Розділ 150 - Лілія-сан — справді дуже добра особа
Відчуття холодної підлоги в моїх руках було затьмарене теплом, яке я відчуваю у своєму тілі.
Я можу чути тихий звук подиху Лілії-сан у своїх вухах, і мої нерви настільки напружені, що я можу навіть відчувати, як її груди піднімаються й опускаються з кожним її видихом.
Стук серця, який я відчуваю, неймовірно гучний, і думка про те, що він безумовно передається й Лілії-сан, змушує мене почуватися ще більше зніяковілим. Просто…… гучний стук серця, який я відчуваю, належить не лише мені. Цікаво, чи Лілія-сан настільки ж напружена, як і я, адже я відчуваю, як її серце б'ється досить швидко від її грудей, що торкаються моїх.
Зараз я лежу на тілі Лілії-сан, дивлячись праворуч, а вона повернена в протилежний від мене бік, тож я не можу бачити її обличчя, але коли вона так близько до мене, що я можу чути навіть її дихання, я не можу заспокоїтися. Не те щоб я почувався некомфортно в такій ситуації з нею, але, відчуваючи невиразно гнітючу тишу, я почувався трохи соромно перед самим собою.
Серйозно, я завжди завдавав клопоту Лілії-сан, і навіть коли подумав трохи допомогти їй, відбулося щось подібне…… Мені справді дуже шкода через це. Я не знаю, чи це через тишу, яка панує довкола, але відчуваючи, що більше не в змозі терпіти мовчання, я висловив думки, що вирують у мені.
— ……Ліліє-сан.
— Т-Так!?
— ……Вибачте за всі ті клопоти, яких я вам завжди завдавав.
— ……Е?
Почувши слова, які я мовив, знервована Лілія-сан…… з якоїсь причини мала здивований вираз обличчя.
— Хіба Кайто-сан колись завдавав мені клопоту?
— ……Еее?
Її голос не звучить так, ніби вона дражнить мене, а так, ніби вона справді дивується, про що я говорю. "……Чому Лілія-сан так відреагувала? Чи не може бути, що я збив її з ніг настільки сильно, що в неї сталася амнезія!?"
— ……Кайто-сан?
— Е!? В-Вибачте.
Гукнувши мене саме в цей момент, ніби вона могла бачити мої думки наскрізь, я рефлекторно вибачився. Після цього, ніби знайшовши щось кумедне, Лілія-сан засміялася.
— Фуфуфу, що таке, Кайто-сан? Ви вже якийсь час лише вибачаєтеся, знаєте?
— ……Ні, дивіться…… Не те щоб я робив це навмисно, але я знайомлюся з купою людей, потрапляю у всілякі ситуації та завдаю клопоту Лілії-сан……
— Це правда, хіба ні? Боже, Кайто-сан, ви справді дивували мене речами, з якими я просто не в змозі впоратися, турбували мене різними речами й змушували справді хвилюватися.
— Уггггхх, вибачте.
Коли я знову почув думки тієї, кому завдавав стільки клопоту, мене охопило ще сильніше почуття провини. Почувши, як я вибачаюся вже втретє, Лілія-сан мовчала кілька мить…… перш ніж відповісти мені ніжним тоном.
— ……Однак я ніколи не вважала це клопотом…… жодного разу, знаєте?
— ……Е?
— Я ніколи не відчувала незадоволення Кайто-саном. Я також ніколи не відчувала себе в біді через Кайто-сана.
— ……Чому?
"Я завжди думав, що постійно був тягарем для Лілії-сан. Я змушував її непритомніти багато разів, змушував її плакати багато разів…… але Лілія-сан сказала мені, що я не був тягарем, що вона ніколи не була незадоволена мною."
— Звісно, якби Кайто-сан зловмисно чіплявся до мене чи насолоджувався, завдаючи мені клопоту, я могла б бути незадоволена…… але це ж не так, правда?
— Так.
— Тоді в мене немає причин відчувати себе стурбованою через Кайто-сана.
— …………..
Ця особа справді надто добра навіть серед тих добрих людей, яких я знаю.
— ……Усі ці дивовижні витівки й випадки, через які я могла б розсердитися…… Будь ласка, пробачте мені. Я теж не свята. Іноді я серджуся, а іноді навіть плачу.
— Так.
— До того ж Кайто-сан постійно завдає мені клопоту. Справді…… Я була б дуже вдячна, якби ви давали мені хоча б трохи часу оговтатися, перш ніж знову втнути щось таке…… Тоді, можливо, мій шлунок хоч трохи перепочив би…… Мені навіть здається, що я схудла.
— Угггхх, я-я вибач—— !?
Дражливим тоном Лілія-сан почала скаржитися мені, і якраз коли я збирався вибачитися знову, рука Лілії-сан обхопила мою спину, й вона ніжно обійняла мене. Відчуваючи серцебиття Лілії-сан виразніше й ближче, ніж раніше, я почув, як її спокійний голос лунав в моєму вусі.
— Однак…… якщо ви запитаєте мене, подобається мені Кайто-сан чи я його ненавиджу…… я скажу, що ви мені подобаєтеся.
— ……Ліліє-сан?
— ……Ви й справді клопітна людина. Через вас я навіть не можу стати тією спокійною та стриманою герцогинею, якою прагну бути. Ви просто неймовірні…… і небезпечні в багатьох сенсах…… І все ж ви завжди такі добрі, теплі й турботливі. Я просто не можу…… ненавидіти вас таким……
— …………..
Це були не брехливі чи фальшиві слова, а щире вираження її справжніх почуттів. Ніжні слова Лілії-сан, сказані таким теплим і лагідним голосом, глибоко запали мені в душу. Я щиро відчував, як мені пощастило, що саме вона прикликала мене в цей світ…… І коли почуття вдячності, майже нерозривно пов’язане зі щастям, розлилося в моєму серці……
— ……Ну, але чи можете ви, будь ласка, трохи збавити оберти? З мене справді вже досить, тож……
— Я зроблю все, що в моїх силах.
— ……Це якось змушує мене почуватися неспокійно.
— ……Хаха.
— ……Фуфу.
Ми обоє захихотіли. Відчуття того, що моє серце стало ближчим до Лілії-сан, ніж це було раніше, змушує мене почуватися дуже щасливим. Сказати слова вдячності замість слів вибачення…… Такі думки почали оселятися в моєму серці.
— Еммм, Ліліє-сан?
— Так? Що таке?
— [ ! ? ! ? ]
Подумавши, що хочу сказати слова подяки Лілії-сан, я повернув обличчя, яке досі було повернене праворуч до Лілії-сан, але, ніби це було домовлено заздалегідь, Лілія-сан також повернула обличчя до мене точно в той самий момент…… І наші очі зустрілися, ближче, ніж будь-коли раніше.
— ……Лі-Ліліє-сан……
— ……Кай……то-сан……
Ми так близько, що можемо відчувати подих одне одного. Я мав би бути настільки зніяковілим, щоб негайно відвести погляд, але я не можу відвернути свій погляд від цих захоплюючих дух синіх очей.
Ім’я Лілії-сан саме собою зірвалося з моїх губ, і вона теж вимовила моє ім’я. Її ніжні, вологі губи, палаючі рум’янцем щоки та прекрасні очі, що тремтіли від хвилювання, але не відводили погляду від мене…… Усе це настільки вражаюче.
Секунда минула в тиші, яка відчувалася як вічність…… Лілія-сан ніжно заплющила очі…… і одразу ж після цього я почув звук кроків.
— ……А.
— [ Еее? ]
Коли я почув голос, то перевів погляд разом із Лілією-сан, яка розплющила очі…… й там стояла Лунамарія-сан із незграбним виразом на обличчі. Схоже, вона помітила, що Лілія-сан не повернулася раніше, ніж вона очікувала, і прийшла її пошукати.
— ……Здається, я заважаю. Будь ласка, вибачте……. Я повернуся десь через "2 години".
— Зачекай!? З-Зачекай просто там, Луно! Це непорозуміння!!!
— ……Весна нарешті настала для Моєї Леді, ця Лунамарія не може не плакати сльозами радості.
— Ти можеш вислухати мене!? Це непорозуміння!!! Швидко допоможи нам вибратися звідси!!!
На слова Лунамарії-сан, які вона вимовила як нічому не бувало, Лілія-сан стала червоною, як варений омар, кричачи на Лунамарію-сан. Однак інша сторона — це та сама Лунамарія-сан. Навіть якщо вона чітко бачить ситуацію, у якій ми зараз перебуваємо, вона залишалася спокійною й поставилася до гнівного голосу Лілії-сан так, ніби це був просто легкий вітерець.
— ……Міяма-сама, Моя Леді — з тих людей, які слабкі перед натиском. Якщо ви попросите її достатньо наполегливо, вона погодиться на більшість розваг, які ви можете вигадати, знаєте?
— [ ~ ~ ! ? ! ? ]
— Гей, зупинися просто зараз, ти, марна покоївко……
Їй явно весело спостерігати за нашою ситуацією…… Я не знаю, чому з усіх людей у цьому маєтку саме вона прийшла на допомогу…… У цьому випадку в мене немає іншого вибору, окрім як використати той метод.
— ……Лунамаріє-сан, будь ласка, допоможіть мені.
— Будь ласка, перестаньте жартувати…… Втручання в чиєсь кохання — це щось, що я……
— Якщо ви мені не допоможете, я скажу Куро, що Лунамарія-сан знущається з мене.
— Я врятую вас двох якнайшвидше!!!
Лунамарія-сан, яка негайно переключилася в фанатичний режим, урятувала нас за лічені секунди.
Здається, ми не отримали жодних травм, але…… Лілія-сан, щойно її врятували, закрила палаюче обличчя руками й покинула комору з шаленою швидкістю. І справді, навіть після того, як нас урятували, опинитися в такій ситуації було б достатньо, щоб і моє обличчя спалахнуло від сорому.
Лунамарія-сан сказала, що впорядкує речі в коморі пізніше, тож я вирішив також піти з комори…… Повертаючись до своєї кімнати, все ще відчуваючи жар на обличчі, який досі не охолов.
Дорогі мамо і тату — Подія нарешті закінчилася, хоча й у бентежний спосіб. Я почувався дуже втомленим, але все ж був радий почути справжні почуття Лілії-сан. Ще раз я усвідомив — я думаю, що Лілія-сан — справді дуже добра особа.
————
Лілія-сан сиділа в кутку своєї кімнати, затуливши голову руками, а її обличчя палало від сорому.
— Ууууухххх…… Луно, дурепо……
— Хммм. Це було досить прикро, чи не так? Якби я прийшла на кілька секунд пізніше, то, можливо, змогла б побачити пам'ятний перший поцілунок Лілі.
— Що!? Я-Я-Як я й казала, хіба я не казала тобі, що це непорозуміння!? К-К-Кайто-сан і я перебуваємо не в т-т-таких стосунках!
Лілія, чиє обличчя все ще було яскраво-червоним, гарячково кричала на Лунамарію, яка розмовляла з нею дражливим тоном. Дивлячись на таку Лілію з посмішкою, Лунамарія знову заговорила.
— Але якщо, наприклад…… якби Міяма-сама спробував поцілувати вас там…… Ви б прийняли це, правда?
— [ ! ? ! ? ! ? ]
— Фуфуфу, Лілі, вас справді легко зрозуміти.
— Л-Луно!!!
Здавалося, слова Лунамарії влучили просто в ціль: обличчя Лілії, яке й без того було червоним, спалахнуло ще дужче, аж їй здалося, що з вух ось-ось піде пара.
— Хіба це не цілком природно? Хіба я вже давно вам про це не казала? Що для Лілії, якій так не щастить у коханні, Міяма-сама — саме та людина, яка з’являється в її житті лише раз…… "той самий".
— Н-ні, а-але ж почуття К-к-Кайто-сана теж важливі, і є ще стільки всього, про що треба подумати……
— Тобто проблема не в почуттях Лілії, чи не так?
— [ ~ ~ ~ ! ? ! ? ]
Почувши слова Лунамарії, Лілія розтулила рота, щоб заперечити, але не змогла вимовити ані слова, наче вже була на межі своїх можливостей. Побачивши, як легко читати свою господиню, Лунамарія знову тихенько захихотіла.
— ……Ну, такими темпами, схоже, знадобиться певний час, перш ніж вдасться досягти певного прогресу…… Ну, почати усвідомлювати це — це вже крок уперед…… Я вболіватиму за вас.
————
<Примітки автора>
Лілія мила (і я в цьому впевнений).
Серйозна-Семпай: "Кайто, йди вибухни!"
.
.
.
(П.П Я один коли читав цей розділ, думав "Да засосіться вже"? хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]