Розділ 19 - Я знайшов собі друзів.
Я не знаю, скільки минуло часу, але я прокинувся і знову приєднався до решти, щоб розділити барбекю, побалакав з іншими, і не встиг я й оглянутися, як час пролетів у мить.
Я думав допомогти з прибиранням, але, на мій подив, завдяки Ейн-сан тут не залишилося ні єдиної крихти сміття.
Крива посмішка розпливлася на моєму обличчі, коли я почув, як Нейн-сан кличе мене.
— Міяма-сан. Якщо хочете, у мене є кілька сувенірів, які ви можете взяти з собою додому… По-перше, ось.
— Що це?
Ейн-сан передала мені… чорний квадратний дорогоцінний камінь у формі кубика?
Здається, у ньому немає нічого особливого, окрім його форми.
— Це, ну… Простіше кажучи, це як сховище, яке можна носити з собою. На нього накладено Магію простору та Магію збереження стану, що дозволяє зберігати в ньому найрізноманітніші речі.
— …Хіба це не робить цей дорогоцінний камінь чимось справді дивовижним…
Іншими словами, хіба це не та сама річ!?
Сховище предметів, яке є обов’язковим для будь-якої історії про інший світ!
Тепер я розумію, Ейн-сан, мабуть, використовувала саме такий Магічний інструмент, щоб підготувати все так швидко…
Але хіба подібна річ не має бути досить дорогою?
— Ні-ні, у цьому немає нічого особливого. Я зробив його із залишків сьогодні вранці, тож не соромтеся і просто беріть.
— Зекс-сама все-таки майстер у створенні Магічних інструментів.
— Д-дуже дякую.
Мабуть, відчувши моє ніяковіння, Зекс-сан спокійно засміявся і запевнив мене, що не варто про це хвилюватися.
Завдяки тому, що я пізнав його трохи краще, я усвідомив, що, незважаючи на його скелетний вигляд, вираз обличчя Зекса-сан змінюється так само, як і в будь-кого іншого.
Це може здатися дивним, але я чув, що деякі Демони у Світі Демонів навіть мають тіла з руди.
Тож, гадаю, не варто забивати голову такими дрібницями.
— Мууу~ Я сама збиралася зробити для тебе Магічну скриньку, Кайто-кун.
— Будь ласка, змилуйтеся над ним. Якщо Курому-сама використає свою магічну силу просто для її створення, вона сама по собі стане національним скарбом…
У відповідь Куро, яка бурмотіла свої скарги, надувши щоки, Ахт пробурмотів щось, що з якоїсь причини звучало дивно тривожно.
Очевидно, ця річ називається Магічною скринькою.
Відчувши моє замішання, Раз-сан додала кілька пояснень.
— Кількість речей, які можна зберігати в Магічній скриньці, залежить від магічної сили творця~
— Ось як?
— Ага, хтось із середньою магічною силою міг би зробити Магічну скриньку розміром із шафу або, можливо, завбільшки з кімнату… Але з магічною силою Курому-сама вона, ймовірно, має абсурдно величезний розмір. Б’юся об заклад, туди можна вмістити цілий мегаполіс.
Я не впевнений, чи варто говорити, що цього і слід було очікувати від Куро, чи щось подібне, але я точно не міг уявити, що захочу таку нечувану річ.
Це змусило мене бути ще більше вдячним Зекс-сану.
— Ну, хоча я думаю, що простір у Магічній скриньці лорда Зекса все одно більший за будинок.
— …
…Навіть заміна вже сміховинно вражає.
Поки я з подивом перетравлював слова Ахта, Нейн-сан викликала всередині скриньки щось схоже на магічне коло.
Вказавши на центр кола, вона заговорила.
— Торкніться центра магічного кола. Це зареєструє право власності на Міяму-сан. І, вам не обов’язково бути покритим магічною силою.
— А, добре.
Я торкнувся центра магічного кола, як було наказано. Магічна скринька на мить спалахнула, але жодних помітних змін у її вигляді не відбулося. Чи все я зробив правильно?
— Так, право власності успішно зареєстровано на Міяму-сан. Тепер користуватися нею досить просто. Тримайте Магічну скриньку і подумайте про предмет, який хочете дістати, і він з’явиться. Щоб щось зберегти, просто подумайте про цей предмет, торкаючись його, і він буде збережений. А, тільки майте на увазі, що живих істот зберігати не можна. Ви також можете перевіряти вміст скриньки, а також змушувати саму Магічну скриньку зникати або з’являтися знову.
Вислухавши пояснення Нейн-сан, я спробував відкликати магічну скриньку у своїй руці, і в одну мить чорний дорогоцінний камінь зник. Коли я подумав про те, щоб змусити Магічну скриньку з’явитися знову, вона знову виникла у моїй руці.
"Ого, це так зручно!"
Як і очікувалося від магії!
Побачивши, що я вражений Магічною скринькою, Нейн-сан посміхнулася, а потім також викликала одну у своїй руці.
— Ну що ж, ще раз, я вручу вам кілька сувенірів.
— Е?
Хіба сувенір — це не ця Магічна скринька…?
— А, ні, просто мати її зручно для перенесення та зберігання речей… Менше з тим, ось це насправді головні подарунки!
— Ц-це… Невже це…
Те, що дістала Нейн-сан, було білою дивовижною речовиною, спресованою в трикутну форму, і вона, здавалося, світилася.
Жовтий гарнір додавав красивого контрасту, надаючи цьому божественного вигляду.
— Так, серце Японії… Оніґірі та такуан! Я подумала, що ви, мабуть, уже скучили за ними.
— _Ковт._
Я не міг не проковтнути слину, дивлячись на це.
"Нейн-сан…"
Отже, ви насправді богиня…
Минуло п’ять днів відтоді, як я прибув у цей новий світ.
Їжа в маєтку Лілії-сан неймовірно смачна, але, мабуть, це суто японська риса: коли тобі щодня подають хліб, починаєш сумувати за білим рисом.
На жаль, у домі Лілії-сан немає білого рису.
Я чув, що він існує, але в цьому світі хліб є нормою, а рис — рідкісним товаром.
Я навіть налаштував себе їсти хліб цілий рік.
— Чи… чи все гаразд? Я чув, що рис не дуже поширений у цьому світі, тому він має бути досить цінним…
— Вам не варто турбуватися про це. Цей рис із мого власного врожаю. Можу запевнити вас, що він чудовий на смак. Я також колишня японка, тому розумію ваші почуття: їсти хліб увесь час — не найкращий варіант. Я приготувала багато, тож сміливо насолоджуйтеся разом з іншими.
— Дуже дякую вам! Я справді неймовірно радий цьому!
Яка несподіванка. Нейн-сан каже, що сама особисто вирощує власний білий рис. Я знаю, що він має бути цінним, але я щиро в захваті від цього. Мені майже здалося, що за її спиною сяє німб. Колір і форма цих оніґірі ідеальні.
Просто дивлячись на них, я можу сказати, що вони точно будуть смачними. Не лише її зовнішність нагадує мені японку, але й її вчинки відображають цей дух.
— …Хоч вона це й сказала, насправді цей рис виростила і приготувала сестра Раз.
— Уггх…
— До речі, ми не так часто їмо рис, тому зазвичай лише Нейн-сан просить його. Чесно кажучи, мені здається, що вона просто змусила приготувати його, тому що влаштувала істерику через те, що захотіла його.
— …Вона була дуже завзятою, примовляючи: «Якщо це сніданок, то це обов’язково мають бути білий рис, такуан і місо-суп!»
— Уууххххх…
А, тож це все-таки не Нейн-сан його приготувала…
Через насмішки Ахта та Ейн-сан плечі Нейн-сан опустилися, наче її зачепили за живе.
— …Я й сама спочатку намагалася приготувати його. Але порівняно з Раз-сама, яка вирощує продукцію найвищої якості незалежно від погоди чи рельєфу, або Ейн-сама, яка розкриває смаки краще за професійного кухаря, як я взагалі могла з ними зрівнятися…?
— Ахаха, ну, Раз також отримала задоволення, вирощуючи весь цей рис~ Тобі не варто про це хвилюватися.
— Я покоївка, тому, будь ласка, не порівнюйте мене з простим кухарем. Вміння готувати всі види їжі — це щонайменше, що я можу зробити як покоївка.
Очевидно, Раз-сан є експертом у землеробстві. Крім того, я не знаю, скільки разів мені вже доводилося це питати, але що ж таке покоївка насправді? Це якийсь титул для надлюдини?
— Ну, хто б це не зробив, саме завдяки Нейн-сан я здобув білий рис. Дуже дякую вам.
Я сказав кілька втішних слів пригніченій Нейн-сан, і через деякий час нарешті отримав сувенір від неї, яка вже ожила.
Магічна скринька має Магію, яка зберігає стан предметів усередині, гарантуючи, що рис залишається таким же свіжим, як і тоді, коли його туди поклали.
Це означає, що я можу насолоджуватися щойно приготованим рисом, коли забажаю.
Як згадувала Нейн-сан, вона підготувала велику кількість рису, тому я можу деякий час не хвилюватися, що у мене закінчиться білий рис чи такуан.
Щобільше, мені також дали соєвий соус, місо та інші приправи разом із деякими японськими солодощами, як-от йокан.
Очевидно, Нейн-сан навіть попросила Ейн-сан приготувати їх.
Ця особа серйозно здатна на все.
— Я справді вдячний за все… Дуже дякую.
— Будь ласка, не турбуйтеся про це. Як людина з того самого світу, я краще за будь кого розумію труднощі адаптації до інших кулінарних культур… І ви не лише безцінний друг для Курому-сама, Міяма-сан, але й для нас також. Ви завжди можете розраховувати на нас.
— Саме так~ Раз завжди рада допомогти~ Коли справа стосується рослин, можете покластися на мене~!
— Ага, ага, не переймайся цим. Нам достатньо просто знати, що ти захочеш віддячити нам колись у майбутньому.
— …Ара? Щось я не пам’ятаю, щоб ти мав якесь відношення до цих сувенірів.
— …Старша сестро, ви ж обіцяли, що не згадуватимете про це… Уггх…
Мені здається, що теплота цих людей справді глибоко зворушила мене.
Я маю на увазі, ці люди настільки добрі, що у мене майже навертаються сльози.
Отримуючи так багато подарунків, я не міг не кланятися раз за разом, поки вони запевняли мене не хвилюватися про це.
Я щиро вдячний і щасливий, що вони називають мене своїм другом і ставляться до мене так, ніби це найприродніша річ у світі.
Я справді не можу віддячити Куро достатньо за організацію цього барбекю.
Потім, коли я ще трохи поговорив із ними, Нейн-сан знову заговорила, виглядаючи так, наче вона трохи вагається щось сказати.
— …Міяма-сан. Я не кажу, що прошу про це натомість, і я не заперечуватиму, якщо ви не знаєте, про що я говорю…
— Що таке?
— …Ви маєте якесь уявлення про те, як робити тофу?
— Тофу, ось як?
Це було несподіване запитання від Нейн-сан.
За її словами, продукти, подібні до рису та такуану, існували й раніше, а що стосується місо та соєвого соусу, Нейн-сан приготувала їх за допомогою тих знань, які мала.
Однак вона не змогла приготувати тофу, просто знаючи, що його роблять із соєвих бобів.
Як і очікувалося, навіть Ейн-сан не знала б, як приготувати тофу, просто слухаючи опис готового продукту, і Нейн-сан кортіло дізнатися, як створити його самій.
Було б ідеально, якби вона могла запитати попередніх героїв, але оскільки вони були по суті державними гостями, які подорожували країною, у неї було мало можливостей поговорити з ними, і було ніяково підходити до них лише для того, щоб запитати про тофу.
Це був перший раз, коли Нейн-сан мала можливість поговорити зі мною, японцем, тому вона вирішила запитати мене про це.
Наскільки я пам’ятаю, Нейн-сан народилася в епоху Тайсьо і була прикликана, коли була набагато молодшою за мене.
У ті часи для окремих людей було небагато способів здобути знання, яких вони ще не мали, особливо за відсутності інтернету.
Я впевнений, що їй незручно просити інформацію в обмін на білий рис, але я насправді ціную можливість віддячити за її доброту.
— Це лише те, що я сам колись чув, але якщо я не помиляюся…
Хоча я пояснив це так, це не означає, що я насправді коли-небудь робив тофу раніше.
Однак, коли я почав жити самостійно як студент університету, я пам’ятаю, як натрапив на рецепт приготування тофу на якихось кулінарних сайтах.
Я поділився з нею деталями, які пам’ятав із цього.
Менше з тим, я лише читав про це, тому обов’язково заздалегідь зазначив, що не впевнений щодо точної кількості інгредієнтів чи інших специфікацій.
— …Розумію, думаю, тепер я маю загальне уявлення про те, як його приготувати. Нейн-сама говорила мені, що це просто біла тремтяча їжа, зроблена з соєвих бобів, тому я не зовсім розуміла, але тепер я можу приблизно уявити це після пояснень Кайто-сама. Думаю, я зможу приготувати його без жодних проблем.
— Дуже дякую вам, Міяма-сан! З цим я нарешті зможу приготувати тофу!
— А, ні, це я повинен дякувати вам…
Із щиро щасливою посмішкою на обличчі Нейн-сан взяла мене за руки, явно в захваті від думки, що нарешті зможе скуштувати тофу.
Проживши в цьому світі сотні років, це, мабуть, перший раз за довгий час, коли вона зможе насолодитися ним.
Як для палкої шанувальниці японської їжі, це, мабуть, було справжньою втіхою для неї.
У будь-якому разі, я був радий бачити її такою радісною.
Незабаром настав час прощатися.
Усі зібралися, щоб провести мене, коли я сідав у карету, яка мала повезти мене назад.
— Ну що ж, Кайто-кун. Я знову відвідаю тебе завтра~
— Ах, ще раз дякую тобі за все, Куро.
— Міяма-сан, я принесу трохи тофу, щоб поділитися з вами, як тільки воно буде готове.
— Добре, я з нетерпінням чекаю на це.
— О, тоді я піду з вами, коли прийде час, і, на відміну від Курому-сама та лорда Зекса, я не знаменитий у Світі Людей, тому можу відвідувати тебе напряму. Мій партнер також хоче зустрітися з тобою, тож усе буде ідеально.
— Ахаха, ти повинен принаймні спробувати виглядати як людина, Ахт.
— Раз також піде з ними~
— Так. Неодмінно.
— Я відвідаю герцогиню Альберт із Фіа пізніше, тож ми зможемо поговорити й тоді.
— Добре, я чекатиму на ваш візит.
— Кайто-сама, будь ласка, бережіть себе… Сподіваюся побачити вас знову.
— Дуже дякую вам, Ейн-сан.
Посміхаючись у відповідь на слова кожного, я сів у карету й помахав рукою тим, хто махав мені.
Сьогодні було справді весело, і я відчув, що це стало хорошою зміною для мого психічного стану.
Колі я повернуся до маєтку Лілії-сан, я напишу ще одного листа, листа без адреси — звичка, яка в мене сформувалася.
Цього разу я можу трохи змінити зміст…
Дорогі мамо і тату — сьогодні був перший день, коли я щиро насолоджувався перебуванням в іншому світі. А також — я знайшов собі друзів.
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )
