Розділ 113 - Битва розпочалася
15-й день Місяця Води. Бель, який оселився в маєтку Лілії-сан, уже повністю звик до нового життя й подружився зі служницями.
А я зараз прямую до крамниці дрібничок Аліси, куди останнім часом мені доводиться ходити все частіше.
Я вже бував там раніше, але через усю ту метушню під час мого минулого візиту зовсім забув розпитати Алісу про її плани.
Куро казала, що їй підійде будь-який день, але краще владнати все якнайшвидше.
Зазвичай, вигравши таку купу грошей, людина могла б узагалі не перейматися про прожиток на найближчий час, але…… це ж Аліса. Варто відвести від неї очей хоч на секунду — і всі гроші, скоріш за все, миттєво вилетять у трубу на азартні ігри, тож я щиро побоювався, аби з нею знову чогось не сталося.
Ідучи далі вулицею, я звернув на трохи ширшу дорогу, і в цей момент мене охопило дивне відчуття дискомфорту.
Наче я пройшов крізь тонку плівку…… Важко пояснити словами, але відчуття було саме таким.
Нахиливши голову, я роззирнувся довкола, але нічого підозрілого не помітив: дорога була спокійною, тож я вирішив іти далі, попри це незрозуміле відчуття.
Невдовзі я вийшов на вулицю, де розташовувалася крамниця дрібничок Аліси…… і відчуття тривоги лише посилилося.
"……Я не зустрів жодної душі. О такій порі й на цій вулиці?"
Зазвичай тут вирувало життя й кипіла торгівля, тож абсолютна порожнеча довкола виглядала більш ніж дивно.
Поки я стурбовано роззирався довкола, з того боку, куди я прямував…… далеко наприкінці вулиці, з'явилися три силуети.
Жінка з довгим червоним волоссям та величезним списом, вищим за неї саму, і жінка з точно таким самим обличчям, але з коротким волоссям та величезним щитом…… "Вони що, близнючки?"
А позаду них йшов синьоволосий чоловік із мечем, схожим на японську катану…… Від усієї цієї трійці віяло чимось дуже недобрим. Моя Магія Симпатії чітко передавала їхні емоції…… Цю нудотну хвилю ворожості, спрямовану прямо на мене.
Утрьох вони підійшли ближче й зупинилися за кілька метрів, після чого близнючки зробили крок уперед.
— Мене звуть Ета.
— Мене звуть Тета.
— — І ми посланці Короля Війни Мегідо-сами.
— [ ! ? ]
Жінка з великим списом назвалася Етою, а жінка з величезним щитом — Тетою.
"Посланці Короля Війни? Виходить, ці троє — демони?"
І чому ж від них так віє небезпекою…… Принаймні, зважаючи на все, що я чув про Короля Війни, нічого доброго це не віщувало.
— Мегідо-сама наказав доставити тебе до нього.
— Ти підеш із нами.
— ………………
"Я так і знав, що мова піде саме про це…… Куро ж казала, що Король Війни — далеко не той, з ким можна легко порозумітися."
Відчуваючи, як спиною стікає холодний піт, я стиха запитав у близнючок:
— ……А якщо я відмовлюся?
— Ти дещо не зрозумів.
— Твоя думка…… нас не цікавить.
— Що—!?
Одразу після цих слів жінка з великим списом нахилилася й стрімко кинулася на мене, виставивши зброю вперед.
Це був блискавичний та нищівний випад, від якого я б ніяк не зміг ухилитися, але перш ніж вістря досягло мене, позаду вистрибнула тінь.
— ……!?
— Зіг-сан—!?
Чесно кажучи, я навіть не одразу зрозумів, що сталося.
Я не знав, звідки тут узялася Зіг-сан, і навіть не встиг зафіксувати поглядом момент, коли її парні мечі зіткнулися з величезним списом.
Єдине, що я чітко усвідомив — від страхітливого гуркоту парні мечі Зіг-сан розлетілися на друзки, а її саму відкинуло прямо в найближчу стіну.
Побачивши цю жахливу картину, я миттю кинувся до Зіг-сан.
Вона дістала сильного удару і тремтячи всім тілом, дивилася на мене, лише губами благаючи: "Тікай".
Я не міг до кінця збагнути всієї руйнівної сили удару цієї жінки зі списом…… Ети, але в стіні будівлі біля даху, куди відлетіла Зіг-сан, утворилася вирва радіусом десь у метр.
— ……Хо-о-о, оце так сюрприз. А ти маєш чудові навички. У мить зіткнення зрозуміла, що лобового удару не витримати, тож натомість згасила імпульс, просто відвівши його вбік……
Я виразно чув, як бурмоче Тета.
Зіг-сан казала мені тікати, але…… Ні, мені ні за що не втекти від Тети та інших.
Єдина бойова магія, яку я вмію використовувати — це Авто-Контратака, але вона ніяк не підвищує мої фізичні показники.
Я не здатен увернутися від атаки, якої навіть не бачу, і звісно ж, мені не втекти від того, хто рухається з такою божевільною швидкістю.
Усередині все закипало від люті через те, що Зіг-сан постраждала…… але я був безсилий.
Усвідомлюючи власну безпорадність, я став перед Зіг-сан, намагаючись заслонити її своїм тілом.
Їм потрібен саме я…… Не думаю, що зможу домовитися з тими, хто нападає без попередження, але я не можу дозволити, щоб Зіг-сан постраждала ще більше.
"……Тож мені доведеться піти з ними……"
— Тето, що думаєш?
— Головне, щоб був живий, а кінцівки краще відрубати, аби не надумав тікати.
— Угу, так і зробимо.
— [ ! ? ]
Після слів дівчини з великим щитом…… Тети, Ета знову спрямувала на мене свій спис.
Зараз знову буде той самий удар…… Але чомусь у той самий момент, коли спис мав рвонути вперед, Ета й Тета різко відскочили назад, а на місці, де вони щойно стояли, з'явилися три глибокі розрізи.
— Хто ви ще такі, дідько б вас ухопив!? ……Ви зібралися нашкодити господарю? Це означає…… що ви самі напросилися на те, щоб вас роздерли на шматки!!
— Аніма—!?
— Вибачте за запізнення! Нікчемна Аніма виконала своє доручення й повернулася до господаря!
Попереду майоріла знайома постать у плащі з чорного хутра, що розвівався на вітру.
Це була Аніма, яку я попросив приєднатися до загону охорони Ріґфорешії і з якою ми тимчасово розійшлися.
— Аніма…… Як ти тут опинилася?
— Хах! Буквально днями вони закінчили реорганізацію охорони, тож я одразу "прибігла" до господаря!
— ……З-зрозуміло.
"Прибігла!? З Ріґфорешії аж сюди!? Там же на шляху мало бути як мінімум три гірські хребти……"
Поки я приголомшено переварював цю абсурдну заяву Аніми, Ета й Тета подивилися на неї зі значно більшою суворістю, ніж досі.
— Звіролюдина? Ето, а вона…… сильна.
— Так, я теж це бачу. Втім, не думаю, що у нас виникнуть проблеми, якщо ми виступимо проти неї удвох—
— Що—!?
Навіть протистоячи Анімі, Ета й Тета мали безтурботний вигляд, наче були впевнені у своїй перемозі у двох проти однієї.
Однак їхні обличчя миттєво змінилися, коли наступної ж миті на них рвонули велетенські язики полум'я, змусивши близнючок різко розлетітися вбік, уникаючи вогняного смерчу.
Це полум'я вирвалося з-за моєї спини…… А позаду мене якраз перебувала лише одна людина, тож запустити його могла тільки……
— ……Зараз я розумію, яка ж це була дурість з мого боку. Але чому…… чому я ніяк не могла просто забути про це?
— Е?
Це був величний, але водночас дивовижно ніжний і теплий голос.
Пролунали кроки, і перед мною безшумно постала тінь.
Її коротке волосся тепер відросло до плечей, а сама атмосфера довкола дещо змінилася, але я ні за що у світі не переплутав би її спину ні з чиєю іншою.
Вона тримала мечі, від яких лишилися тільки руків'я, але з них палахкотіло багряне полум'я, приймаючи форму гострих лез, а в цьому вогняному сяйві її червоне волосся здавалося живими язиками лютої стихії.
— Та якщо це заради того, щоб захистити тебе…… я відкину цю дурну зацикленість, за яку трималася стільки років.
— ……Зіг……-сан? Невже……
— Так. Я використала Фрукт Дерева Світу.
Сказавши це своїм дивовижно красивим голосом, Зіг-сан подивилася прямо на Ету й Тету.
Зміни в Зіг-сан полягали не лише у відрослому волоссі та повернутому голосі — магічна сила, що огортала її, стала…… відчутно сильнішою.
Ні, скоріше буде точніше сказати, що вона повернулася до свого початкового, справжнього стану.
Зіг-сан ступила крок уперед і стала поряд із Анімою, стискаючи палаючі парні мечі.
— ……Я теж битимуся з тобою. Ти й сама зараз не в найкращій формі. До того ж людина, яку ми хочемо захистити, людина, яку ми мусимо захистити…… у нас одна.
— Ти…… Як, казала, тебе звати?
— Зіглінда.
— ……Зрозуміла…… Зігліндо-доно, дякую за допомогу! Битимемося разом!
— Так!
————
————
Випустивши гострі кігті та готуючись до бою, Аніма голосно вигукнула, а Зіг-сан рішуче кивнула, міцніше стиснувши свої палаючі мечі.
Дорогі мамо і тату — На мене раптово напали ті, хто називає себе посланцями Короля Війни. Озброєна величезним списом Ета, Тета з величезним щитом і синьоволосий чоловік, який поки що не подає ознак руху. І ось, битва між близнючками-демонами Етою й Тетою проти Аніми та Зіг-сан — Битва розпочалася.
————
<Примітки автора>
Для Кайто, який каже, що нічого не може вдіяти, я відкрию чарівні слова: «Широ-сан, допоможи».
Це вирішить більшість проблем, а противник просто помре. Але навіть якщо він цього не скаже, Ета й Тета все одно програють у наступному розділі.
.
.
.
(П.П Як смішно що автор сам себе підйобує в кінці розділу ахахахах, типу такий: "В тебе ж є Широ, позви її, і все вирішиться" але я це не напишу, бо треба драму зробити, а потім ще додам свою примітку, щоб самого себе за це підєбати. Ахахахах ..)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]