Розділ 47 - Як на мене, це схоже на прапорець.
Місце, куди привела мене Куро, вирувало зовсім іншим життям, ніж те, яке ми щойно залишили.
Коли я почув слова «ятки з їжею», то мимоволі уявив святкові намети з мого попереднього світу. Проте тут усе це більше нагадувало торговельну вулицю.
Обабіч дороги тягнулися ряди маленьких крамничок, а від перехожих віяло затишною та приємною атмосферою.
З розповіді Куро я дізнався, що район, де я бував раніше, через близькість до багатьох дворянських маєтків був забудований великими магазинами, особливо з одягом та меблями. З іншого боку, це місце розташовувалося неподалік від Гільдії Авантюристів та кількох житлових комплексів, саме тому тут було повно закладів із їжею та напоями.
Як і очікувалося, настав час обіду, тому вулиця не лише кишіла людьми, а й повітря навколо наповнювалося апетитними ароматами, що долинали з різних дверей.
Це ідеальний час для трапези, тому ми вирішили перекусити перед тим, як досліджувати місто далі. Зрештою ми зупинилися біля закладу, який порадила Куро.
Біля маленької дерев'яної їдальні були розставлені лавки та столи, і мені особисто подобалася така невимушена атмосфера місця, розрахованого на широкий загал.
— Доброго дня~~
— Оя? Чи це не Король Підземного світу-сама? Ласкаво просимо.
Коли Куро з яскравою посмішкою привіталася перед входом, до нас вийшла жінка невизначеного віку, яка з вигляду була людиною.
Вона здавалася власницею цієї їдальні. Побачивши Куро, жінка тепло посміхнулася, наче вони вже спілкувалися раніше.
— Я прийшла пообідати~~
— Дякую за замовлення. Оя? А та дитина поруч — знайомий Короля Підземного світу-сама?
— Уннн. Це Кайто-кун, дитина, прикликана з іншого світу.
— Ах, тепер, коли ви згадали про це, я чула, що цього року, окрім Героя-сама, прибув ще хтось із іншого світу. Ласкаво просимо! Заходьте, сідайте та насолоджуйтеся їжею.
— Ах, так. Щиро дякую.
Схоже, незалежно від світу, тутешні тітоньки мають вражаючий хист до розмови. Вона невимушено провела нас до місць, а потім присіла поруч із Куро.
Хоча нас і посадили за стіл, це місце не було схоже на кафе чи ресторан, тому тут не виявилося жодного меню. Натомість власниця просто провела нас і одразу взялася готувати.
За кілька хвилин повітря наповнилося запахом смаженого м'яса. Вона принесла страву, де м'ясо та яскраві овочі були затиснуті між двома шматочками красиво випеченого хліба… Це сендвіч із багета?
Страва виглядала дуже ефектно — великий хліб із хрусткою скоринкою, вщент набитий м'ясом та овочами. Це безумовно здавалося смачним.
— Дякую за очікування! Ось наш фірмовий сендвіч із Червоного Ведмедя! Ну ж бо, пригощайтеся.
— Ура~~
— ………………..
"Мені просто здалося… чи власниця їдальні дійсно сказала, що це сендвіч із Червоного Ведмедя? Коли вона згадала про «ведмедя», чи означає це, що в сендвічі справді ведмежатина?"
"Н-ні, можливо, ведмеже м'ясо — це звичайний інгредієнт у цьому світі… але все одно було б краще, якби вона не казала мені цього перед тим як я почну їсти. Могла б принаймні зачекати, поки я зроблю перший укус…"
Не підозрюючи про мій внутрішній розпач, тітонька пішла відразу після подачі їжі, а Куро, як ні в чому не бувало, з апетитом уплітала свій сендвіч із Червоного Ведмедя, наче це найсмачніша річ у світі, залишаючись абсолютно незворушною.
— Ти не їси, Кайто-кун? Це дуже смачно.
— …… Дякую за їжу.
"Мені слід налаштувати свої думки на потрібний лад. Це інший світ, і здоровий глузд тут відрізняється від того, до чого я звик у своєму світі. Зрештою, в моєму попередньому світі… точніше, в Японії, ведмежатина хоч і не була повсякденною їжею, але все ж існували місця, де її можна було спробувати."
"Точно, давай дивитися на це позитивно. Треба просто радіти, що це не м'ясо змії чи жаби."
Повіривши словам Куро, я взяв сендвіч із червоного ведмедя в руки й зробив великий укус.
— …Смачно.
— Бачиш? Їжа, яку готують у цій крамничці, справді неймовірна~~!
Я чув, що ведмежатина має різкий, специфічний запах і смак дичини, але в цьому м'ясі нічого такого не відчувалося. Замість будь-якого неприємного присмаку, воно виявилося дивовижно ніжним.
Саме по собі м'ясо мало легкий смак, завдяки чому ним можна було насолоджуватися без зайвої важкості. Воно ідеально поєднувалося з овочами та кисло-солодким соусом, тому, незважаючи на свій ситний вигляд, сендвіч не здавався жирним.
Аромат і смак хліба, запеченого до ідеальної хрусткості, чудово перепліталися в моєму роті. Кисло-солодкий соус лише розпалював апетит, змушуючи робити укус за укусом.
Куро, яка з посмішкою спостерігала за тим, як я жадібно поглинаю їжу, раптово озирнулася довкола й пробурмотіла, нахиливши голову, наче щось привернуло її увагу.
— ……Мені здається, що навколо майже немає людей.
— Справді? Мені здалося, що тут досить людно. Зазвичай тут ще більше народу?
— Уннн. Зрештою, Гільдія Авантюристів зовсім поруч. У час обіду тут зазвичай не проштовхнутися… але сьогодні я майже не бачу авантюристів.
Дійсно, тепер, коли вона про це згадала, я зрозумів, що не бачив навколо багатьох людей, схожих на озброєних мечами та обладунками авантюристів.
У цей момент власниця закладу, яка, мабуть, почула бурмотіння Куро, відірвалася від витирання столу й підійшла до нас.
— Ну, справа ось у чому. На півночі в горах помітили зграю віверн. Схоже, Гільдія Авантюристів та Орден Лицарів із самого ранку об'єднали зусилля, щоб розібратися з ними.
— Хеее~~ Досить незвично для віверн будувати свої гнізда так близько до міста.
— Ц-Це звучить досить небезпечно…?
Віверни… Летючі ящури, чиї крила та лапи об'єднані в одне ціле. Монстри, яких можна назвати класикою фентезі.
Сама назва звучала доволі лякаюче, але судячи з того, як буденно про це говорила тітонька, їх помітили зовсім поруч із містом. Ба більше, якщо там ціла зграя, хіба вони не здатні завдати серйозної шкоди столиці?
З цими думками я нервово запитав про це, а Куро у відповідь лише м'яко посміхнулася.
— Не хвилюйся. Віверни мають низький інтелект порівняно з драконами і вважаються слабкими монстрами.
— Т-Та невже…?
— Юначе, тобі не варто сприймати її слова за чисту монету. Віверни можуть бути слабкими як мурахи для Короля Підземного світу-сама, але навіть одна така тварюка — це жахливий монстр для людей. Тому Орден Лицарів та Авантюристи одразу ж сформували загін підкорення і вирушили розбиратися з ними.
— …………….
Коли Куро невимушено назвала віверн слабкими монстрами, тітонька виправила її з іронічною посмішкою.
Якщо так, то бій із цими вівернами обіцяє бути досить запеклим. Серед Лицарів та Авантюристів можуть бути навіть поранені чи загиблі.
Не те щоб я особисто знав когось із Лицарів чи Авантюристів, але… Наприклад, якби Куро зіткнулася з цими вівернами, хіба вона не змогла б знищити їх в одну мить, щоб ніхто не постраждав?
— ……Кайто-кун. Я розумію, чому ти так думаєш, але все працює зовсім не так.
— ……Е?
Відчувши мої думки, Куро заговорила цілком серйозно, і її тон кардинально відрізнявся від колишньої безтурботності.
— Це проблема, яка виникла в цій країні… у Королівстві Симфонія. Мені не слід безтурботно втручатися.
— ……………..
— Правильно, як і подумав Кайто-кун, я б могла вирішити все в одну мить, якби вирушила туди. Неважливо, будуть там сотні чи тисячі віверн, я б знищила їх навіть не встигнувши кліпнути оком. Але це було б неправильно.
Пролунав тихий, проте чомусь урочистий голос.
Її золоті очі зупинилися на мені, випромінюючи велич справжнього правителя.
— Поки країна зберігає монархію, будь-які проблеми в межах її кордонів повинні вирішуватися власними силами, наскільки це можливо. Якщо вони постійно покладатимуться на Демонів, то втратять довіру своїх громадян, і рівноправні стосунки між Демонами та Людьми будуть зруйновані. Звісно, якщо мене офіційно попросять про допомогу, я підтримаю, і якщо я побачу, що люди не справляються, то втручуся… Але поки цього немає, як один із Шести Королів, я не можу просто так вплутуватися в кожну ситуацію без вагомої причини.
— ……………..
У мене навіть не виникло бажання сперечатися з нею. Зрештою, мої думки були продиктовані радше емоціями, а слова Куро виявилися абсолютно правильними.
У подібних ситуаціях я чітко усвідомлював, наскільки Куро, мабуть, старша за мене і наскільки її погляд на речі розважливіший за мій.
Сказавши все це, Куро знову пом'якшала в обличчі, і на її губах з'явилася підбадьорлива посмішка.
— Ну, все буде добре. У цій країні повно чудових лицарів, а оскільки вони знаходяться неподалік від міста, то зможуть легко поповнити будь-які необхідні припаси.
— Так, саме так. У нас тут також повно авантюристів, і вони точно не захочуть упустити свою частку здобичі з тих віверн.
— …У такому разі, мені стало значно легше.
Дорогі мамо і тату — я почув, що неподалік від королівської столиці з'явилося гніздо віверн. Куро та тітонька сказали, що все безпечно, але… я нічого не можу вдіяти зі своїми сумнівами. Не впевнений, чи це просто моя уява, але як на мене, це схоже на прапорець.
————
У горах на північ від королівської столиці… Загін підкорення, що складався з лицарів, авантюристів та дослідників навколишнього середовища з королівської столиці, був зібраний для знищення віверн, які звили свої гнізда в цих горах.
Це була найбільша операція зі знищення монстрів за останні роки, і з огляду на досвідчених авантюристів, лицарів у ранзі командирів дивізій та тих, хто вже мав досвід убивства віверн, жодних проблем не повинно було виникнути… або так думав кожен член команди.
Проте члени загону підкорення, які прибули до скелястого гірського схилу, де, згідно зі звітами, мали бути гнізда віверн, тепер просто тремтіли від жаху.
Перед ними лежали численні трупи віверн — але особа, відповідальна за їхню смерть, не належала до загону підкорення.
— Капітане!
— ……Як вони?
— Вони безсумнівно мертві… Проте на їхніх тілах взагалі немає жодних ран.
Лицар, який очолював загін підкорення, мав напружений вираз обличчя, вислуховуючи звіт свого підлеглого.
Перед прибуттям сюди вони зіткнулися з двома вівернами і здолали їх. Однак із цими вівернами щось було не так — вони ніколи раніше не бачили, щоб ті поводилися настільки відчайдушно, хоча вбивали їх уже безліч разів.
Коли вони дісталися гнізда раніше, ніж очікувалося, то виявили понад п'ятдесят мертвих віверн… і жодна з них не мала жодних пошкоджень.
— ……Капітане, це… Можливо…
— Так, єдина, хто здатна на таке — це…
На слова лицаря, який запитував це з блідим обличчям і злегка тремтячим тілом, капітан дійшов того самого висновку, і на його обличчі проступив страх.
Так, ці двоє знали. Вони розуміли аномальність ситуації, що розгорталася перед ними… і особу, яка могла її викликати.
Наче на підтвердження їхніх найгірших передчуттів, з боку вершини гори спустилася тінь.
— ……Ах— Ахххх…
— ……Неможливо… Чому вона тут… Вона ж не мала часто залишати Демонічний Світ…
Двоє, які побачили тінь — ні, всі члени загону підкорення — здригнулися, і на їхніх обличчях чітко проступив жах.
Вони ніяк не очікували зустріти її в такому місці. Її, символ страху, яку можна було прирівняти до природного лиха.
— ……Король Смерті Іріс Ремнант…
Коли ці слова були промовлені пошепки, Володар Смутних Душ, оповита тягарем незліченних смертей, спустилася прямо перед їхніми очима.
.
.
.
(П.П От гімнюки, Іріс мила дівчина, те що її магія є магією смерті, не означає що вона погана, вона просто не може контролювати те що, всі відчувають страх перед нею, навіть не усвідомлюючи чому.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )