Розділ 53 - Міжрозділ — Іріс Ремнант (2) ~ Сутність, яку вона чекала ~
У тихому куточку Крижаного Замку Король Смерті, Іріс Ремнант, мовчки гортає сторінки книги в своїх руках.
Вираз її обличчя настільки просякнутий самотністю, що можна майже відчути холод, який від нього випромінюється. Єдиний звук, що порушує тишу замку, — це шелест сторінок, які вона гортає.
Минуло майже тисячу років відтоді, як між трьома світами — Демонічним Світом, Світом Людей та Світом Богів — було підписано договір про дружбу. За це тисячоліття оточення Демонічного Світу кардинально змінилося. Демонів прийняли як Люди, так і Боги як хороших сусідів, і світ значно розширився.
Проте світ, який оточує Іріс, залишається закритим… або, точніше, він став навіть гіршим, ніж був тисячу років тому.
Наразі Демонічний Світ та Світ Людей мають дуже дружні стосунки, і Шість Королів, найвищі авторитети в Демонічному Світі, кожен по-своєму пов'язаний зі Світом Людей.
Король Підземного світу, товариський і добрий від природи, заслужив довіру як Людей, так і Богів, і багато Людей вважають себе послідовниками Короля Підземного світу.
Король Світу особливо шанована Ельфами та кількома іншими племенами, здобула велику кількість послідовників у певних регіонах.
Король Війни, хоч і мав грубий характер, володіє сміливістю та стоїцизмом у бою, якими захоплюються багато авантюристів, часто молячись йому як оберегу на перемогу перед тим, як вирушити у небезпечні битви.
Король Драконів, пропонуючи своїх літаючих драконів як транспортний засіб, став сприйматися торговцями як Бог Торгівлі, тому торговнці носять драконячі прикраси як талісмани на удачу.
Щодо Короля Фантазмів, який часто змінює зовнішність і рідко з'являється на публіці, навіть Іріс, одна з Шести Королів, не впевнена в його точних діях. Однак кажуть, що він має найбільшу кількість підлеглих серед усіх них, підтримуючи мир у світі з-за лаштунків.
І ось, навіть Шість Королів пристосувалися до розширеного світу та сформували власні позиції…… Так, усі, окрім Іріс, Короля Смерті……
Якщо бути точнішим, можна також сказати, що позиція Короля Смерті зміщується. Так, саме як об'єкта страху…
Вона вважалася найстрашнішою та найнебезпечнішою серед Шести Королів, її боялися як саме втілення смерті як Люди, так і Боги.
Вона гнівалася й сумувала через те, що всі інші члени Шести Королів побудували хороші стосунки з іншими, і робила все можливе, щоб встановити позитивні зв'язки з Людьми. Однак усі її зусилля були марними, затьмарені магічною силою смерті, у яку вона була оповита.
Люди особливо чутливі до емоції страху порівняно з Демонами, як і боялася Король Світу, вони так і не прийняли Іріс.
Надія, яку вона плекала, перетворилася на розпач, і поки вона проливала сльози, які здавалися нескінченними, невдовзі розпач заглибився до такої міри, що залишилася лише смиренність.
Як наслідок, вона рідко залишає свій крижаний замок, за винятком Фестивалю Героїв. Натомість вона проводить свої дні, переглядаючи величезну колекцію книг, яку зібрала з усього світу.
Вона не була впевнена, чи називати це вдачею, чи нещастям, але вона мала більше грошей, ніж могла витратити.
Це було пов'язано з тим, що Земля Смерті, де вона жила, була багата на рідкісні руди та дорогоцінні камені, багато з яких були дуже бажаними. Надаючи дозвіл на їхній видобуток, вона накопичила значний статок. Навіть не поворухнувши й пальцем, величезні суми грошей продовжували стікатися до її рук.
Спочатку, знаючи, що більшість людей прагнуть цих ресурсів, Іріс намагалася запропонувати їх безкоштовно, але замість цього вона лише налякала їх.
Щодо прав на видобуток, вона вважала, що дала дозвіл людям видобувати де завгодно й скільки завгодно. Однак, ті, хто приходив видобувати, ніколи не наближалися до території навколо замку Іріс, де розташовувалися найбагатші рудні жили. Це було так, ніби вони навмисно уникали її, видобуваючи лише невелику кількість з жил на зовнішніх окраїнах Землі Смерті, можливо, щоб не провокувати її.
І ось вона використовувала зароблені гроші, щоб купувати книги, шукаючи розради від своєї самотності. Іріс, можливо, і зібрала величезну колекцію книг у своєму замку… Але самі книги, які вона накопичила, щоб втекти від самотності, іронічно, лише поглиблювали її. Самотність читання на самоті у своєму замку, в оточенні незліченних томів, робила тягар на її маленьких плечах ще більшим. За останні тисячу років ця зростаюча ізоляція перетворила її на глибоко похмуру постать.
У гірському хребті на північ від королівської столиці Королівства Симфонія блукає Іріс.
Вона рідко залишає свій дім, за винятком Фестивалю Героїв, але це не означає, що вона ніколи не вирушає назовні — вона робить кілька поїздок до Світу Людей щороку.
Для цього є дві основні причини: перша — купити нові книги, а друга — для невеликого особистого хобі.
Іріс прочитала тисячі й тисячі книг, але, можливо, через те, що вона заздрить зв'язкам, якими діляться інші, їй особливо подобається читати новели, що зображують романтику між чоловіками та жінками.
Вона особливо любить історії про чоловіків та жінок різного статусу, які закохуються, із захопленням ставлячи себе на місце жіночих персонажів під час читання.
Коли вона закінчує новелу, яка їй особливо подобається, вона виходить і збирає предмети та квіти, які згадувалися в історії, роблячи це своїм маленьким хобі.
Цього разу вона прийшла до цього гірського хребта через сцену в новелі, де головний герой-чоловік піднімається на вершину, щоб зірвати примарну синю квітку й подарувати її жінці, яку любить.
Однако це історія, адаптована у фентезійну новелу, тож справжня синя квітка, Синя Кришталева Квітка, може й рідкісна, але вони досить поширені, щоб нікому не було реальної потреби підніматися на цей гірський хребет, особливо навіть не знаючи, чи ростуть тут ці квіти насправді.
Тварини та монстри, що живуть у горах, відчули її наближення й почали тікати — до цього вона вже звикла. Здавалося, Іріс анітрохи це не турбувало, поки вона продовжувала свій підйом.
Ті істоти, які мали гнізда на її шляху, як-от віверни, на жаль, збиралися зіткнутися з ходячим лихом.
— ……Перешкоди.
Мовчки пробурмотівши собі під ніс, Іріс вивільнила свою магічну силу смерті, і життя віверн миттєво згасло. Вони почали падати з неба, мов жуки-листоїди, утворюючи гору з понад 50 трупів.
Діставшись вершини гори, вона знайшла синю кришталеву квітку, що росла там. Із задоволеною посмішкою вона зірвала її, наклала на неї Магію Збереження Стану й сховала. Виконавши свою мету, вона почала повертатися тим самим шляхом, яким прийшла.
Продовжуючи свій шлях, вона помітила велику групу людей, що стояли перед трупами віверн. Коли Іріс підійшла ближче, вона допитливо нахилила голову.
Коли люди, тремтячи від страху, побачили її наближення, їхні вирази облич зблідли. Лідер групи нахилив голову, помітно тремтячи від страху.
— Д-Дорога Король Смерті-сама…
— …Що ви тут робите?
— М-Ми тут, щ-щоб приборкати віверн.
— …Цих?
— Т-Так!?
Коли Іріс окликнула його, чоловік був явно наляканий, його голос тремтів, коли він відповідав.
Така реакція була зрозумілою. Для цих людей зустріч із Королем Смерті, Іріс Ремнант, за межами Фестивалю Героїв вважалася лихом, яке означало неминучу смерть. Деякі члени групи зачистки дивилися на неї зі сльозами на очах, тоді як інші вже знепритомніли, лежачи на землі.
У Світі Людей та Світі Богів вона відома як небезпечна істота, яка вб'є будь кого, хто їй не подобається. Однак, що стосується Іріс, окрім нерозумних монстрів на кшталт віверн, вона не має наміру без потреби завдавати шкоди людям, які не підняли проти неї меча.
Проте магічна сила смерті, у яку вона була оповита, створює образ смерті перед групою зачистки. Вони вже багато разів прокручували власну смерть у своїх думках, і їхні інстинкти інтенсивно кричали їм тікати.
— …………………..
Ніби відображаючи настрій, який вона відчувала після того, як знайшла синю кришталеву квітку саме там, де говорилося в історії, на обличчі Іріс з'явився натяк на роздратування. Водночас її магічна сила смерті стала відчутною.
— Увааахх…… Уваааааааааахххххххххх!?
Чи був він авантюристом? Один із них закричав і кинувся навтьоки, і ніби це щось спровокувало, один за одним члени групи зачистки почали тікати так швидко, як тільки могли.
Однак утікали лише авантюристи. Члени Ордену Лицарів, хоча їхні тіла тремтіли до такої міри, що обладунки брязкали, залишалися на місці. Вони продовжували вклонятися перед Іріс, усвідомлюючи, що несуть долю своєї країни на своїх плечах.
Холодно оглянувши сцену, Іріс мовчки пройшла повз тремтячих лицарів і почала спускатися з гори.
Вона й сама це знала, але їхнє безпричинне відторгнення дратувало її. Коли вона продовжувала свій шлях, вираз її обличчя став виразно похмурим — гострий контраст із гарним настроєм, у якому вона була раніше. Раптом вона зупинилася на місці.
— …Ця магічна сила… Чи це може бути Куромуейна?
Відчувши магічну силу одного з інших Шести Королів, Куромуейни, що долинала з боку королівської столиці, Іріс повернула погляд туди. Там вона побачила, як «Магія Просторового Знищення» активувалася над столицею, але одразу ж зникла.
— ………………..
Побачивши магію, яку активувала Куромуейна, Іріс на мить замислилася.
Все ще почуваючись пригніченою після зустрічі з групою зачистки, вона вирішила, що розмова з добросердою Куромуейною може допомогти підняти їй настрій.
Прийнявши це рішення, Іріс почала повільно просуватися до королівської столиці.
Можливо, через те, що вона вважала це не більше ніж миттєвою примхою і не заперечувала б, якби не побачила її, Іріс рухалася повільно й прибула до королівської столиці якраз тоді, коли сонце сідало.
Вона не була впевнена, чи це через те, що більшість жителів чули чутки від авантюристів, які втекли раніше, але більшість мешканців уже заховалися у своїх домівках, тамуючи подих у очікуванні, поки символ лиха пройде крізь їхнє місто.
Це була картина, до якої Іріс уже звикла, і можна було сказати, що щоразу, коли вона відвідувала місто, усе завжди ставалося саме так раніше чи пізніше.
Однак одна річ, відмінна від звичайної, полягала в тому, що юнак стояв наприкінці шляху, яким йшла Іріс…
Юнак дивився на Іріс широкими, наляканими очима. Але те, як він був наляканий, відчувалося інакше, ніж у групи зачистки, яку вона зустріла раніше. Чоловіки з групи зачистки були налякані, бо точно знали, що за істота Іріс, тоді як юнак, здавалося, був у жаху, ніби зіткнувся з чимось абсолютно невідомим для нього.
— ……Яка дивна магічна сила…… Ти… Герой?
— !?
Запитала Іріс, її цікавість була розпалена його незвичною реакцією та тим фактом, що він був оповитий магічною силою, яка відчувалася інакше, ніж у людей цього світу. Вона подумала, чи не може цей юнак бути Героєм цього року.
Якщо він людина з іншого світу, є шанс, що він може прийняти її… хоча ця думка більше не затримувалася в її голові.
Вона вже пробувала це з багатьма, хто мав титул Героя в минулому. Результат завжди був однаковим.
Вона знає, що на неї дивляться зі страхом і прикликані. Іріс зараз не очікує нічого іншого. Вона лише окликнула його як просте привітання.
— ……Я повторюсь…… Ти…… Герой?
Вона очікувала, що він зреагує саме так, але коли тремтячий юнак продовжив мовчати, Іріс запитала знову.
Роздратована попередньою зустріччю, її слова, забарвлені ноткою похмурості, були наповнені магічною силою смерті. Юнак здригнувся й з виразом страху нарешті заговорив.
— ……Я… прикликаний з іншого світу, але… я не… Герой.
— ……Ясно.
Почувши відповідь юнака, Іріс була чесно трохи здивована.
Вона не очікувала, що він узагалі щось скаже. Вона припускала, що розмова закінчиться тим, що він або мовчки тремтітиме, або злякано втече. Проте, хоча він і тремтів, він усе одно відповів.
Щоб стояти перед Іріс, яка була оповита магічною силою смерті, потрібно володіти певною силою серця. Більше того, нинішня Іріс була в дуже поганому настрої, що робило її магічну силу смерті ще більш зловісною, ніж зазвичай.
Можливо, він і не такий сильний, як лицар, якого вона бачила раніше, але те, що він відповів, незважаючи на її невдоволення, — річ, яку лицар зробити не зміг, — цей юнак міг володіти дивовижно сильним серцем.
Трохи змінивши своє сприйняття його, Іріс простягнула до нього руку.
— ……Я… Іріс… Іріс Ремнант… Приємно познайомитися.
— ! ? ! ?
Представившись, вона простягнула руку.
Сама Іріс знає краще за будь-кого, що це марний жест. Це лише формальність, оскільки правильно простягати руку тому, кого вітаєш.
Незалежно від того, наскільки сильний в нього може бути дух, поки він є живою істотою й не має сили протистояти Іріс, він не зможе взяти руку, яку вона пропонує…
— …………………….
Дивлячись на руку, яку Іріс простягнула до нього, юнак помітно ще більше налякався, зробивши крок назад.
Це був результат, який вона знала аж надто добре… Природне явище, повторене тисячі разів, константа, яка ніколи не зміниться. Ці кайдани… Це прокляття, яке вона несла з моменту свого народження.
Іріс не мала наміру звинувачувати юнака за його реакцію. Вона обережно спробувала відступити назад, сподіваючись не лякати його далі.
Але сцена, яка була далі, не була чимось, чого очікувала Іріс. Це було щось абсолютно за межами її очікувань.
Сухий звук луною розійшовся в тиші, і рука, яка збиралася відсмикнутися, завмерла.
— ……!? (Що… він робить?)
Перед очима Іріс, юнак раптом ляснув себе обома руками по щоках, а потім на мить заплющив очі. Коли він розплющив їх знову, його погляд, сповнений рішучості, повернувся до неї.
Ті очі не належали слабкому, заляканому її присутністю, і це не були очі сильного, здатного протистояти їй, як інші Шість Королів.
Ні, це були очі претендента, когось заляканого, але рішуче налаштованого зустріти виклики попереду.
Іріс була впевнена в цьому. Юнак перед нею намагався кинути виклик самому собі. Незважаючи на своє кволе тіло, свою мізерну магічну силу… Навіть незважаючи на те, що він не мав сили протистояти Іріс, він усе одно намагався протистояти її магічній силі смерті лоб у лоб…
Її серце почало прискорено калатати, і те почуття, яке, як вона думала, давно зникло, почало підніматися з глибин її серця… відчуття надії.
Це неможливо. Він ніяк не може це зробити.
Незважаючи на те, що відчувало її серце, вона не могла відпустити руку, яку простягнула. Ні, вона відчувала з абсолютною впевненістю, що не повинна відсмикувати її.
Ніби у відповідь на слабке бажання, яке Іріс тихо плекала глибоко всередині, юнак затремтів і повільно… так повільно, але впевнено, його рука почала рухатися ближче.
Його зуби стиснулися так сильно, що закровоточили, ніби він боровся з власним страхом… відчайдушно намагаючись відповісти на бажання Іріс.
Якби їй довелося це описати, це було диво, яке могло статися лише в цей самий момент часу.
Якби книга, яку читала Іріс, не викликала в неї розчарування, вона б не залишила свій замок сьогодні.
Якби вона не зустріла групу зачистки й не відчула роздратування, а потім не побачила магію Куромуейни, вона б не вирішила відвідати королівську столицю.
Якби вона не прийняла юнака за Героя, вона б не окликнула його.
І якби юнак, Міяма Кайто, не зустрів Куромуейну, він би не кинув собі виклик.
Усі ці фактори, переплітаючись, мов диво, привели до цієї миті.
Після такого довгого, довгого часу, рука Кайто нарешті досягає Іріс.
Бажання, якого вона прагнула тисячі років, бажання, від якого вона майже відмовилася.
Вона, яка впала в розпач через те, чому вона народилася з такою силою і з якою метою вона існувала.
Вона, яка плакала, поки її сльози не висохли, оплакуючи зміни, що розгорталися навколо неї… І все ж, глибоко в серці, вона продовжувала прагнути такого існування.
Хтось, хто навіть без сили чинити опір її магічній силі смерті, зустріне її лоб у лоб і подолає її, сутність, яка зможе тримати її за руку…
— …Мене звати Міяма Кайто. Приємно познайомитися, Іріс-сан.
— …….!?!?!?
Слова, мовлені його лагідним голосом і супроводжувані його теплою посмішкою, досягли її. Вони розтопили крижані бар'єри, які довго оточували серце Іріс.
У ту мить Іріс відчула це, глибоко, безпомилково.
Вона народилася для цього. Народилася, щоб зустріти цього юнака… щоб зустріти Кайто.
————
— Як незвично. Іріс, я ніколи не очікувала, що ти завітаєш до мене…
— ……Лілівуд…… Як ти гадаєш…… що було б хорошим сувеніром?
— Сувенір, га? Ти плануєш подарувати його комусь?
— ……Уннн…… Я знайшла…… друга.
Лілівуд виглядала трохи здивованою рідкісним візитом Іріс, оскільки вона рідко залишала свій замок. Однак її здивування зросло ще більше, коли вона почула причину візиту.
— Ти знайшла друга, га? Це високоранговий демон? Чи, можливо, високоранговий Бог?
— ……Ні…… людина.
— ……Що?
— ……Як я й казала…… людина.
— Е? Це… Чи є хтось серед Людей із такою силою?
Почувши слово «людина» від Іріс, Лілівуд виглядала нетипово розгубленою, коли запитувала. Однак Іріс просто спантеличено нахилила голову, її вираз обличчя був спантеличеним, ніби вона не зовсім зрозуміла запитання.
— ……Кайто…… не сильний, взагалі-то?
— ……Хмм?
— ……Порівняно з лицарями…… він набагато слабший…… і його магічна сила доволі мала також……
— І все ж ця людина стала твоїм другом?
— ……Уннн…… Кайто…… він стиснув мою руку…… і сказав, що я можу приходити в гості коли завгодно…… з посмішкою на обличчі.
— ……Ця людина насправді монстр……?
Чуючи, як Іріс говорить так щасливо, її щоки палають ніжним рум'янцем, Лілівуд виглядала абсолютно приголомшеною, ніби щойно почула щось неймовірне.
Щонайменше, Лілівуд було важко повірити, що звичайна людина може витримати приголомшливу магічну силу смерті від Іріс.
— …Кайто… сказав, що він прикликаний з іншого світу… але він не Герой.
— Прикликаний з іншого світу? Якщо його ім'я Кайто, то він чоловік?
— …Уннн… Він був добрим… і крутим.
— …Це дивно. Я чула від своїх послідовників, які були присутні на вечірній вечірці в Королівстві Симфонія, що цього разу сталася аварія з викликом Героя. Але вони згадували лише трьох прикликаних з іншого світу, які були присутні: одного чоловіка в ролі Героя та двох жінок.
Оскільки Лілівуд мала багатьох послідовників, розсіяних по всьому світу, один із них був присутній на новорічній вечірці, що проходила в Королівстві Симфонія. Там вони дізналися про аварію навколо виклику Героя.
Однако вона не пам'ятала, щоб чула про когось, хто відповідав би опису людини, про яку говорила Іріс.
— ……Чому…… Кайто не…… брав участі там?
— Я не впевнена, але важко уявити, що він мав інші справи в той час. Зрештою, минуло лише чотири дні з того часу, як він прибув до цього світу… У такому разі є шанс, що країна ставиться до нього несправедливо.
— ……………
— А, ні, це лише одна з можливостей, добре? Це лише здогадка.
— ……Ясно.
Відчувши раптову зміну атмосфери навколо Іріс, Лілівуд швидко заспокоїла її, що це лише припущення.
— ……Еммм, це суто гіпотетично, добре? Але що, якби, гіпотетично, до цього Кайто-сана поставилися несправедливо?
— ……Хто б це не зробив…… Я вб'ю їх усіх.
— ……Н-Ні, давай заспокоїмося, гаразд? Ти виглядаєш так, ніби збираєшся знищити цілу країну……
— ……Будь-яка країна, яка катує Кайто…… повинна бути знищена.
— ………………
Лілівуд була впевнена. Якби така ситуація справді сталася, Іріс без вагань усунула б винуватців, навіть якби це означало знищення Королівства Симфонія.
Криво посміхнувшись на слова Іріс, мовлені з цілковитою серйозністю, Лілівуд швидко використала свою магію, щоб відправити повідомлення своїм підлеглим, наказавши їм розслідувати це питання без затримок.
— Г-Гей, але подивися, якщо ти це зробиш, хіба той добрий Кайто-сан, про якого ти згадувала, не сумуватиме?
— ……Уггхх…… Якщо Кайто сумуватиме…… я не знищуватиму їх…… Я просто залишу їх напівмертвими.
"Щоб Іріс так легко відступила… Серйозно, що це за людина цей Кайто-сан?"
Неочікувано щира реакція Іріс, така відмінна від попередньої, знову здивувала Лілівуд. Вирішивши змінити тему, Лілівуд порушила їхню попередню розмову про сувенір.
Спочатку Лілівуд скептично ставилася до цієї невідомої людини на ім'я Кайто. Однак, бачачи, як Іріс щиро щаслива, коли говорить про нього, на її обличчі з'явилася природна посмішка.
— ……
"Людина, яку так любить Іріс. Мені трохи цікаво. Якщо подумати, фестиваль ельфів скоро відбудеться в Королівстві Симфонія… Фуму, це має бути гарною можливістю для мене. Я відвідаю їх у той час."
— ……Лілівуд…… Ти мене слухаєш?
— Е, так. Оскільки це твій перший візит туди, я думаю, краще принести щось із витратних матеріалів. Оскільки він з іншого світу, їжа, унікальна для цього світу, може бути гарною ідеєю.
— ……Ясно…… Лілівуд…… Чи можу я принести трохи…… фруктів зі Священного Дерева……?
— Я не проти, але ти справді плануєш принести це?
— ……Це погано?
— Справа не в тому, що це погано, але це може приголомшити його, якщо ти раптом принесеш щось настільки цінне.
Лілівуд, відома своєю розважливою натурою серед Шести Королів, кожен із яких мав свої унікальні примхи, злегка зітхнула на слова Іріс. Проте вона не скаржилася й погодилася з вибором сувеніра Іріс.
Минуло багато часу відтоді, як вона бачила Іріс такою щасливою. Дивлячись на її щирі зусилля, Лілівуд не могла не відчувати глибокої вдячності до Кайто за те, що він розтопив лід у серці Короля Смерті.
————
<Примітки автора>
Міжрозділ Короля Смерті став жахливо довгим.
Я не знаю, чи це через те, що яндере мають високу силу героїні, як і очікувалося, чи щось подібне……
.
.
.
(П.П Уті-путі, радий за Іріс.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]