Розділ 39 - Вони ж абсолютно не ладнають між собою!?
Тринадцятого дня Місяця Вогню виповнилося рівно два тижні, як я потрапив у цей світ. Перший тиждень був переповнений сюрпризами та розгубленістю, тож пролетів буквально в мить ока.
Проте люди — істоти з дивовижною здатністю до адаптації, і крок за кроком я потроху звикаю до життя в цьому незнайомому світі.
Звісно, я й сам змінився. Найбільша зміна полягає в тому, що тепер я можу використовувати Магію, нехай поки й зовсім просту. Завдяки настановам Куро я зумів опанувати Магію швидше за Кусунокі-сан та Юдзукі-сан. Зараз я працюю над основами Безтрансмутаційної Магії, яка передбачає використання магічної сили у її первісному вигляді. З моїми теперішніми вміннями я вже можу змусити літати предмет розміром із долоню.
Що ж до Кусунокі-сан та Юдзукі-сан, то вони все ще тренуються відчувати власну магічну силу, користуючись «Вступом до магії», який написала Куро. За словами Лілії-сан, вони мають бути готові до її використання десь за тиждень.
Як стверджує Лілія-сан, написаний Куро «Вступ до магії» настільки передовий, що "якби його принесли до магічної академії, це викликало б справжню революцію". Завдяки цьому ми втрьох просуваємося в магічних навчаннях просто неймовірними темпами.
Величезне полегшення, що світ навколо залишається відносно мирним.
Однак після візиту Куро, Лілія-сан стала неймовірно зайнятою, і це починає мене трохи турбувати.
Я вже переказав Лунамарії-сан пропозицію Куро сходити на фестиваль, щоб допомогти Лілії-сан розвіятися, а нам заодно й на екскурсію вибратися. Вона охоче підтримала цю ідею.
Також на Лілію-сан чекає ще одна важлива подія… Не можу сказати, що я до цього зовсім не причетний, але на завтра запланована наша зустріч із Богинею Часу.
Місце зустрічі — той самий храм, де ми раніше отримали свої Благословення. Ми вже отримали підтвердження від іншої сторони. Як і очікувалося, вони також схвалили мою участь.
До слова, я запитав у Юдзукі-сан та Кусунокі-сан, чи не бажають вони приєднатися, але обидві категорично відмовилися, тож, схоже, туди підемо тільки ми з Лілією-сан.
— Хоч я це й сказав, але все одно відчуваю легку тривогу…
— Е? Ти щось сказав?
Поки я бурмотів собі під ніс, змушуючи порожню чайну чашку літати перед собою для тренування магії, Куро, яка лежала на дивані, підвелася й запитала.
— Та ні, просто… завтра ми маємо зустрітися з Богинею Часу… і мені цікаво, як усе мине…
— З Кронос-тян?
— Ага. Хоча я навіть не знав її імені…
Неймовірно. Мабуть, цього й варто було очікувати від Короля Підземного світу. Вона знає ім'я Верховної Богині, про яке більшість звичайних людей навіть не здогадуються, так буденно, наче в цьому немає нічого особливого. Та ще й додає «-тян» до її імені…
— Хіба це не чудово? Кронос-тян може здаватися дещо зарозумілою, коли говорить, але насправді вона вельми прихильна до людей. Не думаю, що станеться щось дивне.
— Розумію… ну, ми все одно йдемо на зустріч із такою важливою особою. І цього разу все інакше, ніж під час твого візиту, Куро, — я ж бо не знаю її так добре, як тебе, тому дуже нервую.
— Фуму-фуму. Тоді, може, хочеш узяти з собою Ейн?
— Е? Чому саме Ейн-сан?
Так, найбільша різниця між цим візитом та приходом Куро до маєтку Лілії-сан полягала в тому, що я майже нічого не знав про Богиню Часу… Тоді я зберігав хоч якийсь спокій, бо знав Куро, але зараз я справді поняття не мав, чого чекати.
Коли я висловив свої побоювання, Куро відповіла тим, чого я зовсім не очікував.
— Якщо я правильно пам'ятаю, Ейн у хороших стосунках із Кронос-тян, тож вам буде значно простіше спілкуватися, якщо ти візьмеш її з собою, чи не так?
— Справді!? Це б дуже додало впевненості… Але це так раптово, цікаво, чи зручно буде Ейн-сан прийти?
— Усе має бути гаразд. Зачекай секунду… Ейн~ ~, підеш завтра до храму разом із Кайто-куном?
— Шанобливо підкоряюся.
— Ууувааагхх!?
Щойно Куро сказала це в порожнечу, як перш ніж я взагалі встиг зорієнтуватися, Ейн-сан уже раптом стояла поруч зі мною, відповідаючи своїй господині.
"Е? Що за чортівня? Невже всі Високорангові Демони обов'язково мають з'являтися у спосіб, настільки шкідливий для мого серця?"
У відповідь на мій приголомшений вираз обличчя Ейн-сан лише спокійно й граційно вклонилася під вишуканим кутом, зовсім не виглядаючи збентеженою.
— Кайто-сама, давно не бачилися.
— А, Ейн-сан… Коли ви… ?
— Миттєво відповідати на виклик свого господаря — це базова основа для покоївки.
— ……………..
"Як я й думав, покоївки, про яких вона говорить, чомусь кардинально відрізняються від тих, яких знаю я."
"Але, ну… Ейн-сан з якоїсь причини здається дуже надійною особою, і оскільки вона в хороших стосунках із Богинею Часу, я справді вдячний за те, що вона нас супроводжуватиме."
"Я переживав через завтрашній день, але з нею, гадаю, можу почуватися трохи спокійніше, правда ж?"
Так, саме так я думав на той момент. Проте мені варто було перевірити все ще тоді, коли ми планували взяти її з собою. Мені варто було детальніше розпитати про стосунки між Ейн-сан та Богинею Часу…
Рано-вранці, щойно зійшло сонце, ми з Лілією-сан знову опинилися перед величним храмом.
Схоже, Богиня Часу врахувала розклад цієї зустрічі, адже було ще зовсім рано, і навколо храму майже не було людей.
Біля входу ми зустріли Ейн-сан, яка прибула навіть раніше за нас.
— Я чула про це від Куромуейни-сама. Буду рада працювати з вами сьогодні, Ейн-сама.
— Я також розраховую на вашу прихильність. Ліліє-сама, Кайто-сама.
Обмінявшись короткими вітаннями з Ейн-сан, ми попрямували до стійки реєстрації храму.
Схоже, їх уже попередили про наш візит, оскільки священник одразу ж повів нас за собою, щойно Лілія-сан представилася.
— Тим не менш, я дійсно дуже вдячний. Нам набагато спокійніше від того, що Ейн-сан тут.
— Для мене велика честь стати вам у пригоді… Але чому саме мене попросили супроводжувати вас сюди?
— …Е? Ну, я чув від Куро, що ви досить близькі з Богинею Часу…
Поки ми йшли і я розмовляв із нею, Ейн-сан здивовано нахилила голову, наче була щиро спантеличена. Її відповідь посіяла в мені зерно тривоги, що стрімко зростала.
— …Досить близькі? Я і «вона»? О боже… Я ніколи не думала про це в такому ключі, але якщо Куро-сама так каже, значить, це має бути правдою.
— …Е?
"Хух? Це зовсім не та реакція, яку я очікував. Схоже, Ейн-сан сама дуже сумнівається у близькості їхніх стосунків…"
Щойно моя тривога посилилася через таку реакцію Ейн-сан, ми підійшли до найбільших дверей перед нами.
Священник жестом вказав на двері, вклонився й відступив убік. За мить масивні двері заввишки в кілька метрів тихо відчинилися.
Усередині був величезний зал, схожий на собор, у центрі якого стояла Богиня Часу, випромінюючи величну ауру, притаманну справжньому божеству.
— Ви нарешті прийшли. Перепрошую, що покликала вас о такій порі—
Коли двері відчинилися, Богиня Часу повернула до нас свої гетерохромні червоно-сині очі, говорячи з легкою посмішкою на обличчі. Проте посеред речення її вираз обличчя повністю застиг.
У кімнаті запанувала важка тиша, поки висока, схожа на модель постать Богині Часу дивилася на нас зверху вниз. Ми стояли там, відчуваючи незрозумілий дискомфорт і чекаючи на її наступні слова.
На мить на обличчі Богині Часу з'явився подив, а потім її обличчя скривилося, наче вона щойно вкусила щось гірке, і вона пробурмотіла:
— …Якого біса ти тут робиш…
На секунду я запанікував, подумавши, що вона звертається до мене. Але потім збагнув, що її погляд спрямований зовсім не на мене — вона дивилася прямо на Ейн-сан, яка стояла поруч.
А тоді вона витріщилася очима, сповненими відвертої злості та відрази.
— Сюди зайшла якась коротуха, тож я подумала, що всередину прослизнуло якесь «сміття», але це виявилася саме ти… Ейн.
— Оя? Прошу вибачення, мені здалося, що там стоїть щось геть позбавлене будь-яких жіночих вигинів… Я підсвідомо вирішила, що посеред кімнати просто встановили «кам'яний стовп». То це була всього лиш ти… Кронос.
— ………………
— ………………
"Аре-е? Щось атмосфера стає геть дивною… Я думав, вони близькі подруги, але зараз це зовсім не так виглядає!"
Коли Ейн-сан спокійно зробила крок уперед, Богиня Часу вчинила так само. Обидві зійшлися майже в центрі кімнати, пропалюючи одна одну поглядами.
Чесно кажучи, я зовсім не розумів, що відбувається, тому швидко повернувся до Лілії-сан. Проте вона виглядала не менш розгубленою, лише блідо хитаючи головою.
— ……Зважаючи на те, скільки часу минуло з нашої останньої зустрічі, я бачу, що ти залишилася такою ж нестерпною, як і завжди… Ти ж не проти вирішити наші старі рахунки просто тут і зараз?
— Хо-о-о… Схоже, останнім часом Боги прагнуть самогубства. Хоча я не проти. Якщо ти справді цього хочеш, гадаю, я можу допомогти тобі підготуватися до подорожі на той світ.
— ……………..
— ……………..
Після цих тихо сказаних слів я міг би поклястися, що між ними буквально полетіли іскри.
"Ні, чекайте… хіба це не виглядає смертельно небезпечно? Що за чортівня, Куро, що тут взагалі відбувається!? Це ж зовсім не те, про що ти казала!"
Посеред цього напруження, яке словосполучення «вибухонебезпечна ситуація» навіть близько не здатне описати, позиції Ейн-сан та Богині Часу раптом миттєво змінилися.
Не те щоб я моргнув, але наче кадри самої реальності повністю помінялися місцями — раптом вони вже не стояли обличчям одна до одної, а стояли спинами. І з якоїсь причини Богиня Часу аж тряслася від люті.
— ……Я ж казала тобі, стерво! Як, в біса, ти примудряєшся спокійно рухатися в моєму «Зупиненому Часі»? Тобі взагалі начхати на закони часу!?
— У цьому немає нічого дивного, адже я покоївка. Покоївка постійно веде боротьбу з кожною невблаганною миттю, забезпечуючи бездоганне служіння своєму господареві… Це те, на що здатна будь-яка покоївка.
— Годі молоти дурниці! Немає жодного бісового шансу, що кожна покоївка здатна на таке!!! Як із такої абсурдної теорії виникає масове виробництво подібних до тебе монстрів!?
— Тільки її господар може підкорити покоївку, і справжня покоївка підкоряється лише своєму господареві… Керуючись цим правилом, навіть вільне маніпулювання часом є абсолютно природним для покоївки.
— Та бути такого не може, чорт забирай!!! Годі вже з цією безглуздою теорією «всемогутності покоївок»!
Чесно кажучи, принаймні в цьому питанні я був повністю на боці Богині Часу. Насправді я б навіть поаплодував їй за те, як влучно вона це висловила.
Але серйозно, ця ситуація… Як усе дійшло до такого?
— Ця плоскогруда Богиня просто нічого не розуміє, вона явно заздрить моїм здібностям.
— До чого тут взагалі розмір моїх грудей!? І до того ж, у тебе вони теж не надто більші!
— Ні, мої безумовно більші за ваші. Очі цієї покоївки не обдурити.
— Та вони виглядають такими ж мізерними, як і твій зріст…
— ……………..
— ……………..
— — Помри! Нікчемна Богине! (Паршива покоївко!)
Дорогі мамо і тату — Куро запропонувала мені взяти з собою Ейн-сан, але Ейн-сан та Богиня Часу — вони ж абсолютно не ладнають між собою!?
.
.
.
(П.П Хочу собі таку покоївку як Ейн ахахахах. До речі, цікавий факт з 200-тих розділів новели про Кронос і Кайто, Кайто по суті єдиний хто хоч колись говорив Кронос що та є доволі красивою дівчиною і тд., у Кронос із-за її трішки томбой статури є комплекс що до своєї жіночності.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )