Розділ 37 - Здається, моя магічна сила пробудилася.
Побалакавши трохи із Зіг-сан, я знову рушив коридором.
Надворі все ще було темно — зараз минала п'ята ранку… Я попрямував до кабінету Лілії-сан, де вона, мабуть, просиділа всю ніч. Підійшовши до її дверей, я глибоко вдихнув, перш ніж постукати й назвати своє ім'я.
Почувши голос Лілії-сан, яка дозволила увійти, я ступив усередину.
— Доброго ранку, Ліліє-сан.
— Доброго ранку… Щось трапилося? Хіба ще не занадто рано?
Щойно я зайшов, то одразу помітив великий письмовий стіл, за яким Лілія-сан писала щось схоже на лист. Побачивши мене, вона на мить відклала справи й відповіла на моє вітання посмішкою.
Я помітив на її обличчі сліди втоми, вочевидь, через безсонну ніч. Проте, як колишній лицар, вона мала фізичну витривалість зовсім іншого рівня, ніж я. Попри виснаження, вона виглядала куди бадьорішою, ніж я очікував.
— Та ні, я просто прокинувся трохи раніше… Ліліє-сан, ви справді не лягали всю ніч?
— Так, з такою купою справ я просто не маю права лінуватися.
— ……Чомусь мені навіть незручно через це.
— Вам не потрібно вибачатися. Можливо, учора я й бовкнула щось подібне, але насправді я дуже вдячна вам, Кайто-сан.
Оскільки я був частково винен у тому, що Лілія-сан опинилася під завалами цієї гори листів, я відчув легку провину й перепросив. Проте замість роздратування Лілія-сан відповіла мені словами вдячності.
Я здивовано нахилив голову, не очікуючи такої реакції, тож Лілія-сан криво всміхнулася й почала пояснювати.
"Хоч Лілія-сан і була колись принцесою, вона досить довго перебувала осторонь світського життя, поки служила в Лицарському Ордені. Через це після отримання герцогського титулу… вона, схоже, зіткнулася з труднощами в налагодженні необхідних зв'язків."
"На щастя чи на біду, вона раптово опинилася в центрі загальної уваги. І хоча зараз їй доводиться несолодко, це водночас стало для неї рятівним колом, що витягло її з колишніх негараздів."
Вона пояснила, що за нинішніх обставин — коли всі вірять, що вона має міцні зв'язки як зі Світом Демонів, так і зі Світом Богів — це дає їй шанс зайняти вкрай вигідне становище щодо інших аристократів, і вона за це щиро вдячна.
— ……Навіть будучи главою свого роду, я все ще вважаю себе досить недосвідченою в цій ролі. Я безмежно вдячна за цю нагоду, яку отримала… Проте, оскільки я егоїстично користуюся вашою дружбою з Куро у власних цілях, мені здається, що це я маю вибачатися перед вами.
— Емм, та я ж насправді не зробив нічого такого, тому……
— Я знала, що ви так скажете… Але дозвольте мені бодай висловити свою вдячність. Щиро дякую вам, Кайто-сан.
— А, ні, емм, прошу?
— Фуфуфу, ну, я цілком серйозно кажу, що це занадто велике потрясіння для мого серця, тому я б воліла, щоб наступного разу ви так більше не робили.
Ніжна посмішка Лілії-сан, з якою вона дякувала мені, у поєднанні з її витонченою вродою випромінювала якусь чарівну, захопливу привабливість.
Обмінявшись кількома словами, я згадав про першочергову мету свого візиту й заговорив знову:
— А, точно. Ліліє-сан, Зіг-сан… Зіглінда-сан щойно заварила мені чаю, який мені раніше подарувала Богиня. Знаю, що ви втомилися, пишучи листи всю ніч — не бажаєте чашечку?
— Е? А це буде доречно?
— Так, звісно.
— ……Щиро дякую. Я дійсно трохи втомилася, тож, гадаю, мені варто зробити перерву.
Так, причиною, чому я прийшов до її кабінету, було бажання принести Лілії-сан чаю. Оскільки всередині моєї Магічної Коробки час для предметів зупиняється, я прихопив із собою весь чайник, який заварила Зіг-сан.
Хоч як добре вона це приховувала, ознаки втоми все одно проступали на обличчі Лілії-сан. Вона дуже сумлінна людина, і я був певен, що вона майже не відпочивала під час роботи, тому за можливості мені хотілося подарувати їй хвилинку відпочинку.
Мабуть, збагнувши мої наміри, Лілія-сан відклала ручку, вклонилася мені й почала трохи розчищати свій стіл.
Коли звільнилося достатньо місця, я дістав із Магічної Коробки чайник і чашку, поставивши чай та печиво, яким зі мною поділилася Зіг-сан, прямо перед Лілією-сан.
— Пахне просто чудово, чи не так?
— Так, Зіг-сан згадувала, що цей чай можна знайти лише у Світі Богів.
Я вирішив промовчати про те, що це насправді супер-елітний продукт, і просто обмежився згадкою про його рідкісність.
Лілія-сан піднесла чашку до губ, вдихаючи аромат чаю, і за мить її очі злегка округлилися від подиву.
— ……Це неймовірно. Я ніколи в житті не куштувала настільки смачного чаю.
— Сам чай дуже якісний, та й Зіг-сан майстерно його заварила.
— До речі про це, Зіг нещодавно дуже хвалила вас, Кайто-сан.
— Е? Справді?
— Так, вона сказала, що якщо наступного разу вам знадобиться супровід, вона б хотіла особисто відповідати за це…
— ……Що ж, чесно кажучи, я дуже вдячний їй за такі слова.
Поки Лілія-сан відпочивала, ми якийсь час вели невимушену бесіду. Не бажаючи заважати їй і далі, адже на столі все ще чекали папери, я зрештою залишив кімнату, давши їй можливість спокійно насолодитися чаєм.
"Не можу стверджувати напевно, це радше просто інтуїція, але мені все одно здається, що Лілія-сан тримається з останніх сил."
"Якщо подумати, на неї звалився величезний тягар, коли вона вперше за кілька десятиліть узяла на себе виклик героя, і на додачу до цього останнім часом навколо коїться одна дивна ситуація за іншою."
"З нашого погляду Лілія-сан — досвідчена й надійна покровителька, але якщо відкинути той факт, що вона дворянинка з іншого світу, вона всього на рік старша за мене… Вона не є якоюсь надприродною істотою чи супержінкою, що стоїть вище за здоровий глузд. За характером вона, мабуть, із тих, хто тримає всі болючі переживання в собі, що не може не викликати тривоги."
"Я б хотів допомогти їй, але навіть не уявляю як, зважаючи на те, що досі погано тямлю в тутешніх правилах життя. Почуваюся якимось марним…"
Поки я блукав у своїх думках, мій погляд випадково впав на вікно, що виходило у двір, і майже інстинктивно в голові майнула чітка думка.
"До полудня піде дощ."
Я й сам не знав, чому так подумав. Небо, де саме починало сходити сонце, обіцяло звичайний сонячний день, проте з якоїсь причини… у моїй свідомості засіло відчуття абсолютної впевненості.
Але зрештою, так і не збагнувши природу цього передчуття, я просто відмахнувся від нього й повернувся до своєї кімнати.
— Це правда, що Лілія-тян здається занадто серйозною, вона цілком може бути з тих, хто накопичує в собі втому.
— Так, тож у тебе є якісь ідеї, як допомогти їй трохи розвіятися?
Коли наблизився полудень, я запитав про Лілію-сан у Куро, яка розслаблено валялася на дивані в моїй кімнаті, безтурботно гойдаючи ногами.
Минув день від її візиту до маєтку, і Куро почала з'являтися тут десь отак під обід. Чесно кажучи, я вже настільки звик до її раптових появ, що навіть не бачив сенсу вставляти свій цуккомі.
— Хмм, давай поглянемо~~ Як щодо того, аби вибратися кудись для зміни атмосфери? Може, якийсь фестиваль чи щось таке підійшло б.
— Фестиваль? Хіба в цю пору року десь неподалік проводять фестивалі?
Поїдаючи свої міні-кастели, я обмірковував ідею, яку мені запропонувала Куро.
Справді, зміна обстановки звучить як чудовий план. Лілія-сан останнім часом особливо пильно наглядала за нами, тож у неї майже не було нагоди вийти й просто розважитися.
Але чи знайдеться якийсь фестиваль поблизу?
Розмірковуючи над цим, я запитав у Куро, і вона після секундного подиву радісно сплеснула в долоні, наче в неї в голові щось клацнуло.
— А, точно-точно. Я ж, мабуть, не згадувала про це. Під час Фестивалю Героя, окрім головного дійства, що проходить у Місті Дружби, Хікарі, протягом усього року то тут, то там влаштовують безліч інших святкувань. Якщо порахувати фестивалі у Світі Демонів, Світі Богів та маленькі сільські свята, то виходить, що десь у світі фестиваль проходить буквально щодня!
— Хе-е-ех… Ось воно як. У такому разі, можливо, мені варто запропонувати їй це…
— Унн, уннн. Якщо це буде фестиваль у Світі Демонів, і я буду вільна, я особисто все тобі там покажу~
— Надійно звучить. Тоді я розраховуватиму на тебе, коли прийде час.
Можливо, це й не було повністю моїм власним рішенням, але завдяки її вдалій підказці мені буде значно простіше заговорити про це з герцогинею.
Що більше, для нас це можна вважати чимось на кшталт культурної екскурсії, тож мені здається, що Лілія-сан із більшою ймовірністю погодиться на таку пропозицію. Я вкотре переконався, наскільки ефективною виявилася ця ідея.
Проте спершу нам потрібно з'ясувати, які саме фестивалі проходять у цю пору року, тож про це мені доведеться розпитати Лунамарію-сан.
— Хмм? О, схоже, дощ пішов~~
— ……Е?
Поки я міркував, що робити далі, Куро раптом пробурмотіла, дивлячись у вікно. Небо, яке ще зовсім недавно було чистим, тепер повністю затягнуло хмарами, і я побачив, як перша маленька крапля води — дощу — вдарила в шибку.
"Якраз так, як я і подумав сьогодні вранці… невже дійсно пішов дощ? Це вже якось занадто для простого збігу…"
Коли пішов дощ — точнісінько так, як підказувало мені ранкове чуття, — запитання, яке я відсунув на задній план, знову виринуло в голові. І тієї ж миті мені спала на думку ще одна чітка здогадка.
"Дощ припиниться вночі."
Це знову повторилося… Я поняття не мав, чому ці думки продовжують з'являтися, але вони супроводжувалися стійким відчуттям абсолютної впевненості. Що це взагалі таке…?
— Аре-е? Кайто-кун… Схоже, ти нарешті здатний вивільняти свою «магічну силу», еге ж?
— ……Е?
— Так, я впевнена. Це не просто слабке відчуття — ти зараз виглядаєш так, ніби повністю оповитий магією. Здається, ти нарешті готовий її використовувати.
Дорогі мамо і тату — з самого ранку я відчував якесь дивне передчуття. Схоже, що всередині мене — здається, моя магічна сила пробудилася.
.
.
.
(П.П Я навіть не знаю що про цей розділ написати, все якесь таке легке і лампове в читанні, аж не приходять ідеї про що сказати. хахахах.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )