Розділ 59 - Хіба це не нормально, якщо я зможу хоч трохи побути для неї крутим?
Схоже, Іріс-сан прочитала багато книг, і ми чудово провели час, обговорюючи їх.
Здебільшого я ставив запитання, а вона відповідала, але їй, здавалося це справді приносило величезне задоволення, і вона відповідала на кожне з них.
Виявляється, у цьому світі є не лише книги з історії та пригодницькі розповіді, а й гримуари та інші типи книг, яких не існує на Землі. Але найбільше мій інтерес привернули книги, які були схожі на фентезійні новели.
Через існування Призову Героя в цьому світі, люди дуже добре знайомі з існуванням інших світів. У результаті багато тутешніх письменників фантазують про ісекай — історії про переміщення до іншого світу, подібного до нашого.
Для мене це досить дивно — натрапити на новели про переміщення до іншого світу одразу після того, як ми самі потрапили сюди……
— Чим більше я чую про це, тим цікавішими здаються книги цього світу. Я б залюбки почитав їх більше.
— ……Тоді я принесу… різноманітні книги… наступного разу.
— Справді? Я з нетерпінням чекатиму на це.
Почувши це, мій інтерес до книг цього світу зріс ще більше. Іріс-сан згадала, що позичить мені свої книги, і я з радістю відповів, а мій тон був сповнений ентузіазму.
Ми ще деякий час продовжували базікати про книги, і коли розмова врешті-решт вщухла, я почав повільно попивати свій чай, який уже встиг охолонути, — і саме тоді я це помітив.
В очах Іріс-сан, які дивилися на мене, з'явився блідий блиск — сльози наповнили її очі, і одна-єдина крапля покотилася по щоці, впавши на стіл.
— І-Іріс-сан!? Що сталося?
— ……Ах… Вибач… Просто… Я вже дуже давно… не отримувала стільки задоволення.
"………………"
Коли я стурбовано звернувся до неї, хвилюючись, що щось не так, Іріс-сан відповіла тихим бурмотінням.
Її слова, здавалося, несли в собі емоції, занадто складні, щоб їх можна було легко висловити, змушуючи мене вагатися з дешевою відповіддю.
Після короткої паузи, Іріс-сан почала відкриватися, ділячись однією деталлю за іншою.
Схоже, від самого народження Іріс-сан носила в собі потужну магічну силу смерті… І досі її зневажали багато істот.
На початку вона не могла добре контролювати свою магічну силу смерті. Щоразу, коли Іріс-сан відчувала негативні емоції, її магічна сила смерті ненавмисно забирала життя тих, хто був довкола.
Більшість живих істот у цьому світі, включаючи рослини й тварин, не могли протистояти магічній силі смерті Іріс-сан. Тоді вона була подібна до ходячого лиха, розсіюючи смерть усюди, куди б не пішла.
Кожен відчуває негативні емоції у своєму повсякденному житті — розчарування від банальних розмов, тривогу, коли все йде не так, самотність, коли залишаєшся наодинці…
Як би сильно Іріс-сан не бажала ладнати з іншими, усі істоти лякалися її наближення й гинули.
Провівши довгий час у такому стані, Іріс-сан повільно навчилася контролювати свою магічну силу смерті… але в підсумку вона так і не змогла повністю зупинити її витік зі свого тіла.
Однак у ті часи вона мала змогу спілкуватися з іншими Шістьма Королями — істотами, чия сила дорівнювала її власній або навіть перевершувала її. Знання про те, що є люди, здатні розмовляти з нею, робило її щиро щасливою.
Проте існування інших членів Шести Королів… цих істот із монструозною силою, рівною її власній, як це не іронічно, лише ще більше заганяло Іріс-сан у кут.
Інші члени Шести Королів, яких вона вважала схожими на себе, з часом обзавелися сім'ями та підлеглими. З плином місяців і років вони стали центральними фігурами в Демонічному Світі. З підписанням Договору Дружби між трьома світами, не лише Демони, але й Боги почали збиратися навколо інших членів Шести Королів… і таким чином Іріс-сан залишилася позаду.
У той час як Іріс-сан могла взаємодіяти лише з істотами, чия сила була майже рівною її власній, інші члени Шести Королів перебували в дружніх стосунках із менш могутніми Людьми.
Іріс-сан не могла не відчувати заздрощів. Було боляче просто спостерігати, як інші спілкуються з Людьми.
Хоча вона цінувала кожну розмову з іншими членами Шести Королів, щоразу, коли вони говорили про Світ Людей, усередині неї підступала незбагненна самотність, змушуючи її проливати сльози незліченну кількість разів у самоті.
Для Іріс-сан я був її першим другом-людиною, і вона була справді щаслива з цього приводу.
Вислухавши Іріс-сан, я підвівся зі свого місця й підійшов до неї.
Я обережно торкнувся її трохи тремтячих рук і настільки дбайливо, наскільки міг, стиснув їх між своїми долонями.
— ……Кайто?
— Чесно кажучи, я не можу повністю зрозуміти той біль, який ти несла в собі тисячі років… Я навіть не можу сказати, що повністю розумію, що ти відчуваєш.
"……………."
— Не думаю, що зможу зіграти крутого й якось полегшити твою самотність… І на жаль, це не те, що я можу пообіцяти, або те, що як я думаю, мені під силу.
Це може бути прикро в чомусь, але в чомусь іншому це може бути благословенням — у будь-якому разі, я вважаю важливим чітко заявити, що я просто звичайна людина.
Якщо я не можу зробити щось за межами своїх можливостей, єдине що я можу запропонувати тремтячій Іріс-сан… це просто бути собою й зустріти її, дивлячись їй прямо в очі.
— Причина, чому я можу нормально спілкуватися з Іріс-сан, полягає в моїй Магії Симпатії — досить унікальній моїй здібності… Можна навіть сказати, що це просто збіг обставин, що я володію цією силою. Але я впевнений, що це одна з тих речей, які, можливо, призначені долею… Тому, щоразу, коли ти почуватимешся самотньою, ти можеш приходити до мене в будь-який час. Я мало що можу зробити, але якщо це просто розмова з тобою, я завжди буду тут.
"……………"
— Не хвилюйся. Я скажу це зараз: я ніколи не буду боятися чи відштовхувати тебе в майбутньому. Стільки я можу тобі пообіцяти.
— …………!?!?
Я не впевнений, чи вдалося мені добре це донести, але я думаю, що зміг висловити свої почуття.
Я зміг подолати магічну силу смерті Іріс-сан завдяки своїй Магії Симпатії, і хоча це можна вважати просто збігом обставин, що я маю цю здібність, у певному сенсі, вона справді належить мені.
Було б безглуздо продовжувати думати про те, що могло б статися, якби я не мав Магії Симпатії, тому я просто зосереджуся на тому, щоб використовувати її на благо Іріс-сан.
Вислухавши мої слова, Іріс-сан опустила голову, її тіло злегка тремтіло. За мить, ніби щось обірвалося всередині неї, вона кинулася до мене.
— І-Іріс-сан!?
Я міг відчути прохолодну температуру її тіла та м'якість її фігури, разом із ніжним квітковим ароматом, що линув від її волосся.
— ……Кайто… Я люблю тебе… Я люблю тебе… Я справді дуже тебе люблю.
"……………….."
Я був приголомшений, коли вона раптово обійняла мене, але коли побачив, як Іріс-сан поринула обличчям у мої груди, а її плечі тремтіли, поки вона говорила, я не зміг змусити себе сказати хоч слово.
Іріс-сан — одна з Шести Королів, могутніх істот, що стоять далеко за межами людського розуміння, і одна з найсильніших у світі… але навіть вона не є непереможною істотою, якій ніколи не буває боляче.
Доказом цього було те, як вона чіплялася за мене, а сльози текли по її обличчю. Її тремтячі плечі здавалися такими крихкими, такими маленькими, ніби вони могли зламатися від найменшого дотику.
Я обійняв тіло Іріс-сан так ніжно, як тільки міг, ніби вона була тендітною сніговою скульптурою, поки вона продовжувала плакати, ніби вивільняючи неймовірний сум, що накопичувався впродовж тисячі років.
Дорогі мамо і тату — я не буду зводити ситуацію Іріс-сан до простих слів на кшталт "Іріс-сан жалюгідна", і я знаю, що мало що можу зробити для неї. Але наразі — хіба це не нормально, якщо я зможу хоч трохи побути для неї крутим?
————
<Примітки автора>
…………Вони фліртують.
Гадаю, тепер її вже можна вважати героїнею, правда?
.
.
.
(П.П Уууу, бідна Іріс.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]