Розділ 155 - Старший брат, який думає про свою молодшу сестру
Його Величність Король, який завітав до мене в кімнату, ввічливо привітався зі мною, а потім зайшов усередину.
Після цього він перевів на мене погляд, сповнений гостроти та спокою і повільно розтулив рота.
— ……Міяма-доно, це може бути негречно з мого боку, але чи ви не проти, якщо я спрощу свою мову?
— Е? А, так. Радше звертатися до мене з "-доно" взагалі зайве.
— Зрозуміло, дякую. Що ж, тоді я називатиму тебе Міяма-кун. Ти також можеш називати мене не на ім'я, Райз, і без "Його Величність Король".
— Так.
Його Величність Король… Райз-сан, схоже, повернувся до своєї звичної манери розмови й тепер пильно дивиться на мене із серйозним виразом обличчя.
— Що ж, тоді перейдемо до головної теми мого раптового візиту.
— Так.
Після короткої вступної розмови Райз-сан підійшов до мене й глибоко вклонився, опустившись на обидва коліна.
— Ще раз я хочу вибачитися перед тобою. Мені справді дуже шкода.
— Що—!? Е? Б-Будь ласка, підніміть голову! Якщо йдеться про вибачення, я вже отримав одне раніше, правда!?
— Ні, це були лише мої "вибачення як Короля Симфонії". Вибачення від когось, обтяженого своєю країною, не можуть бути справді щирими…… Було б логічно, якби я відкинув свою королівську владу на знак вибачення.
— Т-Та годі вже! Ви Райз-сан повністю передали мені те, що ви відчували! Будь ласка, підніміть голову!
Зараз Райз-сан просить вибачення не як король, на плечах якого лежить відповідальність за країну, а просто як людина. Він хоче вибачитися від щирого серця, а не заради державних інтересів…
Я був дуже радий його щирості, але від того, що людина, старша за мене більш ніж на десять років, стоїть переді мною на колінах, я почувався радше винним. У будь-якому разі, коли я сказав йому, що приймаю його вибачення, Райз-сан ще кілька секунд залишався зі схиленою головою, а тоді повільно підвівся.
— …Дякую. Бути прикликаним до іншого світу за допомогою Магії Виклику Героя — це, мабуть, тривожно, адже тобі доводиться проводити час у незнайомому світі, далеко від того, до якого ти звик, хай навіть і протягом обмеженого часу. Якби я взяв це до уваги, то ніколи б не повівся так, як тоді.
— …………..
— Зважаючи на це, після того як ти здобув неймовірних знайомих, я раптом відсмикнув руку й вибачився…… Я міг виглядати досить безглуздо. Я не проти, навіть якщо з мене сміятимуться як з дурного короля.
— ……Для цього ж була причина, чи не так?
— …………..
Слова, мовлені Райзом-сан, безумовно демонструють щирість, а емоції, які я зчитую своєю Магією Симпатії, також показують глибокий жаль. Я справді не міг повірити, що він зробив би щось подібне лише з тієї причини, що йому не подобається людина.
— Це ж не тому, що Лілія-сан чарівна, правда?
— ……Ліліанна чарівна. Вона моя дорога молодша сестра……
— Однак це ж не головна причина того інциденту, правда?
— ……Я чув дещо про тебе від тієї лисиці, але, схоже, у тебе справді проникливе око.
Сказавши це й видавши тихе зітхання, Райз-сан подивився на диван у кімнаті й запитав мене, чи не проти я присісти. Коли я кивнув у відповідь, Райз-сан сів на диван і дивлячись прямо на мене, розтулив рота.
— ……Я…… можливо, боявся тебе.
— ……Боявся?
— Так, ти не єдиний прикликаний з іншого світу, про чиє минуле я нічого не знаю… Здається, їх звати Аой-тян і Кусунокі-сан? Мені доведеться ще раз вибачитися перед цими дівчатами. Я маю сказати їм "вибачте" за те, що завдав їм зайвого клопоту…
— Зайвого клопоту?
— ……Це я був тим, хто наказав Графу Дукасу витріщатися на них.
"Граф Дукас? Хто це? ……Ааа, він говорить про Графа Тоаді, якого ми зустріли тоді в храмі!?"
"Зачекайте, е? Йому наказав Райз-сан? Що це означає?"
— …Коли вони злякаються, становище їхньої опікунки, Ліліанни, також зміцниться. Адже люди навколо краще запам'ятають колишню принцесу, яка захищає своїх гостей з іншого світу, ніж розпусного графа. А це, своєю чергою, зміцнить і становище Ліліанни…
— …………..
— Твій гнів зрозумілий. Коли ми закінчимо розмовляти, якщо ти захочеш вдарити мене, я прийму це.
Почувши, як Райз-сан говорить про використання Кусунокі-сан та Юдзукі-сан задля зміцнення становища Лілії-сан, я, схоже, несвідомо не зміг приховати гнів у своєму погляді. Однак я все ще відчував, наскільки глибоко Райз-сан шкодує про свій вчинок, тож не міг просто накричати на нього, не замислюючись.
— …Тоді я справді був надто впертим. Ви троє для мене нічим не відрізняєтеся від власних дітей. Навіть зараз я все ще шкодую, що через своє занепокоєння наробив дурниць… Я знаю, що це звучить так, ніби я просто шукаю собі виправдання.
— …Ні, я розумію, чому ви справді так вважаєте.
— ……Дякую тобі.
Сказавши це, Райз-сан схилив голову ще раз, і його очі стали дещо відчуженими, коли він дивиться вдалину.
— …Від самого початку я не мав задатків короля. Король має думати про державні інтереси… Це людина, яка заради своєї країни готова відкинути все інше… У цьому сенсі такі люди, як та лисиця… Кріс, справді мають задатки короля.
— …………..
— Однак я нікуди не годжуся. Я б поставив Ліліанну вище за державні інтереси.
Сказавши аж стільки, Райз-сан повернув свій погляд до мене й після деякого мовчання продовжив.
— ……Ти знав, що я дитина наложниці?
— ……Так. Лілія-сан розповідала мені про це.
— Зрозуміло……. Я…… Я раніше "ненавидів" Ліліанну.
— Е?
Я був здивований тим, що сказав мені Райз-сан.
"Райз-сан, який був відомий тим, що був сисконщиком, за словами Лунамарії-сан, і фактично сам щойно сказав, що Лілія-сан була для нього важливішою за країну, каже, що ненавидів Лілію-сан?"
— Мій талант був лише посереднім або, можливо, трохи вищим за середній. Роками, ще змалечку, я старанно навчався, щоб стати майбутнім королем, придушуючи власне бажання гратися. І саме тоді, коли моя наполеглива праця почала приносити плоди… Народилася дитина Королеви — Ліліанна, і почали лунати голоси, які закликали зробити її Королевою.
— …………..
— Тоді я справді обурювався самим існуванням Ліліанни. Я стільки років наполегливо працював, а тепер з'явилася ймовірність, що я можу так і не стати Королем… Усе, що я вибудовував роками, могло піти нанівець. Це викликало в мені гнів.
"Я думаю, що це стало справді важкою проблемою. Лілія-сан казала, що в неї з Райзом-сан була невелика суперечка щодо того, хто з них буде Королем, але в дійсності той, з ким він ворогував, міг бути фракцією Королеви."
— ……Зрештою, через те що Ліліанна була надто молодою, а мій батько ставав трохи слабшим і хотів передати трон раніше, було вирішено, що Королем буду я…… але мої страхи все одно нікуди не зникли.
— …………..
— Ліліанна була рідкісним генієм. Усі знання, на опанування яких я витратив роки, і навички, які я розвивав, ця дівчинка засвоїла в одну мить… Мені було страшно. Якщо дивитися об'єктивно, я значно поступаюся Ліліанні. Я боявся, що зрештою мене скинуть із трону…
Хоча він і сказав, що боявся Лілії-сан, вираз обличчя Райза-сан виглядав добрим, ніби він ностальгував за минулим.
Після короткої тиші лагідна посмішка з'явилася на губах Райза-сан, перш ніж він заговорил.
— …Однак Ліліанна обожнювала мене. Вона обіймала мене й вигукувала: "Старший брате~, старший брате~", завжди турбуючись про мене. Коли незвичні обов'язки короля виснажували мене й мені ставало зле, вона була поруч і дбала про мене. Я плакав, усвідомивши власну дурість… Дивувався, чому взагалі ненавидів таку добру молодшу сестру. Відтоді ця дівчинка стала для мене незамінною…
— ……Зрозуміло.
— Після цього я вже не міг не думати про те, яка ж Ліліанна мила. Я докладав більше зусиль, ніж будь-коли, щоб стати Королем, яким вона могла б пишатися. Понад усе на світі я бажав, щоб ця дівчинка була щасливою… Навіть коли постало питання про те, щоб знайти Ліліанні нареченого, я, можливо, і відчував смуток, але був щасливий, думаючи, що завдяки цьому вона буде щасливою… Так, саме так я й думав.
Я знав, що в Лілії-сан був потенційний наречений, але, дивлячись на вираз обличчя Райза-сан зараз, я відчув, що тут було щось трохи відмінне від того, що я чув від Лунамарії-сан.
— Я чув, що після того, як Ліліанна посіла друге місце на турнірі з бойових мистецтв, інша сторона злякалася й відмовилася від заручин… Хіба тобі не здається, що тут щось не так?
— ……Е?
— Незалежно від того, наскільки сильна Ліліанна, вона мила дівчина. Чому б він боявся її? Більше того, Ліліанна того часу все ще була принцесою…… Будь-хто зазвичай хотів би бути зарученим із нею, правда?
— Якщо вже про це мова……
І справді, тепер, коли він згадує про це, незалежно від того, наскільки сильна Лілія-сан, я не думаю, що вона підняла б кулаки на свого нареченого, і як частина королівської родини Лілія-сан мала б бути найкращим шлюбним партнером для аристократа.
— Мене це також непокоїло, тож я провів розслідування… Але, схоже, за доброзичливою зовнішністю він приховував мерзенні вчинки, які чинив за лаштунками. Його переляк був лише приводом: схоже, він від самого початку планував відмовитися від заручин, бо не думав, що зможе впоратися з дівчиною з таким загостреним почуттям справедливості… Ну, я ввічливо попросив того чоловіка піти зі сцени.
— …………..
— ……Просто Ліліанна була досить шокована цим. Для такої ніжної дівчини, як вона, це здавалося боляче — коли хтось каже їй, що вона лякає…… Вона мовчки плакала сама у своїй кімнаті.
Навіть коли ми просто чули про це від Лунамарії-сан, Лілія-сан не хотіла, щоб ми її боялися. Для такої ніжної людини, як Лілія-сан, мабуть, немає нічого болючішого, ніж бачити, як інші бояться її сили.
— ……Ось чому Райз-сан……
— Ага, після того випадку я вирішив перевіряти минуле кожного чоловіка, який наближається до Ліліанни. Як її брат, мушу сказати, що цій дитині, схоже, справді не щастить із чоловіками. Кожен чоловік, який наближається до Ліліанни, має якісь приховані корисливі мотиви… Саме тому я й стримував їх… Що ж, тоді я лише стримував їх.
— …………..
— ……Ти знаєш про той інцидент 4 роки тому?
— Так.
Коли Райз-сан запитав мене про це, його погляд став гострим, і я серйозно кивнув у відповідь.
Чотири роки тому… У Лицарському ордені, де Лілія-сан була командиром дивізії, підмінили інформацію. Унаслідок цього сталася подія, під час якої велика кількість монстрів атакувала, а Зіг-сан зазнала тяжкого поранення.
— ……Я все ще не можу забути обличчя Ліліанни в той час. Сумний та болісний вираз на обличчі цієї дівчини, коли вона вибачалася перед Зігліндою, яка втратила голос, поки сльози текли по її обличчю……
— …………..
— І навіть більше за це, я звинувачую себе за свою марність. Чому я не захистив Ліліанну, чому я не зміг її захистити, чому я не вжив заходів до того, як це сталося, навіть коли знав, що фракції протистоять одна одній за трон?
Коли Райз-сан говорив це, на його обличчі виразно проступав глибокий жаль. Він міцно стиснув кулак і прикусив губу. Лілія-сан справді дуже дорога йому, тож він не може пробачити собі того, що не зміг її захистити…
— Тоді я дав собі клятву. Більше нікому не дозволю такого вчинити. Я заприсягнувся, що ніколи більше не дозволю Ліліанні дивитися на мене з таким розпачем, і мені було байдуже, навіть якщо через це мене позбавлять права бути Королем. Мені байдуже, наскільки сильно хтось мене ненавидітиме, — я захищатиму Ліліанну… Відтоді я вдавався до всіх можливих засобів, щоб докорінно усувати будь-кого, хто міг зашкодити Ліліанні. Я розслідував минуле кожного з них і якщо знаходив бодай одну темну пляму, нищив їх без жодного милосердя.
— …………..
— Чомусь усі, хто наближався до неї, виявлялися чоловіками. І перш ніж я це усвідомив, про мене вже ходили чутки, що я знищую будь-якого чоловіка, який наблизиться до Ліліанни. Хоча, мушу визнати, ці чутки не надто далекі від правди.
З кривої усмішки Райза-сан я побачив, наскільки рішучим був його вираз обличчя, і зрозумів, що його почуття відрізнялися від того, що я уявляв собі з розповідей Лунамарії-сан.
Потім Райз-сан, трохи стурбовано чухаючи потилицю, продовжив говорити.
— Ось чому я боявся Кайто-куна та інших Прикликаних з іншого світу. Я не мав жодної можливості перевірити ваше минуле. Не міг знати, хороші ви люди чи ні. Однак, можливо, саме тому, що раніше я усував лише чоловіків, у мене виникло особливе упередження саме щодо тебе.
— ……Райзе-сан, можу я запитати дещо?
— Що таке?
— ……Чому ви розповідаєте мені це?
Райз-сан відверто розповідає свою історію. Завдяки цьому моє враження про нього сильно змінилося, але я не знав, чому він розповідає про це саме мені.
Почувши моє запитання, Райз-сан хвилину мовчав…… перш ніж видати лагідну посмішку.
— …Окрім вибачень, я хотів би сказати тобі ще дещо.
— Е? Що!?
Щойно він це сказав, Райз-сан знову поклав руки на підлогу й глибоко схилив голову.
— ……Щиро…… дякую тобі……
— Е?
— Я знаю з листів, які надходили Батькові, що ти відновив дружбу між Лілією та Зігліндою, а також повернув Зіглінді голос. Я навіть не знаю, як колись зможу віддячити тобі за це.
— ……Це не те щоб я щось зробив……
— Дякую тобі…… Щиро дякую тобі…… за порятунок серця Ліліанни……
— Райзе-сан……
З крапель, що впали на диван, і з його тремтячого голосу я міг бачити, що Райз-сан плакав.
Він справді дуже турбується про Лілію-сан і, мабуть, любить її всім серцем.
Подякувавши мені знову й знову, після того як Райз-сан припинив плакати, він підвівся.
— ……Я справді мав сказати тобі це раніше, але вибач, що це зайняло так багато часу.
— Ні, я радий почути те, що Райз-сан справді думає.
— ……Дякую тобі. Міяма-кун, є одна річ, про яку я мушу попросити тебе.
— Ви хочете про щось попросити?
Кажучи це, Райз-сан дивився прямо в мої очі й сказав слова, які він, мабуть, хотів передати найбільше.
— ……Мені байдуже, який вибір ти зрештою зробиш. Однак, незалежно від того, залишишся ти в цьому світі чи повернешся до власного світу…… Я сподіваюся, що ти щиро поставишся до почуттів Ліліанни. Це все, про що я прошу.
— ……Так. Я зрозумів.
— ……Дякую тобі. Якщо тобі колись знадобиться допомога в майбутньому, ти завжди можеш сказати мені, і я буду радий допомогти тобі.
Бачачи, як Райз-сан посміхається зі спокійним виразом на обличчі, я міцно закарбував вагу його слів у своєму серці.
Дорогі мамо і тату — Враження від людини під час особистої зустрічі часто відрізняється від того, яке складається про неї заочно, і Райз-сан виявився зовсім не таким, яким я його уявляв. І, понад усе — Він старший брат, який думає про свою молодшу сестру.
————
Коли Райз-сан покинув кімнату, я видихнув, дивлячись на його спину.
— ……Тсь, він навіть не приніс дарунка, коли прийшов у гості, і він називає себе королем? Який скупий чоловік. Він мав би принаймні принести трохи печива—— Оооойййййй!?
— Як щодо того, аби ти почала вчитися читати атмосферу!!!?
— Ґіньяяяяяхххх!? Ти ж відірвеш мої щокииии!? Вибаааач!!! Ви двоє виглядали там такими серйозними, тож я відчула бажання щодо цього пожартувати……. Розумієш мене? ——-Фуґяяяяяхххх!?
— Це ще гірше!!!
Я легенько стукнув по голові цю дурепу, яка щойно зруйнувала урочисту атмосферу.
Гадаю, з цим усе вирішено… Доведеться мені трохи насварити цю жінку…
————
<Примітки автора>
Персонажі-чоловіки є основним фокусом цілого розділу…… Я відчуваю, що замість того щоб це був візит до королівського палацу, ці розділи більше схожі на спеціальні для Лілії……
.
.
.
(П.П Якась атмосфера в розділі і важка і лайтова одночасно...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]