моє тіло було повністю відновлене, мені спало на думку, що бій із Чорним Ведмедем був лише сном. Але саме тоді двері до кімнати раптово з силою відчинилися.
— Кайто!
— Е? Ого!?
Особою, яка ввірвалася крізь двері, була Іріс-сан, якої тут точно не мало бути.
Вона стрибнула на мене з дивовижною швидкістю, і від цього удару я м'яко впав назад на ліжко.
— ……Дякувати Богові…… Кайто……
— Е? Арее? Іріс-сан?
"Що за чортівня, що тут відбувається?"
Я можу не знати, чому Іріс-сан тут, але одне зрозуміло: поточна ситуація небезпечна.
Іріс-сан міцно притискається до мене. Її м'які й тендітні обійми відчуваються так, ніби вона повністю огорнула мене.
Як би це сказати… Це ніби я щойно прокинувся від одного сну й потрапив до іншого… Якраз тоді, коли я думав, що прокинувся від того пекельного кошмару… я опинився в раю.
— ……Кайто…… Тепер усе в порядку…… Ті, хто зашкодив…… Кайто…… Я вже вбила їх.
— ……Е?
"Я не зовсім зрозумів, що вона казала."
"Ті, хто зашкодив мені? Вона говорить про того Чорного Ведмедя?"
"Але того Чорного Ведмедя, з яким я бився, Лілія-сан розтяла навпіл… Це означає, що їх було більше?"
Коли я розпитав Іріс-сан про деталі, виявилося, що після того, як я знепритомнів, з'явилася зграя Чорних Ведмедів, і Іріс-сан здолала їх усіх.
"Угу. Ясно… Той Чорний Ведмідь, з яким я бився, уже був досить неймовірним монстром, і навіть якщо вона каже, що їх були тисячі, я навіть уявити не можу, як це мало виглядати — бачити, як Іріс-сан розправляється з усіма ними, навіть якщо це справді було так."
У будь-якому разі, схоже, що завдяки Іріс-сан місту Ріґфорешія практично не було завдано шкоди.
Іріс-сан залишалася поруч зі мною ще деякий час, усе ще обіймаючи мене, перш ніж піднятися з трохи сумним виразом на обличчі.
— ……Я мушу…… йти додому зараз…… Якщо я залишуся тут…… Лілія та інші…… налякаються.
— ……Іріс-сан.
Тепер я розумію. Причина, чому завжди стурбована Лілія-сан та інші не прийшли перевірити мене навіть після того, як я прокинувся, полягає в тому, що вони не можуть наблизитися через ефект магічної сили смерті Іріс-сан.
Магічне коло почало формуватися під ногами Іріс-сан… ймовірно, Магічне Коло Телепортації, що веде до її замку.
— Е-Еммм! Іріс-сан.
— ……Що таке?
— Щиро дякую за сьогодні. І, емм… я б хотів подякувати тобі належним чином… Чи не хотіла б ти, емм, пообідати зі мною колись?
— ……!? ……Це правда можна?
— Так. Це буде за мій рахунок. Інакше я не зможу віддячити тобі.
— ……Угу…… Я справді…… з нетерпінням чекатиму.
Я знаю, що це може бути трохи недалекоглядно — думати "подякувати комусь = пригостити їжею", але… це було все, що спало мені на думку в запалі моменту.
Однак ефект від моєї пропозиції був очевидним: вираз обличчя Іріс-сан, який був сумним, просвітлів, і вона кивнула у відповідь.
Злегка змахнувши рукою, Іріс-сан пішла, оповита світлом своєї Магії Телепортації.
Після того як Іріс-сан пішла, я вийшов із кімнати й пішов коридором заїзду, щоб вибачитися перед Лілією-сан та іншими за те, що змусив їх хвилюватися за мене.
Цей заїзд — один із найкращих у Ріґфорешії, який використовується насамперед Лілією-сан, яка є герцогинею. Широкий коридор був настільки тихим, що майже відчувалося, ніби це місце зарезервоване для приватної зустрічі.
Пройшовши трохи, я опинився перед просторою кімнатою, яка здавалася якимось вестибюлем чи лаунжем. Вдалині я помітив Лілію-сан та інших.
— Е!? Кайто-сан!?
— ……..!?
— Ви нарешті прокинулися, а? Дякувати Богові.
У кімнаті перебували Лілія-сан, Лунамарія-сан та Зіг-сан. Щойно помітивши мене, усі троє полегшено зітхнули.
— Вибачте, що змусив вас хвилюватися.
— Ні, ви все ще відчуваєте десь біль?
— Більше ні, я почуваюся повністю в порядку.
— Ось як… Це справді чудово.
Я відповів Лілії-сан, яка хвилювалася за мене, даючи їй знати, що мій фізичний стан повернувся до норми.
— Між іншим, Кусунокі-сан та Юдзукі-сан, схоже, немає тут… Чи могли вони отримати травми?
— А, ні, жодна з них не була "поранена".
Оскільки Юдзукі-сан та Кусунокі-сан не було поруч, я запитав, чи не постраждали вони після того, як я знепритомнів, але, схоже, з ними все в порядку.
Хоча те, як Лілія-сан сформулювала це, сказавши, що вони не були "поранені", змусило мене замислитися, чи не було в цій історії чогось більшого.
— З ними сталося щось інше, окрім поранень?
— Аой-сан та Хіна-сан зараз сплять у своїй кімнаті.
— …Вони зазнали впливу магічної сили смерті Короля Смерті-сама й знепритомніли.
— А-Ааа…
Лілія-сан та Лунамарія-сан відповіли на моє запитання, їхні голоси були забарвлені легкою печаллю.
Тепер я розумію; це були не Чорні Ведмеді, які поранили їх, а потужна магічна сила смерті від Іріс-сан змусила їх знепритомніти.
— До речі, Рай-сама та Фіа-сама зараз на нараді щодо реорганізації варти, яка практично розпалася.
— Практично розпалася!? Реорганізація? Е? Я чув, що місто не зазнало жодної шкоди…
— Так, Чорні Ведмеді не завдали жодної шкоди. Однак після впливу жахливої магічної сили смерті, Короля Смерті-сама, майже в половини з них розум був зламаний…
— Це не дивно. Навіть я не могла зупинити тремтіння деякий час. Це насправді була вдача, що Кусунокі-сама та Юдзукі-сама були серед перших, хто знепритомнів.
У наслідках її магія зламала розум варти!? Наскільки ж жахливою є її магічна сила смерті…?
Той факт, що моторошна присутність Іріс-сан усе ще змушувала цих трьох тремтіти лише від згадки про це, говорить про все стосовно того, наскільки жахливою вона була в той момент.
Схоже, Кусунокі-сан та Юдзукі-сан пощастило знепритомніти до того, як їхній розум міг повністю усвідомити жах магічної сили смерті Іріс-сан.
Поки ми розмовляли про це, Лілія-сан підхопилася з серйозним виразом обличчя, підійшла до мене… і раптово впала на коліна.
— …Е?
— Кайто-сан, мені справді шкода.
— Л-Ліліє-сан!? Щ-Що ви раптово робите!?
Повністю спантеличений її раптовим догеза, Лілія-сан простягнула намисто, яке я дав їй минулої ночі.
— Намисто Куро?
— …Це намисто мало в собі захисну магію, хоч і не сильну… Тобто, якби я не позичила його, Кайто-сан не був би так поранений.
"У намисті Куро є захисна магія? Я вперше про це чую… Я думав, що в ньому є лише магія пошуку, але, виявляється, є й дещо більше."
Лілія-сан, схоже, теж не знала всіх деталей про намисто, але після того, що сталося раніше, вона попросила колишнього придворного мага, Рая-сана, подивитися, і вони виявили, що воно все ж таки мало захисну магію.
Лілія-сан низько схилила голову, її голос тремтів, коли вона продовжувала говорити.
— Ні, якби ж я з самого початку була обачнішою… При першій зустрічі я обіцяла подбати про безпеку Кайто-сана та дівчат, але так захопилася власними справами, що навіть забула призначити когось для їхньої охорони. Через це Кайто-сан постраждав. Це все… це все моя провина.
— …Н-Ні, це не те щоб провина Лілії-сан чи щось таке…
— Ні, цього можна було б уникнути, якби я просто була більш обачнішою. Якби тільки я була обережнішою… Мені так шкода. Мені справді, справді шкода.
Голос Лілії-сан почав ламатися від емоцій, коли вона схилилася ще нижче, раз за разом вибачаючись переді мною… Чесно кажучи, це починає дратувати.
Повторюсь ще раз: я не святий. Можливо, зі мною таке стається й рідко, але я теж умію злитися.
— Кайто-сан. Мені справді шкода…
— …Ліліє-сан, я збираюся вибачитися заздалегідь.
— …Е?
Сказавши це Лілії-сан, яка продовжувала раз за разом вибачатися, я з усієї сили вліпив їй кулаком по голові.
— Ой!?
Хоча Лілія-сан — людина з великими здібностями, вона не завжди використовує Магію Укріплення Тіла.
Мій кулак, яким я вдарив по її незахищеній голові, здавалося, завдав чималого болю, і Лілія-сан одразу ж зігнулася, схопившись за голову обома руками.
— Заткніться вже й припиніть белькотати, мов якась божевільна… Це ж треба було так перекрутити факти й дійти подібного висновку!?
— Е? Е?
— Те, що сталося раніше, було просто нещасним випадком, правда? Я постраждав, тому що був необережним, і це зовсім не провина Лілії-сан! Чесно кажучи, я повинен дякувати вам натомість! Ви врятували мене, Ліліє-сан!
— Е? А, т-т-так. Б-Будь ласка?
Спантеличена моїми словами, Лілія-сан ніяково кивнула, хоча на її обличчі все ще відчувалося здивування.
— Добре. Тоді ця розмова закінчена! Якщо ви продовжуватимете казати, що це ваша провина чи щось подібне, я вдарю вас знову.
— Т-Так!
— Насамперед, думати що все — це ваша провина, — погана звичка, Ліліє-сан. Я знаю, що ви серйозна людина, але це залежить від часу та ситуації. Навіть тоді…
Лілія-сан швидко переходить від догеза до сейза, і я продовжую зі своїми словами, схожими на нотацію.
Я не думав, що це те, що вона робить постійно, і можливо, це було не найкращим, що я міг їй сказати, але я вважаю, що комусь потрібно було вказати на цю її надміру серйозну сторону.
— Вражає. Я відчуваю бажання від щирого серця поаплодувати Міязамі-сама. Це було справді добре сказано…
— ………………
— Лу-Луно!? Зіг, не просто кивай — допоможи мені тут. Кайто-сан зараз виглядає трохи страшно…
— Ліліє-сан! Я ще не закінчив розмовляти!
— Т-Так!? Вибачте!
Лілія-сан виглядала так, ніби вона ось-ось почне плакати, але Цього разу це відрізнялося від того, що було раніше. Оскільки я не збираюся піддаватися їй, я продовжив свою проповідь.
Дорогі мамо і тату — я не дуже думаю, що це те, що вона робить постійно, але мені все одно довелося посварити її за це. Ну, як би це сказати — її надмірна серйозність — це також проблема.
————
<Примітки автора>
Думки Лілії: Якби тільки я була обачнішою, я б могла запобігти пораненню Кайто => Якби я просто організувала когось для їхнього супроводу…… => Іншими словами, це моя провина, що Кайто був поранений => Це все моя провина.
.
.
.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]