Розділ 117 - Хіба це не чудово, якби Кронос-сан стала головною героїнею?
Коли метушня від нападу вщухла, на вулицях, де нікого не мало бути, почали з'являтися перехожі, і не лише це — будівлі, які мали бути зруйновані, відновилися перш ніж я це усвідомив.
За словами Зіг-сан, це потужна Магія Бар'єра, і коли її знімають, завдані майну збитки повертаються до стану, в якому воно було до застосування магії.
І як тільки Зіг-сан запропонувала повернутися до маєтку, щоб розібратися в ситуації, Аліса просто сказала: "Тоді я йду додому. Гарної роботи всім~ ~", — і пішла, а ми, попрощавшись із нею, повернулися до маєтку Лілії-сан.
Коли ми повернулися до маєтку, Лілія-сан стояла перед входом із стурбованим виразом обличчя, оскільки, схоже, Зіг-сан заздалегідь відправила їй колібрі.
— Кайто-сане! Ви в порядку!? Жодних травм!? Де болить!?
— Хм, а, ні……
— Заспокойся, Лілі, він не зможе відповісти, якщо ти так хвилюватимешся.
— А, так. Вибачте…… Це просто як Зіг…… сказала…… Е?
Лілія-сан, яка раптом підійшла до мене надто близько з величезним запалом, схвильовано перевіряла, чи я в безпеці, перш ніж її зупинила Зіг-сан із кривою посмішкою на обличчі.
Після цього Лілія-сан опанувала себе й вибачилася…… Її очі широко відкрилися, і вона повернулася до Зіг-сан.
— Хай там як, зараз ми перевіряємо ситуацію. Залежно від обставин, можливо, нам доведеться попросити про допомогу з королівського палацу.
— ……………..
— Лілі? Ти мене чуєш?
— Е, а, так…… ммм, еррр…… Зіг, твій голос……
— Е? А-а, я ж не згадувала, так. Я все-таки з'їла Фрукт Дерева Світу.
— ……Аууу……
Здається, оскільки вона віддала перевагу розповіді про напад, Зіг-сан забула сказати їй, що її голос повернувся, тож вона знову повідомила здивованій Лілії-сан, що з'їла Фрукт Дерева Світу.
Почувши її слова, Лілія-сан мала сльози на очах, ніби її охопили емоції, і вона накинулася на Зіг-сан.
— Зіг!
— Е? Чекай, Лілі!?
— Це чудово…… Що твій голос повернувся…… Це справді…… чудово……
— ……Лілі. Вибач, що змусила тебе так сильно хвилюватися.
— Усе повністю в порядку…… Порівняно з Кайто-саном……
— ………………
Почувши голос своєї найкращої подруги, якого вона чекала стільки років, Лілія-сан пролила сльози…… І це була справді красива картина. Однак чому ти щойно раптом так природно обмовила мене!?
Хоч мені й хотілося їй заперечити, але ті події з минулого справді відбулися…… Тож я промовчу.
Після цього з маєтку також вийшла Лунамарія-сан, приєднавшись до нас, і зраділа, що голос Зіг-сан повернувся.
У ту мить, коли трохи напружена атмосфера розвіялась й стало якоюсь спокійною……
— Господарю!?
— Е? Що!?
Коли я почув вигук Аніми, то розвернувся й побачив величезний стовп вогню, що піднімався довкола головної брами, настільки величезний, що пронизував небеса.
І зсередини цього стовпа пекельного вогню…… "Це" з'явилося.
— Я завітав.
"Це" з'явилося зі звуком гігантських кроків, маючи мускулисте тіло, вкрите палаючою, схожою на полум'я шерстю. Воно мало цапоподібне обличчя з величезними закрученими рогами й воістину демонічний вигляд……
Він був більшим за будь-яку істоту, яку я коли-небудь бачив, із тілом, висота якого явно перевищувала 10 метрів. З'явився справжній монстр.
— ……К-Король Війни-сама!?
— [ ! ? ]
"Т-тож це він…… Один із Шести Королів, лютий король, який любить битися…… Король Війни, Мегідо Аргетес Боргнес!?"
Я-яка в нього колосальна кількість магічної сили…… Вона настільки величезна, що він міг би здути нас просто перебуваючи тут.
І це ще не все. У поєднанні з надзвичайно войовничими емоціями, які охоплюють мою Магію Симпатії, це змушує мене відчувати, наче моє тіло горить.
За спиною Короля Війни стоїть кілька демонів, які, здавалося, були його підлеглими, включно з "трьома" демонами, з якими ми зіткнулися не так давно…… "Однак, як би я на це не дивився, чи не занадто швидко він з'явився!? Крім того, хіба того Бахуса немає з ними?"
А згодом Король Війни неквапливо наблизився до нас своїми масивними кроками й зупинився перед нами.
Зблизька він і справді здається неймовірно величезним, а залякувальний погляд, яким він, здавалося, дивився на мене згори вниз, зовсім не втрачав своєї сили.
— Ти Міяма Кайто, правильно?
— ……Т-так.
— Чому ти відхилив моє запрошення…… Хоча я чекав на тебе й був готовий вітати тебе в нашому місці?
— [ ! ? ]
"Страшно…… Якщо казати відверто, він абсурдно страшний."
Я не можу припинити тремтіти просто перебуваючи перед гострими іклами в його пащі, які могли б проковтнути моє тіло за один прийом.
Я не знаю, чи він злий через те, що я не відповів на його запрошення, але відчувалося, ніби він люто дивиться на мене…… І все ж я зціпив зуби, подивився просто в очі Королю Війни й відповів.
Можливо, розумним вибором було б вибачитися тут, але…… на жаль, я не можу цього зробити.
— ……В-ваші підлеглі влаштували на нас раптовий напад…… Ви просите мене прийняти запрошення того, хто поранив Зіг-сан, "важливу для мене людину", яка завжди мені допомагала… Я ні за що не погоджуся.
Чесно кажучи, тільки цей гнів у мені ще не зник.
Зіг-сан була поранена Етою. Навіть якщо ця рана була зцілена Фруктом Дерева Світу, я не міг змусити себе прийняти запрошення такої особи, і не хотів би бути з ними в дружніх стосунках.
Навіть якщо мене вб'ють просто тут і зараз, я все одно не схилю перед ним голови.
— ~~ ! ?
— Гей, Зіг. Будь ласка, зважай на ситуацію. Припини виглядати щасливою он там.
— Я-я вибачаюся. Це просто ненавмисно……
Коли він почув ці слова, які я чітко вимовив, тремтячи, вираз обличчя Короля Війни став ще лютішим…… перш ніж він відвернувся від мене.
— ……Е?
— ……Хаааах? Раптовий напад? Що це означає!? Бахусе!
— ……Можу я висловити свої пояснення?
— Кажи мені зараз, або я вб'ю тебе!
Дивно, але замість того, щоб спрямувати свій гнів на мене, Король Війни повернувся до мумії за своєю спиною…… "А, то це Бахус, так…… Один удар Ейн-сан був настільки дивовижним, так."
І далі Бахус детально пояснює Королю Війни, що сталося раніше.
І після того, як він деякий час говорив, Бахус глибоко вклонявся Королю Війни.
— ……Це все.
— ……Ясно, ну, я сумніваюся, що ти зробиш щось, що викличе мій гнів…… Проблема в тих бовдурах, так……
— [ [ ! ? ] ]
Послухавши пояснення Бахуса, Король Війни дивився на Ету й Тету, які здригнулися у відповідь.
Потім Король Війни схопив два тіла разом однією рукою й легко підняв їх.
— Уваааааххх!?
— Ґаааааааххх!?
Я не знаю, чи справді він стискав їх із такою силою, але Ета й Тета жалібно скрикнули, тоді як Король Війни, навіть не послаблюючи хватки, видав розлючений вигук.
— Ви, байстрюки…… Ви що, в дідька, жартуєте зі мною!? Я казав вам привести його до мене! Я ніколи, в біса, не казав вам напасти ні на кого зненацька!!! Ви, в дідька, чули мене!!!?
— Аааґґгхх, мо-мої вибаче……
Колір шерсті, що вкривала тіло Короля Війни, змінився з червоного на чорний…… І це виглядало так, ніби він перетворився на втілення палаючого чорного полум'я.
— Як ви, в біса, б'єтеся?! Ви повинні спочатку представитися, а потім прийняти бойову стійку! А тепер ви кажете мені, що вчинили як негідники й напали на них зненацька…… Ви що, намагаєтеся мене осоромити!!!?
Це, мабуть, естетика бою для Короля Війни.
Не заставати їх зненацька, а битися з ними чесно й справедливо…… Ета й Тета порушили це, і в результаті викликали гнів Короля Війни.
Пролунав оглушливий шум, і через деякий час Ета й Тета обм'якли й завмерли.
Синяво-чорна шерсть Короля Війни знову стала червоною, перш ніж він повернувся до мене.
— …..Міяма Кайто…… Гадаю, я просто кликатиму тебе Кайто? Вибач.
— Е?
— Наші бовдури зробили дурні речі. Раптові напади — це точно вчинок нижчого непотребу…… Ти маєш повне право відхилити моє запрошення!
— А, ні……
— Я не збираюся ставити під сумнів той факт, що ти відхилив моє запрошення. І ось, це принаймні мої вибачення…… Я дозволю тобі розібратися з ними.
— Що!?
Сказавши це мені, Король Війни кинув Ету й Тету переді мною.
Я думав, що вони мертві, але два тіла все ще дихали, і вони, схоже, були живі.
А потім Король Війни невідомо звідки дістав меч із червоним лезом і встромив його в землю переді мною.
— Ось, тримай. Можеш скористатися ним…… Якщо це цей меч, навіть Людина зможе легко відтяти їм голови.
— [ ! ? ]
Слова Короля Війни приголомшили мене.
"Те, що Король Війни намагається сказати…… це вбити цих двох моїми власними руками……"
"Що мені робити? Я справді злий на Ету й Тету за те, що вони поранили Зіг-сан, але не до такої ступені, щоб я хотів їх вбити."
Однак мовчання Короля Війни підказує мені…… Що він не дозволить мені відмовитися……
Я схопився за руків'я меча, застряглого переді мною, і після того, як повільно витягнув його…… кинув його назад перед Королем Війни.
— ……Що ти маєш на увазі?
— Я не збираюся їх вбивати.
— Е? Я ж казав тобі вбити їх, хіба ні?
— …..!? Ви тільки-но сказали мені, що дозволите мені розібратися з ними…… У такому разі моє рішення щодо того, як я з ними розберуся, полягає в тому, що я пробачу їм і не вбиватиму їх.
Тремтячи, коли Король Війни знову заговорив із дедалі сильнішим гнівом, я просто відповів йому, що це єдине, від чого я не можу відступитися.
— ……Тож ти кажеш, що якщо я хочу вбити їх, мені доведеться спочатку вбити тебе?
— Так!
— ………………
"Інша сторона — один із Шести Королів…… Мені не потрібно використовувати мою Магію Симпатії, щоб знати, що він не блефує, коли згадує про вбивство."
"І все ж я не можу нікого вбити…… Називайте мене наївним, називайте мене дурним, але я не можу зробити те, чого зробити не можу."
— Кх— Ха— Хахахаха! Ахахаха!!!
— ……Е?
— Я справді не це казав! Я саме це й сказав! Я просто сказав, що ти розберешся з ними! Хахаха, я ж справді не казав тобі вбивати їх!
Однак Король Війни не замахнувся на мене кігтем, а скоріше почав розважливо сміятися з якоїсь причини.
А потім, посміявшись деякий час, Король Війни видав люту посмішку, від якої в мене мороз пішов по шкірі.
— Ти…… сильний……
— Е? Н-ні, це не так……
— Я кажу не про твою фізичну силу, я кажу про те, що в тобі є дух! Хіба ти не гарний хлопець!? Не так багато людей, які можуть наважитися сказати ці слова прямо переді мною! Ти мені подобаєшся!
— ……Ха?
— Гей, Кайто…… "Давай поб'ємося"!
— Що!?
З диявольською посмішкою на обличчі Король Війни радісно сказав мені…… що хоче побитися зі мною……
— Ти мені подобаєшся! Тоді ми повинні побитися!!! Живі істоти можуть зрозуміти одна одну лише в бою!!!
Магічна сила вирувала довкола нас, мов пекучі вітри, роздмухуючись, наче дивовижний шторм.
"Що, в дідька, з цією тупоголовою теорією!? Як і очікувалося, він не той хлопець, із яким ми можемо поговорити, так!?"
"Або, краще сказати, я ніяк не можу його перемогти. Навіть зараз самі лише наслідки його магічної сили ось-ось здують мене, тож я ніяк не можу завдати йому навіть найменшої подряпини."
"Однак, схоже, у голові Короля Війни вже повністю вирішено, що він битиметься зі мною, оскільки він почав наближатися, виглядаючи справді щасливим."
У розпал цієї ситуації, яку можна назвати ще більш відчайдушною, ніж будь-коли раніше, чотири тіні тихо ступили вперед переді мною.
— А-ась?
— ……Н-навіть якщо ви Король Війни-сама…… Я-я не дозволю вам зашкодити Кайто-сану!
— ……Я згодна з Лілі. Бувають моменти, коли навіть якщо ми знаємо, що не можемо навіть вишкірити на вас ікла, ми все одно повинні самі зустріти це.
— Охороняти господаря — мій обов'язок, і я не втечу навіть проти супротивників, яких не можу перемогти!
— ……Оце горе, яке коротке моє життя. Ну, гадаю, це доля.
— Лілія-сан, Зіг-сан, Аніма, Лунамарія-сан……
Усі четверо швидко встали переді мною, їхні ноги тремтіли, коли кожна тримала свою зброю напоготові, щоб зустрітися з Королем Війни.
— Хоооохх…… Цікаво! Ви збираєтеся зустрітися зі мною, так…… Це добре, ні, це найкраще!!!
— [ [ [ [ ! ? ] ] ] ]
Коли Король Війни вигукнув у чудовому настрої, його м'язи, які й так були дивовижними, розширилися, а тіло стало ще масивнішим.
————
————
"Ми зовсім не можемо перемогти……" Відчувши цей величезний, відчайдушний тиск, що навис над нами, Король Війни повільно підняв кулак.
Однак цей кулак так і не опустився на Лілію-сан та інших……
— ……Опусти свій кулак, Королю Війни. Спроба зашкодити їм рівносильна спробі напасти на мене.
— А-ась? Що ти, в дідька, тут робиш…… "Кронос"!
Її тихі слова відлунали у тиші, Кронос-сан спокійно наблизилася до нас, оповита своєю магічною силою.
— Ти повинен знати…… Лілія он там — та, хто отримала моє благословення, тож я маю обов'язок захищати її.
Кронос-сан повільно підійшла, оголошуючи це, ставши перед Королем Війни з Лілією-сан за спиною, ніби захищаючи її.
— Вибач, я спізнилася з виявленням вашої ситуації тут, тому прийшла занадто пізно. Це, мабуть, було лякаюче, правда? ……Однак тобі не потрібно хвилюватися, Ліліє. Поки я тут, я не дозволю тобі отримати навіть подряпину.
— К-Кронос-сама……
"К-Кронос-сан, хіба ти щойно не була надто крутою!? Твоя промова, твої дії, сам момент твоєї появи — усе просто кричить про ікемена, знаєш!?"
"Це справді шкода, що вона жінка……"
Дорогі мамо і тату — якраз тоді, коли я думав, що напад закінчився, Король Війни вдерся до того, як ми змогли перевести подих. І в ситуації, яку можна описати як відчайдушну, Кронос-сан з'явилася на допомогу. Як би це сказати — Хіба це не чудово, якби Кронос-сан стала головною героїнею?
————
<Примітки автора>
Кинувши свою роботу, вона помчала захищати Лілію.
Крім того, Король Війни сказав, що хоче побитися (позмагатися), а не про той тип бійки, де вони б били один одного…… Він просто хоче змагатися з Кайто в пияцтві.
.
.
.
(П.П Доречі, про Мегідо, з ним є пару приколів, прям дуже веселих. А що до Кронос, то вона доволі красива і тд, напевно із-за того що вона Верховна Богиня, їй ніхто компліменти не робив що до її вроди і тд, +у неї невеликі груди, і вона трохи худа, але красива дівчина, і із-за її подруг, в неї можливо комплекс з'явився, і вважає себе некрасивою, і більше схожою на Хлопця, чим на Жінку.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]