Розділ 142 - Пам'ятний розділ на честь 1 мільйона переглядів — Міжрозділ (Що, якби) ~Куромуейна~
Прокинувшись, я розплющив очі.
"Цікаво, це так апетитно пахне сніданком……"
Відчуваючи голод, хоча я ще не до кінця прокинувся, я звернувся до людини, яка притиснулася до мене.
— Гей, Куро…… Вже ранок.
— Мнннйууу…… Ще "всього 5 років"……
— Чи не занадто це довго для сну!?
Рефлекторно видавши цуккомі, я спостерігав, як Куро повільно підводить верхню частину тіла, сонно протираючи очі. Моє серце злегка тьохнуло, коли я вхопив поглядом білу шкіру, що визирала крізь виріз її чарівної нічної сорочки, і я вражено пробурмотів:
— ……Попри те, що у тебе тіло, яке не потребує сну, чому ти поводишся як сонько вранці……
— ……Тому що Кайто-кун не дав мені заснути минулої ночі.
— ……Це новела для всієї родини, давай не будемо говорити про це тут.
Коли Куро через сонливість почала робити двозначні зауваження, я знову видав цуккомі, перш ніж потягнути її за руку зі спальні, хоч вона все ще виглядала сонною. Коли ми спустилися до вітальні, здавалося, що Ейн-сан, як зазвичай, приготувала для нас сніданок, і я вже відчував запах супу місо в повітрі.
— Доброго ранку. Курому-сама, Кайто-сама.
— Доброго ранку, Ейн-сан.
— Ейн…… Ранок~~
Коли ми з'явилися, Ейн-сан вмить подала сніданок на стіл.
"Суп місо та яєчні рулети, смажена риба й білий рис……. Вона справді інтегрувала японську кухню у власні навички. Куро та Ейн-сан пішли за мною з іншого світу, і схоже, минуло чимало часу, тож вони обидві по-своєму звикають до мого світу."
Коли ми сіли й почали їсти сніданок, Куро, здається, нарешті остаточно прокинулася й повернулася до звичайного стану. Вона пильно дивилася на мене, коли я тягнувся за паличками й брав яєчний рулет, перш ніж повернутися до мене й мило розтулити ротик.
— Ааамн.
— ……Тримай.
— Ам…… Хммм, страва Ейн як завжди смачна.
— Я не гідна вашої похвали.
Відкусивши яєчний рулет, який я їй простягнув, на обличчі Куро розквітла широка усмішка.
"Як і зазвичай, її дії чарівні, і я не можу стримати усмішки, бачачи це."
— До речі, Куромуейна-сама та Кайто-сама сьогодні виходять кудись, чи не так?
— Уннн! Ми йдемо на побачення!
— Ми повернемося приблизно ввечері, тож, гадаю, до вечері вже будемо вдома.
— Зрозуміло. Я буду готова й чекатиму тут.
"Ейн-сан, яка чемно вклонилася, справді дуже допомагає мені відтоді, як я повернувся до цього світу…… Ні, е-е…… Хоча через неї в мене також чимало клопоту, але…… Наприклад, маєток, у якому ми зараз живемо…… Спершу вони мешкали в іншому місці, але Ейн-сан заявила, що "не може дозволити Куро-самі жити в такому маленькому місці," а вже наступного дня якимось чином роздобула земельну ділянку й звела на ній новий маєток за одну ніч…… Серйозно, що, в біса, вона витворяє……"
До речі, будівництво маєтку всього за одну ніч транслювалося в ЗМІ, здійнявши галас про те, що це сучасний замок за одну ніч. Але наступного дня вони з якоїсь причини публічно вибачилися, заявивши, що це була просто дезінформація…… Я впевнений, що Ейн-сан щось із ними зробила, але мені було надто лячно запитувати.
У будь-якому разі, сьогодні перше побачення, яке я матиму з Куро за довгий час, тож давай просто насолоджуватися ним, не думаючи про щось дивне.
— Хммм. Ці автомобілі справді дивовижні. Дивовижно, як цей шматок заліза може рухатися.
— Гей, дурепа. "Не піднімай машину однією рукою"……
Я підбіг до Куро, яка в гаражі з цікавістю розглядала підняту над головою автомобіль, який явно був завеликим для людини мого віку. Почувши мене, Куро опустила машину, відчинила дверцята й сіла на пасажирське сидіння.
"Зараз на Куро біла сукня-камісоль, шорти та чорна куртка без рукавів…… Здається, це називається пуховим жилетом? У будь-якому разі, це те, у що вона була вдягнена, і це миле, жваве вбрання."
— Переконайся, що ремінь безпеки пристебнутий.
— Так~~
Дотримуючись моїх слів, Куро пристебнула ремінь безпеки…… Уннн, ми вже чимало разів виїжджали на машині, і Куро вже звикла до цього. У перший день, коли вона їхала в машині, вона не знала, скільки сили прикласти, і я також не знав, що робити, коли ремінь безпеки був відірваний……
— Ну що ж, поїхали……
— Ааа, Кайто-кун, зачекай!
— Е?
— А де мій поцілунок на прощання?
— …………..
"Хіба це не те, що роблять лише тоді, коли виходжу тільки я? Радше, про що, біс забирай, ти раптом говориш?"
Мабуть, вона знову набралася якихось дивних ідей із телевізора, але я геть розгубився…… Куро вичікувально дивилася на мене, і зрештою, помовчавши ще хвилину, я здався й відстебнув ремінь безпеки. Бачачи мої рухи, Куро ніжно заплющила очі й трохи висунула підборіддя вперед.
— ……Хннн, чмок……
Торкаючись своїми губами м'яких, чарівних, солодких губ Куро, я відчув, як тепло підступає до мого обличчя, коли обіймав її маленькі плечі. Ми продовжували цілувати одне одного деякий час, поєднуючи наше тепло одне з одним, а потім я знову сів на водійське сидіння.
— ……Ну що ж, поїхали.
— Уннн!
Зніяковіло поглянувши на Куро, яка широко всміхалася й задоволено кивала, я нарешті рушив автомобілем. Мій дім розташований серед зелені, трохи осторонь від міста, тож, гадаю, дорога до місця призначення займе хвилин тридцять-сорок.
— Гей, гей, Кайто-кун. Куди ми сьогодні їдемо?
— Твій голос звучить так, ніби тобі весело.
— Мені весело. Кожен день просто сповнений такого великого щастя…… Відтоді, як я прийшла до цього світу, я завжди дивувалася всім новим речам, які бачу, як-от автомобіль та телевізор, але це справді весело, бо Кайто-кун зі мною.
— ……І справді, усе тепер зовсім навпаки, порівняно з нашою першою зустріччю.
— Ахаха, це точно.
Коли мене прикликали до іншого світу, де я взагалі нічого не знав, я пам'ятаю, як дивувався всьому, що бачив і чув, і Куро була поруч, щоб навчити мене багатьох речей. У цьому ж світі Куро знає про все менше, ніж я, тому саме я навчаю її всіляких речей. Пояснювати деталі Куро, яка з великим інтересом розпитує мене про різні речі, якось весело…… і це стало одним із щасливих моментів мого життя.
— Я чув про хорошу крамницю млинців сьогодні, тож давай підемо туди. А після цього ми можемо погуляти?
— Млинці? Я знаю, що таке млинці! Це ті солодкі штуки, загорнуті в тонку обгортку, правда? Я практично впевнена, що це буде пухка й смачна річ!
— ……Фуфуфу, ти, мабуть, здивуєшся після того, як з'їси один.
— Здивуюся? Млинцю?
Посміхаючись Куро, яка зацікавлено нахилила голову, я повів машину до нашого пункту призначення.
— Фуввааааххх…… Д-Дивовижно…… Це дивовижно! Кайто-кун! Тут так багато млинців на вибір!
— Бачиш, дивовижно, правда?
— Уннн! Увааах, з якого мені почати їсти…… Цей виглядає добре, і той виглядає добре також…… Хммм.
Куро розглядала зразки їжі в крамниці млинців з сяйливими очима. Вона була така мила, коли дивилася на них, мов дитина, і було видно, як сильно вона радіє. Куро деякий час виглядала спантеличеною, перш ніж повернулася до мене й кивнула, ніби вирішила, що замовити.
— ……Я візьму цей із шоколадним кремом!
— Фуму, Куро, а який млинець був твоїм другим вибором?
— Уннн? Гадаю, той із полуничним соусом?
Почувши прохання Куро, я купив у продавця млинець із шоколадним кремом і млинець із полуничним соусом. Поруч із крамницею, здається, був парк, тож ми пішли прогулятися ним, тримаючи млинці в одній руці й тримаючись за руки іншими.
— Увааах, смачно! Кайто-кун, це так смачно!
— Куро, тобі справді подобається шоколад, ха?
— Уннн. Шоколад справді дуже смачний! Він солодкий і тане в роті……
— Ахаха, тоді як щодо того, щоб наступного разу піти поїсти з шоколадного фонтану?
— Шоколадний фонтан?
Навіть перебуваючи в цьому світі, Куро все одно щодня їсть міні-кастели, а останнім часом вона також полюбила шоколад і часто їсть міні-кастели з шоколадом. Сам рецепт шоколаду був переданий до світу Куро, кимось, хто мав роль Героя……. але, за словами Куро, шоколад тут набагато смачніший.
— Шоколадний фонтан — це…… ееем, щось на кшталт водоспаду з шоколаду, гадаю? Потім можна вмочувати туди фрукти та іншу їжу й їсти їх.
— Ш-Ш-Шоколадний водоспад!? Десь у цьому світі є струмок із шоколаду!?
— А, ні, не зовсім так…… але щось подібне, гадаю? Ну, тобі просто доведеться почекати й побачити самій.
— Фуееехх~~ Цей світ справді дивовижний. Особливо їжа, це було в тому супермаркеті? Я була здивована, побачивши цілу купу солодощів, виставлених у ряд.
Куро була в чудовому настрої й жваво щось говорила, раз у раз змінюючи вираз обличчя. Відчуваючи тепло її долоні й дивлячись на неї, таку щасливу…… Я подумав, що, мабуть, саме це і є щастя… Принаймні, така думка промайнула в мене, коли я простягнув Куро млинець, який тримав у вільній руці.
— Тримай, ти ж теж хочеш цього поїсти, правда?
— Е? Можна?
— Уннн.
— Дякую тобі, Кайто-кун. Тоді я просто відкушу шматочок.
— Так.
— Аамм, ам-ам.
Усміхаючись, мов розквітла квітка, Куро відкусила млинець, який я тримав у руці. Потім вона запропонувала свій власний млинець мені натомість, тож я також відкусив її млинець. Відчуваючи, як час мирно пливе, ми з Куро ходили містом, перекушуючи то тут, то там.
— Уууухх…… Здається, я з'їв трохи забагато……
— Ахаха, ти в порядку, Кайто-кун?
Повернувшись додому після того, як ми поласували всілякими солодощами й повечеряли смачними стравами, які приготувала для нас Ейн-сан…… Я стільки всього з'їв, що тепер ледве ворушуся від переїдання. Побачивши, як я лежу головою в неї на колінах, Куро ніжно погладила мене по голові й тихенько захихотіла.
— Хммм. Хоч я вже якось і звик до цього, це положення все одно бентежить……
— Справді? Але мені подобається робити Кайто-куну подушку з колін.
— Ось як?
Куро сиділа на дивані й робила мені подушку з колін…… Я пам'ятаю, що вже багато разів перебував у цьому положенні раніше, але все одно почуваюся зніяковілим. Спокійно усміхаючись мені, Куро заговорила до мене ніжним тоном.
— Відчувати тепло Кайто-куна, поки я гладжу тебе по голові…… Знати, що Кайто-кун зі мною, робить мене щасливою.
— ……Куро.
— ……Кайто-кун. Я кохаю тебе. Сподіваюся, ти залишишся зі мною й у майбутньому.
— ……Так.
Іноді невинна, як дитина, іноді ніжна, як свята мати…… Вона — та, кого я кохаю більше за будь-кого іншого. Коли я плавно перевів погляд, то побачив рамку для картини у вітальні.
На тлі маленької церкви Куро стоїть поруч зі мною, вдягнена в сніжно-білу сукню з щасливою усмішкою на обличчі. Каблучка, що сяє на лівій руці Куро — це символ цих днів, сповнених щастя……
Навіть якщо навколо галас і метушня, усе одно весело. Навіть якщо щось піде шкереберть, я все одно почуватимуся щасливим…… Крокуючи поруч із Куро, я дедалі більше переконуюся…… Що наше спільне майбутнє буде сповнене щастя.
————
<Примітки автора>
Я був дуже щасливий досягти 1 000 000 переглядів, тому як спеціальний додатковий розділ я викладатиму історії героїнь, які з'явилися до цього розділу.
Усього буде 5 історій, і порядок буде таким: Куромуейна ⇒ Іріс ⇒ Зіглінда ⇒ Лілія ⇒ Аліса.
Цього разу розділ присвячений нашій улюбленій мамі-пташці, Куромуейні.
——
— Здається я щойно чув, як Серйозна-Семпай щось бурмотів в розділі-Антракті? Зрозуміло, помри.
— Або радше, Кайто, йди вибухни!
— Він має власний дім і машину, навіть має власну всемогутню покоївку, яка може зробити все що завгодно, і старшу дружину, яка виглядає як красива дівчина…… Він переможець…… Він чортів переможець у житті.
——
Я мав писати це як подяку за 1 мільйон переглядів, але до того часу, як я це закінчив, воно вже досягло 4 мільйонів переглядів……
Додаткові розділи викладатимуться на додачу до регулярних оновлень, тож, думаю, наступний додатковий розділ буде через кілька розділів……
——
Додаткова інформація для цього додаткового розділу:
-Кайто та Куромуейна вже одружені.
-Кайто повертається до свого світу через рік, тоді як Куромуейна йде за ним разом із Ейн.
-Куромуейна закохана й ніжна (дере). Вона чортівськи ніжна.
-Це розділ "Що, якби", тому Іріс та інших, які безумовно пішли б за ним у такій ситуації, тут немає.
-Вони тут просто фліртують, і це солодко. Це солодко аж до рівня діабету.
-Серйозна-Семпай мертва.
.
.
.
(П.П Аліса все одно топ. Але чому автор не додав Широ, хммм, напевно із-за того що в них ще не було моменту де Широ б сказала про свої почуття.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]