Розділ 40 - Я, мабуть, піднявся сходами до того, щоб стати ріаджю.
Як мені взагалі почати описувати сцену, що розгортається перед моїми очима прямо зараз…? Хоча ні, не думаю, що зможу це зробити, я взагалі нічого не бачу…
— Хііііхх!? Кяаааахх!?
За кілька хвилин після того, як Ейн-сан та Богиня Часу розпочали свій бій, вони обидві зникли з поля зору, а весь храм почав здригатися, що супроводжувалося періодичними звуками вибухів.
Ударні хвилі навколо нас мали бути колосальними, але вони, схоже, не досягали стін чи підлоги приймального залу — включно з тим місцем, де стояли ми з Лілією-сан — тож, гадаю, їх якось стримували.
Це нагадувало переривчасті поштовхи під час землетрусу. Навіщо ми взагалі сюди прийшли?
— Гей, як ви можете залишатися таким спокійним, Кайто-сан!?
— Та ні… Просто я вже якось звик, що всякі несподівані речі стаються абсолютно зненацька…
— Не починайте мені тут філософствувати! Хііііхх!?
З блідим обличчям Лілія-сан, яка час від часу скрикувала, та тремтіла наче маленьке звірятко — чесно кажучи, це було досить мило. Такий різкий контраст між її зазвичай спокійною поведінкою та реакцією на цю абсурдну ситуацію… А, ні, насправді мені й самому останнім часом не раз доводилося втрачати самовладання.
Хоча, якщо подумати, це якраз цілком нормальна реакція на те, що ми бачимо. Насправді це я тут дивний, оскільки вже встиг звикнути до подібних ситуацій… Хоча більшість із них, включаючи цю, на дев'яносто відсотків є провиною Куро…
— Як усе взагалі дійшло до цього?
— Це я повинна вас запитати! Хііііхх!? Ка-Кайто-сан, будь ласка, зробіть що-небудь!
Лілія-сан, чиї руки тремтіли, коли вона вчепилася в мій одяг, подивилася на мене наповненими сльозми очима, явно покладаючи на мене всі свої надії.
Схоже, Лілія-сан перебувала в стані повної паніки й відчайдушно потребувала моєї допомоги — але благаю, не проси неможливого!
Що в цій битві, яка більше нагадувала фінальне протистояння монстрів, могла вдіяти звичайна людина…? Ні, що міг зробити я, дорослий чоловік, який фізично навіть трохи слабший за середньостатистичного?
— Ні, ця ситуація мені просто не під силу… Може, просто почекаємо, поки буря вщухне?
— А-А-Але… Якщо це ви, Кайто-сан, то мені здається, що ви змогли б їх зупинити…
— ……………
"Дивно, щось тут не так. Судячи з усього, Лілія-сан щиро вірить, що я здатний зупинити цих двох. Наскільки ж високо вона мене оцінює?"
Коли красуня зі сльозами на очах благає тебе про допомогу — це неймовірно хвилююча ситуація для будь-якого здорового чоловіка. Якби я зараз втрутився й показав себе з крутого боку, рівень її прихильності до мене точно злетів би вгору.
Проте складність отримання цих очок прихильності була просто демонічною — для мене це абсолютно нереально. Це все одно що змусити гравця першого рівня в початковому спорядженні увірватися в бій, де фінальний та прихований боси гатять один одного. Якби це була гра, я б уже розбив свій монітор.
Але, на жаль, це реальність, а неможливі речі залишаються неможливими… Хоча, зачекайте.
"Я не можу втрутитися в їхню бійку і не можу зупинити обидві сторони силою. Мої слова вони теж навряд чи почують… Але якщо мені просто потрібно припинити цей бій, я, можливо, зможу дещо вдіяти."
"З цим прийомом… шанси на успіх не такі вже й великі, але й особливого ризику в разі невдачі немає."
Чесно кажучи, я б волів просто тихо перечекати цю бурю, але головною проблемою зараз була Лілія-сан. Сила, з якою вона тулилася до мене, зростала з кожною секундою… Як і відчуття тих округлостей — тих речей, яких у чоловіків немає, — що неминуче притискалися до моєї руки.
Проте мене зараз хвилювало не те, що мій розум ось-ось затьмариться від відчуття дотику цих ніжних плодів, а радше те, що Лілія-сан у паніці просто вирве мені руку з плечем ще до того, як це станеться.
Я дійсно не розумів, звідки в цих тендітних руках береться така міць, але моя рука вже почала загрозливо тріщати, і її час стрімко спливав.
Сповнений рішучості не дати своїй кінцівці зламатися в будь-який момент, наче плитка шоколаду, я заплющив очі й почав концентрувати магічну силу.
Магія, яку я збирався використати, була не тим, що під силу звичайному початківцю. Але, на щастя, як прикликаний з іншого світу, я мав надзвичайну схильність до цього типу магії.
Магія Симпатії… Те, що виявила в ній Куро — це виняткова здатність відчувати магічну силу та вловлювати слабкі емоції, закладені в ній, які зазвичай неможливо виявити. Проте її можливості цим не обмежувалися, адже вона працювала і в зворотному напрямку.
Направляючи власні емоції в магічну силу, я міг змусити людей навколо відчути те саме, що й я. Це був один із способів використання Магії Симпатії, якому мене навчила Куро. Це наче примусовий зв'язок за допомогою телепатії. Хоча передавати складну інформацію я ще не міг, Куро казала, що якщо я призвичаюся, то зможу спілкуватися навіть із тими, хто взагалі не вміє говорити.
— ! ?
У такій ситуації… це чудовий спосіб вплинути на людей, яким кров ударила в голову і до яких неможливо докричатися словами.
За кілька секунд я вивільнив свою магічну силу, наповнивши її емоціями, що благали їх припинити бійку. І одразу після цього я нарешті знову побачив Ейн-сан та Богиню Часу, які застигли з міцно стиснутими кулаками.
— Це був… Кайто-сама?
— ……Хооо… Ти вивільнив свою магічну силу, наповнивши її власними емоціями? Яку цікаву магію ти використав…
Ейн-сан та Богиня Часу майже одночасно повернулися до мене й пробурмотіли це, хоча кулаків поки не опустили.
— Прошу вибачення, Кайто-сама. Мені справді соромно, що я дозволила емоціям узяти гору над собою.
— ……Я мало не забула, заради чого взагалі сюди прийшла. Ти ж згадував, що твоє ім'я Міяма, правильно? Мені прикро, будь ласка, прийми мої вибачення.
— А, та нічого.
Ейн-сан схилила голову й повернулася мені за спину, а Богиня Часу, вирівнявши поставу, також перепросила.
Схоже, цей план спрацював. Якби не вдалося, мені було б уже байдуже, але зараз я принаймні врятував свою руку.
Врятував же… правда? Рука здавалася зовсім онімілою, і я майже не відчував її, але вона ж усе ще на місці, так?
— Ліліє-сан, мені якось вдалося це зробити.
— Ка-Кайто-сан? Що це щойно було… Важко пояснити, але як би це сказати… Я раптом відчула ваші емоції…
— Емм, ну, схоже, це така магія. Магія, якій мене навчила Куро, вона дозволяє передавати свої емоції тим, хто поруч…
Лілія-сан дивилася на мене знизу вгору здивованим поглядом, а я відповідав, відчуваючи нове збентеження через те, наскільки близько ми стояли. Почувши, що мене навчила цього Куро, вона, здається, все зрозуміла й кілька разів вражено кивнула.
— Е-Емм, Ліліє-сан… Е-е, моя рука…
— …Е? Ой!? П-Прошу вибачення!?
Коли Лілія-сан трохи заспокоїлася, я спробував пояснити їй ситуацію — головним чином натякаючи на свою руку, яка вже була на межі виснаження. Вона миттєво відпустила мене і з густо почервонілим обличчям схилила голову у вибаченнях.
Я вже не раз про це думав, але Лілія-сан дійсно неймовірна красуня. Не знаю, чи це через її походження, але від неї виразно віяло благородством і величчю, притаманною аристократам. Водночас у ній відчувалися тепло й привітність, які так пасували її віку. Її фігура була ідеально збалансованою — ні занадто пишна, ні занадто худа — вона справді володіла витонченістю й красою справжньої принцеси.
"Мені, мабуть, неймовірно пощастило опинитися так близько до такої красуні, нехай це й сталося випадково. Але все ж, потрапивши в інший світ, я нарешті здійснив те, що зазвичай роблять лише ріаджю — пройшовся під руку з красунею."
"Певен, хлопці на Землі просто згоріли б від заздрощів, якби побачили мене зараз."
Хоча, якщо серйозно… Я й уявлення не мав, що прогулянка під руку з кимось може настільки перекрити кровообіг у пальцях і залишити такі помітні синці… Я взагалі не відчуваю рук, але вона ж усе ще прикріплена до тіла, правда? Що ж, тепер я розумію вислів, що кохання — це битва, а закохатися означає ризикувати власним життям.
"Усі ці ріаджю, мабуть, проходять через подібні суворі випробування, перш ніж отримати право на щастя… Вони насправді досить круті, га? Певно, їхні руки зроблені з якогось титанового сплаву."
Дорогі мамо і тату — за допомогою своєї магії мені якось вдалося зупинити їхню бійку. І не знаю, чи це була нагорода за такий подвиг, чи ні, але — я, мабуть, піднявся сходами до того, щоб стати ріаджю.
.
.
.
(П.П Пф, знав би Кайто що в майбутньому його чекає, ахахахах.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )