Розділ 149 - Сталася справді обурлива подія
Це був сьомий день Місяця Дерева, через день після мого побачення з Широ-сан.
З якоїсь причини, втім, Широ-сан сказала: "Мені також байдуже, під яким я номером", якраз коли ми збиралися розійтися, і хоча її заява непокоїть мене, я впевнений, що Широ-сан сподобалося наше побачення.
І ось, коли події відбуваються одна за одною з шаленою швидкістю, завтра я вирушу до королівського палацу разом із Лілією-сан.
Схоже, ідеться про те, щоб принести мені офіційні вибачення за те, що моє запрошення помилково не було відправлено.
"Я насправді зовсім не проти, але, схоже, є багато речей, які слід враховувати, коли йдеться про престиж країни та всілякі такі штуки, тому вони збираються вибачитися в публічному місці."
— Міяма-сан, ви справді постійно потрапляєте у всілякі історії, ха.
— ……Серйозно.
Неочікувано зустрівши її в коридорі, Кусунокі-сан, яка йшла зі мною, мовила це із зітханням, тоді як я лише відповів із кривою усмішкою на обличчі.
— Кусунокі-сан, ви сьогодні йдете до магічної академії?
— Так, я дізналася багато нового, тож мені весело навчатися.
— Зрозуміло…… Ну, я впевнений, що з Кусунокі-сан усе буде добре, якщо ви просто зберетеся з духом, але вам усе одно слід бути обережною, добре?
— Так. Дякую вам.
Коли ми були неподалік від вестибюля, я обмінявся кількома невимушеними словами з Кусунокі-сан, перш ніж провести її. Потім я попрямував до кімнати Лілії-сан, думаючи запитати її про завтрашній день.
Зайшовши до кімнати Лілії-сан, її там не виявилося, і коли я запитав про це одну зі служниць, вона відповіла, що та попрямувала до комори.
Річ, про яку я збирався з нею поговорити, не була аж такою терміновою, але, оскільки мені дозволяли туди заходити, я вирішив піти за нею. До того ж мені було трохи цікаво побачити комору.
Комора розташовувалась просто за межами маєтку, і гадаю, цього й слід було очікувати від герцогства, адже приміщення всередині дуже велике та просторе.
Я постукав один раз, просто про всяк випадок…… але навіть коли я постукав у товсті двері комори, відповіді не було, тож я просто відчинив двері й зайшов усередину.
Яскраво освітлене приміщення було заповнене високими стелажами, розташованими так, щоб світло від магічних освітлювальних інструментів добре на них падало. Це було справді вражаюче видовище.
Серед усього довкола траплялися найрізноманітніші речі: зброя на кшталт мечів, обладунки, щось схоже на колеса екіпажів та всілякі магічні інструменти. З цікавістю роздивляючись усе це, я водночас шукав Лілію-сан.
Якою б великою комора не була, порівняно з маєтком вона була маленькою, і я зміг легко знайти Лілію-сан.
Лілія-сан стояла перед стелажем і щось шукала, хаотично рухаючи руками, а не просто впорядковувала речі.
— Ліліє-сан, доброго ранку.
— Кайто-сан? Доброго ранку. Вам щось потрібно?
Побачивши мене, Лілія-сан відповіла на моє привітання з лагідною посмішкою.
— А, ні, я просто подумав розпитати вас про завтрашній розклад…… Ви щось шукаєте?
— Так, я просто шукаю лист від Старшого Брата……
— Лист?
Коли я здивовано схилив голову, почувши, що вона шукає листа, Лілія-сан чомусь з подивом подивилася на мене й заговорила.
— Я все ще отримую понад 20 листів на місяць від Старшого Брата…… І всі вони просто безглузді листи, але хоч вони сповнені лише його дурості, це все одно листи Короля…… Тому я наказувала слугам викидати їх до комори.
— Я-Я зрозумів.
— Тож я подумала, що в них може бути щось про цю ситуацію, і вирішила пошукати їх напередодні…… але цікаво, де вони? Це абсолютно непотрібні речі, тож вони мали б лежати десь тут разом із предметами, які ми плануємо викинути, але……
Я вже певний час думав про це, але Лілія-сан справді не має милосердя до власного брата. Вона навіть сказала, що це абсолютно непотрібні речі, і судячи з того, як вона це мовила, вона навіть не переглядала його листи.
Ну, як би це сказати… Схоже, вона й справді добряче натерпілася через витівки свого брата. І справді, багато речей на навколишніх полицях здаються громіздким мотлохом, та й складено їх абияк.
І краєм ока я побачив, як Лілія-сан готує високу підставку й простягає руку, щоб узяти коробку, розміщену високо на полиці, але….. Схоже, вона не може дотягнутися.
— Ліліє-сан, хочете, я її дістану?
— Е? А, ваша правда…… Вибачте, можу я попросити вас про це?
— Так.
Я вищий за Лілію-сан, тож запропонував це, тому що подумав, що зміг би дотягнутися. Потім Лілія-сан попросила моєї допомоги з трохи вибачливим виразом на обличчі.
— ……Уннн? Арее?
— Виникла якась проблема?
— Ні, здається, вона за щось зачепилася…… Якщо я прикладу трохи сили, то зможу……
Схоже, речі всередині були щільно притиснуті одна до одної, адже коли я потягнув коробку, на яку вказала Лілія-сан, вона ледь зрушила з місця. Та варто було докласти більше сили, як коробка трохи посунулася. Тож я взявся за неї обома руками й спробував потягнути ще раз.
"Трохи важко прикласти силу, щоб щось потягнути, тому що я стою на високій підставці, але…… Якщо я потягну ще трохи…… чекай, хіба це не виглядає так, ніби речі, розміщені поруч, також потягнулися разом із коробкою…… Хіба це не погано?"
Саме тієї миті, коли я подумав про це й спробував послабити хватку, коробка раптом вислизнула так легко, що я здивувався: "невже ще кілька хвилин тому я так надривався, намагаючись її витягти?" Та, витягнувши коробку зі стелажа, я все ще стояв навшпиньки й зрештою сильно втратив рівновагу.
— Увааааххх!? Ґееех, ця коробка важка!?
— Кайто-сан!?
Мені все ж якось вдалося відновити рівновагу, але коробка, яку я витягнув, виявилася набагато важчою, ніж я уявляв, і мої нестійкі ноги зісковзнули з підставки.
Вигляд панікуючої Лілії-сан, яка кинулася ловити мене, коли я падав, здавався сповільненою зйомкою, і з гучним гуркотом я впав.
— Ой…… Кайто-сан!? Ви в порядку?
— ……А, так, я в пор……
— [ ! ? ]
Я, мабуть, упав із досить високого місця, але завдяки тому, що Лілія-сан упіймала мене, моє тіло не боліло. Я вже збирався відповісти на її стурбований голос, коли раптом заціпенів……
Спіймати мене було просто поривом моменту, і схоже, Лілія-сан не змогла мене втримати й також упала…… Ми опинилися в позиції, де я накривав Лілію-сан, яка лежала на спині, перебуваючи зверху неї, і обличчя Лілії-сан було дивовижно близько до мого.
— …………..
— …………..
Золоте волосся з вишуканим відливом, прекрасні сині очі, що сяють, наче сапфіри…… Золотоволоса, синьоока красуня переді мною — та сама Лілія-сан.
— ……Е-Е-Е-Еммм!? К-К-К-Кайто-сан!?
— ! ?... В-Вибачте. Я негайно відсунусь…… Е?
Я несвідомо милувався прекрасним обличчям Лілії-сан, але, почувши, як вона заговорила до мене, нарешті отямився. Її обличчя почервоніло, тож я спробував швидко відсторонитися від Лілії-сан…… але чомусь моє тіло не рухалося.
У мене виникло погане передчуття, тож, повернувши голову й озирнувшись…… я побачив кілька предметів, які, мабуть, упали зі стелажів і тепер лежали один на одному, а під цією купою предметів були мої ноги.
— ……Ліліє-сан…… Ееем…… Я не можу поворухнутися.
— Ееееехххх!?
— Просто на мої ноги впали якісь речі……
— Е? ……С-Справді…… Схоже, на мої ноги також……
На щастя, між предметами, схоже, залишалися проміжки, тож мої ноги не були розчавлені під цією купою. Однак щось важке тиснуло на них вище колін, і я взагалі не міг поворухнутися. Навіть коли я спробував витягнути ноги, виявилося, що вони за щось зачепилися, тож витягнути їх не вдалося.
Схоже, те саме стосується й Лілії-сан, оскільки зараз вона має зблідлий вираз обличчя.
— ……Ліліє-сан, еммм, воно таке важке, що я не можу поворухнути ногами, навіть якщо прикладу всі свої сили…… Що це таке?
— Це великий магічний інструмент у формі ванни. Він досить старий, тож я думала його утилізувати……
— Чому ви тримаєте таку важку річ так високо над стелажем……
— Їх майже всі просто абияк прибрали…… Після цього я суворо висварю їх за це.
"Зрозуміло, я не дуже вправний у Магії Укріплення Тіла, тож мені й на думку не спало подивитися на це з такого боку. Але для тих, хто добре володіє Магією Укріплення Тіла, підняти щось настільки важке не становить труднощів…… Стривайте, якщо це так!"
— Тоді, Ліліє-сан, хіба ви не можете підняти це ногами?
— ……Це можливо, але…… у цій позиції я можу випадково вдарити ногу Кайто-сана…… й травмувати вас.
— Я насправді не проти.
— А я проти! Це нікуди не годиться! Я не можу цього зробити!
У нашій позиції мої ноги перехрещені з ногами Лілії-сан, і це правда, що якби Лілія-сан використала свою силу в цій ситуації, вона могла б завдати мені болю, але…… я запропонував, що для мене це нормально, оскільки ми можемо вибратися звідси, але Лілія-сан енергійно похитала головою.
"Ну, враховуючи ніжний характер Лілії-сан, вона не використовуватиме жодних засобів, які можуть зашкодити мені…… але що ж тоді нам робити?"
— ……Еммм, Ліліє-сан. Таке падіння щойно мало б видати досить гучний звук, правда?
— ……Ця комора перебуває під потужною Магією Бар'єра, тож жоден звук не може вирватися назовні.
— ……Ееем, що ж нам тоді робити?
— ……Через годину Луна, мабуть, почне шукати нас…… тож нам просто доведеться зачекати на це.
— Годину!?
"Залишатися в цій позиції годину!? Ц-Це погано. Тому що зараз я піднімаю верхню частину тіла руками, щоб не навалюватися на Лілію-сан, і простіше кажучи, це схоже на позицію, у якій я ось-ось почну віджиматися."
"Ні, я, можливо, перебуваю в ще важчій позиції, оскільки не можу повністю поворухнути всім, що нижче моїх колін…… І щоб я перебував у такому стані годину!? Це не просто важко, це безумовно неможливо! Якщо чесно, серед людей мого покоління я один із найслабших, і навіть зараз у мене вже тремтять обидві руки."
"Витримати перебування в цій ситуації протягом години — це безумовно досягнення меж самовипробування…… Після цього я, можливо, не зможу підняти руки завтра."
— ……Кайто-сан. Будь ласка, розслабтеся.
— ……Е?
— Ця позиція, мабуть, дуже болісна, чи не так? Будь ласка, просто зіпріться на мене.
— Е-Ееем, але……
Бачачи, що я виглядаю так, ніби відчуваю біль, Лілія-сан запропонувала мені розслабити руки й схилитися на неї.
— Все нормально. Навіть якщо я вже покинула Лицарський Орден, я все ще досить міцна, тож витримати вагу людини комплекції Кайто-сана для мене ніщо.
— Ні, але це буде надто близько……
— Будь ласка, не кажіть цього! Я намагаюся не думати про це, знаєте!?
— В-Вибачте.
Реагуючи на мої слова, Лілія-сан вигукнула, поки її обличчя ставало яскраво-червоним.
Ц-Ця її реакція змушує мене дивно це усвідомлювати, або радше це змушує мене дуже нервувати.
— ……Ееем, еммм…… Це справді нормально?
— ……Так.
Хоч я й міг лише нарікати на власну безпорадність, мої руки вже були на межі, тож я перепитав Лілію-сан. Вона ледь помітно кивнула, сховавши обличчя.
Повільно я розслабив руки й опустився на Лілію-сан.
Відчуваючи, як м'які випуклості торкаються моєї грудної клітки, моє серце сильно підскочило, і водночас я відчув її ніжний та заспокійливий аромат.
Лежачи на витонченому тілі Лілії-сан, я відчував, ніби наші тіла ідеально приклеєні одне до одного, наші руки, груди…… і відчуваючи тепло тіла Лілії-сан усім своїм тілом, я відчув, як моє обличчя миттєво залилося рум’янцем.
Лілія-сан, схоже, також зніяковіла, оскільки відвернула обличчя від мене…… повернувши до мене свої яскраво-червоні вуха.
Дорогі мамо і тату — Я збирався на зустріч із Лілією-сан завтра, але після низки нещасливих випадковостей — Сталася справді обурлива подія.
————
<Примітки автора>
Це схоже на ту подію з ромкомів, яка відбувається в спортивній коморі.
Насправді я планував візит до королівського палацу в наступній серії, але вийшло довше, ніж я очікував, тож, гадаю, до цього буде два розділи.
Лілія просто надто приваблива, тож у мене немає вибору.
Вона не входить до компанії дівчат без захисту, а є персонажем, який дуже соромиться подібних речей.
.
.
.
(П.П Хммм....)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]