Розділ 41 - Широ-сан залишилася такою ж, як і завжди.
Хоча спершу все було шкереберть, розмова з Богинею Часу нарешті розпочалася.
Перед нами стояв розкішний кришталевий стіл, і щойно ми сіли за вказівкою Богині Часу, нам подали чай.
— Будь ласка, пригощайтеся чаєм, Кайто-сама, Ліліє-сама.
— Щиро дякую.
— Е? А-Ах! Д-Дуже дякую.
Як і завжди, її рухи були неймовірно швидкими. Вже бачивши її роботу раніше, я не здивувався, але спостерігати за спантеличеною реакцією Лілії-сан було досить кумедно, точнісінько як я й очікував.
Це нагадало мені про те, що, мабуть, відчували Ахт та інші, спостерігаючи за моєю схожою реакцією під час нашого барбекю.
— …Ой, ти, паршива покоївко… Якого біса це таке…
Поки я поринув у думки, Богиня Часу заговорила на підвищених тонах, явно намагаючись стримати свій гнів. Коли я глянув на неї, то побачив великий пивний кухоль — ні, через його масивний розмір це було більше схоже на глечик, — який стояв перед нею, наповнений якоюсь білою рідиною.
З виду це нагадувало молоко, але наливати його в таку безглуздо велику посудину було абсурдом. Насправді на цьому етапі це вже виглядало як відверте знущання.
— Що таке? Я навіть спеціально постаралася й принесла вам щось випити… Хоча мені дуже цікаво, чи допоможе це хоч якось такій «дошці».
— …Я розмажу тебе, стерво.
— Якщо думаєш, що зможеш, то спробуй…
"Ви дві знову збираєтеся битися!? Невже ви настільки сильно ненавидите одна одну!?"
— ………
— ………
— Емм, ви обидві… Так розмова не зрушить із місця, тому, будь ласка, давайте на цьому й зупинимося.
— ……Це неймовірно, Кайто-сан. Як ви можете втручатися за такої напруженої атмосфери…?
Я попросив їх стриматися, не бажаючи, щоб вони знову зчепилися. На щастя, вони, здається, усе зрозуміли, оскільки відвели погляди одна від одної та повернулися на свої місця.
Тим часом Лілія-сан дивилася на мене з якимось дивно зворушеним виразом обличчя. Я мимоволі занервував, хвилюючись, чи не підніме її захоплення планку моїх можливостей у якомусь дивному напрямку. Проте принаймні тепер розмова нарешті могла продовжитися…
— Твоя правда, перепрошую. Тож дозвольте ще раз подякувати вам за те, що прийняли моє запрошення за такий короткий термін, і перепросити за незручності, яких я вам завдала. Ліліє Альберт, Міямо Кайто.
— Н-Ні. Для мене це величезна честь — мати можливість поспілкуватися з Богинею Часу.
— Не варто вам бути такими офіційними. Я сама покликала вас сюди, тож у певному сенсі ви мої гості. Будь ласка, почувайтеся невимушено.
— Т-Так!?
Незважаючи на її зарозумілість, у голосі Богині Часу не було різкості, він звучав навіть досить ніжно. Однак це стосувалося лише тих моментів, коли вона розмовляла з кимось іншим, окрім Ейн-сан…
На противагу цьому, Лілія-сан була настільки напружена, що це впадало в очі — її спина була натягнута як струна, а плечі злегка тремтіли. Це дуже нагадувало її поведінку під час першої зустрічі з Куро.
— Ну, менше з тим, я вже з'ясувала більшість питань, які мала до вас.
—— Е?
— Причина, чому я заговорила до вас тоді, полягала в тобі, Міямо. Я відчула незвичний магічний тиск, що виходив від тебе.
— Магічний тиск…?
— Уму. Магічний тиск, який мав усі ознаки того, що він перевершує мій власний. Його походження прояснилося, коли прийшла вона. Тепер я розумію — це залишки магічної сили Короля Підземного світу, так? Якщо це так, то цілком логічно, чому я відчула такий магічний тиск.
Причина, чому Богиня Часу зацікавилася мною, полягала в тому, що вона відчула магічну силу Куро, яка все ще залишалася на мені, коли ми перетнулися минулого разу.
Проте що вона мала на увазі під «залишками магічної сили Куро»? Перше, що спало мені на думку — це намисто з магічним кристалом, яке мені подарувала Куро. Але я тимчасово залишив те намисто у Лілії-сан, і мені його повернули лише після того, як Куро офіційно відвідала маєток Лілії-сан. На той момент я точно не мав його при собі.
— Проте вона справді зовсім не змінюється, га… Усе так само блукає світом, як я бачу.
— Ну, така вже Куро-сама є.
— …Фууу, зовсім не змінилася.
Схоже, вони згадали Куро, яка дійсно була втіленням слова «волелюбна». Не лише ми з Лілією-сан, але навіть Ейн-сан та Богиня Часу тихо посміхнулися, що помітно розрядило атмосферу в кімнаті.
Розмова продовжилася, і Богиня Часу поставила Лілії-сан кілька запитань щодо теперішнього прикликання героїв, заглиблюючись у деталі того, як виникла ця незвична ситуація.
— Як я й підозрювала, причиною стало накопичення залишкової магії в магічному колі, яке використовувалося понад тисячу років. Саме тому воно вийшло з-під контролю. Втім, жодних проблем немає. Ми зробимо необхідні налаштування, як і планувалося, і повернення додому має пройти без жодних перешкод.
— Тож ось у чому причина… У такому разі це полегшення.
Десь на середині розмови я почав втрачати нитку їхньої дискусії, але Лілія-сан та Богиня Часу, схоже, дійшли згоди, оскільки обидві виглядали розслабленими.
Оскільки їхнє обговорення тривало — ймовірно, про дрібні деталі майбутніх домовленостей чи щось подібне, — розмова була переповнена технічними термінами, які так і літали туди-сюди. Час від часу Ейн-сан вставляла свої коментарі.
Перш ніж я це усвідомив, мене повністю виключили з обговорення. Або, точніше, я взагалі більше не розумів, про що вони говорять, безнадійно відставши.
Атмосфера нагадувала клас, де учні захоплено працюють разом у групах — тоді як один сидить на самоті, покинутий усіма, і просто спостерігає. Те, що я відчував зараз, було щонайменше вдвічі самотнішим за це.
Навіть якби я хотів приєднатися до їхньої розмови, було болісно очевидно, що з моїми обмеженими знаннями це неможливо. Я не міг навіть приблизно зрозуміти магічні механізми кола прикликання чи ту купу жаргону, якою вони перекидалися.
"Благаю вас — чи може хтось пояснити, про що взагалі йдеться?"
[Очевидно, магічне коло прикликання з часом пасивно збирає магічну силу з навколишнього повітря. Однак, оскільки цього разу їм, можливо, доведеться відправити назад кількох людей, вони хвилюються щодо поповнення необхідної магічної сили іншими способами.]
"А, зрозуміло — зачекайте, зачекайте… Що це щойно було? Чому якийсь голос відповідає на питання, яке я лише обмірковував у своїй голові? Тільки не кажіть мені… Невже я став настільки самотнім, що в мені пробудилася якась дивна нова сила!? Ні, але цей голос щойно здався мені дуже знайомим. Невже люди в інших світах пробуджують здібності через самотність?"
Якби це було так, то всі одинаки у світі вже давно володіли б надприродними силами.
У будь-якому разі, як я й думав, цей голос дійсно звучить знайомо. Ця особлива манера мовлення, абсолютно позбавлена інтонації… Чи це може бути — Широ-сан?
[Саме так.]
"Унн, точнісінько як я й думав. Але менше з тим, що це за розмови прямо в моїй голові, наче це найприродніша річ у світі!? Зачекайте, ви справді вмієте так робити?"
[Вмію.]
"Серйозно, ви, мабуть, можете зробити абсолютно все, якщо захочете, га… Ну, менше з тим, думаю, фраза «давно не бачилися» тут не зовсім доречна, тому просто «привіт», Широ-сан. Ще раз дякую за той неймовірно дорогий чай, який ви мені тоді дали."
[Я також рада бачити, що ти в порядку, Кайто-сан. Коли я побачила твою тужливу спину, то згадала слово «одинак», якому ти навчив мене раніше.]
"Навіщо було додавати такі зайві коментарі!? Я маю на увазі, чому ви взагалі розмовляєте зі мною в такий момент?"
[О, просто тема, яку вони обговорюють увесь цей час, схоже, повністю пройшла повз твою голову. Перш ніж ти це усвідомив, ти вже не міг стежити за тим, що вони говорять, правильно? Я помітила, що ти просто попивав свій чай, час від часу вставляючи реакції на кшталт «так, я розумію». Ти виглядав так, ніби мав трохи вільного часу, тому я подумала розповісти тобі одну історію.]
"Ця абсурдна Богиня вже колупає рану в моєму серці, хоча ми тільки-но знову зустрілися!? Я справді не дуже хочу чути таку об'єктивну інформацію про себе… Ну, менше з тим, якщо Широ-сан може мені все пояснити… тоді, можливо, я зможу підтримувати цю незрозумілу розмову ще трохи—"
[Схоже, ти плануєш відвідати фестиваль. Якщо ми говоримо про фестиваль у цей час, я припускаю, що це має бути фестиваль Ельфів, га?]
"Унн. Я так і знав… Я вже знав, що Широ-сан діє за власними правилами, зовсім не так, як Куро, і чесно кажучи, мені стане зле, якщо я продовжу зациклюватися на речах із минулого."
Здавалося, що я вже віддалився на світлові роки від початкової теми розмови, і я повністю облишив спроби стежити за нею, тож просто продовжив спілкуватися з Широ-сан. Давайте просто плисти за течією.
Дорогі мамо і тату — мені безумовно важко підтримувати загальну розмову, але незважаючи на це — Широ-сан залишилася такою ж, як і завжди.
.
.
.
(П.П Ну хоч Широ і не проявляє більшість емоцій і тд, але вона все одно миленька, хаха.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )