Розділ 78 - "УБИТИ ЇХ УСІХ"
Король Смерті, Іріс Ремнант, зовсім не така жорстока й безсердечна, як про неї звикли думати у світі.
[Вона нещадно стирає з лиця землі кожного, хто їй не до вподоби. Опір марний — на кожного чекає лише смерть, а слідом за нею крокує суцільне руйнування…] Саме так у світі й описують Короля Смерті.
Однак насправді, навіть за всю довгу історію цього світу, випадки, коли вона справді мала бажання вбити живу істоту, можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Причина полягає в тому, що початково вона була самотньою та тихою особою, але найважливішим чинником є те, що магічна сила смерті, яка її оточує, перебуває під сильним впливом її емоцій.
Для Іріс більшість істот стоять набагато нижче за неї, і вона може легко забрати їхнє життя навіть без наміру вбивати.
Навіть віверни, які становлять смертельну загрозу для людей, для неї не більше ніж просто "перешкода"; простого шепоту було б достатньо, щоб покінчити з їхнім життям за допомогою її магічної сили смерті.
Через свою здатність викликати смерть навіть ненавмисно, Іріс зазвичай пригнічує свою магічну силу смерті настільки, наскільки це можливо.
Навіть якщо вона не може повністю пригнітити її, вона завжди обережна, щоб випадково не лякати людей.
Але зараз Іріс використовує той оскаженілий гнів, сповнений жаги вбивства, якої вона ніколи раніше не мала, щоб контролювати простір довкола себе.
У цій жінці немає й краплі легкодухості, жодного наміру пригнічувати свою силу.
Ті дурні звірі, які викликали її гнів… їхню долю вирішить Король.
— ……"Помріть".
У той момент, магічна сила смерті з тіла Іріс, разом із люттю, на яку вона завжди була здатна, вирвалася на волю.
Магічна сила смерті, густа від чіткого наміру вбити, вивільнилася разом із її могутніми словами. Охоплена невимовним гнівом Іріс, вона несла її цілям лише жорстоку й безжальну смерть.
Від моменту вивільнення цих сил минуло менше секунди, перш ніж Чорні Ведмеді втратили життя.
Однак за ту коротку мить, Чорні Ведмеді відчули десятки тисяч чи навіть мільярди смертей.
Кінчики їхньої шерсті померли, їхня шкіра померла, їхнє м'ясо померло, їхня кров померла, їхні кістки померли, і кожна окрема клітина в їхньому тілі померла.
У ту мить смерті, всеохопний і сповнений розпачу кінець поглинув їх у незбагненно стиснутому часі.
У момент їхнього цілковитого знищення, якби в Чорних Ведмедів залишилася бодай крихта емоцій, це була б єдина думка: "Ах, я нарешті помер……"
Магічна сила смерті, вивільнена разом із її могутнім наміром вбити, повністю стерла існування Чорних Ведмедів — знищивши не лише їхні тіла, смерть була подарована навіть їхнім душам.
Іншими словами — це було цілковите "знищення".
Як і заявляла Іріс, жодної краплі їхньої крові не залишилося в цьому світі, оскільки Чорні Ведмеді зникли просто на очах.
Однак гнів Іріс не зупинився на знищенні звірів перед нею.
Її магічна сила смерті розлилася по всьому Ельфійському Лісу, пожираючи все, що викликало її лють, викорінюючи всіх Чорних Ведмедів у лісі.
Усього за кілька секунд Король Смерті промовила лише одне-єдине слово… Але сьогодні, саме в цю мить, Чорні Ведмеді — шкідники, яких колись так боялися, — вимерли й більше ніколи не заселять Ельфійський Ліс.
Навколо панувала тиша.
Жоден із воїнів, які зібралися, щоб здолати Чорних Ведмедів, ні Лілія-сан, ні хтось із її оточення, ні навіть Разелія та Нейн не могли вимовити й слова.
Ось наскільки нищівною була сила Іріс.
Істота, яка по праву посідає місце на самісінькій вершині цього світу… Вона — сотворіння геть іншого виміру, перед силою якого кожен, хто стоїть нижче, відчуває лише безпорадно-чорний розпач.
Усі присутні продовжували витріщатися на Абсолют, їхні серця були сповнені страху. Вони відчайдушно молилися, сподіваючись, що не стануть наступними, хто відчує на собі весь тягар її гніву.
Розправившись із Чорними Ведмедями, Іріс тихо ступила до Кайто й ніжно підняла його тіло, ніби несучи крихкий скарб.
— ……Ліліє.
— Щ-Що!? Т-Т-Т-Так!
— ……Кайто…… я понесу його…… Де…… заїзд?
— Ц-Ц-Ц-Цим ш-ш-шляхом.
— ……Угу.
Тремтячи настільки сильно, що ледве могла говорити, Лілія вказала Іріс розташування заїзду. Вислухавши, Іріс кивнула й послідувала за нею.
Існування такого мотлоху, як Чорні Ведмеді, більше не хвилювало її розум; її єдиною турботою залишався Кайто, який усе ще лежав без тями в її руках.
— Схоже, усе скінчилося, а?
— Е? Що скінчилося?
Мовила Шеллоу Вернал, опускаючи чай, який попивала, тоді як Куромуейна просто нахилила голову, все ще жуючи свої міні-кастели.
— Про те, що на Кайто-сана напали Чорні Ведмеді…
— На Кайто-куна напали!? Хммм!?
— Усе вже скінчилося.
— Е?
— Чорних Ведмедів убила Король Смерті.
— Е? Іріс зробила це? Е? Тоді як там Кайто-кун?
Від слів Шеллоу Вернал, Куромуейна негайно підхопилася, готуючись використати Магію Телепортації, щоб полетіти до Ельфійського Лісу. Але перш ніж вона встигла це зробити, Шеллоу Вернал спокійно повідомила їй, що все вже завершилося.
— Він був поранений, але зараз усе в порядку. Його рани зцілено.
— О-Ось як… Це добре. П-Проте в такому разі куди мені спрямувати свій гнів?
— Не знаю?
— "Не знаю", кажеш… Та й взагалі, Широ! Якщо ти знала, що Кайто-кун отримає поранення, чому ти мені не сказала!?
Куромуейна була спантеличена тим фактом, що Іріс розгребла весь цей безлад. Висловивши щире полегшення від того, що Кайто в безпеці, вона повернулася до Шеллоу Вернал із допитом — адже та знала про це заздалегідь, але навіть не спромоглася їй сказати.
Тоді як гнів Куромуейни був очевидним, коли вона допитувала Шеллоу Вернал, остання, здавалося, зовсім не переймалася. Вона відповіла байдуже, без жодних ознак занепокоєння.
— Якби я сказала тобі, Куро розлютилася б на Чорних Ведмедів, хіба ні?
— Звісно розлютилася б! Я серйозно люта від самого факту, що дозволила поранити Кайто-куна!
— А коли ти люта, Куро використала б магію, щоб "ударити" їх, правильно?
— Звісно я б їх ударила! Я б ударила їх на повному серйозі!
— Якби ти це зробила, то не те що Ельфійський Ліс, "ти б знесла майже половину континенту".
— ……Уууухх……
Почувши байдуже зауваження Шеллоу Вернал, Куромуейна, яка мала оскаженілий вираз обличчя, не змогла підібрати слів.
— Тож я подумала, що шкоди буде менше, якщо я дозволю Королю Смерті прибрати цей безлад.
— Це… Це й справді може бути правдою, але… що б ти робила, якби Іріс не встигла!?
— Я б просто сама змусила Чорних Ведмедів зникнути.
— Уґххх…… Ну й нууууууу!
Якби Іріс не встигла вчасно, Шеллоу Вернал сказала, що втрутилася б сама.
Куромуейна, схоже, не в змозі знайти слів, щоб заперечити їй, просто надула щоки й роздратовано відвернулася.
— Мннн, добре, що Кайто-кун у безпеці, але… відчуваю, ніби я просто перегоріла. Я навіть не можу нікуди спрямувати свій занесений кулак.
— Тоді чи не хочеш побитися вперше за довгий час?
— …Коли це ми востаннє билися?
— Минуло 3 465 років.
Оскільки розчарування Куромуейни через Чорних Ведмедів, здавалося, накопичувалося, Шеллоу Вернал подала їй ідею й підхопилася, злегка змахнувши рукою, щоб створити простір, де існували лише вона та Куромуейна.
Куромуейна погодилася, що це чудова ідея — ідеально підходить, щоб випустити пару. Кивнувши головою, вони обидві повернулися одна до одної в просторі, створеному Шеллоу Вернал.
— Сьогодні я не буду піддаватися, зрозуміла?
— А коли це Куро піддавалася мені в бою?
— Якщо подумати… Я й справді ніколи тобі не піддавалася.
— Що ж, тоді почнімо. Цей бій, якого в нас давно не було…
Якраз у той момент, коли Іріс заносила Кайто до заїзду, у просторі, де ніхто не міг їх бачити чи чути… Шеллоу Вернал та Куромуейна, протилежні полюси Білого та Чорного, люто зіткнулися, ніби випускаючи весь свій накопичений стрес.
————
<Примітки автора>
<Король Смерті> Сповіщення про винищення Чорних Ведмедів, Частина 1 <Гнів>
Віверна-семпай також прийняла Чорних Ведмедів до клубу — клубу істот, вирубаних з одного удару одним із Шести Королів.
Тим часом Володар Підземного Світу чубиться проти Богині Творця.
.
.
.
(П.П Хоч і здається що Широ немає емоцій і тд, але вона явно хвилювалась за Кайто.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]