Розділ 25 - Благословенний Богинею.
Розмова з Широ-сан — Богинею з прекрасним обличчям, ідеальними пропорціями, чарівним голосом і характеристиками, від чиєї переваги навіть Богиня Краси втекла б підібравши хвоста, але яка водночас володіє нечувано клопітними рисами, як-от повна беземоційність, відсутність почуттів та природна розсіяність — продовжується.
— ………………..
— ………………..
"Ні, будь ласка, продовжуйте розмову. Невже це…? Той самий сценарій, коли нічого не вийде, поки я сам не проявлю ініціативу?"
— Так.
— ……Я б віддав перевагу, якби ви заперечили це, навіть якби це була брехня.
— Що ж, можливо, це брехня, але зараз я зміню тему.
— ……А, добре.
— ………….
— ………….
"Це справді виявилося брехнею!? І що мені робити з цією Богинею… С-Слухайте, раз ви все одно можете читати мої думки, ви могли б скористатися цим як перевагою, щоб знайти тему для нашої розмови."
"Має ж бути повно речей, про які ми можемо поговорити? Ми могли б навіть обговорити щось із мого колишнього світу або типу того…"
— Ну тоді, давайте поговоримо про книгу під назвою «Хроніки синяво-чорних колін. Том II».
— Кхо-о-о!?
"Ей, ідіотко! Зупинись прямо зараз — не можна ось так просто брати й викопувати чиюсь чорну історію з часів середньої школи!!"
"Серйозно, будь ласка, припини це, я зараз помру."
— Чи вона насправді називається «Синяво-чорна темрява»? Чому «Синяво-чорний» у цій серії написано як «коліно» замість «лак»?
— ~ ~ ! ? ! ?
"ПРИПИНИ ЦЕЕЕЕЕЕЕ!? Не здумай виправляти неправильно написані кандзі! Я впевнений, що це не те, чого тобі варто торкатися!! Моє серце всього за один крок від того, щоб розсипатися на друзки!!"
"Чому з усіх речей, які ти можеш прочитати в моїй голові, ти поцілила саме в той спогад, який був похований так глибоко!? Ти ж точно робиш це навмисно, га!?"
"Теперішній хід розмови нікуди не годиться. Мені потрібно придумати нову тему… будь-яку!"
— Д-До речі! Я чув, що благословення працюють по-різному залежно від Бога! Який ефект має благословення Широ-сан?
— ……Я не знаю?
— Ви не знаєте!?
Якщо я дозволю Широ-сан керувати розмовою, я боюся, що мій розум остаточно зламається, тому я швидко мобілізував ті крихти своїх навичок спілкування, щоб спробувати спрямувати розмову в інше русло. Але… чи щось не так із моїми очима та вухами? З якоїсь причини я чітко впевнений, що щойно почув, як ця Богиня-сама сказала «Я не знаю?», нахиливши голову зі своїм абсолютно безвиразним обличчям, наче вона навіть не здогадується про ефект власного благословення… Вона ж просто жартує, правда?
— Ні, просто я вперше дарую комусь своє благословення, тому я не можу знати, який ефект воно матиме.
— ……Ви вперше даруєте благословення?
— Так. Зрештою, я зазвичай не відвідую Світ Людей.
У мене були певні очікування, враховуючи, що вона знайома з Куро, але Широ-сан усе ж є Вищим Богом. Я й не думав, що вона стане роздавати свої благословення кому завгодно.
— Тоді я зміню запитання. Над чим саме Широ-сан має владу?
— Я ні над чим не маю влади, знаєте?
— ……Ха?
"Я завжди вважав, що всі Боги мають владу над чимось, будучи «Богом ТОГО-ТО» чи щось подібне, але, судячи з усього, це не так. Боже, чи може хтось уже забрати її назад — цю Богиню, я маю на увазі."
"Що мені робити? Мій ментальний ресурс уже майже на нулі… Я не маю жодної впевненості, що зможу продовжувати цю розмову далі…"
— Що ж, тоді давайте повернемося до тієї серії книг, яку я згадувала раніше…
"А, почекайте. Схоже, я все ще можу продовжувати. Я підтримаю нашу розмову, тому, будь ласка, більше жодного слова на ту тему."
— Як і очікувалося, чи прагнуть люди такої великої сили?
— ……Е?
"Я думав, що розмова знову повернеться до викриття моєї чорної історії, але натомість Широ-сан поставила мені запитання."
У її голосі все ще не було жодної інтонації, а вираз обличчя зовсім не змінився… але чомусь вона здавалася щиро зацікавленою, не так, як раніше.
— ………………..
Можливо, саме тому я не зміг відповісти одразу. Чи прагнуть люди великої сили чи ні… Це запитання, яке Широ-сан, як Бог, що народився з великою силою, цілком могла поставити.
"Як мені відповісти? Ні, Широ-сан усе одно може читати мої думки, тож немає сенсу прикидатися. Краще просто скажу те, що чесно думаю."
— Я думаю, що ми прагнемо її. Велика сила, дивовижна мудрість, багатство і престиж… Було багато випадків, коли я й сам усього цього жадав.
— Ну тоді, я дам її вам.
— ……Е?
— Я рідко спілкувалася з людьми. З цієї рідкісної нагоди я можу дати вам одну річ, яку ви побажаєте. Це сила чинити так, як вам заманеться? Мудрість, щоб торкнутися істини цього світу? Багатство, що перевищує все, що ви могли б використати за життя? Репутація, яка змусить усіх людей поважати вас? Підійде все, що забажаєте.
— ……………
— А тепер скажіть мені, чого ви хочете. Я можу дати вам те, чого ніхто й ніколи не сподіватиметься досягти.
Наче це була найприродніша річ, яку вона могла зробити, Богиня говорила зі спокійною впевненістю. Вона могла дати мені все, що я забажаю — змінити мене на будь-що, чого б я не захотів…
Будь-яке моє бажання могло здійснитися. Якщо я попрошу її, я можу стати «особливим».
Моє серце сильно затремтіло. Те, чого я не міг отримати, хоч як сильно старався, Бог переді мною пропонує дарувати просто так.
Не було жодної причини відмовлятися. Не мало бути жодної причини… але все одно щось глибоко всередині мене утримувало від того, щоб озвучити своє справжнє бажання.
Я заплющив очі, занурюючись у закутки власного розуму, який лише нещодавно почав розуміти трохи чіткіше.
Чого я хочу? Чого я насправді бажаю? Тихо запитав я себе. Повільно я розплющив очі, щоб зустрітися з усезнаючим поглядом Богині, і нарешті вимовив відповідь, яку знайшов.
— ……Ні, дякую.
— Чому?
— ……Тому що я думаю, що ви, ймовірно, не зможете дати мені те, чого я насправді хочу…
— ………..
Хоча повертати слова назад було вже запізно, я знав, що, можливо, щойно бовкнув щось надзвичайно грубе істоті з такою величезною силою. Проте, навіть попри це, я не міг змусити себе повірити, що ця особа — Богиня переді мною — справді здатна виконати те, чого я шукав.
Я не заперечуватиму свого потягу до великої сили. Насправді я бажав її багато разів.
Стати незрівнянним воїном, зібрати гарем і жити життям так, як мені заманеться… думка про таке життя наповнює мене задоволенням. Це безумовно те, чого я прагну.
Але навіть так… перед моїми очима постала безневинна посмішка Куро.
— ……Мені так сказали. Вона сказала мені… що я прекрасний такий, яким є прямо зараз, і що нам просто потрібно продовжувати пошуки…
— …………..
— У той час я був такий щасливий. Навіть коли я боровся й страждав, навіть із цим непривабливим виглядом, волочачи себе вперед, вона все одно штовхала мене далі.
— …………..
— Я всього лиш безпорадна й слабка людина… Чи не вважаєте ви, що я не заслуговую чогось подібного? Те, що ви пропонуєте, здається трохи занадто важким, щоб я міг це нести.
— ……Якщо ви бажаєте чогось, окрім грошей, я не думаю, що воно взагалі матиме хоч якусь вагу.
Я не міг стримати легкого сміху від її слів, вимовлених з тим самим незмінним виразом обличчя.
"Широ-сан… вона насправді досить кумедна особа, чи не так?"
— Ну, менше з тим… Чи то незрівнянна сила, абсолютна мудрість, величезне багатство, чи нескінченне захоплення з боку інших — мені нічого з цього не потрібно. Те, чого я справді бажаю… це «щось, що я мушу заробити власними руками», хоч би скільки я боровся, страждав чи виглядав непривабливо в процесі.
— ………………..
Думаю, це відповідь, яку я можу дати, тому що я був справді благословенний. Так, я дійсно був благословенний. Чи то людьми навколо мене, чи то оточенням, у якому я опинився, я можу чесно сказати, що я благословенний у цих аспектах — настільки, що можу висловити таке наївне, але сповнене надії бажання.
Але це відповідь, до якої я прийшов сам, і навіть якщо переді мною Бог… моя відповідь не зміниться.
— Попри те, що ви самі запропонували це мені, я мушу вибачитися. Але моя відповідь залишається незмінною — я відхиляю вашу пропозицію.
— …………….
Широ-сан нічого не сказала. Вона просто мовчки вислухала мої слова, її погляд був прикутий до мене, поки я схиляв голову.
І коли я знову підняв голову, щоб зустрітися з її очима, атмосфера навколо неї повністю змінилася.
Її золоті очі, які ще мить тому здавалися сфокусованими ні на чому, тепер беззаперечно дивилися прямо на мене. І хоча це було настільки малопомітно, що ніхто інший і не зауважив би, якщо б не вдивлявся вкрай уважно, я міг би поклястися, що куточки її зазвичай безвиразного рота злегка піднялися вгору.
— ……Я змінила свою думку.
— Е?
Своїм звичним позбавленим емоцій тоном, Широ-сан підвелася зі стільця і злегка змахнула пальцями вбік.
Моє тіло знову на мить спалахнуло світлом, і одразу після цього мені здалося, що я почув звук, схожий на тріск розбитого скла.
— Раніше я погодилася лише через прохання Куро. Я не мала до вас особистого інтересу, тому просто виконала благословення, скопіювавши те, що роблять Нижчі Боги… Але тепер я змінила свою думку, тому я скасувала його.
— Емм…
"Чи був той звук раніше скасуванням благословення…? Я образив її? Ні, я безумовно повівся досить грубо перед цим, тому я не можу з цим сперечатися. Можливо, я вчинив погано, навіть попри те, що Куро довелося просити її про це…"
Поки я про це думав, пейзаж навколо миттєво змінився.
— ! ?
Ми більше не перебували просто у плавучому саду. Ми буквально ширяли в повітрі. Під собою я міг бачити зелену землю та сині моря, а небо було розділене навпіл прямо посередині, з блакитним небом з одного боку і зоряним небом з іншого. Посеред цієї химерної картини моє тіло плавало в повітрі, наче підвішене між світами, і я міг бачити Широ-сан трохи далі від себе.
— Тепер ви мені «цікаві» — тому я зроблю це серйозно.
— ! ? ! ? ! ?
Разом із тихо висловленими нею словами, від тіла Широ-сан розійшлося настільки приголомшливе почуття тиску, що я навіть не міг підібрати слів, аби його описати. Здавалося, сам світ перед моїми очима здригався у відповідь.
— Моїм ім'ям — Ім'ям Шеллоу Вернал — я проголошую світові.
Від її слів повітря затремтіло, а земля піді мною, здавалося, запульсувала.
— Що цю людину — Міяму Кайто — я визнаю гідною мого благословення.
Її голос, хоч і був спокійним і позбавленим будь-якої напруги, лунав відлунням, що, здавалося, досягало кожного куточка світу.
— Тому — Моїм ім'ям — Ім'ям Шеллоу Вернал — я наказую світові.
Земля замерехтіла, море засяяло, а небо стало ще більш променистим, ніж раніше.
— О Земле — стань колискою, що захищає його — О Море — стань його шатами, що плекають його — О Небо — стань його крилами, що обіймають саме його єство — О Зорі — станьте його дороговказом і ведіть його в майбутнє.
Тисячі й тисячі вогнів виходили від землі, моря, неба та зірок. Наче метеори, вони кружляли навколо мене, наповнюючи повітря своїм блиском.
— Моїм ім'ям — Ім'ям Шеллоу Вернал — Нехай ім'я цього — Нехай ім'я Міями Кайто — Як того, кому я дарувала своє благословення — Буде вписане у світ — разом із моїм ім'ям.
Коли це колосальне світло зійшлося в одну точку, аж до того, що я більше не міг тримати очі розплющеними, я побачив це — видовище настільки красиве, що воно ледь не приголомшило мене повністю.
Це було так, наче вся краса світу була сфокусована в посмішці цієї прекрасної богині.
— Міяма Кайто — дитино, що заблукала з іншого світу, яка з першого погляду сподобалася Куро — Чудово — Як ви самі й заявили, ви дійсно доклали зусиль власними руками — і від мене — ви безумовно заслуговуєте мій інтерес. Тому я дарую вам — благословення світу.
Дорогі мамо і тату — я нарешті знайшов своє власне бажання. І — Богиня дарувала мені своє благословення.
.
.
.
(П.П Скажу вам більше Широ фактично поставила Кайто вище за весь світ. Зазвичай для неї у світі все абсолютно однаково — вона не бачить різниці між людиною і наприклад, грудкою землі, адже все це лише її творіння, серед якого вона ніколи нікого не виділяла. Але тепер Кайто став єдиним винятком, першим, хто зумів щиро зацікавити Бога Творця. Що ж до її зв'язку з Куро — тут усе дещо складніше (якщо розпишу детальніше, це буде вже занадто жирний спойлер).)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )