Розділ 70 - Я познайомився з батьками Зіг-сан
У ґондолі, яка дивовижно зовсім не гойдається, я спостерігав за краєвидами разом із маленьким драконятком, яке повністю прив'язалося до мене й вмостилося на моєму плечі.
"Якщо дивитися звідси, Королівство Симфонія просто майорить зеленню, чи не так?"
Попри те, що королівська столиця Симфонії настільки розвинена, вигляд згори відкриває розкішний і неймовірно красивий пейзаж.
Це не схоже на дикі незаймані хащі — навпаки, складається враження, що вони дуже дбайливо бережуть природу.
— Так, Королівство Симфонія є домівкою для найбільшого ельфійського лісу у Світі Людей, тож ця країна надзвичайно багата на природу.
— Як і очікувалося, втім, головним чинником є те, що Королівство Симфонія має близькі стосунки з Королем Світу-сама.
Почувши мої слова, пояснили Лілія-сан та Лунамарія-сан.
— Ельфи, зокрема, непохитно поклоняються Королю Світу-сама, а Фестиваль Священного Дерева вважається святом подяки Королю Світу-сама за добрий врожай.
"…………………"
Зіг-сан енергійно закивала на знак згоди зі словами Лунамарії-сан.
Схоже, для ельфів вона й справді подібна до Богині.
— Якщо я правильно пам'ятаю, Кронос-сан казала мені, що Король Світу — це дух Дерева Світу. Це тому вони вважають її Богинею?
— Так, ельфи… втратили ліси, у яких колись жили, коли військо Короля Демонів почало вторгнення. Дізнавшись про це після підписання Договору Дружби, Король Світу-сама використала свою силу, щоб створити для ельфів безкраї ліси. Відтоді ельфи, очевидно, ставляться до Короля Світу-сама як до своєї Богині й плекають до неї глибоку віру.
— Ельфи — велика раса, але жоден ельфійський вождь не називав себе королем із часів Договору Дружби. Можливо, це доводить, що для ельфів єдиним королем, якого вони визнають, є Король Світу-сама.
Виявляється, Король Світу — найбільший благодійник ельфійської раси, саме тому вони так палко їй поклоняються.
Але навіть так, створити найбільший у світі ліс… Що ж, цього й варто було очікувати від одного з Шести Королів — вона володіє справді неймовірною силою.
— Між іншим, оскільки саме Королівство Симфонія надало свої землі, Король Світу-сама з того часу відправляє сюди своїх духів та послідовників-фей, що й посприяло розвитку неймовірно багатої кулінарної культури Симфонії.
Зрозуміло. Це пояснює, що Лілія-сан мала на увазі раніше, коли казала, що Королівство Симфонія має тісні зв'язки з Королем Світу.
Пам'ятаю, я чув, що в Королівстві Симфонія немає Бога Родючості, тож, гадаю, тією, хто приносить родючість цій країні, є саме Король Світу.
На шляху до Ельфійського Лісу, Лілія-сан розповіла мені історію про Короля Світу та Ельфійський Ліс.
Після короткої тригодинної подорожі зі Службою Крилатих Драконів, ми нарешті побачили місто, розташоване в самому центрі безкрайнього лісу під нами.
Більшість будівель були дерев'яними — деякі нагадували зруби, інші являли собою високі дерев'яні вежі. У самому серці міста стояло велетенське дерево заввишки кількасот метрів.
Це, мабуть, і є Священне Дерево, яке символізує цей фестиваль. Я чув, що вони живуть у гармонії з природою, тож очікував побачити щось на вигляд як велике селище. Але хоча їхні домівки й відрізняються від людських, це місце цілком можна вважати великим містом.
— Ц-Це дивовижно… Усі їхні будівлі зроблені лише з дерева?
— Як і очікувалося, вони використовували не лише дерево, але й задіяли якомога більше природних ресурсів.
Білі дракони приземлилися біля того, що виглядало як вхід до міста. З неба це виглядало захоплююче, але стояти перед ним ось так було ще більш вражаючим. Кусунокі-сан, схоже, відчувала те саме: вона виглядала глибоко розчуленою, тихо бурмочучи собі під ніс.
Вхід до міста ельфів, який знову змусив нас усвідомити, наскільки цей світ відрізняється від нашого, міг би стати чудовим досвідом, якби ми могли одразу попрямувати в місто, але спочатку нам довелося мати справу з однією проблемою.
— Кюююю~~~~!!!
— Еммм……
Маленьке драконятко, якому я так сподобався, просто не бажає відходити від мене ні на крок.
Так само, як моя Магія Симпатії дозволяє мені передавати свої емоції іншим, вона також дає змогу відчувати їхні.
Не знаю, чи це драконяче маля настільки сильно мене любить, але воно сиділо на моєму плечі протягом всієї подорожі, а зараз усе ще чіпляється за мій одяг і відмовляється розлучатися зі мною.
— Міяма-семпай, вона справді до тебе прив'язалася, так.
Як і зазначила Юдзукі-сан, жінка-кучер намагається відтягнути її від мене, але драконятко взагалі не слухається.
Я навіть не знаю, радіти мені чи бідкатися через те, що вона настільки емоційно прив'язалася до мене… але в будь-якому разі, якщо я не переконаю це драконяче маля, ми не зможемо увійти до міста ельфів.
Не те щоб нам забороняли увійти, але… річ у тім, що це драконятко — не мій домашній улюбленець. Вона належить Службі Крилатих Драконів, тож я не можу просто забрати її із собою задля власної зручності.
— Не хвилюйся. Ми знову зустрінемося, коли повертатимемося додому, а також зможемо бачитися в королівській столиці.
— Кюуууу~
— Так, тож тобі треба уважно слухати те, що каже кучерка.
— ……Кююіі.
Драконяче маля виглядало справді засмученим, але моїми словами мені вдалося її переконати, і вона тихо кивнула.
Потім її хватка на моєму одязі послабшала…
— Кюю!
[ ! ? ]
А потім без жодного попередження вона вкусила мене за шию.
Я на мить здригнувся, але, схоже, вона не мала наміру справді впиватися зубами. Вкусивши мене грайливо двічі, вона відпустила.
Що це тільки-но було? Я не впевнений, але той факт, що жінка-кучерка здивувалася, мабуть, означає, що це був якийсь знак прихильності.
Як би там не було, після цього драконятко відійшло від мене. Коли я помахав їй рукою, вона видала тужливий вигук, проводжаючи мене поглядом.
Вона була такою милою дитиною. Я чув, що Служба Крилатих Драконів відкрила заклад у королівській столиці, тож коли ми повернемося, я обов'язково час від часу відвідуватиму її.
Скажу це ще раз: ми нарешті ступили до міста ельфів.
У цьому світі є така річ, як магія, і це велике місто захищене зсередини Магією Бар'єра, тож навколо нього немає пишних мурів, і ми змогли без перешкод увійти.
— Шановні, зараз ми зустрінемося з тими, хто буде нашими провідниками тут.
— Ті, хто буде нашими провідниками?
Лунамарія-сан згадувала, що, хоча її батько й був напівельфом, вона ніколи раніше не бувала в місті ельфів… Можливо, це хтось із її знайомих ельфів? Чи, може, тут є хтось, хто працює екскурсоводом?
Я вже збирався запитати Лунамарію-сан, але в цей момент раптом нізвідки пролунав гучний голос.
— Гості з Королівства Симфонія!
— Герцогиня Альберт та її супровід!
— [ [ [ ! ? ] ] ]
— "……!?!?"
Цей голос змусив здригнутися мене, Кусунокі-сан та Юдзукі-сан, і з якоїсь причини Зіг-сан також застигла із шокованим виразом обличчя.
Коли я повернув погляд у бік джерела голосу, то побачив двох постатей, що бігли до нас здалеку.
Ельф із коротким білявим волоссям та ельфійка з довгим червоним — обоє вони бігли до нас напереріз із протилежних боків і перетнулися буквально за кілька кроків перед нами.
— Хах!
— Тоуу!
Дві постаті перетнулися в повітрі, зробили сальто й приземлилися. У драматичній позі вони стали спина до спини, прийнявши впевнену стійку.
— Ласкаво просимо до ельфійського міста "Ріґфорешія"~ ~!!
— [ [ [ ………………… ] ] ]
Як, чорт забирай, я маю на це реагувати? Щось тут не так. Їхня енергія була явно куди потужнішою за нашу, хоча це ми тільки-но прибули.
Потім, помітивши, як Зіг-сан схопилася за голову, я не міг не замислитися… чи може бути, що ці люди…
— ……А-Арее? Чому мені здається, що ви всі тримаєтеся від нас на відстані?
— Мхмм, може, наша поза виявилася для них занадто витонченою?
— [ [ [ ……………. ] ] ]
Гадаю, цього й варто було очікувати від ельфів. Білявий чоловік і червоноволоса жінка обоє неймовірно красиві, але… як би це мовити? Їхній захват здавався абсолютно недоречним.
Перед нашими приголомшеними обличчями, Зіг-сан, усе ще тримаючись за голову, повільно підводиться й витягує свої два точені мечі.
"……………………"
— А-Арее? Зіг-чан? Що таке? У тебе таке справді лякаюче обличчя.
— Хахаха, вона, мабуть, просто соромиться!
— Втім~ ~ У мене таке відчуття, що вона спробує порубати мене будь-якої миті…
— Х-Хахаха… З-Зачекай секунду, Зіг. Давай заспокоїмося й поговоримо…
— ……!!!
— Ґяааааахххх!?
Зіг-сан, яка зараз виглядала як лютий демон, кинулася на двох ельфів, і їхні жалюгідні крики лунали довкола.
— …..Еммм, Лілія-сан. Чи можуть ці люди бути…
— Так, емм… це "батьки" Зіг.
— [ [ [ …………….. ] ] ]
Що я взагалі можу сказати? Ні… не думаю, що тут можна хоч щось сказати.
Вона тільки-но зібралася відвідати фестиваль у рідному місті разом із друзями, як раптом з'являються її дико збуджені батьки — як для доньки, це просто жахливо сороміцьке видовище.
Розпач і смуток Зіг-сан були повністю зрозумілі навіть без моєї Магії Симпатії — за густим рум'янцем на її обличчі та помітним гнівом.
Дорогі мамо і тату — ми прибули до ельфійського міста Ріґфорешія. І там — я познайомився з батьками Зіг-сан.
.
.
.
(П.П До речі, те що зробило драконення, це типу поставила мітку, що він зайнятий нею, типу повідомлення для інших драконів. Що до батьків Зіг, то F, мені самому соромно за них хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]
