Розділ 127 - Можливо, саме він найбільше відповідає образу короля
Під час мого першого візиту до Демонічного Світу я зіткнувся з надзвичайною істотою……
Найбільша істота у світі, Король Драконів, значно перевищив мої очікування. Навіть здалеку він виглядав неймовірно величезним, але коли він наблизився достатньо близько, це вже було видовище, яке можна вважати якимось жартом.
Тобто, ви хочете сказати, що те, на що я зараз дивлюся, — це лише його нога!? Ні-ні, це вже схоже на гігантську темно-коричневу стіну, і я навіть не можу підвести очей вище його ступні!!!
"Він із тих так званих земляних драконів?" Навіть одна з його чотирьох ніг сягала вище хмар. Зрештою Король Драконів зупинився перед нами, і від його кроків здригалася земля. Якби ми перебували досить близько, кожен його крок, мабуть, здіймав би навколо штормовий вітер, але Лілівуд-сан, схоже, захищала нас від цього, тож я відчував лише землетрус.
Бегемот, який ще мить тому намагався залякати Лілівуд-сан, теж тремтів, ніби злякавшись колосальної статури Короля Драконів. Потім Король Драконів повільно опустив своє величезне обличчя, але, як і інші частини його тіла, одне лише його обличчя все ще мало безглуздий розмір, оскільки за розміром воно було приблизно з звичайну гору.
Навіть одне з його очних яблук більше за Бегемота…… Його розмір справді далеко виходить за межі здорового глузду.
— ……Що це? Що це за мозоля на оці тут торохтить?
Він просто безтурботно промовив це, але через його неймовірні розміри навіть сам звук його голосу змусив повітря затремтіти, ніби небеса ось-ось мали обвалитися.
І повільно Король Драконів перевів свій погляд на Бегемота……
— Іди геть! Дитино!
[ ! ? ! ? ]
За мить до того, як пролунав цей голос, у моєму полі зору виросло коріння дерев, утворивши щось на кшталт стіни, а одразу після цього голос гучно прогримів.
"Щ-Що, в біса, це за гучність!? Дерев'яні стіни тремтять так, ніби щойно вибухнула бомба!?"
Рев Короля Драконів миттєво зламав бойовий дух Бегемота, і той із неймовірною швидкістю втік кудись далеко.
Побачивши це, Король Драконів повернувся до нас, відвернувши голову, ніби важко зітхнув.
— Давно не бачилися, Лілівуд.
— Так, давно не бачилися, Магнауелл. Для тебе незвично розгулювати за межами Фестивалю Героїв.
— Та нічого особливого, я просто прийшов подивитися на того самого Прикликаного з іншого світу, про якого ходять чутки. Щоправда, через мої розміри доволі клопітно пересуватися, не наступаючи на міста демонів.
Привітавши Лілівуд-сан глибоким голосом, який нагадував мені про когось, хто жив протягом дуже довгого часу, Король Драконів повернув свої величезні очі до мене.
— Отже, ти і є той прикликаний з іншого світу, про якого я чув?
[ ! ? ]
————
————
"В-Він страшенно лякає……" Поєднання його голосу й магічної сили, а також сам вигляд його величезного тіла змушують мене тремтіти, наче мене ось-ось розчавить його присутність. Утім, навіть так, це не так страшно, як під час моєї першої зустрічі з Іріс-сан. Я подумав, що було б досить неввічливо вітатися з ним, продовжуючи тремтіти, тож заплющив очі, один раз глибоко вдихнув, заспокоїв тремтіння й подивився Королю Драконів просто в очі…… точніше, в одне з його очей.
— Приємно познайомитися, я Міяма Кайто.
— Оооо…… Схоже, молодь у наші дні знає, як бути ввічливою…… Добре. Ти відрекомендувався, і я також це зроблю. Магнауелл Баскус Лардо Курцвальд…… Мене звуть Королем Драконів.
— Я-Я під Вашою опікою.
— Уму. Я чув чутки про тебе від Короля Фантазмів і міркував, що ти за юнак…… і ти виявився навіть більшим, ніж я очікував, з досить гарним виразом обличчя. Гаразд, Міяма Кайто. Я дозволяю тобі кликати мене за ім'ям так само, як і інших членів Шести Королів, опускаючи іменні суфікси.
— Щиро дякую, Магнауелл-сан.
У нього велична манера мовлення — така, що й справді личить королю. І цей король сказав мені, що я можу звертатися до нього на ім'я, як звертаюся до Куро та інших. Подумавши, що було б неввічливо називати його "-сама", я вирішив дослухатися до його слів і звернувся до нього як до Магнауелла-сан.
Після цього неподалік від Магнауелла-сана, помахуючи крилами, приземлився величезний птерозавр. Прибув ще один гігантський дракон завдовжки близько ста метрів, але поруч із Магнауеллом-сан він справді здавався маленьким.
— Ви впевнені? Ви дозволяєте йому так вас називати?
"Він заговорив!? А, ні, Магнауелл-сан теж щойно розмовляв, тож, гадаю, високорангові дракони вміють розмовляти."
— Уму, я розумію, чому іншим подобається цей хлопець…… Схоже, ти не розумієш, га. Добре, Міяма Кайто, я поставлю тобі запитання.
— Е? А, так!
— Щойно ти заплющив очі й перевів подих, перш ніж відрекомендуватися мені…… І чому це?
— Еммм, я-я подумав, що це неввічливо вітати людей під час тремтіння.
— Уму. Іноді виявляти страх — це неповага. Особливо перед тим, хто намагається побачити твою справжню цінність. У такій ситуації єдине, що личить вихованій людині, — виявити належну повагу й говорити відверто…… Легко сказати це словами, але не так багато людей здатні зробити це переді мною. У нього є і хоробрість, і добре серце.
Почувши пояснення Магнауелла-сан, птерозавр кивнув один раз, ніби переконавшись, а потім змахнув крилами й зник у небі.
— Боже мій, молоді у наші дні бракує такого характеру. Усе, що вони роблять переді мною, — це тремтять і кидають недбалі компліменти…… Навіть у мої молоді роки навряд чи були такі люди……
— ……Магнауелл. Будь ласка, не відволікайся. Якщо ти затримаєш Кайто-сана на надто довго…… Іріс розлютиться.
— Уннн? Ви обоє прямуєте до Іріс?
— Так, я прямую до замку Іріс-сан.
— ……До її замку? До Іріс? Як незвично……
Почувши мої слова, Магнауелл-сан на мить здивувався. Однак він швидко опанував себе, повернувся до мене й заговорив.
— Ну що ж, поговоримо по дорозі…… Забирайтеся, я відвезу вас туди.
— ……Ха?
— Фуму, гадаю, з верхівки твого тіла справді легше оглядати краєвиди.
— Е? Зачекайте!?
Я вже відчував, що ситуація стає дедалі дивнішою, але, схоже, Лілівуд-сан теж не була проти, адже підняла мене в повітря й розташувала над головою Магнауелла-сана…… приблизно там, де в людини були б брови. Після цього Магнауелл-сан повільно підняв голову, і перед моїми очима одразу відкрився зовсім інший краєвид. Вид із його голови справді був неймовірно мальовничим. Велична природа, що простягалася під моїми ногами, скидалася на краєвид із вершини гори, і я мимоволі завмер від захвату. Знизу я цього не помітив, але навколо Магнауелла-сана літала безліч драконів, і лише тепер я зрозумів, чому його по праву називали Королем Драконів.
— ……Демонічний Світ — справді красиве місце.
— Ти вперше бачиш Демонічний Світ? Міяма Кайто.
— Так, це дивовижно.
Коли я несвідомо озвучив свої враження, розглядаючи красиву зелень цієї безкрайньої прерії, Магнауелл-сан відреагував.
— Правильно, земля навколо змінювалася протягом багатьох років…… близько 20 000 років тому та територія була……
— ……Отже, він почав, га…… Кайто-сане. Історія Магнауелла про минуле займе багато часу.
— ……Еее?
Коли Магнауелл-сан почав говорити в дещо ностальгічному тоні, Лілівуд-сан пробурмотіла зі зітханням.
"Еммм, що це…… Гадаю, він нагадує тих старих, які люблять розповідати довгі історії, га? Якщо так, то, схоже, ми проведемо тут чимало часу, перш ніж він закінчить."
— ……Ось так істоти, що мешкали в цій місцевості, змінилися.
— Зрозуміло, тоді виходить, що зелень у цій місцевості справді такою стала під впливом присутності Лілівуд-сан, га?
— Уму, саме так. Виходить, сама земля…… Хммм? Схоже, тепер ми нарешті можемо це побачити, га.
— Е? Ого!?
І ось, розповіді Магнауелла-сана справді виявилися довгими, і зрештою дорогою ми просто розмовляли про минуле. Приблизно через годину від початку його розповіді я вже почав трохи втомлюватися слухати…… Але саме тоді краєм ока помітив землю, вкриту кригою. Я ніколи раніше не бував у таких місцях, але чомусь подумав, що це могло б бути схоже на Північний чи Південний полюс. Засніжений і скутий кригою краєвид був красивим, але водночас чомусь навівав самотність." Хоча…… тут і справді, схоже, дуже холодно…… Е? Хіба я не замерзну тут на смерть у такому тонкому одязі……"
— Усе гаразд. Кайто-сан, вас благословила Шеллоу Вернал-сама.
— А-Ааа, зрозуміло……
Схоже, благословення Широ-сан також не дасть мені замерзнути…… "Серйозно, здається, моє благословення може практично все, га……"
Поки ми з Лілівуд-сан розмовляли про це, Магнауелл-сан пробурмотів, наче помітив щось дивне.
— ……Що це? Щось сталося з тією Іріс? Магічна сила смерті навколо неї стала значно слабшою……
— Усе якраз навпаки. Іріс зараз у неймовірно гарному настрої……. Вона вже кілька годин така — щаслива й нетерпляче чекає на Кайто-сана.
— Фуму, вона й справді його любить, га.
— Так, саме так……
Схоже, Іріс-сан справді чекала на сьогоднішній день, і почувши це, я водночас відчув і радість, і збентеження.
Коли ми вже наблизилися до крижаної землі, Магнауелл-сан повільно зупинився.
— ……Далі я вже не можу йти. Якщо зроблю ще один крок, крига на цій ділянці трісне.
— Ти маєш рацію.
Кивнувши на слова Магнауелла-сан, Лілівуд-сан знову підняла мене в повітря й опустила на землю, перш ніж знову подивитися на Магнауелла-сан.
— Дякую тобі велике. Магнауелл.
— Щиро дякую. Я багато чого дізнався з Ваших відповідей та розповідей.
— Хохохо, а ти досить старанний, га. Я бачу, чому іншим членам Шести Королів ти подобаєшся, ти приємний юнак.
Магнауелл-сан якось щасливо посміхався, коли я дякував йому.
— Гаразд, юначе. Я дам тобі кишенькові гроші.
— ……Ха?
Потім він, наче дідусь, який щойно зустрів свого онука, нахилив голову…… і поклав переді мною величезну луску, яка легко могла сягати понад п’ять метрів заввишки.
— Це моя луска, ти можеш продати її або зробити з неї обладунки, ти вільний робити з нею все, що хочеш.
— А, еммм, дякую.
— Це чудово. Кайто-сане, з лускою Магнауелла ви легко могли б побудувати замок чи два, якби продали її.
— [ ! ? ! ? ]
"Він щойно подарував мені щось неймовірне!? Я-Я маю на увазі, вже сама назва «Луска Короля Драконів» звучить так, ніби це неймовірно цінна річ."
Я-Я справді хотів чемно відмовитися, але було б неввічливо відмовлятися від подарунка, тож я подякував йому й сховав луску в Магічну Скриню.
— Міяма Кайто, наступного разу, коли будеш десь на півдні, тобі слід прийти до мого дому. Я зможу розповісти тобі ще багато історій.
— Т-Так. Якщо у мене буде можливість, я б із задоволенням прийшов.
— Уму. Прощавай, і передавай мої вітання Іріс.
Ще раз щиро усміхнувшись, Магнауелл-сан повільно рушив уперед…… і з черговим гуркотом землі пішов геть.
Дорогі мамо і тату ― Загалом, Магнауелл-сан справді неймовірний — у ньому відчувається королівська велич і величезний багаж знань, накопичених за довгі роки його життя. Як би це мовити, серед Шести Королів, яких я зустрічав, у певному сенсі ― можливо, саме він найбільше відповідає образу короля
――――
<Примітки автора>
Іріс: "Кайто йде…… він скоро прийде…… Я хочу забрати його…… але…… я також хочу сказати…… ласкаво просимо…… Я не можу дочекатися зустрічі з Кайто…… Кайто…… Кайто……"
…І вона повторює це вже кілька годин.
.
.
.
(П.П І справді єдиний серед шести Королів, хто має відповідно до свого віку поведінку і тд. хахахах.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]