Розділ 32 — Вона й справді фанатичка.
Можливо, вони прибирали маєток протягом усієї ночі? Будівля тепер виглядала настільки бездоганно, що її можна було сплутати з новозведеною. Перед маєтком вишикувалася більшість працівників герцогства Альберт; їхні пози були дисциплінованими та цілеспрямованими.
Видовище Лілії-сан та інших, які рівною шеренгою стояли від самих воріт до вхідних дверей, справді вражало. Здавалося, сама їхня формація передавала всю велич істоти, яка незабаром мала завітати в гості. Атмосфера була настільки густою від напруги, аж шкіру поколювало, і це відчуття, здавалося, просочувалося в кожен куточок.
Сьогодні був сьомий день Місяця Вогню, і полудень стрімко наближався — Куро мала ось-ось прибути.
Чи то через ті справи, про які вона згадувала позавчора, чи то просто через свій прийдешній візит, але минулої ночі Куро так і не з'явилася в моїй кімнаті. Її відсутність лише додавала мені нервозності.
У цілковитій тиші, яку порушувало хіба що зрідка шелестіння вітру, я поглянув на кишеньковий годинник у своїй руці. Щойно секундна стрілка завершила своє коло, сповіщаючи про настання полудня, саме повітря навколо змінилося.
— ! ?
Якщо спробувати з чимось це порівняти, то виникло відчуття, наче повітря довкола нас раптово поважчало… Важкий, гнітучий тиск почав тиснути на моє тіло.
Краєвид попереду метушився, наче міраж, і крізь навстіж відчинені ворота з'явилася Куро.
Вона все ще була вдягнена у своє чорне пальто, накинуте поверх фігури, проте її звичної посмішки на обличчі не було, а аура навколо неї кардинально відрізнялася від тієї, що я знав.
Усі присутні, включаючи Лілію-сан та мене, інстинктивно схилили голови. Було таке відчуття, ніби весь навколишній простір змушували вклонитися перед нею, і в цій глибокій німоті відлунював лише звук кроків Куро.
Її прекрасне сріблясто-біле волосся виблискувало у сонячних променях, а золоті очі мовчки дивилися вперед.
Це був, безперечно, марш короля.
Хоча вона йшла абсолютно сама, і ніхто її не супроводжував, навколо неї відчувалася настільки приголомшлива присутність, наче в унісон із нею крокували десятки тисяч солдатів.
Їй знадобилося всього кілька секунд, щоб пройти від воріт до вхідних дверей, але в цю коротку мить ми не могли ні відвести погляд, ні вимовити бодай слово; ми ледве дихали, спостерігаючи за впевненим наближенням Абсолюту.
Коли Куро підійшла до Лілії-сан, яка низько схилилася в поклоні, вона спокійно заговорила:
— Прошу вибачення за візит без належного попередження, герцогине Альберт.
— Н-Немає потреби вибачатися… Ласкаво просимо, і дякую, що завітали, Королю Підземного світу Куромуейна-сама.
— Уннн. Я розумію, що цей візит досить раптовий. Я б хотіла не поспішаючи поговорити з вами, тож чи не проти ви, якщо ми увійдемо всередину?
— Звісно. Будь ласка, проходьте…
Обмінявшись вітаннями з Лілією-сан, чий голос звучав спокійно, але водночас беззаперечно величаво, Куро під її проводом попрямувала прямо до маєтку.
Замість меншої кімнати для прийомів нас провели до розкішно оздобленої зали засідань. Туди зайшли лише Лілія-сан, Лунамарія-сан, Кусунокі-сан, Юдзукі-сан, кілька слуг і я. Щойно ми всі опинилися всередині, масивні двері за нами зачинилися.
Приголомшлива присутність Куро повністю заповнила кімнату, так сильно відрізняючись від її звичної атмосфери, що навіть ця простора зала здавалася меншою. Почуваючись трохи збентеженим через цю незнайому мені сторону Куро, я не міг відірвати від неї погляду.
Аж раптом, коли наші погляди зустрілися, Куро розпливлася у своїй звичній яскравій посмішці, і той важкий тиск, що щойно гнітив мене, випарувався в одну мить.
— Ну як тобі, Кайто-кун? Мій серйозний режим! Круто ж, правда!?
— …………….
"Вона повністю розтрощила той величний образ, який мала ще мить тому. Дозвольте мені повторити це ще раз, бо це важливо: вона вщент розбила свій величний образ."
Я був би дуже вдячний, якби ти повернула мені назад увесь той трепет і благоговіння, які я щойно відчув, разом із враженням, що ти й справді можеш бути Королем Підземного світу, заснованим на тій твоїй «величі». І хоча мушу визнати, що твій самовдоволений вираз обличчя в певному сенсі милий, він усе одно дратує своєю пихатістю.
Хай там як, схоже, серйозний режим Куро зник, і її звичне життєрадісне «я» повернулося. Тепер вона знову яскраво мені посміхалася, як робила це зазвичай.
Хоча я був на мить приголомшений такою раптовою зміною в її поведінці, я прийняв пропозицію Лілії-сан сісти. Коли я вмостився за великим столом, особа навпроти подивилася на мене, поплескавши по сидінню поруч із собою.
— Кайто-кун, сюди, сюди.
— …Емм… Уннн. Добре.
Схоже, вона хоче, щоб я сів біля неї. Не знаючи, як вчинити, я кинув погляд на Лілію-сан, яка мовчки кивнула головою.
Її жест, очевидно, означав, що мені слід підкоритися бажанню Куро. Прийнявши це, я послухався Куро і сів поруч із нею.
А тепер, що мені з цим робити… Судячи з того, що вона повернулася до свого звичного стану, вона, мабуть, надується, якщо я розмовлятиму з нею занадто офіційно. Гадаю, краще спілкуватися так, як я роблю це завжди, правильно?
— Отже, Куро — Король Підземного світу, ха…
— Ахх~ Ну, схоже, що так воно і є, але чесно кажучи, це просто люди довкола так мене називають задля власної зручності. Я сама ні разу так не представлялася~~
— Якось я цілком можу це собі уявити. Ти не надто в'яжешся з образом когось із таким важким титулом.
— Ахаха, правда ж~?
Бачачи, як я невимушено спілкуюся з Куро своїм звичним тоном, Лілія-сан аж зблідла, але Куро це взагалі не обходило, і вона відповідала з сяючою посмішкою на обличчі.
Тим часом Лунамарія-сан знервовано підійшла з чашкою чаю і поставила її перед Куро; її рухи були скованими від хвилювання.
— К-Королю Підземного світу-сама… Б-Будь ласка, пригощайтеся цим чаєм…
— Дякую~, арее?
— !?
Коли Куро глянула на чай, який поставила Лунамарія-сан, вона злегка схилила голову набік, перевівши погляд на її обличчя. Тієї ж миті, коли Куро зреагувала, Лунамарія-сан, запанікувавши від думки, що припустилася якоїсь помилки, квапливо впала на коліна, готуючись схилитися в глибокому поклоні. Проте наступні слова Куро змусили її завмерти на місці.
— Ти… Ми ж зустрічалися десь десять років тому, чи не так?
— ! ? ! ?
— Якщо я не помиляюся… Ти ж Лунамарія-чан, правильно?
— ……Т-То ви… пам'ятаєте мене…
Почувши слова Куро, очі Лунамарії-сан округлилися від подиву. Вона виглядала абсолютно приголомшеною, бурмочучи ці слова, наче не в змозі до кінця усвідомити те, що щойно почула.
— Звісно я пам'ятаю тебе. Як поживає твоя мама?
— ~!? Т-Так! Завдяки Королю Підземного світу-сама, її можна назвати самим втіленням здоров'я!
— Розумію, це добре.
— Так… Усе це завдяки Королю Підземного світу-сама. Я ніколи не зможу висловити достатньо вдячності за той випадок…
"Тепер, коли я думаю про це, Лілія-сан справді згадувала, що Лунамарія-сан уже зустрічалася з Куро раніше, і відтоді вона захоплювалася Королем Підземного світу аж до фанатизму."
Лунамарія-сан не очікувала, що Куро запам'ятає її після всього однієї зустрічі, і тепер виглядала настільки переповненою емоціями, що аж руки стиснула разом і глибоко схилила голову.
— Не турбуйся про це. Ти так виросла, га? Я рада, що ми зустрілися знову.
— ~ ~ ! ? !? Ваші слова… занадто щедрі для когось настільки нікчемного, як я.
З яскравою посмішкою Куро погладила Лунамарію-сан по голові, і Лунамарія-сан, остаточно піддавшись почуттям, розридалася від щастя.
З їхньої розмови я міг лише припустити, що з матір'ю Лунамарії-сан колись сталося якесь лихо, і Куро допомогла їй із цим упоратися.
Інакше кажучи, Лунамарія-сан заборгувала Куро величезну подяку, саме тому вона так сильно нею захоплюється. Справді зворушлива історія, чи не так?
Після того як Лунамарія-сан без упину подякувала Куро, вона підвелася й відійшла назад, ставши за спиною Лілії-сан. Проте по дорозі туди я чітко почув, як вона стиха бурмоче собі під ніс:
— ……Король Підземного світу-сама… назвала мене на ім'я… вона погладила мене… відчути таке щастя… Думаю, тепер я можу спокійно померти…
— ……………..
Уннн. Лунамаріє-сан… Вам не здається, що ваша вдячність уже давно перевалила за будь-які розумні межі? На її обличчі застиг вираз чистого екстазу, щоки почервоніли, наче в закоханої дівчини, а її погляд уже довгий час не відривався від Куро…
Дорогі мамо і тату — схоже, Куро колись дуже давно допомогла Лунамарії-сан. Але навіть маючи це на увазі, Лунамарія-сан… Вона й справді фанатичка.
.
.
.
(П.П Ой, там в подальшому такий буде прикол з Мамою, Лунамарії, аххахах.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )