Розділ 50 - Я закохався.
Попри деякі неприємності, оскільки людина, з якою я поруч, є фактично однією з найсильніших істот у різних світах, наше побачення продовжується без жодних перешкод.
— Дивись, дивись, Кайто-кун! Вони продають соус, яку популяризував той, хто колись мав титул Героя.
— ……Майонез? Хееех… Тож цей соус також потрапив до цього світу, так?
— Гадаю, це чудовий час для мене, щоб спробувати новий смак!
— Тільки не їж його з міні-кастелою просто так.
— Еее?
— Ні, не треба реагувати цим «Еее?» на таке…!
Поки я озирався довкола на ринку, де продавалися харчові інгредієнти…
— Хееех… Тут продається так багато різнокольорових квітів. Погляди на них змушують мене відчути, що я справді в іншому світі.
— А, Кайто-кун. Ця квітка може тебе «вкусити», тож будь обережним.
— Що ти сказала!? І чому ти не сказала цього раніше!?
— Ахаха, вибач, вибач. Але ці квіти неймовірні на смак.
— ……Ні, ні, навіть якщо ти кажеш мені це, я б не здогадався.
Ледь не укушений дивно забарвленою квіткою у квітковій крамниці…
— Кайто-кун, як думаєш, яка з них мені пасує більше?
— Хммм. Куро зазвичай носить чорне, тож хіба срібне намисто не пасуватиме тобі більше?
— Розумію~~ Але це досить коротке. Воно може розірватися, якщо я перейду в режим Демонічного Звіра.
— ……Що ще за режим Демонічного Звіра?
— Це коли я перетворююся на Демонічного Звіра. Гадаю, я перетворилася б на звіра розміром приблизно з Ахта.
— Вибач, але навіть якщо ти кажеш мені це, я б не здогадався.
Роздивляючись вітрини в крамниці, де продають прикраси…
— Кайто-кун, я купила м'ясні шашлички Давай їсти.
— Так, дякую… Хмм, це смачно, але це м'ясо якесь незвичне на смак. Що це за м'ясо?
— Це м'ясо «Тирана-Черв'яка».
— Пфууу!?
Здивований інгредієнтами з іншого світу…
— Яку книгу ти купуєш?
— Хммм. Щось, що я можу почитати у вільний час, але я не впевнений, що з цього було б добре взяти.
— Тоді як щодо цього? Це книга про інсценізацію історії Першого Героя.
— Хееех, історія Першого Героя, га? Звучить цікаво. Я чув, що Перший Герой дивовижна, але мені цікаво, якою вона була насправді.
— Уннн? Хоча Кайто-кун уже «зустрічався» з нею раніше.
— ……Е?
Я був шокований правдою, яка раптово виплила на світло в книжковій крамниці…
— Курому-сама, вибачте, що перериваю.
— Щ-Що!? Е-Ейн-сан!? Коли ви…?!
— Що сталося?
— Ми отримали повідомлення з королівського палацу, доставлене колібрі, з проханням зустрітися з вами особисто, щоб подякувати за нещодавнє підкорення віверн.
— ……Але я посеред побачення…
— Шанобливо підкоряюся. Зараз я влаштую «криваву лазню».
— Залишаю це на тебе
— Ні, ні, ти не повинна просто так казати «Залишаю це на тебе~ ~»!? Ейн-сан, зупиніться, зупиніться!!!
Якраз коли я думав, що загроза віверн у цій країні минула, я усвідомив, що інша (покоївка) ось-ось нападе на королівський палац…
Ми проводили наш час ось так — декілька буремних моментів, декілька веселих — і перш ніж я усвідомив це, час пролетів вмить.
— Це був чудовий день Я так повеселилася
— Так. Були деякі абсурдні моменти то тут, то там, але це безумовно було весело.
Сидячи пліч-о-пліч із Куро біля фонтана на площі, коли сонце сідало, ми обмінювалися словами, поринаючи в спогади про сьогоднішній день, що все ще жевріли в спогадах.
Час пролетів так швидко. Коли востаннє я проводив день так жваво, і водночас так приємно?
— Куро… Дякую за сьогодні.
— Уннн? Мені теж було дуже весело! Давай якось знову сходимо кудись разом!
Коли Куро подивилася на мене з широкою посмішкою, я відповів їй своєю власною.
Сьогоднішній день був просто чудовим, і я дізнався так багато речей, яких не знав раніше.
Але водночас я знову усвідомив, як багато Куро дала мені з того часу, як я прибув до цього світу… і те як вона завжди була поруч зі мною.
І все ж, я також усвідомив, що все ще насправді зовсім не знаю Куро.
Це так, ніби Куро знає про мене все, тоді як я лише злегка торкнувся розуміння того, наскільки вона велична як Король Підземного Світу.
Досі мене це влаштовувало. Вона на зовсім іншому рівні, ніж я, тож це цілком природно, що я не повністю осягаю такі речі…
Однак час, проведений із Куро сьогодні, змусив мене хотіти зрозуміти її краще. Я не хотів бути лише тим, хто приймає — я хотів віддати щось у відповідь також.
— ……У нас усе ще повно часу, немає потреби поспішати.
— ……Так.
Як я й думав, вона бачила мене наскрізь.
Ми перебуваємо в цьому світі лише трохи більше двох тижнів, і ми не провели так багато часу разом.
Але для мене кількість часу, яку ми розділили, не має значення. Я думав, що такі речі трапляються лише в історіях.
— Я визнаю це.
Перш ніж я взагалі це усвідомив, це почуття оселилося в моєму серці так природно, що я й не помічав його дотепер.
До цього невинного, життєрадісного, вільнолюбного та добросердечного демона, який не схожий ні на кого, кого я знав — я відчуваю, що мене тягне до неї…
Одного разу я думав, що Куро — це хтось грізний. Зрештою, вона дивно прониклива щодо моїх звичок, але беззахисна та незграбна, коли справа доходить до таких стосунків.
Мабуть, це можна назвати необачним викликом у якомусь сенсі… але як і казала Куро, немає потреби поспішати. У нас усе ще багато часу.
Давай діяти повільно, пізнаючи її мало-помалу, крок за кроком наближаючись до її серця.
— Куро, я не впевнений, коли буде наступний раз… але чи можу я запросити тебе наступного разу?
— ……Уннн. Я чекатиму з нетерпінням.
Наразі я почну з визнання цих почуттів сьогодні. Після цього я працюватиму над тим, щоб перетворити ці думки на дії… Чесно кажучи, я новачок у всьому цьому, і маю купу хвилювань… але я зроблю все, що в моїх силах.
Дорогі мамо і тату — у певному сенсі, це може бути найбільшою зміною, яка сталася зі мною з моменту прибуття в цей світ. Я, який звик відштовхувати всі зв'язки з іншими у своєму старому світі… прийшов до нового світу, і після зустрічі з дивним демоном — я закохався.
————
Розлучившись із Куро біля фонтана на площі, я рушив дорогою до маєтку Лілії-сан, поки сонце сідало.
Роздумуючи про ті розваги, які я мав сьогодні, я йшов вперед із ледь помітною посмішкою на губах. Але через деякий час щось почало здаватися дивним.
Були сутінки, і ця зона мала б кишіти людьми, які повертаються додому або йдуть на вечерю, але широка, пряма дорога була моторошно тихою. Жодної душі не було видно.
Виглядало так, ніби простір, у якому я перебував, був відрізаний від решти світу — ніби це місце було єдиним, що випало з ритму, і це усвідомлення змусило мене зупинитися перед цією дивною сценою.
— ……Що, в біса, відбува—!?
Холод негайно пробіг моїм хребтом, і я відчув, як волосся на моєму тілі встало дибом.
Будівлі поблизу здавалися талими, наче вони гнили, а дорога попереду руйнувалася. Це було видовище настільки жахливе, що мій розум силувався бодай осягнути його.
Я не знав чому, але моє тіло тремтіло, і здавалося, що звук мого сухого горла гучно відлунює в моїх вухах.
І це було не лише в моїй голові — усе моє тіло… мої інстинкти… кричали мені.
— Щось «дуже лякаюче» наближається.
Це відрізнялося від тиску, який я відчував від магії Куро, коли вона розпитувала мене в маєтку Лілії-сан. Це набагато жахливіше відчуття, яке змушує мене почуватися абсолютно беззахисним, первісне попередження моїх інстинктів про істоту, чия присутність випромінює тиск навіть сильніший, ніж у Куро.
Він настільки щільний, що я майже відчуваю його на своїй шкірі — присутність смерті.
Потім, з далекого кінця тьмяно освітленої, сповненої тишею дороги, вона з'явилася.
Довге волосся, біле, мов попіл, шкіра, бліда, як сама смерть, і очі — глибокого, схожого на кров, багряного кольору.
Жінка, вбрана в готичне вбрання, схоже на сукню, оповита блідо-блакитним світлом, що мерехтіло, мов тріпочуче насіння кульбаби, наближалася з моторошною присутністю навколо неї.
Вона скидалася на примару, і все ж її краса була неперевершеною — краса, яка лише підсилювала страх, що охопив мене.
Я не можу дихати належним чином. Мої інстинкти кричать мені триматися від неї подалі.
Не зв'язуйся з нею — просто йди, швидко…
Але всупереч цим думкам, моє тіло здається заціпенілим, нездатним поворухнутися.
— ……Яка дивна магічна сила… Ти… Герой?
— ! ?
Її холодний голос лунає луною, і її червоні очі фіксуються на мені.
Я відчуваю, ніби все моє тіло в пастці ілюзії, нездатне відвести погляд від жінки, що стоїть переді мною.
Сонце сідає, і в наростаючій темряві дороги я стою перед самим втіленням смерті.
————
Примітки автора:
Ми святкуємо 50 розділів (включаючи міжрозділи)! І якщо розділити історію на дві частини, можна сказати, що момент, коли головний герой усвідомлює свої почуття до героїні, знаменує собою кінець цієї першої частини. До речі, ви чули про таку історію, в якій понад 200 000 слів і яка була написана менш ніж за місяць…?
~ Важливі примітки, які варто мати на увазі ~ Ця веб-новела — це, за своєю суттю, невимушена, теплосердечна історія про повільне життя. Ви не знайдете тут нічого надто серйозного.
Головний герой — не якийсь непереможний воїн… Головного героя не кидають раптово в ситуацію між життям і смертю, де він відкриває в собі приховану силу… Головний герой подобається кільком жінкам… І в наступному розділі головний герой швидко подружиться з цим втіленням смерті, яке зробило таку драматичну заяву.
.
.
.
(П.П Дивлюсь на примітки автора, а потім згадую те що читав до 250 розділів, і думаю "Автор пиздить", аххахах)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )
