Розділ 46 - Моє побачення з Куро розпочалося.
Це був п'ятнадцятий день Місяця Вогню, наступний день після тієї катастрофічної розмови з Богинею Часу. Зараз я стояв перед фонтаном у королівській столиці.
Учора Куро раптово запросила мене кудись вибратися лише удвох, і перш ніж я це усвідомив, ми вже збиралися прогулятися вулицями столиці. Куро, яка, схоже, мала якісь дивні уявлення про побачення, влаштувала справжню істерику, наполягаючи: — "Якщо ми не зустрінемося в заздалегідь визначеному місці, це взагалі не діло!" Тому ось він я, стою перед фонтаном, де вперше зустрів Куро.
Сонце щойно досягло своєї вершини, і перевіривши кишеньковий годинник, я побачив, що до полудня залишалася приблизно година… десь десять хвилин до призначеного нами часу зустрічі.
Це відчувалося трохи дивно — чекати на особу, яка завжди з'являється тоді, коли я найменше цього очікую, тож цього разу чекати на Куро було навіть якось освіжаюче.
Куро, схоже, дуже хотіла розіграти цей класичний обмін репліками на кшталт «Вибач, ти довго чекав?» та «Ні, я й сам щойно прийшов», але невже їй справді потрібно було настільки детально планувати зустріч ще з учорашнього дня? Як результат, я все одно прибув першим і тепер чекав на неї.
Поспостерігавши деякий час за перехожими, я почув знайомий голос, що лунав позад мене.
— Кайто-кун. Вибач, ти довго чекав?
— ……Ні, я й сам щойно прий—шов?
— Уннн?
Поки ми розмовляли, я розвернувся, аби відповісти саме тими словами, які Куро так хотіла почути, але в ту ж мить мої думки просто застигли.
Куро, яка щойно з'явилася переді мною, не була вдягнена у своє звичне довге, мішкувате пальто, яке легко можна було переплутати з робою.
Натомість на ній була біла й елегантна мереживна туніка з короткими рукавами у поєднанні з коричневими шортами, які вигідно підкреслювали її порцелянові стегна. Її довге чорне пальто трансформувалося в жилет без рукавів, поділ якого сягав трохи нижче коліна, ідеально пасуючи до білої туніки. Незважаючи на легше вбрання, вона все одно виглядала досить витончено.
————
————
"…Що мені робити? Вона абсурдно мила. Настільки мила, що лоліконщики точно схвально підняли б великі пальці вгору, і навіть ті, хто не захоплюється лолі, змушені були б поставити під сумнів свої переконання."
— Кайто-кун?
— Ах, ні… Я просто трохи здивувався, побачивши тебе в зовсім іншому одязі.
— А~ Розумію. Що думаєш? Мені пасує?
— Ах, так. Тобі дуже личить.
— Ехехе, дякую!
Ця сором'язлива посмішка щойно була абсолютно нечесною. Ах, це погано. Я починаю неймовірно нервувати.
Можливо, для двадцятиоднорічного хлопця це звучить трохи ганебно, але я можу на пальцях однієї руки перелічити, скільки разів у житті гуляв із дівчиною. Ба більше, цей досвід включає лише ті випадки, коли я виходив кудись із Лунамарією-сан та Зіг-сан, що фактично означає, що мій досвід у попередньому світі дорівнював нулю.
Це взагалі перший раз у моєму житті, коли я йду з кимось на справжнє побачення, і скільки б я не повторював собі, що це просто дружня прогулянка з Куро, було б дивно, якби я не хвилювався.
До того ж Куро — красива дівчина, якій я, схоже, подобаюся. Незалежно від того, наскільки затишно мені поруч із нею, я нічого не можу вдіяти з тим, як мої щоки спалахують рум'янцем, коли вона так чарівно мені посміхається.
— Д-До речі, ти досить відома, Куро, тож чи справді все гаразд, коли ти отак просто ходиш містом?
Поки що я спробую змінити тему. І зовсім не тому, що не можу придумати, що сказати про її одяг, чи через якусь іншу дурну причину.
Куро — Король Підземного світу, один із найвищих авторитетів у Демонічному Світі. Її обличчя бачили під час минулого Фестивалю Героїв, і вона є дуже впізнаваною постаттю… Якщо порівнювати з моїм попереднім світом, це все одно що прем'єр-міністр чи Імператор вирішили б прогулятися містом, що викликало б неабиякий ажіотаж… Проте ніхто навколо, здається, взагалі не зчиняв галасу. Цікаво, чому?
— Фуфуфу, я б не припустилася такої помилки! Я належним чином використала Магію Приховування Інформації та Пригнічення Розпізнавання. Люди зможуть упізнати мене лише тоді, коли я заговорю до них напряму, а інакше вони навіть не знатимуть про мою присутність, якщо тільки я сама цього не захочу!
— Кхм-кхм, — видала Куро, гордо випнувши свої скромні груди. Цей її самовдоволений вигляд був дратівливо милим.
— Хмм, я досі мало що тямлю в магії, але чи означає це, що люди навколо не впізнають у тобі Короля Підземного світу?
— Уннн. Або, точніше, це більше схоже на те, що вони не відчувають нічого незвичного, коли дивляться на мене… Для них я виглядаю як звичайна міська дівчина, яка просто прогулюється тут.
— Не впевнений, чи варто казати, що я все зрозумів, чи ні…
— Ахаха, ну, давайте просто облишимо це й ходімо вже!
Як і пояснила Куро, Магія Пригнічення Розпізнавання, простіше кажучи… змушувала навіть таку неординарну подію, як прогулянка Короля Підземного світу містом, виглядати абсолютно нормальною — наче це просто ще одна частина повсякденного життя. У поєднанні з Магією Приховування Інформації це, очевидно, гарантувало, що поки вона сама не заговорить із кимось, у ній ніхто не впізнає Короля Підземного світу.
Ну, якщо занадто глибоко замислюватися, це важко повністю осягнути теоретично, тому, мабуть, найкраще просто прийняти це як магію, здатну на дивовижні речі.
— До речі, а куди ми сьогодні прямуємо?
Між іншим, саме Куро виступала в ролі мого провідника на цьому побаченні.
Зазвичай це був би мій обов'язок як чоловіка — супроводжувати її, але оскільки я перебуваю в цьому світі менше двох тижнів і відвідував місто лише кілька разів, мені трохи важко взяти ініціативу в свої руки.
Саме тому, Куро, яка часто буває в Королівстві Симфонія, тепер показувала мені місто.
— Навколо повно крамниць, і ми можемо зазирнути туди, але вже майже час обіду. Буквально за кілька кроків звідси є місце з купою яток із їжею, тож давайте спершу попрямуємо туди.
— О, ятки з їжею в іншому світі, га… Звучить весело.
— Ага, ага! Королівство Симфонія має розвинену культуру харчування, тому тут повно смакоти~~
Бачачи щасливу посмішку на обличчі Куро, я й сам не міг стримати посмішки, киваючи їй у відповідь.
Не впевнений, чи це тому, що мій характер гарно поєднується з невинною та життєрадісною натурою Куро, але мені дійсно подобається бути з нею — її щастя заразне, і посмішка з'являється сама собою.
Я все ще почувався втомленим після всього, що сталося вчора, тому сьогодні збираюся сповна насолодитися цим коротким моментом відпочинку, який Куро підготувала для мене.
— Ну що ж, ходіііімо~!
— Е? Зачекай, Куро!?
— Уннн? Що сталося?
З цим бадьорим вигуком Куро схопила мене за руку так, наче це була найприродніша річ у світі.
— Н-Ні, моя рука…
— Хіба на побаченнях не прийнято триматися за руки?
— Ц-Це може бути й правда, але…
— Тоді все гаразд! Давай, ходімо!
— …Т-Так…
З цією невимушеною заявою, наче в цьому не було нічого такого, Куро міцно взяла мене за руку й рушила вперед.
"Зачекайте хвилинку, Куро-сан. Ваша пильність аж занадто розслаблена!!! До того ж твої руки такі маленькі й м'які… Ах, я знову починаю нервувати, хоча щойно лише почав заспокоюватися… Гадаю, сьогодні один із тих днів, коли мені доведеться вельми несолодко в ментальному плані…"
Дорогі мамо і тату — це може здатися заїждженим кліше, але так чи інакше, маємо те, що маємо — моє побачення з Куро розпочалося.
.
.
.
(П.П Пх, Кайто в цьому світі майже 2 тижні, але в нього Зв'язки кращі чим в деяких тут кому більше тисячі років хд)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )