Розділ 60 - Я не міг повірити в це одразу
Після того як вона перестала плакати, Іріс-сан та я знову провели час, базікаючи на різні теми.
Увесь цей час на обличчі Іріс-сан сяяла щаслива посмішка, і я міг сказати, що їй справді дуже подобалося розмовляти зі мною, що також робило щасливим і мене.
Але я й не помітив, як швидко пролетів час, і на вулиці вже стемніло. Оскільки Іріс-сан вже збиралася йти додому з трохи сумним виглядом, я провів її до дверей.
— …Кайто… Дякую… за сьогодні… Це було так… весело.
— Я також чудово провів час. Будь ласка, приходь у гості знову.
— Т-Так, Королю Смерті-сама… Б-Будь ласка, приходьте до нас у гості коли завгодно.
— …Дякую… Ліліє… Наступного разу, коли я прийду… я принесу багато ювелірних каменів.
— Еее!? А, ні, це…
Незважаючи на те, що вона виглядала так, ніби не хотіла тут бути, я не впевнений, чи це гордість власниці будинку, чи щось інше, але Лілії-сан якось вдалося вичавити з себе відчайдушну посмішку й попрощатися з Іріс-сан. Однак вона заціпеніла, коли почула відповідь Іріс-сан.
Виявляється, Блакитні Діаманти та Кристали Льоду коштують неймовірно дорого. Хоча Іріс-сан сказала, що подарує їх Лілії-сан, сумлінна Лілія-сан, схоже, налаштована викупити їх у неї, а це означає, що їй доведеться домовлятися про ціну з Іріс-сан.
Якщо це станеться… У мене таке відчуття, що нерви Лілії-сан будуть виснажуватися з лякаючою швидкістю.
— ……Що ж…… До побачення…… До зустрічі наступного разу.
Після розмови з Лілією-сан, я побачив як самотній вираз повернувся на її обличчя.
Це природно для Іріс-сан — почуватися самотньою, враховуючи середовище, у якому вона живе, але зараз вона виглядає справді самотньою.
Вона насолоджувалася всім проведеним разом днем, сповнена щастя, але я думаю, що саме тому вона не може не відчувати самотності, повертаючись додому.
Схоже, Іріс-сан живе в покритому кригою регіоні в Демонічному Світі, але поблизу немає інших мешканців, окрім неї.
— ……Іріс-сан.
— ……Унн? ……Кайто…… Що таке?
— Ні, просто… якщо ти не проти, за наступної нагоди чи можу я бути тим, хто відвідає тебе наступного разу?
— ……!? ……Ц-Це справді гаразд?
— Так, якщо Іріс-сан не проти.
— ……Уннн…… Я справді…… з нетерпінням чекатиму на це.
Почувши мої слова, Іріс-сан посміхнулася, і вираз її обличчя розквітнув, наче сяюча квітка, поки вона раз за разом кивала головою.
Так, пізніше я з'ясую, як дістатися Демонічного Світу і чи зможу я, як людина, витримати перебування в оточеному кригою середовищі. Наразі, бачачи її такою щасливою, усе інше здавалося незначним.
З посмішкою, яка здавалося, робила яскравішим повітря довкола, Іріс-сан почала відходити, повертаючись кілька разів, щоб помахати мені рукою, перш ніж зникнути.
Провівши її, я вже збирався піти за Лілією-сан назад до маєтку, коли Кронос-сан, яка мовчки спостерігала за нами, раптом заговорила.
— ……Міяма. Маєш хвилину?
— Е? А, так.
Хоча Кронос-сан і раніше здавалася серйозною людиною, її вираз обличчя зараз був ще більш рішучим. Атмосфера довкола неї несла в собі таку інтенсивність, ніби вона твердо щось вирішила, і я виявив, що киваю під цим мовчазним тиском.
Повідомивши Лілію-сан, ми перейшли до сусіднього саду — місця, де нашу розмову не могли підслухати. Опинившись там, Кронос-сан почала говорити тихим, зваженим тоном.
— Я не була впевнена, чи варто мені говорити тобі це, чи ні, але… після того, як я стала свідком сьогоднішніх подій із Королем Смерті, я усвідомила, що твоє існування перевершує мої очікування. Тому я хочу дати тобі одну пораду.
— ……Пораду?
— Так. Це лише порада. Тільки тобі вирішувати, як діяти згідно з моїми словами — я не маю наміру нічого тобі нав'язувати. Однак заради твого майбутнього я сподіваюся, що ти візьмеш це до серця.
"………………."
Що Кронос-сан могла хотіти мені сказати? Якщо це стосується того, що сталося сьогодні, це має бути пов'язано з Іріс-сан. Але якщо це так, я не можу не відчувати, що трохи запізно піднімати цю тему тепер, коли я вже зустрівся з нею.
І все ж із якоїсь причини неприємне відчуття заворушилося в моєму серці — дивний неспокій, — поки я чекав, що вона заговорить.
Після короткого мовчання, Кронос-сан зафіксувала свої гетерохромні червоне та синє око на мені й нарешті мовила:
— ……"Не довіряй Володарю Підземного Світу… Куромуейні занадто сильно".
— ……Е?
Її слова застали мене зненацька, і я не міг одразу збагнути, що вона має на увазі.
Не довіряти Куро? Що це взагалі має означати?
— Я розумію, що ти відчуваєш симпатію до цієї особи. Я також знаю, що їй глибоко довіряють не лише в Демонічному Світі, але й у Світі Людей і навіть у Світі Богів. Але я не кажу, що ця особа — зловісна істота.
— Тоді……
— Однак я також не вірю, що ця особа абсолютно чиста. Насправді я досить обережно ставлюся до неї.
— Ч-Чому?
Я рефлекторно запитав, але тієї ж миті, як запитання зірвалося з моїх губ, я пошкодував про це.
У мене було важке відчуття, що я не хочу чути те, що вона збирається сказати далі, але я не міг змусити себе затулити вуха. Натомість я просто стояв там, чекаючи на слова Кронос-сан.
— ……У мене є низка причин для цього, тож дозволь мені пояснити їх за порядком. Міяма, чи знав ти, що колись була війна між Демонічним Світом та Світом Богів?
— ……Е? А, так. Я чув, що дуже давно була війна……
Чому вона піднімає цю тему? Погане передчуття осідає в моїх грудях.
Куро — яскрава й невинна, мов дитина, і водночас достатньо мудра, щоб бачити людські серця наскрізь. Вона — людина, якій я глибоко зобов'язаний за те, що вона вказала мені правильний шлях, коли я заблукав.
Можливо, я не знаю її повністю, але моє серце починає усвідомлювати, як багато вона для мене означає. Вона — мій дорогий друг, той, кого я ціную.
Але… Я все ще так мало знаю про Куро. Я не знаю, хто вона насправді і як жила досі.
— Лише дрібка істот у Демонічному Світі та Світі Богів знає, що насправді сталося тоді… Але правда в тому, що це була не війна — це було "вторгнення".
"……………"
— Це сталося близько 20 000 років тому. Уявимо собі невимовно могутнього Демона, який об'єднав найсильніших Демонів і очолив вторгнення до Світу Богів. Це справжня історія так званої війни між Демонічним Світом та Світом Богів — правда, відома лише обраним.
— [ ! ? ]
— ……Ти вже мав би зрозуміти, що я маю на увазі. Так, Демон, який напав на Світ Богів, — це та сама істота, яку ми зараз знаємо як Володаря Підземного Світу, Куромуейну.
— [ ! ? ! ? ]
Дорогі мамо і тату — Куро справді важлива для мене людина, і я хотів зрозуміти її краще. Однак слова, які вона тільки-но сказала мені… я не міг повірити в це одразу.
————
— ……Ах…… Лілівуд…… Ласкаво просимо.
— Вибач, що вриваюся. Схоже, сьогоднішній візит пройшов добре.
— ……Ти помітила?
— Так, ти виглядаєш у гарному настрої — ніби нарешті усвідомила, що тепер можеш спілкуватися з людьми.
Коли Лілівуд почула, що Іріс збирається відвідати свого друга в маєтку людини, вона дуже хвилювалася й давала їй поради. Однак, побачивши нинішній стан Іріс, вона одразу зрозуміла, що її страхи були безпідставними.
Було очевидно, що Іріс отримала величезне задоволення від сьогоднішніх подій. Вона здавалася в такому піднесеному настрої, що гнітюча магічна сила смерті, у яку вона завжди була оповита, тепер була помітно легшою, ніж раніше.
— До речі, що ти робиш?
— ……Кайто…… сказав, що любить книги…… Тому…… я готую ці книги…… як подарунки для нього.
Ще до її візиту до Іріс Лілівуд помітила, як та підбирає різні книги, складає їх у стоси, а потім сортує, ніби ретельно щось вибираючи. Схоже, вона вибирала, які книги подарувати своєму другу-людині.
Лілівуд посміхнулася, спостерігаючи за її роботою, але коли її погляд випадково впав на книги… вона заціпеніла.
— ……Емм, Іріс.
— ……Уннн?
— Хіба це не гримуар з "Стародавньої Магії"? Що ти збираєшся робити з книгами, які поклала он туди?
— ……Якщо Кайто хоче цього…… я віддам це йому.
— Ні, ні, це не нормально… Там записана справді небезпечна магія — зачекай секунду! Ця книга в твоїй руці! Хіба це не одна з "Заборонених Книг"?
— ……Цікаво…… чи буде Кайто радий цим?
— Зачекай, Іріс!? Не починай просто пакувати це так, ніби це щось звичайне! Зупинись прямо зараз! Дай мені подивитися на всі книги, які ти склала в стос!!!
Спантеличена, Лілівуд поспішила до Іріс, і її погляд упав на стоси книг.
Гримуари Стародавньої Магії, фоліанти з деталями Заборонених Мистецтв та стародавні документи, які можна вважати національними скарбами… Стос складався з книг настільки рідкісних, що їхня вартість могла б легко дестабілізувати економіку Світу Людей.
Замок із криги на землі смерті — місце, зазвичай оповите моторошною тишею, — сьогодні було наповнене тривожними криками одного з Шести Королів, що лунали крізь безкрайні простори.
————
<Примітки автора>
Спантеличені істоти кожного зі світів:
Світ Людей: Герцогиня.
Демонічний Світ: Король Світу.
Світ Богів: Богиня Часу і Простору.
.
.
.
(П.П Іріс така: "Якщо це для Кайто, то я дам все що попросить.")
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]