Розділ 74 - Я ось-ось дізнаюся про минуле Лілії-сан
Ніч у кімнаті великого дерев'яного заїзду була тихою. Я лежав на ліжку у відведеній мені кімнаті, занурений у глибокі роздуми.
Загалом цього й варто було очікувати, але під час вечері, Лілія-сан та інші все ще поводилися дивно. На перший погляд вони здавалися звичайними, але завдяки Магії Симпатії я відчував тиху рішучість від Лілії-сан та Лунамарії-сан, а також змішані почуття від Зіг-сан.
Схоже, Рай-сан і Фіа-сан також братимуть участь у турнірі з полювання, але вони обоє, здавалося, теж мали дещо на думці. За їхньою життєрадісною маскою ховалося відчуття тривоги, яке не давало спокою.
Я впевнений, що причина цієї напруги якось пов'язана з нагородою за турнір… Фруктом Дерева Світу.
Таємничий фрукт, який, кажуть, зцілює всі рани — за їхньою реакцією на нього точно стоїть щось вагоме.
Якими б не були їхні причини… мені цікаво, і я хотів би знати, але це не схоже на тему, у яку я мав би встромляти носа, особливо враховуючи, що я знаю їх лише десь місяць.
Тим не менш, якщо я просто сидітиму тут і розмірковуватиму про це, я не отримаю жодних відповідей.
[Чи варто мені розповісти тобі про це?]
Поки я мучився над своїми запитаннями без відповідей, у моїй голові лунає голос.
"……Я ціную цю турботу, але питати про це в Широ-сан здається нечесним. І все ж я вдячний за хвилювання."
[Зрозуміло. До речі, Кайто-сан, будь ласка, підніми долоні й тримай їх перед собою.]
Я обережно відхилив пропозицію Широ-сан відповісти на мої запитання, але вона, здається, зовсім не засмутилася.
Натомість вона стрімко змінила тему.
"Долоні підняти й тримати перед собою?"
Не знаю чому, але я вирішив виконати її вказівки. Я простягнув руки вперед, і за мить мої долоні засяяли. Невелика біла кулька діаметром близько 1-см з'явилася в моїх руках.
[Я дарую це тобі.]
"Що це? Виглядає як звичайна біла скляна кулька, але оскільки це від Широ-сан, це має бути щось важливе, правда ж?"
І що важливіше, чому вона дає це мені саме зараз?
[Вибач, що пізно, але я вирішила, що наша попередня зустріч у храмі була івентом. Тож це мій подарунок тобі.]
"…Широ-сан. Ви теж, га… Гадаю, цього й варто було очікувати. Зрештою, це ж вона навчила Куро всіх тих дивних речей."
"Н-Ну, менше з тим, що це взагалі таке?"
[Магічний кристал.]
Схоже, ця сфера — магічний кристал.
"Мхмм, чесно кажучи, я радий це чути. Останнім часом я почав краще розуміти магію, і хоча я все ще не здатний створювати власні магічні техніки, я можу без жодних проблем використовувати магію, якої мене навчила Куро."
"Тож це ідеальний момент, особливо враховуючи, що я саме хотів самостійно зробити простий магічний інструмент."
"Білий колір вказує на те, що магічний кристал не зовсім чистий, але оскільки я все ще тільки починаю, такий рівень чистоти для мене, мабуть, навіть кращий. Я із вдячністю використаю його."
[Рада, що тобі подобається. Що ж, тоді я пішла.]
Схоже, промовивши це, щоб передати мені сферу, Широ-сан одразу ж завершила розмову.
Я мовчки подякував Широ-сан і поклав магічний кристал до Магічної Скрині.
[Робити це тільки з Куро нечесно, тому наступного разу, будь ласка, сходи зі мною на побачення.]
"…Ха? Що за— Широ-сан? Що ви кажете так раптово…? Хіба побачення з Богинею Творцем, Широ-сан, не буде для мене трохи занадто диким?"
Здивований словами, які вона промовила наостанок, я перепитав її…… але вона більше не відповідала.
Коли Шеллоу Вернал закінчила розмову з Кайто в Плавучому саду Світу Богів, Кронос, яка чекала неподалік у справах, підійшла, побачивши, що розмова завершилася.
— Шеллоу Вернал-сама, можу я запитати, про що ви розмовляли з Міямою?
— У нас був івент, тому я дала йому подарунок.
— Подарунок…? Міямі пощастило отримати щось від Шеллоу Вернал-сама. Якщо ви не проти, можу я дізнатися, що це було?
— Магічний кристал.
— Оохх, зрозуміло… І наскільки він чистий?
Коли Шеллоу Вернал згадала, що дала Кайто подарунок, Кронос була досить здивована й одразу запитала про нього. Шеллоу Вернал відповіла невимушено.
— Не знаю.
— ……Ч-Чому ви схилили голову, відповідаючи?
— Це те, що я "створила", тому воно не має концепції чистоти.
— ……С-Створили? Е-Еммм, що це взагалі за магічний кристал такий…?
Почувши, що це було щось, створене Шеллоу Вернал, Кронос швидко збагнула, що кристал відрізняється від усього, що наразі існує у світі, і її тривога зросла, коли вона попросила більше деталей.
"…………….."
— Еммм, Шеллоу Вернал-сама…?
Зате Шеллоу Вернал не відповіла. Натомість вона повністю проігнорувала Кронос, а перед нею з'явився стіл зі стільцями. Потім вона почала пити чай, ніби нічого й не сталося.
— З цим предметом "він не помре".
— …Помре? Ви про Міяму? Це означає, що щось має статися?
— Він буде поранений. Але чи це буде важке пораненне, чи легке — усе ще невизначено.
— …Чи це нормально, що ви не попередили його про це?
Шеллоу Вернал володіє силою, яку можна назвати практично всемогутньою, і як наслідок, природно здатна передбачати майбутнє. Втім, майбутнє, яке вона бачить, — це лише одна з багатьох можливостей, невизначена й така що постійно змінюється. Вона сама описує його як "невизначене".
Але коли справа дійшла до поранення Кайто, вона говорила з упевненістю, тож Кронос, розуміючи це як дуже ймовірний результат, відчула потребу запитати.
— Навіть якби я попередила його, Кайто-сан усе одно діяв би так само.
— …Ось як.
Для Кронос, Шеллоу Вернал є її абсолютним володарем, і вона не ставить під сумнів її рішення.
Те, що Шеллоу Вернал не бажає надавати подальших подробиць, є чимось, що Кронос розуміє й без слів — її давня служниця знає, що не варто допитуватися більше.
— А ще я незабаром вирушу до Світу Людей.
— ……Ха?
— Я йду на побачення з Кайто-сан.
— Б-Будь ласка, зачекайте хвилинку!? Якщо Шеллоу Вернал відвідає Світ Людей, зчиниться справжнє пекло…
— Залишаю це на тебе.
— Що-!? Т… Так. Я-Якщо така воля Шеллоу Вернал-сама…
Кронос злегка здригнулася від невимушених слів Шеллоу Вернал-сама, але зрештою схилила голову.
І знову крайньою в усій цій історії залишилася Богиня Часу та Простору…
Поки Кронос ховала обличчя в долонях, Шеллоу Вернал попивала чай із ледь помітною посмішкою на губах, дивлячись у далечінь.
————
Через розмову, яку я мав із Широ-сан, я не міг заснути, тому вирішив вийти із заїзду на свіже нічне повітря.
Це ніч перед Фестивалем Священного Дерева, і хоча в Ріґфорешії зазвичай тихо вночі, холодне повітря приємно освіжає щоки.
Я простояв там якийсь час, насолоджуючись вітерцем, коли почув тихий звук, що лунав із-за будівлі заїзду.
Зацікавившись шумом, я обійшов заїзд і виявив Лілію-сан, яка тихо вправлялася з мечем.
— …Лілія-сан?
— Е? Кайто-сан? Що таке? Чому ви не спите в таку годину?
— Ні, я просто чомусь не міг заснути… Лілія-сан, ви тренуєтеся у володінні мечем?
— Так, лише декілька хвилин…
Вона, мабуть, бреше. Атмосфера навколо неї зовсім не схожа на "лише декілька хвилин".
Вона що, махає тут мечем відтоді, як ми закінчили вечеряти?
Навіщо їй іти на такі крайності? Я хочу знати. Я хочу запитати її, що відбувається.
Але я впевнений, що це означало б влізати глибоко в душу Лілії-сан, а це не те, що я маю робити просто з цікавості чи з якоїсь дріб'язкової причини…
Якщо це щось, про що я не мушу розпитувати, усе, що я можу зробити, — це підтримати Лілію-сан. Вона завжди була такою доброю до нас, навчаючи нас безлічі речей. Єдине, що я можу зробити для неї зараз, це…
Зібравшись із думками, я зняв чорне намисто зі своєї шиї й простягнув його Лілії-сан.
— Лілія-сан, тримайте.
— Хіба це не намисто, яке вам подарувала Куромуейна-сама? Чому ви віддаєте його мені?
— У це намисто Куро вклала Магію Пошуку. Я ще не дуже добре розбираюся в магії, але подумав, що це може допомогти вам у турнірі з полювання… Ви ж прагнете перемоги, правда?
— …Щиро дякую вам.
Я збагнув, що якщо вони збираються полювати в лісі й шукати здобич, наявність Магії Пошуку буде корисною, тому запропонував їй намисто, яке дала мені Куро.
Лілія-сан спочатку здавалася трохи спантеличеною, але за мить прийняла його від мене й висловила свою вдячність.
— Що ж, тоді я повернуся до своєї кімнати. Щодо турніру… будь ласка, зробіть усе можливе.
"………………."
Не знаючи, що ще сказати, я повернувся й почав йти назад до заїзду після своїх слів підтримки для Лілії-сан. Але якраз у той момент, коли я збирався піти, позаду лунав тихий голос.
— Кайто-сан, ви можете приділити мені кілька хвилин?
— Е? Так, я зовсім не проти…
— …Це може бути неприємно, но я б хотіла, щоб ви склали мені компанію й вислухали трохи про моє минуле.
Її голос був тихим, але за ним відчувалася беззаперечна рішучість.
Схоже, Лілія-сан збиралася поділитися зі мною чимось. Історією її минулого та передісторією цьогорічного призу…
Дорогі мамо і тату — ніч мого прибуття до Ріґфорешії настала. Під місячним сяйвом — я ось-ось дізнаюся про минуле Лілії-сан.
.
.
.
(П.П Широ як завжди хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]