Розділ 26 - Вона виявилася цікавою особою
Я відчуваю, що щойно отримав якесь карколомне Божественне благословення, але коли приглядаюся до себе, то не помічаю в тілі жодних змін. Перш ніж я встиг це усвідомити, ми знову повернулися до чаювання, наче нічого й не сталося.
— Ну, це ж не те, що має покращити твої фізичні здібності чи щось подібне.
Широ-сан, яка знову повернула свій звичний безвиразний вигляд, теж сіла на стілець навпроти мене. Якщо я правильно пам'ятаю, Лілія-сан згадувала, що благословення — це щось на кшталт магії захисту.
Проте, навіть якби я запитав у Широ-сан, яке саме благословення вона мені дарувала, вона, ймовірно, просто відповіла б: «Я не знаю?».
— Чи захистить це мене від місцевих хвороб або чогось такого?
— Так.
Фуму, зрозуміло… Здається, я починаю трохи краще розуміти, як спілкуватися з Широ-сан.
— ……Широ-сан.
— Що таке?
— Ви досі покірно їсте ці міні-кастели, але вони ж зовсім несмачні, правда?
— Так, вони смакують настільки жахливо, що я вважаю це однією з найгірших подій, які траплялися в моєму житті.
— Тоді чому б вам не дістати щось інше? Наприклад, те, що сама Широ-сан вважає смачним…
— Розумію.
— А, хоч я й кажу це про солодощі до чаю, але до самого чорного чаю це не відноситься, гаразд?
— ……!
Як би це назвати? Я на власному досвіді переконався, що люди — це справді істоти, які адаптуються до свого оточення.
Але ба більше, мені здається, що після отримання нещодавнього благословення я починаю набувати трохи більше душевного спокою щодо того, що хочу сказати сам.
На відміну від нашої першої зустрічі, Широ-сан тепер дивилася на мене як слід, і завдяки цьому я збагнув, що вона має емоції. Важкість, яку я відчував раніше — коли сама лише розмова з нею висмоктувала з мене всі сили — здається, повністю зникла.
Після цього мені доводилося вдивлятися вкрай прискіпливо, щоб помітити це, але… я навіть зміг розгледіти легкі зміни в її міміці.
Куточки її рота ледве вловимо піднімалися й опускалися на якісь кілька міліметрів, а той факт, що вона двічі коротко кліпнула очима, мабуть, свідчив про здивування, наче її заскочили зненацька.
— Усе правильно.
Її голос усе ще позбавлений інтонації, але я вже звик до цього, і тепер це не так сильно кидається у вічі, як раніше. Я зрозумів, що це просто частина особистості Широ-сан.
Підтверджуючи мої слова, Широ-сан змушує новий набір печива з'явитися на столі.
На перший погляд воно виглядає як звичайне печиво, але є в ньому щось таке, що змушує його здаватися неперевершено апетитним. Важко описати, але від нього безумовно віяло чимось особливим.
— До речі, а ви з Куро близькі? Ви щойно сказали, що зробили це тому, що вона вас попросила.
— Так, ми часто п'ємо чай разом.
— Я чомусь так і уявляю, що Куро, мабуть, бере на себе більшу частину розмови.
— Перш ніж я встигаю вимовити бодай слово, Куро вже встигає сказати три.
— Ахаха.
Хмм. Поєднання Куро та Широ-сан… це досить дивна пара. Вони настільки відрізняються і статурою, і характером, але Куро, яка постійно штовхає розмову вперед, і Широ-сан, яка не надто переймається пустими балачками, здається, чудово підходять одна одній. Природно розсіяна Широ-сан, яка не починає розмови першою, але відповідає, коли до неї звертаються, добре поєднується з більш енергійним підходом Куро.
Принаймні, схоже, що Широ-сан ставиться до Куро з великою прихильністю, оскільки я й зараз бачу, як куточки її рота злегка піднялися вгору.
Хмм. Якось так я починаю розуміти тонкі зміни в емоціях Широ-сан і вловлюю суть наших розмов.
До кращого чи до гіршого, Широ-сан сприймає мої слова такими, якими вони є, і відповідає чесно та прямо. Навіть якщо це важко помітити, вираз її обличчя все ж змінюється.
Зрештою, розмови з Широ-сан стали приносити більше задоволення. Ми спілкуємося настільки невимушено, що час пролетів абсолютно непомітно для мене.
— Схоже, твої супутниці нарешті закінчили отримувати свої благословення.
— Арее? Невже цей час уже настав?
— Так. Минуло 93 хвилини відтоді, як ти прибув сюди.
— Час і справді летить швидко.
Коли Широ-сан раптово згадала про це, я збагнув, що півтори години минули настільки швидко, що я взагалі цього не помітив.
Водночас поруч із Широ-сан з'явилися двері — ймовірно, ті самі, що мали б привести мене назад до моєї кімнати.
Спілкування з Широ-сан виявилося веселим, і хоча мені не хотілося йти, я вирішив підвестися зі свого місця.
— ……Ти досить незвичайна людина, чи не так? Зазвичай ніхто не описує розмову зі мною як щось приємне.
— Ось як?
У відповідь Широ-сан, яка промовила це з ледве помітно піднятим куточком рота, я лише нахилив голову.
Це правда, що на початку я відчував, наче не зможу продовжувати нашу бесіду, але в процесі спілкування це відчуття повністю зникло.
— Можна сказати, що ця твоя здатність до адаптації є твоїм талантом.
— Ахаха, можливо, справа просто в тому, що мною легко потурати.
— Можливо, так воно і є.
— Як я і думав, ви навіть не збираєтеся заперечувати, га!?
Ну, Широ-сан ось така людина. Це також є причиною того, чому я відчуваю зовсім інший вид задоволення від розмови з нею порівняно з тим, коли спілкуюся з Куро…
— Якщо ти не проти, чи можу я знову запросити тебе на чай?
— Так, обов'язково. Наступного разу буде гарною ідеєю взяти з собою Куро.
— Звучить так, ніби це буде весело.
— А, але чи не могли б ви, будь ласка, не телепортуватися раптово поруч зі мною? Це погано для мого серця. Будь ласка, позбавте мене від подібного.
— …………………Я подумаю про це.
— Я б хотів, щоб ви прийняли швидке рішення щодо цього, якщо це можливо.
— Я подумаю про це.
— Я говорю не про ту «паузу» перед вашою відповіддю, знаєте!?
Ну, в такому разі Куро, ймовірно, буде тією, хто повністю контролюватиме розмову, але це звучить так, наче буде весело.
Раніше я вважав, що відпочинок за чаєм — це щось аристократичне, витончене та стильне, і що воно мені не личить. Але… коли я спробував, то виявив, що базікати з іншими, смакуючи гарний чай — це приємно, і тепер я трохи розумію, що відчувають ті ріаджі, коли спілкуються в кафе чи деінде.
Поки я про це міркував, Широ-сан повернула долоню в мій бік і змусила з'явитися на ній предмет, схожий на невеличку баночку.
— Можеш узяти це.
— Чи це буде нормально?
— Так.
Взявши протягнуту мені баночку, я побачив усередині висушене листя чаю… А, невже це той самий нечувано смачний чорний чай? Це чесно робить мене щасливим.
— Дуже дякую.
— Не варто, я також добре провела час.
Промовивши це своїм звичним голосом без жодної інтонації, поки куточки її рота злегка піднялися, Широ-сан змахнула пальцем. Суто від цього руху мій одяг повернувся до того стану, в якому був до того, як я переодягнувся в божественне вбрання.
І тоді, ще раз подякувавши Широ-сан, я відчинив двері.
Дорогі мамо, тату — я був розгублений через деякі речі, що сталися, але Широ-сан… виявилася цікавою особою.
Провівши поглядом Кайто, який пройшов крізь двері, після чого ті зникли, Шеллоу Вернал спокійно стояла у плавучому саду.
— Тож ось чому він тобі подобається, га? Він і справді чимось схожий на тебе, Куро. Не характером, а самим мерехтінням його душі…
Пробурмотівши це в порожнечу, вона злегка підняла куточки губ.
— Гадаю, це весело — час від часу звертати свій погляд на одне конкретне життя.
Коли вона тихо вимовила ці слова, дмухнув вітер, і квіти у плавучому саду закружляли, наче в такт. Безхмарне небо виявилося кришталево чистим, а безкрая земля залишалася спокійною, поки час мирно спливав.
Це було так, наче її серце віддзеркалювалося в небесах — свідчення того, що вона дійсно добре провела час.
.
.
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )