Розділ 22 - Міжрозділ: Кусунокі Аой ~ Перше кохання у пташиній клітці ~
Відкриття того, що ми з Кусунокі-сан несподівано мали щось спільне, зробило нашу розмову набагато жвавішою, ніж я очікував, і гадаю, мені вдалося досить добре пізнати їх обох. Однак Юдзукі-сан не встигала за нашою розмовою про інтернет-гру і тепер трохи дулася…
Несподівано виявилося, що Кусунокі-сан грала в інтернет-ігри ще з початкової школи, і її загальний час у грі був навіть більшим за мій, оскільки я покинув геймінг, коли вступив до університету. Проте, можливо, через свою старанну натуру, вона була радше звичайним користувачем і грала лише близько години на день, що змусило мене усвідомити, що я був на набагато вищому рівні, ніж вона. Це змусило мене замислитися над своїми минулими ігровими звичками.
Я був здивований, дізнавшись, що вона грала в ігри з початкової школи, але насправді я чув про таких гравців, коли ще сам був активним у грі. Дехто з них навіть був серед гравців, з якими я близько спілкувався. Думки про це зараз викликають почуття ностальгії.
Тоді мені випадково зустрівся один новачок, і поки я навчав його різних речей, ми стали друзями. Спочатку я думав, що він був приблизно мого віку або старший, оскільки він був дуже ввічливим і завжди використовував шанобливі звертання під час нашого спілкування. Він здавався розумним хлопцем із хорошою пам'яттю та гострим розумом, тому я був щиро здивований, коли він сказав мені, що йому лише 11 років.
Я пам'ятаю, що коли я йшов із гри, він дуже підтримав мене, хоча, я по просто, прощався. Цікаво, як у нього зараз справи? Чи грає він досі, чи вже теж покинув гру, як і я? Хоча ми й були близькими, наші стосунки обмежувалися лише онлайном, і я не маю можливості перевірити, як у нього справи. Але я щиро сподіваюся, що з ним усе гаразд.
Поки я думав про це, я зрозумів, що вже майже змінюється дата. Оскільки завтра ми йдемо до храму, я вирішив припинити згадувати минуле, переключив увагу й ліг спати.
———
Я народилася в привілейованій родині й жила в привілейованому оточенні — принаймні так мене бачить світ.
Можливо, мені пощастило бути єдиною донькою "Кусунокі-Group", власника великої компанії, і змалечку я отримувала багато речей. Але для мене атмосфера вдома ніколи не була комфортною.
Мене навчали такій кількості занять, яку й не порахувати, і поки інші діти мого віку гралися надворі, я була замкнена вдома, постійно навчаючись.
Понад усе ті очі, які дивилися на мене, і ті надмірно ніжні посмішки, які мені дарували… я глибоко їх ненавиділа.
Ніхто насправді не дивився на мене. Вони бачили не мене — вони бачили лише «доньку родини Кусунокі». І хоч як сильно я це ненавиділа, я нічого не могла з цим вдіяти.
Навіть маючи безліч речей, свобода була тим, чого я не могла здобути у своїй метафоричній пташиній клітці — в оточенні, у якому, як я думала, я застрягла.
Щоб втекти, я почала грати в онлайн-ігри як у короткий перепочинок від тих днів. Це були якісь короткі тридцять хвилин або година, викроєні перед завершенням моїх занять, вечерею, прийомом ванни та початком до сну. Я вирішила витрачати цей дорогоцінний вільний час на ігри, тому що мене привабило їхнє гасло: «Місце, де ти можеш бути своїм ідеальним "я"».
Пам'ятаючи про фразу «"я", яке не є твоїм власним», я створила чоловічого персонажа й почала грати в гру. Але, якщо чесно, спочатку я не знала, що робити. Я навіть не могла насолоджуватися цим, оскільки вперше грала в таку гру, не кажучи вже про онлайн-гру.
Навіть розділ допомоги на офіційному сайті був не дуже зрозумілим. Він був переповнений технічним жаргоном, а ігрові чати рясніли незрозумілими розмовами. Звісно, мені не було в кого попросити допомоги, тому я виявила, що просто загубилася в місті, де розпочала гру.
І саме тоді я зустріла «ту людину».
Та людина, одягнена в могутнє на вигляд спорядження, підійшла до мене, коли я зазнавала труднощів, і добре подбала про мене, абсолютного новачка як в інтернет-іграх, так і в чатах.
Він м'яко й терпляче керував мною не лише в грі, а й допомагав зрозуміти технічні терміни та негласні правила онлайн-світу. Навіть попри те, що я повільно набирала свої відповіді, він дбав про те, щоб я могла грати в гру як слід і насолоджуватися нею.
Щойно я звикла до цього, мені справді сподобалося грати в онлайн-ігри. Ніхто не бачив у мені доньку родини Кусунокі, а лише мене саму, що дуже тішило мене в ті часи. Я чекала на ці короткі миті відпочинку щодня понад усе на світі.
Особливо той хлопець, який так багато чому навчив мене на початку. Оскільки мені не подобалася ідея, щоб мій рівень отак просто «прокачували», він узяв і створив нового персонажа низького рівня, щоб підлаштуватися під мене. Ми завжди грали разом у групі, де наші рівні були однаковими.
Він забирав мене, коли я заходила в мережу, водив по різних локаціях для полювання, не скаржачись на мої слабкі навички чи брак знань, і терпляче слухав, як я базікала та скаржилася на всілякі дрібниці.
…Я найбільше насолоджувалася часом, проведеним із цією людиною. Він був добрим і надійним, але водночас якимось невимушеним і розслабленим. Я почувалася спокійно просто поруч із ним. Не маючи братів чи сестер, я думала, що, мабуть, саме так відчувається мати старшого брата.
Озираючись назад тепер, це, мабуть, було тоді, коли я вперше пізнала кохання.
Якщо чесно зізнатися, мій душевний стан під час тих сесій в онлайн-грі полягав радше в бажанні зустрітися з цією людиною, ніж у самій грі. Хоча на той час я не зовсім розуміла, що таке кохання. Усе, чого я хотіла, — це грати з цим добрим старшим братом…
Може прозвучати дивно, якщо я скажу, що була закохана в людину, чийого обличчя та імені навіть не знала, але, озираючись назад, мій ідеал коханого був добрим, надійним старшим чоловіком… Коротше кажучи, кимось на кшталт нього. Думаю, в цьому, мабуть, немає жодних сумнівів.
У будь-якому разі, для мене тогочасної, спілкування з ним, безперечно було найприємнішим і найщасливішим часом.
Однак ті щасливі часи раптово скінчилися. Коли він сказав мені, що йде з гри через реальне життя, я була настільки шокована, що мої думки спорожніли.
Я не хотіла бути егоїсткою чи турбувати його, тому висловила йому слова підтримки, але, якщо бути чесною, я зовсім не хотіла, щоб він кидав гру. Я хотіла, щоб він залишавався назавжди.
Але час минав, і перш ніж я встигла щось сказати, навесні, три роки тому, він зник зі світу онлайн-гри.
У день, коли він підключався востаннє, я вперше в житті засиділася допізна. Мені хотілося поговорити з ним якомога довше…
Він також попрощався зі мною і віддав мені дещо з дорогого спорядження та предметів, якими він користувався. Ці речі були настільки рідкісними, що отримати їх на той час здавалося втіленням мрії, але я не була щаслива ні на крихту. Мені було просто сумно.
Я плакала, дивлячись на екран гри, який тепер спорожнів без нього. Я нарешті усвідомила, наскільки важливим він був для мене, і водночас пошкодувала, що не дізналася про нього більше, хоча він стільки разів вислуховував мене.
Можливо, тому, що зараз я вже в старшій школі й краще розумію, що мені потрібно для майбутнього, а можливо, через те, що мені вдавалося утримувати свої оцінки — хоча це дещо завуальований спосіб сказати, що я хороша студентка, — але кількість моїх занять зменшилася, і батьки більше не накладають на мене багато обмежень. Тепер у мене з’явилося більше вільного часу, щоб зосередитися на клубній діяльності.
Починаючи з Хіни-тян, у мене з'явилося багато людей, яких я можу назвати своїми друзями, і я можу чесно сказати, що мої дні стали насиченими.
Проте я все ще граю в ту онлайн-гру і досі заходжу в мережу на тридцять хвилин або годину щодня. Знаю, це звучить уперто, але я тримаюся за слабку надію, що колись він може повернутися…
Вимкнувши світло й лігши в ліжко, мої очі відображали слабке місячне світло, що проникало крізь вікно.
Сьогодні багато чого сталося. Вечірка в палаці — це одне, але я рада, що також мала нагоду поговорити з Міямой-саном, з яким мені раніше не дуже часто випадала можливість поспілкуватися.
Чесно кажучи, досі в мені була частка, якій важко було зрозуміти дистанцію між нами, якщо можна так висловитися.
Так само як я, Хіна-тян і Міцунага-кун, Міяма-сан є людиною, яку прикликали до цього іншого світу, і він найстарший серед нас… Якщо висловлювати це словами, я б сказала, що моє враження про Міяму-сана було таким, ніби він людина, чиї думки я не могла до кінця збагнути.
Можна сказати, у найкращому разі він був спокійним, а в найгіршому — байдужим. Попри те, що це раптова й надзвичайна ситуація, він чомусь здавався незворушним і нічим не зачепленим. Хоча він проявляв ініціативу й ставив запитання Лілії-сан та іншим, він взагалі мало що розповідав про себе. Не знаю, як точно це описати, але від самого початку здавалося, ніби він завжди тримає дистанцію з нами, мало не будує навколо себе стіну й ставиться до нас холодно, наче це нормально. Це стосувалося не лише Лілії-сан та Лунамарії-сан, а й усіх нас… Якщо бути чесною, я трохи боялася.
Проте я б сказала, що це враження сьогодні добряче змінилося. Він поділилися з нами великою кількістю зібраної інформації і навіть проявив турботу до Міцунаги-куна, з яким взагалі не розмовляв. Вираз його обличчя, яке так довго залишалося спокійним і стриманим, сьогодні змінювався багатьма способами, і я відчула, що нарешті починаю бачити, ким Міяма-сан є насправді.
Найбільше виділявся вираз його обличчя, коли він запропонував зелений чай Хіні-тян, яка була в захваті після того, як побачила рис. Посмішка на його обличчі, наче він дивився на власну молодшу сестру, змусила мене усвідомити, що в душі він добра людина.
І коли він побачив, як Хіна-тян дується через те, що не може встигати за розмовою про гру, він терпляче навчав її різних речей із кривою посмішкою на обличчі, наче йому це завдавало клопоту. Це нагадало мені ту людину.
Можливо, причина, чому він досі здавався таким холодним, полягала в тому, що, навіть будучи спантеличеним усім, у що виявився втягнутим, Міяма-сан навмисно тримав дистанцію, щоб ми не почувалися ніяково, дивлячись на нього. Ось наскільки сильно моє сьогоднішнє враження про Міяму-сана відрізнялося від минулого.
Принаймні сьогоднішній Міяма-сан здавався старшим, на якого ми могли б покластися… Мені стало прикро за те, що я боялася його через власну уяву.
Можливо, це моя погана звичка — надто багато думати й остерігатися речей. Насправді ми з Міямою-саном говорили про онлайн-гру, і наша розмова виявилася набагато легшою, ніж я собі уявляла. Я зрозуміла, як просто з ним спілкуватися. Гадаю, не можна по-справжньому зрозуміти людину, доки не спробуєш поговорити з нею віч-на-віч.
Не знаю, чи я занадто категорична, чи просто наївна, але моє враження про Міяму-сана безумовно змінилося на краще після такої довгої розмови з ним сьогодні.
Коли я вже збиралася опустити повіки, дозволяючи сонливості поглинути мою свідомість, я раптом знову згадала його.
— «Сіель-сан».
Моє перше кохання, про чиє справжнє ім’я та обличчя я нічого не знаю. Час, проведений із цією людиною, залишається заповітним спогадом, який залишиться зі мною назавжди. Спорядження та предмети, які він залишив, досі недоторкані, дбайливо зберігаються на складі онлайн-гри в очікуванні дня, коли він повернеться…
Менше з тим, минуло вже три роки, і з часом я мала б забувати про нього все більше й більше… але що змусило мене знову згадати про ту людину сьогодні?
Чи тому, що минуло чимало часу відтоді, як я говорила про онлайн-гру? Ні, мабуть, справа не в цьому.
А, розумію… Це тому, що вони схожі одне на одного. Те, як Міяма-сан навчав Хіну-тян різних речей про гру, так сильно нагадало мені ту людину з моїх спогадів…
Якщо подумати, Сіель-сан був на чотири або п'ять років старший за мене, точнісінько як Міяма-сан… Хіба він не згадував, що за основу свого нікнейму взяв справжнє ім'я?
Міяма Кайто — «Кай» для насолоди і «то» для людини… Гадаю, «кай» також може означати черепашку, правильно? Зачекайте, черепашка…? Сіель?
— Фуфуфу.
Як і слід було очікувати, хіба це не було б занадто зручно, якби все справді виявилося саме так? Менше з тим, відчуваю, що сьогодні мені насниться хороший сон.
Самокритична посмішка зірвалася з моїх уст, і я відчула, як мене огортають теплі обійми, поки моя свідомість повільно поринала в сон.
.
.
.
(П.П Хехехе, а вона і справді вгадала, десь в 100-тих чи 200-тих розділах, вона запитає його про це, чи він Сіель, відтоді вона більше почне до нього проявляти інтересу. Все ж таки, зустрілась зі своїм першим коханням, щей в такій ситуації.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )