Розділ 27 - Схоже, я притягую неприємності
Я сподівався, що за півтори години людей тут поменшає, але, на жаль, біля входу до храму все ще юрмилася величезна кількість аристократів та жерців, через що знайти Лілію-сан та інших виявилося дещо проблематично.
Утім, оскільки більшість присутніх складали дворяни та священнослужителі, тут не було так галасливо чи хаотично, як на якомусь фестивалі. Тиснява не заважала вільно пересуватися, проте повсюди вешталося чимало вельмож у дорогому вбранні, тож маневрувати між ними, намагаючись ні в кого не врізатися, було доволі виснажливо.
— Перепрошую. Вибачте, що змусив вас чекати.
— Хороша робота, Кайто-сан, — з лагідною посмішкою привітала мене Лілія-сан, коли я нарешті до них приєднався.
Як ми й очікували, натовп лише збільшувався, тому ми вирішили рухатися до карети, поки остаточно тут не застрягли. Пробираючись крізь людський потік, ми по дорозі трохи гомоніли.
— Арее? Міяма-сенпай, а що це у вас там таке?
— Е? А, це чайне листя, яке мені дарувала Широ-са… тобто Богиня.
Юдзукі-сан помітила баночку, яку я досі тримав у руках, бо поспішав на зустріч і не сховав її в магічну коробку. Я просто відповів їй, не сповільнюючи кроку.
Але з якоїсь причини Лілія-сан і Лунамарія-сан, які йшли попереду, раптово застигли як укопані.
— …Кайто-сан, ем, що ви щойно сказали?
— Е? Цю баночку мені дарувала Богиня…
— …Міяма-сама, і-якими ж методами ви скористалися, щоб настільки сильно сподобатися Богині всього за одну зустріч?
— Е-Емм… Я просто випив чаю і трохи побалакав з нею…
—— Ви пили чай із Богинею!?
Слова, які я вимовив так невимушено, очевидно, здалися Лілії-сан та Лунамарії-сан чимось за межею фантастики. Обидві застигли й витріщилися на мене округленими від подиву очима.
Арее? Що не так? Я знову бовкнув щось ненароком…?
— …Луно… Скільки разів ми відвідували це місце? І за весь цей час я ні разу не мала з Богинею нормальної розмови, не те що спільного чаювання…
— Міледі… Будь ласка, опануйте себе… Не думаю, що це ваша провина. Просто, судячи з усього, у Міями-сама занадто високий рівень комунікабельності.
— Т-Так… Можливо, я перебільшую… Вони ж просто трохи поговорили…
— Міяма-сама, взаємодія з Богинею означає, що ви заслужили певну довіру від Світу Богів. В аристократичному суспільстві, яке надзвичайно цінує горизонтальні зв'язки, це може вважатися вагомим важелем впливу.
— ………..
Е-е-е-е-е-е!? Я-Як, у біса, усе раптово роздулося до таких масштабів!?
Н-Ні, ні, серйозно, ви все неправильно зрозуміли! Я порозумівся з Широ-сан здебільшого завдяки тій маленькій дівчині-демону, та й уся ця історія про те, що я володію якоюсь колосальною силою…
Щодо Лілії-сан, вона тепер дивиться на мене з такою повагою, що якщо я швидко не виправлю це непорозуміння…
— Ні, Ліліє-сан, це просто непорозум… — [Ой, погляньте, хто тут у нас, хіба це не герцогиня Альберт-доно?] — …іння, добре?
Хтось з'явився просто в ідеальний момент!?
— Яка несподівана зустріч, чи не так? Графе Дукас.
— Не бачив вас із учорашнього вечірнього прийому. Герцогине Альберт-доно, ви також прибули сюди, щоб отримати Благословення?
— Так, я щойно закінчила зі своїм.
Схоже, особа, яка виникла в такий невідповідний момент, виявилася графом на ім'я Дукас.
Судячи з його блискучого, вигадливого вбрання, він безумовно був дворянином. І чомусь він виявився досить великим — у ширину...
Мабуть, він якийсь гібрид, можливо, суміш орка та людини.
— Міяма-сама, я здогадуюся, про що ви думаєте, але… він чистокровна людина.
Мабуть, відчувши мої думки, Лунамарія-сан тихо прошепотіла мені це на вухо.
Судячи з усього, він не був жодним гібридом — просто товстун. Якщо так… гадаю, такі габарити не надто корисні для його здоров'я.
З такою кількістю людей у цьому приміщенні він, мабуть, відчуває серйозне навантаження. Не мені про це говорити, адже ми щойно познайомилися, але я б порадив йому зменшити споживання жирної їжі.
— Чи ці квіти поруч із вами — прекрасні діви з іншого світу?
— ! ?
— Не кажучи вже про прекрасну герцогиню Альберт, але прекрасні діви з іншого світу, мабуть, виглядали просто приголомшливо у своєму божественному вбранні. Я б дуже хотів на це подивитися.
Коли граф Дукас повернувся в наш бік, він проігнорував мене і вп'явся поглядом у Кусунокі-сан та Юдзукі-сан, демонструючи повну байдужість до моєї персони, а його жирне обличчя скривилося в подобі посмішки.
Ува-а-а… Коли він посміхається, це виглядає досить моторошно. Він чимось нагадує ропуху, і Кусунокі-сан з Юдзукі-сан явно злякалися. Те, з якою відданістю він витріщався на них, попри хтиву хмару в його очах, робило його в певному сенсі навіть вражаючим.
Звісно, мені було вкрай некомфортно залишати дівчат під таким поглядом, який, здавалося, буквально облизував їх, тому я зробив крок уперед і закрив собою Кусунокі-сан та Юдзукі-сан від графа Дукаса.
— Уу-у-у?
Я очікував такої реакції: коли я перекрив йому погляд, граф Дукас миттєво спохмурнів. Як би це сказати? Він дуже зациклений на своїх бажаннях, і його легко прочитати.
Мені-то байдуже, але він усе ж таки граф. Попри те, що він зиркав на мене злісно, я знав: якщо я відповім йому тим самим, це принесе неприємності Лілії-сан, тому я натягнув фальшиву посмішку і ввічливо вклонився.
— Приємно познайомитися, пане графе. Я Міяма Кайто, прикликаний з іншого світу. Прошу вибачення, що втручаюся посеред вашої розмови, але мені здалося, що я ще не мав нагоди привітатися з вами.
— …Хо-хо, вибачте мою нечемність. Ви виглядаєте настільки просто, що я прийняв вас за їхнього кучера чи когось такого.
Ого, він просто взяв і невимушено мене принизив. Я навіть у чомусь захоплююся такою освіжаючою прямотою.
Проте, на його нещастя, я вже звик до реакцій у стилі «що це за хлопець?», та й до того ж я вже витримував на собі важкі погляди куди могутніших істот, як-от Ахт, тож його невдоволення мене взагалі не лякало. Саме тому я лише посміхнувся у відповідь.
— Перепрошую за свій убогий вигляд. На жаль, я всього лиш юнак, який прибув зі світу, ніяк не пов'язаного з аристократією, тому буду вдячний, якщо ви виявите поблажливість до наших манер.
— …Хмф.
Цікаво, куди подівся шляхетний ідеал про «обов'язок дворянства»? Навіть якщо він розлючений, я принаймні сподівався, що він відповість на моє вітання.
Але хоч на публіці він і міг би видавити ввічливу посмішку, я бачив, що він розізлився через те, що я заховав Кусунокі-сан та Юдзукі-сан за своєю спиною. Граф Дукас кинув на мене огидний погляд і відвернувся.
Зрештою, так і не відповівши на моє привітання, він перекинувся кількома словами з Лілією-сан і пішов геть. Чесно кажучи, він просто явний приклад нікчемного аристократа.
— Міяма-сама, це було досить ефектно.
— …Як би це сказати? Його було дуже легко зрозуміти, чи не так?
— Як ви вже, мабуть, здогадалися, цей граф відомий своєю хтивою натурою. Навіть на вчорашньому вечірньому прийомі він неодноразово намагався заговорити з Кусунокі-сама та Юдзукі-сама.
— У певному сенсі я навіть поважаю таку послідовність у своїх бажаннях… Менше з тим, ви дві в порядку?
— Т-Так. Красно дякую вам, Міяма-сан.
— Угхх, я терпіти не можу таких людей.
Схоже, цей граф-ропуха став для них джерелом справжньої травми, бо обидві помітно розслабилися, лише коли опинилися подалі від його очей. Його посмішка була неймовірно жахливою — навіть у мене, як у чоловіка, сироти по шкірі бігли від одного погляду. Дівчатам їхнього віку, мабуть, було неймовірно важко протистояти комусь подібному. Мушу чесно визнати, що Лілія-сан, яка трималася з ним так спокійно, дійсно продемонструвала витримку справжньої герцогині.
— Ну, більшість чоловіків, які залицяються до міледі, саме такі, зрештою.
— Будь ласка, мовчи… Луно.
— Чи не варто нам покластися на авторитет Міями-сама, щоб він підібрав для вас хорошу кандидатуру, міледі?
— Угхх, я заздрю вам, Кайто-сан.
Якщо подумати, я згадав, що вже чув про це раніше. Хоча Лілія-сан і належить до королівської крові, вона зіткнулася з труднощами в налагодженні зв'язків, оскільки пройшла шлях від лицаря до герцогині й стала главою свого роду. Для аристократа горизонтальні зв'язки — це головне джерело сили. Попри те, що Лілія-сан має міцні стосунки з правителями, як колишній член Лицарського ордену вона довгий час перебувала поза світським життям. Окрім зв'язків із королівською родиною, вона не встигла напрацювати контактів із багатьма впливовими людьми.
— Інакше кажучи, Міяма-сенпай перетворився на манекі-неко, так!
— Хіна-сан, а що це за манекі-неко?
— Це така фігурка, яка приносить вдачу в нашому світі. Кажуть, вона приваблює та притягує талант — чи то гроші, чи то хороших людей.
— Розумію! Тож якщо я помолюся Кайто-сану…
— Від цього не буде жодної користі, добре!?
Через зайві слова Юдзукі-сан, Лілія-сан дійсно склала долоні разом і подивилася на мене так, наче справді збиралася молитися. Навіть якщо ви робитимете подібне, нічого не станеться, знаєте!?
Звісно, Лілія-сан не збиралася робити цього серйозно — вона одразу засміялася й знову рушила вперед. Я хотів було вичитати Юдзукі-сан, яка стала причиною всього цього галасу — але саме в цей момент я дещо помітив.
Пальці Юдзукі-сан, якими вона злегка пощипувала рукав мого одягу, ледь помітно тремтіли, що повністю суперечило її нещодавній яскравій посмішці.
Ясно… Я часто схильний забувати про це, але вона наймолодша серед нас.
Якщо так, то невпевненість, яку вона ховає за своєю посмішкою, напевно, найбільша з усіх. Згадуючи минуле, я також пам'ятаю, як чув її плач у нашу першу ніч у цьому світі…
Відчувши це, я вирішив удати, що не помітив її тремтячих пальців, і тихо промовив:
— Якщо щось подібне трапиться знову, ти можеш просто сховатися за мною. Я, мабуть, не дуже надійний, але… Ну, я знайду якийсь вихід.
— ! ?
Я просто вимовив ці слова, удаючи, ніби не помічаю, як її хватка на моєму одязі стала трохи міцнішою. Я пішов далі, підлаштовуючи свій крок під темп Юдзукі-сан.
Я не можу сказати красивих слів на кшталт «я захищу тебе», але навіть якщо я ні на що не здатний, мені здається, що я мушу показати їм, що означає бути їхнім старшим товаришем.
І якщо це допоможе бодай трохи розвіяти її тривогу… мені доведеться докласти всіх зусиль, навіть якщо це не зовсім у моєму стилі.
— …Щиро дякую вам… А ще, цей ваш вчинок щойно… був справді крутим…
Попри те, що по дорозі ми наштовхнулися на певні неприємності, нам вдалося благополучно вийти з храму. Якраз коли натовп почав рідшати, навкруги раптово здійнявся галас.
— Вона прибула! Богиня Часу вже тут!
При цих вигуках шум ставав усе гучнішим і гучнішим.
Чому — саме в цей момент? Ні, серйозно…
— Міледі, схоже, молитва Міямі-сама миттєво принесла своє Благословення.
— …Ні, як і очікувалося, я насправді не бажала, щоб відбувалося щось настільки карколомне…
Дорогі мамо і тату — слідом за Богинею з'явився жаба-ропуха, а тепер знову прибула Богиня. Здається, відтоді, як я потрапив у цей світ, я постійно притягую неприємності.
.
.
.
(П.П Ох, бідна Лілі, скіки ж буде таких випадків, від котрих вона буде втрачати свідомість.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )