Розділ 13 - Як і очікувалося, друзі безглуздої демонеси теж безглузді.
Коли вечір почав наближатися, а небо поступово набувало нових відтінків, Лілія, голова дому Альберт, сиділа у своєму кабінеті, не відводячи погляду від стосу документів.
Серед них був аркуш, вкладений до запрошення, адресованого для Кайто того ранку — офіційна гарантія зобов’язань. У документі містилося кілька пунктів, зокрема гарантії щодо особистої безпеки Кайто.
— Хіба це не надто добре, щоб бути просто збігом?
— ......Луно...... Так, це правда. Важко повірити, що демон, який допоміг Кайто-сану, коли той заблукав у місті, випадково виявився знайомим голови «Торгівельної компанії магічних інструментів Седіч», Сеєма Ріверстара, і що Кайто-сан погодився прийняти запрошення...... Це справді дивовижний збіг.
Почувши монотонний голос, Лілія відірвала погляд від документа, який переглядала, і спокійно відповіла.
Щодо ранкового запрошення, Кайто пояснив, що демон, який допоміг йому, під час прощання згадала про спільну вечерю, хоча він і не очікував, що це станеться так скоро. Як виявилося, графік Кайто був вільним, і оскільки він, здається, зацікавився цією пропозицією, Лілія заохотила його піти.
— ......Призов Героїв уже проводився майже сотню разів. Цього разу відповідальною за нього була саме ти, і лише цього разу сталася випадкова помилка з призовом кількох людей, а ти, через своє сильне почуття відповідальності, взялася опікуватися ними.
— ......
— І оскільки в резиденції не було чоловічого одягу, Міяма, на відміну від інших прикликаних з іншого світу, мусив вийти назовні. І випадково хтось, хто якимось чином дізнався, що був призваний не лише Герой, використав Магію Приховування, щоб приховати цей вихід. Саме в той момент поруч випадково проходив високопоставлений демон і врятував Міяму-саму.
— ......
Спокійно слухаючи слова Лунамарії, Лілія-сан зовсім не змінювалася в обличчі.
Вона лише мовчки дивилася на Лунамарію, яка усміхалася біля дверей.
— А потім у Його Величності Короля знову проявилася його шкідлива звичка, і він не підготував запрошення для Міями-сами, що випадково звільнило розклад Міями-сами на четвертий день року. І тоді, знову ж таки випадково, Міяма-сама отримав запрошення на вечерю від знайомого того демона, який виявився головою найбільшої торгової компанії. Людини, знайомства з якою ти б дуже прагнула, будучи новоспеченою герцогинею, що ще не має достатньо зв’язків. Яка зручність, чи не так, Герцогине Альберт?
— ......
— ......Для вас це надто вже ідеальний сценарій, чи не так, Пані......
— ......
Промені сутінкового світла, що проникали крізь вікно, освітлювали обличчя господині маєтку.
На її обличчі з’явилася посмішка, яку можна було б назвати насмішкуватою.
— Ну, саме так, мабуть, подумає більшість людей, чи не так? Ти надто песимістично дивишся на все, «Лілі»......
— Луно......
— Ти надто вже серйозна і занадто добра людина. Не думаю, що ти взагалі здатна вигадати настільки хитромудрий план.
— На мить я відчула себе повною дурепою.
Після цих слів обличчя Лунамарії розпливлося в усмішці, і Лілія також мимоволі посміхнулася.
— Лілі тебе надто легко зрозуміти. Причина того, що ти весь ранок була не в настрої, полягає в тому, що хоча ти намагалася захистити себе від людей, які хотіли використати прикликаних з іншого світу, тобі не подобається, що ти сама зрештою отримаєш вигоду від змови проти Міями-сами, чи не так?
— ......Я справді нічого не можу від тебе приховати. Так, саме так. Я щиро вдячна за можливість налагодити зв’язок із «Торгівельною компанією магічних інструментів Седіч». До того ж тут написано, що сам голова компанії особисто відвідає резиденцію пізніше...... Виходить так, ніби я використовую дружбу Кайто-сана заради вигоди герцогства Альберт...... І я не знаю, чи можу змиритися з цим.
У відповідь на слова Лунамарії, які влучили просто в серце, Лілія невдоволено пробурмотіла.
— Не знаю навіть, чи варто казати, що ти надто вперта...... Ми ж можемо просто вважати це щасливим збігом......
— Ми знайомі всього кілька днів, але Кайто-сан, Аой-сан і Хіна-сан усі дуже добрі до мене. Вони не звинувачують мене в тому, що опинилися втягнутими в усе це, а навпаки, навіть дякують мені. Я не хочу, щоб такі люди були залучені до аристократичної дипломатії.
— Не думаю, що Міяма-сама хотів би вплутуватися в проблеми аристократів, чи не так?
— Навіть так, мені це не подобається. Схоже, я все ж не створена для того, щоб бути дворянкою.
— Згодна.
— Чому ти погоджуєшся саме з цією частиною!?
— Лілі завжди була силовиком. Ти завжди спочатку дієш, а потім думаєш, тому можеш просто відкинути всі ці складні роздуми.
— Кого це ти назвала силовиком!? Ану повтори ще раз!!
Дивлячись на Лілію, яка опустила голову на стіл і схопилася за неї руками, Лунамарія весело хихотіла, продовжуючи дражнити її.
На обличчя Лілії повернулася легка усмішка.
Невимушені жарти її старої подруги були зовсім не схожі на офіційну манеру служниці, яка звертається до своєї господині, і це приносило їй полегшення.
— ......Можливо, ти маєш рацію. У моєму характері немає звички думати про те, що вже сталося. Мені варто ще раз вибачитися перед Кайто-саном...... і, мабуть, подякувати йому.
— А якщо після подяки ти просто створиш доконаний факт, то почуття провини ж зникне?
— ......Ти завжди знаходиш спосіб подуріти.
— Фуфуфу. Хіба це не ідеальний баланс? Твоя серйозність і мої жарти.
— ......Хаааа...... Але чомусь вся важка робота завжди дістається мені.
Недовго посміявшись, Лунамарія повернулася спиною до Лілії та попрямувала до дверей.
Проте перед самим виходом вона озирнулася та з усмішкою сказала:
— Підготовка Кусунокі-сами та Юдзукі-сами скоро завершиться, тож нам теж час вирушати...... Пані.
— ......Дякую, Луно.
Чесно кажучи, я думав, що мене почнуть розпитувати про різні речі, але Лілія-сан напрочуд легко дозволила мені відвідати вечерю.
Запрошення, яке я отримав, було настільки вражаючим, що від одного його вигляду в мене починало крутити живіт.
Зрештою, вона спочатку й так планувала відправити мене на вечірній прийом, а коли я озирнувся, для мене вже підготували парадний костюм, а для Кусунокі-сан і Юдзукі-сан — сукні.
Одягнений у блискучий парадний костюм, який я раніше бачив хіба що у фільмах зі свого колишнього світу, я отримав повідомлення, що люди, які мали мене забрати, вже прибули.
Швидко попрощавшись із Лілією-сан та іншими, я вирушив до головних воріт.
Коли я дійшов до воріт, то одразу побачив величезну карету, запряжену чотирма чорними кіньми.
"Що це таке?"
Цей кінь справді величезний...... але в нього ще й щось схоже на ріг.
"Єдиноріг?"
Чорний єдиноріг?
— Ви, мабуть, Міяма Кайто-сама.
— А, так.
Перед каретою стояв чоловік, схожий на слугу дворянина, який глибоко вклонився мені, перш ніж звернутися із запитанням. Його аура трохи мене лякала, але коли я сказав, що хочу відвідати вечерю, чоловік відчинив двері карети, і я зайшов усередину.
— ……Яка простора……
Ззовні було зрозуміло, що карета величезна, але щойно я зайшов усередину — щиро остовпів. Інтер’єр був надзвичайно просторим, із атмосферою розкоші, ніби для якоїсь знаменитості. До того ж, я був єдиним пасажиром, тож я навіть не знав, де саме мені сісти.
Мені було незручно сидіти по центру, тому я сів біля вікна, і чоловік передав мені щось схоже на сумку.
— Це мені передав Голова.
— Щиро дякую.
— Ні що ви, ми вже скоро вирушаємо, тож, будь ласка, ставте будь-які запитання, якщо вони у вас є.
— А, так.
Я не почув його імені, але він сів на місце візника, і невдовзі карета рушила.
Тим часом я вирішив перевірити сумку, яку щойно отримав. І раптом, ніби це було найприродніше у світі, в повітрі почали з’являтися листи.
"Дорогий Кайто-кун, у нас буде барбекю, тому я принесла для тебе зручний одяг. З зовні неможливо побачити, що відбувається в середині карети, тож переодягнися, будь ласка."
А, зрозуміло…… Вона ж із самого початку сказала, що це буде барбекю, тож офіційний одяг справді був помилкою з мого боку. Для такого випадку повсякденний одяг підходить набагато краще.
Якщо чесно, я очікував, що це буде щось ще більш розкішне й сліпуче, ніж королівський палац, тож навіть трохи зітхнув із полегшенням, переодягаючись у наданий одяг. Це були прості чорні сорочка й штани, але вони були напрочуд легкі та зручні, особливо в порівнянні з тим офіційним вбранням, яке було на мені раніше.
Після деякого часу споглядання неймовірно плавного руху карети ми проїхали через величні ворота. Приблизно через 20 хвилин карета зупинилася, і чоловік одразу вийшов, щоб відчинити мені двері.
— Ми прибули. Будь ласка, обережно з кроками.
— А, так.
— Місце проведення трохи нижче дорогою біля берега річки. Якщо бажаєте, я можу залишити ваш одяг тут, щоб ви переодягнулися пізніше.
— Було б добре.
— Так. Тоді я заберу вас, коли ви закінчите.
Я знову глибоко вклонився, подякувавши чоловікові, який забрав мій змінний одяг. Поглянувши в напрямок, який він показав, я побачив відкриту місцевість біля річки, де вже було облаштоване барбекю, і попрямував туди.
— Кайто-кун! Сюди!
Пройшовши трохи далі, переді мною з’явилася Куро, яка енергійно махала рукою, як завжди вдягнена у свій чорний плащ.
Поруч із нею стояла маленька жінка в костюмі служниці, приблизно 150 см зростом. Вона глибоко вклонилася, щойно я наблизився.
— Давай сьогодні добре повеселимося~
— Ага…… Точніше, ти взагалі відправила мені якесь шалене запрошення…… Через це всі з нашого боку дуже нервували.
— Ахаха, вибач, вибач. Але все гаразд. Як я й казала вчора, сьогодні я запросила лише своїх близьких друзів, тож розслабся. А, дозволь представити. Це дитя — Ейн.
— Дуже приємно познайомитися, Міяма Кайто-сама. Мене звати Ейн.
Її платинове волосся було трохи довшим біля скронь, але коротшим в інших місцях. Маленька служниця виглядала бездоганно — жодної зморшки на одязі. Ейн-сан глибоко вклонилася, вітаючись зі мною.
Я не зовсім розумів, як це описати. Сказати, що в неї надзвичайна аура? Чи радше дуже спокійна присутність? Вона — служниця, як і Лунамарія-сан, але в ній є щось інше.
— Ну що ж, раз Кайто-кун тут…… Ейн~ готуйся.
— Я покірно виконую наказ.
— Е? Еееее!?
Щойно Куро спокійно це сказала з усмішкою, Ейн-сан знову вклонилася…… і в той же момент перед нами раптово з’явилися сітка для гриля, столи та стільці для барбекю, яких щойно тут не було.
Що це таке? Це магія?
Я був настільки здивований, ніби дивився фокус, але Куро не виглядала здивованою і просто усміхнулася мені.
— Це все сталося дуже раптово, тому я попросила інших дітей принести інгредієнти…… Вони скоро повернуться, тож я тебе з ними познайомлю.
— Ага……
Я намагався заспокоїтись і кивнув у відповідь, але раптом почув кроки, що наближалися все швидше. Коли я обернувся — завмер.
Що це взагалі таке? Мені це здається?…… До нас ішов лицар у повному чорному обладунку, несучи щось схоже на крилатого ящера завдовжки близько 5 метрів…… Дракон? Це справді дракон?
— Курому-сама, трьох літаючих драконів буде достатньо?
— Унн. Думаю, цього вистачить.
— !?
Три!? Він щойно сказав три літаючі дракони!? ……Стривай, це правда. Він тягне за собою ще двох, окрім того, що несе зараз. Ні-ні!? Зачекайте хвилинку, мій мозок не встигає!
Раптова поява дракона, ніби з фентезі, повністю перевантажила мою свідомість.
І тоді з іншого боку я помітив величезну зелену кулю — або радше купу овочів, що летіла до нас.
— Курому-сама, я принесла овочі.
— Дякую.
— !?!
Я обернувся на дитячий голос і побачив дівчинку приблизно 50 см заввишки під тими овочами, що левітували.
Що? Фея!? Це фея!?
— Гей, Курому-сама. Я приніс рибу.
— О, якраз вчасно.
— !?!?
Цього разу з’явилося щось справді велике! Велетень!? Ні-ні, зачекайте!? Благаю вас, почекайте! Мій мозок не справляється!
— Це всі приправи, які нам потрібні?
— Так, вірно.
— !?!?!?
Повноцінний скелет у розкішному одязі летить у повітрі!? Що взагалі відбувається!? Молода демон-дівчина, служниця, лицар у броні, фея, велетень і скелет!? Це ж ціла збірка фентезійних істот!
Дорогі Мамо і Тато — я пішов на вечерю з барбекю. І тепер я зрозумів…… що мав би одразу здогадатися: друзі безглуздої демонеси теж безглузді.
.
.
.
(П.П Ну що ж, нові знайомства для Кайто, а в подальшому і не тіки хехе)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )