Розділ 128 - Я гадав, що у мене немає синдрому щасливчика-збоченця!?
Попрощавшись із Магнауеллом-сан, я разом із Лілівуд-сан ступив на крижану землю. Хоч я й знав, що мене благословила Широ-сан, усе одно трохи нервував, ступаючи в край, укритий льодом і снігом, але…… зміг рушити вперед, не відчуваючи особливого холоду. Якщо замислитися, з такою кількістю льоду та снігу довкола я мав би відчути холод ще до того, як ступив сюди, тож благословення Широ-сан, схоже, вже почало діяти.
Продовжуючи шлях крижаною землею, я краєм ока помітив великий замок. Це був прекрасний замок, який, здавалося, зливався з навколишнім пейзажем…… Він був білим і легким, мов сніг, але водночас мав величний вигляд і нагадував якийсь загадковий храм.
"Тож це…… замок, де живе Іріс-сан……"
— Уже видно, га…… Ой-ой, схоже, хтось не зміг дочекатися.
— ……Ах.
Лілівуд-сан мовила це враженим, але водночас радісним голосом, і коли я перевів погляд, то побачив, що брама крижаного замку відчинилася, відкриваючи постать Іріс-сан.
— Іріс-сан!
— ……!? Кайто!
Побачивши Іріс-сан, я помахав їй рукою й трохи голосніше окликнув її, а почувши мій голос, Іріс-сан усміхнулася, наче квітка, що розквітла. Я одразу підійшов до брами, де вона чекала на мене, спустився з літаючого дерев’яного крісла й підійшов до неї.
Іріс-сан була вдягнена в блідо-блакитну готичну сукню, трохи відмінну від тієї, що вона зазвичай носила, і в поєднанні з її перлинно-білим волоссям, що ледь сяяло, вона була настільки чарівною, що нагадувала снігову фею.
Хммм. Як я й думав, Іріс-сан дуже мила…… А, це погано, я починаю трохи нервувати.
————
————
— ……Кайто…… Ласкаво просимо…… Я така рада…… що ти прийшов……
— Ні, я теж дуже радий бути тут і провідати тебе, Іріс-сан. Розраховую сьогодні на тебе.
— ……Уннн!
Здавалося, Іріс-сан була неймовірно щаслива, вона кілька разів кивнула з смертельно милою усмішкою, від якої я злегка почервонів.
— До речі…… Чи справді все гаразд, якщо я "позичу одну з твоїх кімнат"?
— ……Уннн…… Якщо це Кайто…… Ти можеш залишатися тут…… коли завгодно…… Я буду щаслива…… якщо ти залишишся.
— Д-Дуже дякую. Що ж, тоді я на ці три дні покладуся на тебе.
— Уннн!
Так, це була не просто одноденна поїздка. Я збирався залишитися в замку Іріс-сан на дві ночі.
Спочатку я думав, що це буде лише поїздка на один день, але після розмови з Куро, я дізнався, що відстань від Брами Телепортації до замку Іріс-сан чимала, і вона сказала, що така поїздка не буде особливо легкою. Коли я поговорив про це з Іріс-сан, вона запропонувала мені залишитися на ніч.
Спочатку я вагався, чи варто завдавати їй клопоту…… Чи, точніше, я добряче нервував, думаючи про те, щоб залишитися з Іріс-сан наодинці під одним дахом, тому й хотів відмовитися від ночівлі в неї. Але довкола місця, де живе Іріс-сан, немає жодного житла, не кажучи вже про якесь село, і якби я не залишився, то просто приїхав би туди, аби одразу повернутися додому. Який тоді взагалі сенс їхати? Тож зрештою я вирішив усе ж приїхати на три дні та дві ночі. Я мав прибути до Демонічного Світу вдень, але оскільки вже наближався вечір, думаю, рішення залишитися на ніч було справді правильним. Ну і оскільки Лілівуд-сан також тут, ми ж не самі……
— Що ж, я вже доставила Кайто-сана сюди, тож мені час йти.
— ……Еее?
— ……Уннн…… Лілівуд…… Дякую.
— Що ж, Кайто-сан. Я повернуся, щоб забрати вас, коли ви повертатиметеся.
— Е? Зачекайте!?
"Еееееехххх!? Почекайте тут, будь ласка!? Ви йдете додому? Лілівуд-сан, ви вже йдете!?"
Я вже збирався щось сказати, щоб зупинити Лілівуд-сан, але перш ніж устиг її зупинити, вона зникла за допомогою Магії Телепортації.
"Стривайте хвилинку…… Як я й думав, ситуація кепська."
Ситуація, у якій я опинився зараз, відрізнялася від того разу, коли Іріс-сан приходила до маєтку Лілії-сан.
Тоді ми справді були лише вдвох у кімнаті, але в маєтку було повно людей, а тут…… у замку Іріс-сан, крім самої Іріс-сан, більше нікого немає.
"У такому разі це вже справжня ситуація "тільки ми вдвох"…… Я-я починаю страшенно нервувати!"
— ……Кайто?
— Т-Т-Т-Так!?
— ……Ти в порядку?
— Я-Я-Я в порядку! Я-я просто я трохи втомився від тривалої дороги……
Печаль незайманого…… В голові промайнула зовсім недоречна фантазія, остаточно збиваючи мене з думок, і перш ніж я встиг щось усвідомити, Іріс-сан підійшла ближче й зазирнула мені в очі…… Мені здалося, що серце зараз вискочить із грудей.
"Вибачте, Іріс-сан. У мене просто дурні фантазії……"
Подумки перепросивши, я разом з Іріс-сан увійшов до замку через величезну браму.
Інтер'єр замку справді вражав уяву.
Красива, мерехтлива підлога, химерні прикраси на люстрах і навіть колони — усе було прекрасним, мов витвір мистецтва.
Я вже бував у замку Кріс-сан, але це місце було набагато просторішим і красивішим за нього…… Мабуть, від оселі однієї з Шістки Королів і слід було очікувати чогось подібного, чи не так……
— Тут дуже просторо, правда ж.
— ……Уннн…… але…… тут все ще багато невикористовуваних кімнат……
Іріс-сан виглядала трохи сумною, коли казала мені це.
Якщо замислитися, це й не дивно…… Іріс-сан була єдиною, хто жив у цьому величезному замку. Ось чому, хоча цей замок великий і красивий, він здається порожнім і самотнім.
"Чому Іріс-сан збудувала такий великий замок?"
Можливо, це була одна з її колишніх мрій…… Мрія про те, що, як і інші члени Шести Королів, вона збудує великий замок у очікуванні видовища, коли безліч її власних підлеглих житимуть разом у цьому гамірному замку.
Оглядаючи інтер'єр величезного замку, мені спала на думку одна ідея…… Я звернувся до Іріс-сан, яка йшла поруч зі мною з усмішкою на обличчі.
— Я ніколи раніше не бачив такого замку. Якщо ти не проти, чи ти могли б показати мені його пізніше?
— ……Кайто…… Уннн…… Я проведу тобі…… екскурсію.
Я сказав їй це. Мабуть, відчувши, що я насправді мав на увазі, на очах Іріс-сан з'явилися сльози, перш ніж вона щасливо всміхнулася від щирого серця.
"Як я й думав, усмішка їй дуже личить…… Принаймні, коли вона зі мною, я хочу, щоб вона не почувалася самотньою……"
— ……Точно…… Кайто…… Ти казав раніше…… що ти…… втомився.
— Е? А, так. Трохи.
— ……Тоді…… Ти хочеш…… прийняти ванну?
— Ванну?
Почувши те, що раптом сказала Іріс-сан, я нахилив голову й запитав.
— ……Уннн…… Коли ти втомлений…… прийняти ванну…… це найкраще.
— З-Здається, ти права…… Хммм. Тоді, чи можу я скористатися твоєю пропозицією?
— ……Уннн…… Я покажу тобі ванну кімнату.
— Так.
Коли я сказав їй, що втомився після довгої дороги, вона, схоже, занепокоїлася й запропонувала мені прийняти ванну та відпочити.
Чесно кажучи, раніше я просто відповів це в паніці, але мені було приємно бачити її турботу. А оскільки пропозиція була чудовою, я вирішив нею скористатися.
— Фуууу~~
Ретельно вимившись, я занурився у ванну й глибоко видихнув.
— ……Я не очікував, що це буде ванна просто неба…… Я був здивований.
Сцена переді мною була настільки приголомшливою, що я не міг стриматися від розмови сам із собою.
Величезна ванна, у якій, здавалося, вистачило б місця для цілого приймального залу, розташована у частині замку, що виступає назовні, наче величезна веранда. Варто лише перевести погляд убік — і переді мною відкривається сріблястий світ, де тихо падає сніг.
Я й подумати не міг, що після потрапляння в інший світ прийматиму ванну просто неба…… Ну, я запитав у Іріс-сан, чому саме "ванна просто неба", але вона лише нахилила голову, тож, схоже, це не було чимось, запозиченим з іншого світу, а просто купальнею, збудованою просто неба. Що ж, називати це "ванною просто неба" чи якось інакше — дрібниця. А зараз я просто насолоджуся цією розкішшю, милуючись цим захопливим краєвидом.
"Температура довкола ванни явно нижче нуля, але морозного вітру я не відчуваю. Радше це схоже на прохолодний вітерець, що ніжно пестить мої щоки. Може, через це я й виглядаю як якийсь смердючий дід, але, чорт забирай, ця ванна — просто рай……"
Поки я повільно витягувався у ванні, думаючи про таке…… я почув звук відчинення дверей…… "Е?"
— ……Кайто…… Вода…… не занадто гаряча?
— ……Ха?
"Зачекайте, зачекайте, зачекайте!? Чому це я щойно почув голос Іріс-сан!? Дивно, це дивно!? Я маю на увазі, якщо це так, то це ніби……"
"З-Зрозуміло…… Це, мабуть, просто мої "галюцинації", ха!"
"Ну~ Це вже нікуди не годиться, Кайто…… Хай там як із моєю непопулярністю, якщо я вже не лише бачу ілюзії, а й чую голоси, то мені кінець!"
"Це може бути просто через те, що я сам того не помічаючи виснажився за день…… Гаразд, це все в моїй голові! Це точно лише в моїй голові! Навіть якщо я повернуся, там нікого не буде! Нікого……"
— ……Я теж…… зайду…… з тобою.
— [ ! ? ! ? ! ? ]
Коли я озирнувся, краєм ока…… побачив рай у зовсім іншому сенсі, ніж той, який я відчув щойно.
Дорогі мамо і тату — Я прийшов у гості до Іріс-сан і раніше прийняв ванну. Ванна в будинку Іріс-сан була просто неба, і це було чудово…… Але що це, чорт забирай, за ситуація? Я маю на увазі, подивіться — я гадав, що у мене немає синдрому щасливчика-збоченця!?
――――
<Примітки автора>
Хоч Кайто й такий незграбний, що це могло б стати його другим ім’ям, навіть він неодмінно помітив би, як наближається Іріс…… Просто поруч із нею він страшенно нервує.
Стривайте, то ви хочете сказати, що…… у них побачення, ще й із ночівлею та спільним купанням……
Вибухніть, ріаджю з іншого світу!!!
.
.
.
(П.П Мені одному захотілось закопати Кайто десь у лісі, після слів що він типу непопулярний? Непопулярний він бля... Має Куро, Лілію, Широ, Кронос, Іріс, Зіг, Аніму, Нейн, Ейн, Алісу, Ету, Тету, Кріс.... і там ще багато кого, і він каже що не популярний, прям хочеться взяти лопату і по рожі йому зацідити, що смішно деякі із цих жінок бажатимуть інтиму з Кайто, а цей дебіл відмовиться ахахахха, імпотент єбаучий, ну тут скоріше не Кайто імпотент, а автор... Но по рожі Кайто все таких хочеться заїхати лопатою...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]