Розділ 3 - Герцогиня — хороша людина
У кареті котра злегка похитувалась я навіть не міг придумати коментаря щодо свого першого досвіду їзди в кареті. Все, що я міг робити — це хвилюватися.
До речі, зараз ми рухалися до дому Лілії-сан, і всі, хто раніше отримав від неї пояснення, перебували в кареті.
Схоже, Міцунaга-кун погодився взяти участь у Фестивалі Героїв і мав вирушити до палацу як державний гість. Легко попрощавшись із Кусунокі-сан та Юзукі-сан, він поїхав у надзвичайно розкішній кареті. Я лише хотів, аби він забрав мене із собою.
— …Емм, Кайто-сан? З вами все гаразд? Якщо ви погано почуваєтесь, ми можемо зробити перерву…
— Ні, все добре.
— Міледі, я вважаю, що Міяма-сама все ще розгублений.
Ця покоївка, така безсоромна… Вона ж знає чому, але нічого не каже!
— Розумію, не можу його звинувачувати. Хоча я й не можу прямо сказати, що саме стало причиною всього цього, та навіть не змогла як слід вибачитися… будь ласка, не хвилюйтеся надто сильно. Якщо є щось, чим я можу допомогти, обов’язково скажіть. Звісно, це стосується й Аой-сан та Хіна-сан.
— Так.
— Дуже вам дякуємо.
Доброта Лілії-сан пронизувала моє серце. Якщо коротко описати те, що я відчував — як усе взагалі дійшло до такого?
Дім Лілії-сан повністю заповнений жінками. Я почуваюся тут абсолютно чужим. Не те щоб у попередньому світі було інакше, але навіть після призову сюди я все одно залишуся самітником. Це середовище — вже занадто.
Невже це покарання за те, що я засумнівався в добрій Лілії-сан? Ууу… от якби той інший старшокласник, якого я бачив раніше, теж прийшов… Чекайте, не кажіть мені, що я забрав його місце? Я вибачуся, тож можеш зараз помінятися зі мною місцями?
Зрештою, хвилювання ніяк не могли змінити реальність, і після 30 хвилин їзди в кареті… ми прибули до місця призначення — дому Лілії-сан.
Його розміри явно не були чимось, де могла б жити звичайна людина, яскраво показуючи, наскільки високим є її статус. Перед широко відчиненими воротами стояли жінки-лицарі в обладунках, і все це навіть виглядало як витвір мистецтва.
Ми пройшли через прекрасно доглянутий двір — і дісталися входу до будівлі, яку цілком можна було назвати особняком, після чого, слідом за Лілією-сан, вийшли з карети.
У моїй типовій уяві простолюдина я думав, що слуги стоятимуть по боках, вітаючи її з поверненням, але нічого подібного не сталося, поки ми звичайно проходили коридорами.
Як і казала Лунамарія-сан, у цьому особняку й справді, схоже, були лише жінки, і всі, кого ми зустрічали дорогою, без сумніву були жінками.
Я почуваюся тут абсолютно не на своєму місці. Та вони ж дивляться на мене такими холодними поглядами, що це майже фізично боляче!
— ……
— Міледі?
— Луна, вже час обіду… Усі, мабуть, втомилися. Спершу давайте пообідаємо. Все вже готово?
— Так, думаю, подадуть негайно.
— Тоді залишаю це на тебе.
Сказавши це, Лілія-сан повела нас до іншої просторої кімнати… такої, де могли б розміститися десятки людей.
Нас призвали якраз перед обідом, а післяобідніх занять у мене не було, тож я вже доволі зголоднів. Оскільки Кусунокі-сан та Юзукі-сан саме поверталися додому в той момент, у них, мабуть, теж були заняття лише до половини дня, тож, думаю, вони ще не обідали.
Коли ми вже збиралися сісти, слуги в одязі покоївок майже природно відсунули для нас стільці. Чомусь мені здалося, що мій стілець відсунули не надто привітно, але, мабуть, це лише моя уява.
— Е- Емм, Ліліє-сан… Я не дуже знаюся на столовому етикеті…
— Ах, усе гаразд. Ми ж не на офіційному банкеті, тож їжте так, як вам буде зручно.
Лілія-сан лагідно усміхнулася Юзукі-сан, яка тривожно це сказала.
Якщо чесно, я теж нічого не знаю про столовий етикет. Єдине, що мені відомо — це як користуватися виделкою й ножем, починаючи з крайніх приборів. Оце й увесь рівень моїх знань, та й то, насправді, я ніколи так не їв.
Через деякий час з’явилися жінки-офіціантки, яких, здається, я бачив по телевізору, несучи таці зі срібними куполоподібними кришками.
І саме в момент, коли страви вже мали подати перед нами, пролунав голос.
— …Поміняйте мою страву зі стравою Кайто-сана — з тим чоловіком он там.
— Ех? М- Міледі?
— Ти мене не почула?
— Н- Ні, але…
Цей голос уже не був тим добрим голосом, який я чув раніше, а витонченим, але водночас доволі гострим голосом.
Почувши слова Лілії-сан, офіціантка нерішуче змінила вираз обличчя.
— …Скажу це, щоб ти не зрозуміла неправильно. Я не “прошу” тебе. Я “наказую”… ти розумієш, що це означає?
— Т- Так. Як забажає Міледі…
Почувши ще холодніший і різкіший голос, ніж раніше, обличчя офіціантки збліділо, і вона швидко виконала наказ Лілії-сан, помінявши страви місцями.
І коли вся їжа вже була подана, лагідна усмішка Лілії-сан повернулася, і вона знову звернулася до нас.
— Будь ласка, пригощайтеся. Сподіваюся, їжа припаде вам до смаку.
— А, так.
— Дякуємо за їжу.
— Нумо їсти.
Коли мова заходить про їжу для дворян, я уявляв собі повноцінний вишуканий курс страв, але перед нами поставили хліб, суп, салат і головну страву з дуже пафосною назвою, значення якої я навіть не зрозумів. Це було схоже на набір страв у західному стилі, і все було дуже смачним.
У багатьох ісекай-новелах кухню іншого світу описують як несмачну — найчастіше там фігурують твердий хліб і пересолені супи — і я теж очікував чогось такого, але… їжа, яку я зараз їв, була смачною.
Хліб був достатньо м’яким, суп нагадував консоме, і, щонайменше, це було набагато смачніше за бенто з магазину, які я їв раніше.
І тут я раптом інстинктивно глянув у бік Лілії-сан. Лілія-сан зачерпнула ложкою трохи їжі, але після того, як скуштувала, зітхнула.
— …Луно, до того як обід закінчиться…
— …Зрозуміла.
Віддавши Лунамарії-сан наказ тихим голосом, вона помітила мій погляд і знову подарувала мені лагідну усмішку.
— Як вам їжа?
— Ех? А, дуже смачно.
— Я рада, що вам припало до смаку.
Поки я ніяковів від її усмішки, схожої на квітку, що розпустилася, Лунамарія-сан, яка отримала якесь доручення, тихо промовила до мене, проходячи повз.
— …Міяма-сама, хоча раніше я сказала речі, які вас здивували… ну, будь ласка, не хвилюйтеся. Все буде добре.
— Ех?
— Хоча Міледі іноді незграбна, вона дуже мудра…
Промовивши це з усмішкою, Лунамарія-сан покинула кімнату. Цікаво, що це означало? Це якось пов’язано з тим обміном страв раніше?
Після того як обід завершився й подали чай після трапези, Лілія-сан з якоїсь причини запитала мене:
— Чи можу я позичити трохи вашого часу?
Після цього вона повела мене до іншої кімнати.
І мій коментар знову той самий — як усе взагалі дійшло до такого?
Прямо зараз переді мною в рівну лінію стояли жінки. Серед них були ті, хто носив одяг покоївок, ті, хто був у обладунках, і ті, хто носив свій робочий одяг. Погляди цих десятків жінок були спрямовані прямо на мене, і я навіть не можу описати, наскільки це незручно.
— …Схоже, більшість уже зібралася.
Лілія-сан стала переді мною, який зовсім не розумів, що відбувається, і мовчки… але гостро, подивилася на тих жінок.
— Насамперед, прошу вибачення за те, що раптово зібрала вас усіх. Я вирішила, що краще сказати це на самому початку, тому попросила вас зібратися, залишивши достатньо людей для виконання роботи.
Клянуся, вона зовсім не підвищувала голос. Але голос Лілії-сан лунав по всій тиші.
Дивлячись збоку на її красиве й елегантне обличчя, я навіть міг відчути благородство, що виходило від самої її постави.
— Що ж, щодо головної теми… стосовно Міями Кайто-сами. Так, він чоловік, але водночас він є дуже важливим “гостем”, якого я запросила. Цілком природно, що ви могли розгубитися, не знаючи, як поводитися з людиною тієї статі, яку я рідко сюди запрошую. Напевно, для вас усіх це було непросто.
— ……………………
Прослухавши це, я нарешті зрозумів, що саме хотіла сказати Лілія-сан. І також зрозумів, чому Лунамарія-сан назвала Лілію-сан мудрою.
— Однак я хочу чітко донести це до вас. Навіть якщо він чоловік… я ніколи не дозволю ставитися до нього несправедливо лише через це. Після того як ви почули мої слова, якщо хтось навмисно зробить щось подібне щодо нього… це буде рівнозначно тому, ніби ви спрямували меч проти мене!
Її слова були сповнені такої сильної волі, що не залишали місця для заперечень. Здавалося, ніби в тиші вниз обрушився меч.
Ах… як же мені соромно… Як же соромно, що я хоч раз подумав, ніби вона погана людина.
— Чи я зрозуміло висловилась? Не має значення, була шкода чи ні. Навіть якщо ви самі вважаєте, що в цьому немає проблеми — якщо я вирішу інакше… я не проявлю жодної милості. Це все. Повертайтеся до своєї роботи.
Після того як Лілія-сан закінчила говорити, зібрані жінки повернулися до своїх справ, і в кімнаті залишилися лише ми з Лілією-сан.
— Після цього, думаю, вам стане трохи комфортніше.
— А, е-е, дуже вам дякую.
— Ні, це я маю просити вибачення… Хоч це й не було навмисно, але в якийсь момент у нашому домі почали поводитися так, ніби я заборонила тут чоловіків, і, мабуть, серед них є й ті, хто може ненавидіти вас просто через те, що ви чоловік. Я можу лише вибачитися перед Кайто-саном, якому, можливо, було некомфортно.
— А, ні…
— Цікаво, може, це тому, що в мене немає друзів-чоловіків? Хмм, можливо, мені просто бракує жіночої чарівності.
Гідний і благородний вираз Лілії-сан зник, змінившись гіркуватою, але пустотливою усмішкою.
Тепер я зрозумів, що думка про те, ніби всі дворяни в ісекаї злі — це лише моє упередження. І скоріше вже це я мав би вибачатися.
— …Але я думаю, що Лілія-сан дуже добра й чарівна.
— …!! Фуфу, дуже вам дякую. Що ж, Аой-сан та Хіна-сан, мабуть, уже чекають. Ходімо назад.
Якщо чесно, я не настільки досвідчений у спілкуванні, щоб говорити якісь розумні й доречні фрази. Але прості слова похвали самі природно зірвалися з моїх уст.
Слідом за Лілією-сан, яка спершу здивовано усміхнулася, а потім весело хихикнула, я теж вийшов із кімнати.
Якщо задуматися… можливо, саме в цей момент я вперше почав чекати з нетерпінням на рік, який проведу в цьому світі.
— До речі, з моїм обідом раніше була якась проблема?
— …Так. Це дуже соромно, але коли я натиснула на кухаря щодо цього питання, з’ясувалося, що лише для порції Кайто-сана використали інгредієнти нижчої якості.
— Зрозуміло… але, думаю, навіть якби я це з’їв, то не помітив би різниці.
— …Я теж не змогла відчути різницю.
— Ех?
— Судячи з реакції офіціантки, я вирішила, що справа саме в цьому… але навіть після того, як скуштувала, їжа все одно була смачною. Схоже, у мене немає таланту бути гурманом-критиком.
— Ахаха, це… Можливо, просто ваш кухар настільки чудовий.
— Фуфу, так. На жаль, мій язик не здатен наздогнати кулінарну майстерність кухаря.
Дорогі мамо й тату… у цьому світі навколо мене одні лише жінки, і бути самітником тут дуже важко. Але герцогиня, яка піклується про мене… справді дуже хороша людина.
.
.
.
(П.П Кайто уже почав фліртувати з Лілієй ахаха, навіть не усвідомлюючи цього.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )