Розділ 33 - Здається, вона все бачила наскрізь.
Залишивши фанатичку в спокої, розмова між Куро та власницею маєтку, Лілією-сан, поновилася. Проте, схоже, Куро вже повністю вимкнула свій серйозний режим і повернулася до звичного стану. З яскравою посмішкою на обличчі вона продовжила балакати з нервовою та заціпенілою Лілією-сан:
— Герцогине Альберт… Чи можу я називати тебе просто Лілія-чан?
— Е? А, так. Звісно.
— Що ж, тоді рада знайомству ще раз! Мені справді ніяково за такий раптовий візит сьогодні. Але, чесно кажучи, тобі зовсім не варто було так перегинати палицю з прийомом.
— Н-Ні в якому разі! Будь ласка, вибачте мені за таку скромну гостинність під час прийому Короля Підземного світу-сама. Це повністю моя провина.
— Ой, та ні, тобі справді взагалі нема про що хвилюватися. І ще, ти цілком можеш припинити кликати мене Королем Підземного світу-сама й просто звертатися на ім'я, добре?
— Н-Ні, я не можу дозволити собі таку зухвалість…
Куро все ще посміхалася, розмовляючи з нею з абсолютно безтурботним виглядом, але хвилювання Лілії-сан було помітне неозброєним оком.
— А, то це, мабуть, ті діти з іншого світу, які прибули разом із Кайто-куном~
— А, так! Я Кусунокі Аой.
— Я-Я Юдзукі Хіна.
— Аой-чан і Хіна-чан, так? Я Куромуейна. Рада знайомству~
Куро звернулася й до Кусунокі-сан та Юдзукі-сан, і вони обидві ніяково схилили голови.
Вони виглядали такими спантеличеними… Що ж, я цілком можу зрозуміти їхні почуття. Попри те, що вона є одним із Шести Королів, вона не справляє враження якоїсь видатної особистості.
Я вже звик до розмовного тону Куро, тому мене це не шокує, але для Лілії-сан та інших це, мабуть, дивно — наче король раптово заговорив із ними як зі старими друзями, через що вони просто не знають, як поводитися.
— А, точно. Ліліє-чан, ти, мабуть, уже чула від Кайто-куна, але мені прикро, що я досі без дозволу таємно пробиралася до маєтку.
— А, в-все гаразд!? Звісно, я зовсім не проти! Насправді це мені прикро, що я не змогла зустрітися з вами раніше…
— Я б хотіла й надалі часто сюди приходити, якщо ти не проти. Це буде нормально?
— Т-Так!? Якщо Король Підземного світу-сама цього бажає, будь ласка, приходьте в будь-який час!
Ай-яй, Лілія-сан починає панікувати. Таке відчуття, що вона вже остаточно виснажена всім цим.
Особливо коли Куро щойно вибачилася за те, що прокрадалася без дозволу, і схилила голову, обличчя Лілії-сан із блідого стало абсолютно білим. До того ж, зважаючи на темп їхньої розмови, схоже, їй узагалі важко встигати за розвитком подій.
У цей момент, наче рятуючи розгублену Лілію-сан, до зали принесли солодощі до чаю.
Серед солодощів були, яскраве печиво та тістечка, що мали настільки художній вигляд, ніби їх створив шеф-кондитер найвищого класу.
Поки я роздивлявся ці частування, явно приготовані для вельмишановної гості, Куро тихо пробурмотіла голосом, який міг почути лише я, сидячи поруч із нею:
— Уе-е-егх… Це виглядає так, ніби його незручно їсти…
— ……………..
Уннн. У мене було передчуття, що це не в смаку Куро, але ці розкішні солодощі безумовно не відповідали її стилю.
"Зараз, коли я думаю про це, вона зазвичай обирає міні-кастели, і за її ж словами, їй подобається їжа, яку зручно їсти на ходу, тож я здогадувався, що вона віддає перевагу простішим ласощам."
Схоже, моє припущення виявилося точним. Куро відкусила лише по шматочку від кожного частування, а потім більше до них не торкалася, зробивши це скоріше з ввічливості… Очевидно, вони їй не надто припали до душі.
Лілія-сан також, здається, помітила байдужість Куро до десертів, і холодний піт рясно заструменів по її блідому обличчю, через що вона мала доволі жалюгідний вигляд.
І щоб остаточно закріпити ситуацію, поки Лілія-сан отак стояла, до кімнати увійшов слуга, прошепотіла щось Лунамарії-сан і негайно вийшла.
— Міледі, прибув посланець із королівського палацу з листом від Його Величності Короля.
— А, Король, мабуть, хоче особисто поговорити з Королем Підземного світу… Королю Підземного світу-сама, лист від Його Величності Короля—! ?
З контексту розмови було зрозуміло, що король цієї країни — старший брат Лілії-сан — хоче висловити свою повагу Королю Підземного світу, Куро.
Однак, оскільки Куро зараз є гостею герцогства Альберт і прийшла сюди не заради зустрічі з монархом, той, імовірно, відправив посланця, щоб попросити дозволу.
Лілія-сан миттєво збагнула наміри свого брата і спробувала уточнити це у Куро, але щойно Куро почула її слова, посмішка на її обличчі згасла.
— ……Унн? Емм, Ліліє-чан?
— Т-Так!?
— ……Король Симфонії, який не запросив мого улюбленого Кайто-куна на той вечірній прийом, поставившись до нього як до пустого місця, сказав що?
— ……А, ні, емм……
Від слів Куро, які вмить стерли посмішку з її обличчя й оповили її виразною, повноцінною аурою невдоволення, з Лілії-сан піт полився водоспадом.
— Я не зовсім розчула. Не могла б ти повторити?
— ……Прошу вибачення. Ми помилилися. Луно… Верни їм це назад.
— Шанобливо підкоряюся.
Наче наміри Куро були зрозумілі без зайвих слів, Лілія-сан швидко вдала, ніби нічого не сталося.
Потім голосом, у якому, здавалося, вчувався явний намір убити, вона віддала наказ. Лунамарія-сан, усе ще не зводячи пильного погляду з Куро, підняла руку й вийшла з кімнати.
— ……Знову цей дурний старший брат… вічно він усе псує…
Відвернувшись від Куро, чия аура помітно змінилася, Лілія-сан сховала обличчя в долонях і тихо пробурмотіла собі під ніс; її голос буквально випромінював жагу до вбивства. Ліліє-сан, на вашу долю справді випало чимало лиха.
Хай там як, розмова перервалася, і атмосфера в залі засідань стала помітно важчою. Лілія-сан мала такий вигляд, наче ось-ось розплачеться, і кидала на мене погляди, ніби благаючи про допомогу.
Це, мабуть, означало, що вона хоче, аби я щось зробив і хоч якось повернув Куро гарний настрій… Емм, і що мені вдіяти? А, точно. У мене ж є дещо.
— ……Якщо згадати, я тут купив трохи солодощів, які, як мені здалося, сподобаються Куро.
— Е? Кайто-кун купив щось для мене?
Не бажаючи ігнорувати цей жалюгідний сигнал про допомогу від Лілії-сан, я дістав зі своєї магічної коробки печиво, яке придбав учора.
— Ахх! Печиво з джемом!
Схоже, мені вдалося зацікавити її. Із цікавістю поглянувши на печиво з джемом, Куро взяла одне й поклала до рота.
— Ова-а-ах! Це справді смачно! Кайто-кун, де ти його взяв?
— Емм, це в кондитерській на вулиці на захід від фонтанної площі.
— На захід? Емм, це той магазинчик поруч із книжковою крамницею?
— Ні, я майже впевнений, що поруч із ним пекарня…
— Ахх! Ти маєш на увазі той, що з протилежного боку… Ова-а-ах, я й не знала, що там продають такі смачні солодощі. Слухай, а джем вони теж продають?
— Так, у них є багато різних видів джему.
— Охх, тоді я обов'язково загляну туди пізніше~
Схоже, печиво їй дійсно дуже сподобалося, бо Куро почала брати одне за одним, а на її обличчі розпливлася широка посмішка.
Очевидно, вона віддає перевагу саме такому простішому печиву. Швидкість, із якою вона його їла, кардинально відрізнялася від того, як вона «насолоджувалася» попередніми десертами.
Хай там як, настрій Куро, який трохи зіпсувався раніше, схоже, повернувся до норми, і вона знову весело заговорила з Лілією-сан, сяючи посмішкою.
Спочатку Лілія-сан виглядала трохи спантеличеною та знервованою, але, як і слід було очікувати від Куро, вона невимушено переходила від однієї теми до іншої. Поступово на обличчі Лілії-сан з'явилася посмішка, напруга розтанула, і розмова між ними стала набагато жвавішою.
Розмова продовжувалася в настільки невимушеній та теплій манері, що здавалося, ніби саме для цього випадку й вигадали вираз «дружня бесіда». Я й оком не встиг моргнути, як час пролетів, і Куро вже пора було йти.
— Що ж, Ліліє-чан. Я чудово провела сьогодні час. Дякую!
— Що ви, це мені приємно, Куромуейна-сама. Будь ласка, приходьте ще.
— Унн. А, наступного разу можете не влаштовувати такий пишний прийом, добре?
— Фуфуфу, я зрозуміла.
Лілія-сан дійсно відкрилася Куро, і тепер називала її на ім'я замість офіційного титулу «Король Підземного світу-сама».
"Ні, гадаю, правильніше буде сказати, що соціальні навички Куро — чи, радше, її комунікативні здібності — справді вражають."
Вона не лише зблизилася з Лілією-сан, але й швидко потоваришувала з Кусунокі-сан та Юдзукі-сан.
— Аой-чан і Хіна-чан, скоро знову побачимося й побалакаємо.
— Так, Курому-сама.
— Курому-сама, будь ласка, розкажіть нам наступного разу більше історій про себе.
Почувши слова Куро, Кусунокі-сан та Юдзукі-сан кивнули з приємними посмішками на обличчях.
Причина, чому вони все ще зверталися до Куро за її прізвиськом, полягала в тому, що вони все ще чітко усвідомлювали, що вона — Король Підземного світу. Якби я знав, що Куро — Король Підземного світу, коли вперше її зустрів, я б, мабуть, теж так її називав… Ну, я вже звик звати її Куро, тому не планую нічого змінювати тепер…
— Лунамаріє-чан, чорний чай, який ти мені подала, був дуже смачним. Пригостиш мене ще якось, добре?
— Т-Так! Будь ласка, приходьте в будь-який час, коли забажаєте.
До речі, Лунамарія-сан залишилася такою ж, як і завжди. Проте в її випадку прихильність до Куро завжди була настільки безмежною, що щоразу, коли вона розмовляла з Куро, здавалося, вона ось-ось лусне від щастя… і, чесно кажучи, це навіть трохи лякало.
— А, точно. Ледь не забула… Ліліє-чан, тримай.
— Е, це ж—!?
Обмінявшись із кожним словами прощання, Куро, схоже, раптом про щось згадала. Вона витягла аркуш паперу зі свого пальта й протягнула його Лілії-сан.
Лілія-сан взяла папір і кивнула, але коли глянула на вміст, її очі округлилися.
— ……Я вже розібралася з тими, хто з Світу Демонів… Чи можу я залишити тих, хто з Людського Світу, на тебе?
— Так. Будь ласка, залиште це мені.
— Унн. Тоді покладаюся на тебе~
Я не зовсім розумів, про що саме вони говорять, але це явно було чимось важливим, особливо враховуючи, як серйозно кивнула Лілія-сан, вислухавши слова Куро.
Хмм. Цікаво, що вони обговорюють… Тепер, коли Куро познайомилася з усіма, вона зможе відвідувати цей маєток набагато вільніше в майбутньому. Це мало б бути радісною подією, але чомусь на душі було трохи паршиво.
Зрештою, здавалося, що ми з Куро сьогодні майже й не поговорили… Чи могло бути так, що мені просто стало самотньо через те, що нам не вдалося потеревенити?
"Якщо це справді так, то це доволі ніяково… Не можу заперечувати, що мені трохи соромно за такі думки."
Я знав, що Куро має такий характер, завдяки якому може поладнати з будь-ким, і саме тому ми так добре знайшли спільну мову. Але навіть так, бачачи, настільки близькою Куро стала з Лілією-сан та іншими, я не міг не відчувати себе якимось егоїстом через думки, ніби маю перед ними якусь перевагу.
Для Куро я просто «друг», нічого особливого. Можливо, це результат багатьох років, проведених наодинці з собою, але я маю цю погану звичку занадто глибоко аналізувати доброту, особливо коли не звик її отримувати.
Я просто дурень, який сам усе собі навигадував… Угх, мені аж гидко стає від таких думок. Треба терміново взяти себе в руки й провітрити голову…
— ……Кайто-кун, Кайто-кун.
— Е? Га?
Поки я блукав у своїх думках, я побачив, як Куро махає мені рукою. Коли я підійшов до неї, вона піднялася на навшпиньки і прошепотіла мені на вухо:
— ……Дякую за печиво. Я була дуже рада. Мені теж самотньо через те, що сьогодні не вдалося нормально поговорити, тому наступного разу давай підемо кудись «тільки вдвох».
— ……Е?
Промуркотівши ці ніжні слова мені на вухо, Куро розпливлася в яскравій посмішці, наче квітка, що розпускається, і енергійно замахала рукою на прощання, залишаючи маєток.
Дорогі мамо і тату — Куро чудово ладнає з усіма. У мене багато думок із цього приводу, але зрештою, Куро… Здається, вона все бачила наскрізь.
.
.
.
(П.П Ага прям таки просто "Друг", ахаххаха)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )