Розділ 28 - Як, у біса, це могло статися?
Якщо спробувати це описати, то це була біла хвиля — ні, біла стіна.
Видовище групи людей у чисто-білому божественному вбранні, які крокували єдиним струнким і розміреним маршем, справді вражало. Навколишній простір, який ще мить тому гудів від галасу, тепер загорнувся в моторошну тишу. Поки ці люди просувалися вперед, натовп розступався, утворюючи вільний шлях.
Слідуючи за Лілією-сан, ми вишикувалися на краю вулиці та схилили коліна в молитовній позі, а вона стала на самому чолі.
Озирнувшись довкола, я збагнув, що тут це звичний ритуал. Глави кожної родини стояли на колінах попереду своїх груп, тоді як їхні слуги залишалися позаду, розділившись на лівий і правий фланги, і так само молилися навколішки.
Майже половина присутніх тут людей були дворянами — інакше кажучи, особами з певним високим статусом у цій країні. І все ж абсолютно всі вони стояли на колінах із похиленими головами.
Це було найочевиднішим доказом того, що жоден дворянин не міг дозволити собі проявити неповагу до тих, хто зараз проходив повз. Три Верховні Боги — це істоти з колосальним, абсолютним авторитетом.
У самому центрі процесії в чисто-білих шатах я побачив Богиню, яка йшла з величною аурою, що не залишала жодних сумнівів у її походженні.
Її довге волосся, на відміну від ніжно-блакитного у Лунамарії-сан, мало глибокий, насичений синій колір, що нагадував про морські глибини; воно було акуратно зібране ззаду на шиї, а її очі мали гетерохромію — одне червоне, інше синє. Вона виявилася вищою за мої 170 сантиметрів, володіла високим, струнким і пропорційним тілом, наче в моделі, та справляла на всіх навколо надзвичайно витончене й шляхетне враження.
Те, як вона крокувала своїми довгими ногами в оточенні жерців, створювало враження, ніби це якийсь показ мод, влаштований суто для неї однієї. Це була — без найменшого сумніву — Кронос, Богиня Часу.
Богиня Часу спокійно рухалася стежкою, оточена безмовними молитвами, що потонули в цій тиші. У загадковій атмосфері відлунював лише чіткий, плавний і розмірений звук її кроків. Вона прямувала до храму, але зненацька зупинилася на півдорозі.
— ……
Усі жерці довкола синхронно завмерли, і звук кроків, що щойно наповнював повітря, миттєво зник. Територію скувала важка тиша. А потім Богиня Часу повернула свій погляд у наш бік… Е?
Це мені тільки здається, чи Богиня Часу справді дивиться прямо на мене? Ні, вона точно витріщається сюди. І це аж ніяк не випадковість — вона буквально пропалює мене поглядом. Таке відчуття, ніби вона намагається вбити мене самим лише зором! Чому!?
З якоїсь причини Богиня Часу зупинилася і якусь мить пильно споглядала на мене. Витримавши паузу, вона неквапливо підійшла до нас і стала прямо перед Лілією-сан.
— …Ти ж дворянка цієї країни, так?
— Е!? Т-Так… Лілія Альберт… моє… ім'я…
Богиня Часу зупинилася перед Лілією-сан і запитала це тихим голосом, а Лілія-сан відповіла, ледь помітно тремтячи губами.
Гадаю, вона абсолютно не очікувала, що до неї заговорять. Зі свого місця позаду я не бачив її обличчя, але чітко помітив, як у неї злегка здригнулися плечі.
— Чоловік, що стоїть позаду тебе — твій слуга?
— Н-Ні, він… Емм…
— Фуму… Ні, вибач. Схоже, для тебе це занадто складне запитання, тож забудь про нього.
Промовивши це, Богиня Часу перевела погляд на мене і мовчки вп'ялася своїми червоно-синіми очима з гетерохромією.
— …Хлопче, а ти, схоже, наділений вельми дивною долею, га?
— …Е?
— Ні, я не надто тямлю в таких речах, адже це парафія Богині Долі… Але це справді вельми інтригуюче. Цей тиск, який я від тебе відчуваю… Який саме кривавий демон уподобав тебе з першого погляду?
— ………
Я чесно кажучи не розумію, про що вона говорить, але, якщо згадати, я пам'ятаю, що Широ-сан використовувала схожу фразу.
«Людина, яку Куромуейна уподобала з першого погляду…» Що взагалі могли означати ці слова?
Я нічого не відповів. Радше, я був настільки спантеличений цим запитанням, що просто не знав, як реагувати. За мить Богиня Часу відвела від мене погляд і знову подивилася на Лілію-сан.
— Ти сказала, що тебе звати Лілія Альберт, правильно…? Якщо я не помиляюся, саме ти відповідальна за нинішній виклик героїв, чи не так?
— …Т-Так… Усе саме так, як ви кажете…
— Схоже, ти обрала досить цікаву особистість… Я б із радістю поговорила з тобою довше, але сьогодні в мене є інші невідкладні справи, тож я не маю часу. Я б хотіла поспілкуватися з тобою знову трохи пізніше, якщо ти не проти?
— ! ? ! ?
— Т-Так. Коли б Богиня Часу-сама не забажала… це буде великою честю для мене…
Коли Богиня Часу згадала про бажання поспілкуватися з Лілією-сан пізніше, плечі Лілії-сан на мить здригнулися, після чого вона глибоко вклонилася, торкаючись руками землі на знак величезної вдячності. Водночас навколо нас знявся тихий гомін.
Мабуть, подібна пропозиція була чимось безпрецедентним. Лунамарія-сан, яка стояла поруч зі мною, настільки розгубилася, що застигла на місці з широко відкритими очима.
Проте на цьому карколомні події не закінчилися. Почувши відповідь Лілії-сан, Богиня Часу задоволено кивнула, а потім простягнула руку в її бік.
— Що ж, прошу вибачення за нещодавні незручності. Тоді я передам тобі свої плани згодом… Це дещо неофіційно, але як компенсацію за турботу — я дарую тобі «Благословення Часу» —
— ! ? ! ?
З простягнутої руки Богині Часу ринуло яскраве світло, яке почало огортати тіло Лілії-сан.
Благословення Верховного Бога… Хоча я ще погано знайомий із цим світом, я чудово розумів, що це означає.
Навіть королі ледве могли розраховувати на благословення бога високого рангу, але Верховні Боги — це куди могутніші істоти, що стоять на самому верху ієрархії. Такий дарунок від подібного створіння є надзвичайною подією, яку рідко побачиш за межами Фестивалю Героїв. Таке благословення вже не купиш ні за які гроші.
— …Д-Для мене… Для мене було великою честю отримати ваше Благословення.
— Уму. Що ж, тоді зустрінемося пізніше, щоб поговорити більш детальніше. Я «запам'ятаю» твоє ім'я.
Сказавши це, Богиня Часу ще раз кинула погляд у мій бік, після чого рушила до храму, а жерці, які досі перебували в ступорі від усього, що відбулося, поспішили за нею.
Щодо Лілії-сан, вона так і залишилася лежати на землі, не рухаючись. Власне, вона повністю закам'яніла.
Трохи згодом, коли процесія Богині Часу зникла з очей, а всі навколо продовжували шоковано мовчати, Лунамарія-сан миттєво зреагувала. Вона підхопила Лілію-сан на руки і квапливо звернулася до нас:
— Усі! Швидко назад до карети!!
— "! ?"
Після цих слів ми щосили кинулися бігти, і коли дісталися до карети, Лунамарія-сан практично закинула все ще заціпенілу Лілію-сан всередину.
Вона просто швирнула її, наче це було абсолютно буденною справою. Чи справді нормально так поводитися зі своїм господарем?
Не гаючи ні секунди, Лунамарія-сан заскочила на місце кучера, і переконавшись, що ми втрьох забігли в середину, різко погнала коней уперед.
Причина такої поспішності Лунамарії-сан стала зрозумілою, щойно карета рушила з місця. Позаду нас, повітря вибухнуло оглушливими криками та вигуками натовпу.
Лілія-сан, отримавши Благословення від Верховного Бога — що було небаченим дивом — миттєво перетворилася на центр загальної уваги. Якби вона залишилася там, її б засипали тисячами запитань, і це була б абсолютно неконтрольована ситуація.
Завдяки миттєвій реакції Лунамарії-сан нам вдалося втекти до того, як навколо зчинилося справжнє пекло. Оскільки ми не були якимись злочинцями, погоні за нами не було. За деякий час Лунамарія-сан полегшено зітхнула, передала віжки кучеру, який початково керував каретою, і повернулася в середину. Вона одразу підійшла до все ще задерев'янілої Лілії-сан, яка так і застигла в тій позі, в якій її закинули всередину.
— Міледі, міледі! Будь ласка, прийдіть до тями!!
— …Ха!? Лу-Луно? Е, а, ававававава, щ-що щойно відбу…
— Це неймовірно, міледі! Мало того, що Богиня Часу запам'ятала ваше ім'я, вона навіть благословила вас — нехай і неофіційно! Це блискуче досягнення!!
— Ававава, о-отже, це не було просто сном, так… Щ-Щ-Що Богиня Часу… Д-Д-Дарувала мені своє Благословення…
Справа кепська. Лілія-сан повністю піддалася паніці.
Вона неконтрольовано тремтіла, що абсолютно не в'язалося з її звичною спокійною поведінкою, і виглядала як новонароджене теля, хаотично водячи очима на всі боки. Чесно кажучи, у певному сенсі це виглядало навіть мило.
— Ні, міледі. Я взагалі не розумію, що ви намагаєтеся сказати. Будь ласка, заспокойтеся.
Як і очікувалося від Лунамарії-сан, вона спробувала втрутитися, попри такий стан Лілії-сан.
Але, на жаль, схоже, що Лілія-сан належала до того типу людей, які взагалі не здатні взяти себе в руки, якщо вже почали панікувати.
— Ц-Ц-Це ж неможливо!? Як узагалі щось подібне могло статися… Авава — Кююю~
— Міледі!? Що, міледі!?
Ах, схоже, Лілія-сан настільки перелякалася, що в неї просто очі закружилися спіралями. Я мало не на власні очі бачив, як із її голови йде пара.
Зрештою ми вирішили зробити перерву й почекати, поки Лілія-сан очуняє. Карета зупинилася на невеликій відстані від головної дороги, і Лілія-сан лежала на сидінні з мокрим рушником на обличчі.
— Уннюююю~
Я не зміг стримати посмішки, почувши, як Лілія-сан видає такі кумедні звуки. Після цього ми почали обговорювати те, що щойно відбулося.
— Здатність сенпая притягувати вдачу, наче манекі-неко… Це справді лякає, чи не так?
— Так… Навіть у мене сироти по шкірі бігли від цього. Я рада, що не стала молитися Міямі-сану.
— Е? З якого це дива все раптом стало моєю провиною?
— Незалежно від того, чи це провина Міями-сана, Богиня Часу явно виявила до нього інтерес.
Цікаво, чи це справді так? Вона дійсно наговорила якихось дивних речей, та й до того ж Богиня Часу вимовила фразу, дуже схожу на слова Широ-сан. Я не впевнений, чи справді наділений якоюсь чудною долею, але…
— Арее? До речі… Я трохи зміню тему, але як у підсумку звати Богиню Часу?
— Я не знаю. Боги зазвичай не називають своїх імен. Ми просто звертаємося до них за їхніми обов'язками, називаючи титулом Бога, який відповідає за цю сферу. Тож я справді без поняття. Якщо це божество Нижчого рангу, деякі жерці в їхньому храмі можуть знати ім'я, але щодо Богів Вищого рангу — сумніваюся, що хтось взагалі знає їхні імена, окрім інших богів.
— ………
— Хоча та конкретна богиня, яку я зустрів, зовсім інша. Я маю на увазі, вона була першою, хто представився особисто!
Ну, вона знає Куро, тож… скажімо так, Широ-сан поки що перебуває за рамками будь-яких стандартів, але зараз мене хвилювали зовсім інші речі.
— Однак, якщо вона в такому стані, чи зможе Лілія-сан вести розмову «віч-на-віч» із Богинею Часу?
— Хииииї!? В-Віч-на-віч!?
Я маю на увазі, Лілія-сан була тією, з ким висловили бажання поговорити, до того ж вона герцогиня і відповідала за наш виклик…
— Лу-Луно… Поможи…
— Як і очікувалося, це буде неможливо. З якого боку не поглянь, я всього лиш звичайна служниця. Я б ніяк не змогла сидіти на переговорах у присутності Верховного Бога. Радше, мені б цього просто не дозволили.
Почувши мої слова, Лілія-сан підскочила і вчепилася в Лунамарію-сан, благально дивлячись на неї знизу вгору, але Лунамарія-сан із вибачливим виглядом лише похитала головою.
— Для мене це також абсолютно нереально, знаєте!? Сама думка про розмову з Верховним Богом змушує моє тіло тремтіти, а говорити з нею віч-на-віч — це взагалі…
Вона розридалася. Вона справді ридала й заливалася сльозами.
— …Проте я думаю, що Міямі-сану цілком дозволили б бути присутнім при цьому?
— ! ! ! ! !
— Га?
— Справді, Богиня Часу, схоже, зацікавилася Міямою-сама, і я цілком упевнена, що це і є головна причина, чому вона взагалі хоче поговорити з міледі…
Арее? Схоже, ситуація набуває вкрай кепського для мене повороту…
Лілія-сан подивилася на мене очима, повними сліз. Вона виглядала абсолютно безпорадною і розпачливо витріщалася на мене.
— Н-Ні, але я ж просто звичайна людина — [Будь ласка, ходімо зі мною! Кайто-сан!!] — Ува-а-а-а-ах!?
Наразі я хотів уникнути потрапляння в ситуацію, від якої в мене б живіт крутило від нервів, тому спробував натяками відмовитися… Але Лілія-сан буквально накинулася на мене.
— Благаю! Будь ласка, допоможи мені!!
— Лі-Ліліє-сан!? Ваше обличчя, ваше обличчя занадто близько!? І ваша хватка занадто міцна!?
— Мені більше немає до кого звернутися!! Зустрітися з нею наодинці для мене точно неможливо!!
Слова «абсолютний розпач» ідеально пасували до нинішнього вигляду Лілії-сан, але головною проблемою для мене було те, що вона мене міцно обійняла.
Поєднання її м'якого тіла, солодкого аромату парфумів та повних сліз очей… Уся інтенсивність цього моменту просто збивала з ніг. Вплив цієї ситуації виявився далеко за межами того, з чим я міг упоратися.
Хоч я й намагався відсторонитися, я й гадки не мав, звідки в її стрункій фігурі взялася така сила, але вона тримала мене з такою міццю, що я просто не міг вирватися.
Це було вже занадто для такого хлопця, як я — того, у кого за все життя ні разу не було дівчини. Чесно кажучи, у мене аж спина почала тріщати від її залізничних обіймів!
Таке відчуття, ніби вона намагалася провести мені сумоїстський захват «сабаорі» і зламати хребет…
— Я-Я зрозумів! Я теж піду! Я вже згоден піти з вами!!
— Кайто-саааааааааан!!
— Ч-Зачекайте, Ліліє-сан… Мені боляче…
— Величезне тобі дяяяякуууууууууююю!!
— Почекайте… Серйозно… Я ж зараз помру тут…
При такому розкладі мені здалося, що під загрозою опинилося саме моє життя. Забудьте про здоровий глузд, на кону стояло моє виживання. Єдиним способом змусити її відпустити мене було погодитися піти з нею на зустріч до Богині Часу, тому я відчайдушно прохрипів Лілії-сан, що згоден.
Обличчя Лілії-сан миттєво осяялося неймовірним спалахом емоцій, наче вона побачила саме спасіння. І, звісно ж, вона стиснула мене ще сильніше — настільки міцно, що я почув жахливий хрускіт із боку своєї спини… і моя свідомість почала повільно згасати.
Дорогі мамо і тату — що я можу сказати, я сьогодні всього лиш трохи прогулявся, але серйозно — як, у біса, це могло статися?
.
.
.
(П.П Ну що ж, скажімо всі F спині Кайто ахахха)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )