Розділ 111 - Схоже, вона любить тварин
Переночувавши, ми з Алісой кілька разів щиро подякували Кріс-сан за допомогу та залишили замок.
Кріс-сан казала, що я можу залишатися стільки днів, скільки забажаю, але…… Річ у тім, що після учорашнього вечора в мене склалося враження, ніби вона намагається звабити мене своїми жіночими штучками. Поруч із нею я просто не міг зберегти спокій, тож…… Власне, сьогодні вранці вона навіть запропонувала мені прийняти ванну разом. Відчувши, що мій глузд ось-ось остаточно зламається, я вирішив одразу після сніданку вирушити додому.
Попрощавшись із Алісой у столиці, я разом із Бель попрямував до маєтку Лілії-сан…… і саме тоді до мене дійшло.
Якщо розібратися, я ж веду Бель додому з собою…… А Лілія-сан жахлива. Ну правда, до біса жахлива в гніві.
Єдиний спосіб залишити Бель — це сказати їй, що я беру за нього повну відповідальність і доглядатиму за ним зі всією душею, але…… М-да. Що це за відчуття зароджується в мене всередині… Я почуваюся дитиною, яка підібрала на вулиці безпритульне кошеня й повертається додому, тремтячи від страху, що батьки лаятимуться.
"Хай там як, залишається тільки готуватися до найгіршого. Варто одразу налаштуватися на пару добрячих тумаків…… Повна сила Лілії-сан точно обрушиться на мене…… Добре буде, якщо вона мені хоч голову не розіб'є……"
— Ґуруу?
— Нічого такого. Ходімо, Бель.
— Ґаооо!
Я усміхнувся й погладив по спині Бель, який стурбовано дивився на мене, ніби відчуваючи, що мене щось гнітить.
Що ж, я готовий, тож вперед……
Коли я повернувся до маєтку, то одразу ж побачив людину, яка була мені потрібна…… Лілію-сан.
Вона стояла перед входом, але з якоїсь причини спиралася на плече Лунамарії-сан і виглядала абсолютно виснаженою.
— Ходімо, моя леді. Будь ласка, подихайте свіжим повітрям на вулиці.
— Угггхх……
— Ви ж зовсім пити не вмієте, ваше обличчя аж палає від одного-єдиного келиха! І навіщо було випивати стільки пляшок вина?
— Я ж…… Кайто-сан……
— ……Уннн……
— [ [ Е? ] ]
Лілія-сан мала такий вигляд, ніби вмирала від дикого похмілля.
Коли я кликнув їх, Лілія-сан і Лунамарія-сан на мить спантеличено витріщилися на мене, а потім миттю випростали спини, намагаючись зберегти поважний вигляд.
— К- Кайто-сан!? В-відколи ви тут……
— Т-та ось тільки-но підійшов……
— З-зрозуміло…… Не подумайте, я не те щоб зазвичай багато п'ю! Це просто збіг обставин, що ви застали мене в такому стані……
— А, та так, звісно.
Не знаю, чи їй і справді було аж так соромно попадатися мені на очі з похмілля після того, як перебрала з вином, але Лілія-сан заметушилася, а її обличчя спалахнуло рум'янцем.
Звісно ж, я не мав жодного наміру розвивати цю тему далі, тож одразу кивнув на знак згоди.
— Хай там як, з поверненням, Кайто-сан…… Схоже, з вами…… знову чимало всього сталося?
— Е-е-ем……
— ……Луно, мені здається, у мене вже галюцинації починаються…… Я бачу бегемота……
— Боюся, я бачу його також.
На пів слові погляд Лілії-сан прикувався до Бель за моєю спиною, і після миті мовчання…… Вона з приголомшливою швидкістю вискочила переді мною.
— Кайто-сан! Назад, це небезпечно!
— Ґрррррррр……
— Гей! Бель, гарчати на них не можна!
— Ґаооо.
— Луно, мій меч…… Застосуємо…… Хм?
Побачивши небезпечну постать Лілії-сан, яка стрімко наближалася, Бель грізно загарчав, визнавши її ворогами, тож я трохи суворіше гримнув на нього.
Почувши мій голос, Бель миттю припинив гарчати й слухняно кивнув. Переконавшись, що він мене слухається, я поклав руку йому на голову й ніжно погладив.
— Ось так, хороший хлопчик, хороший.
— Ґаооо!
— ……Луно, схоже, я геть напилася…… Мені вже ввижається, ніби бегемот прив'язався до Кайто-сана.
— Хоч як це жорстоко, але це сувора реальність.
— ……………..
— Міяма-сама й справді лякає…… здатний приборкати навіть легендарного магічного звіра……
Спостерігаючи, як я гладжу Бель по голові, Лілія-сан витріщилася на мене некліпаючим поглядом…… і це було справді моторошно.
— ……Кайто-сан, цей бегемот…… Що відбувається?
— Е-е-ем, я його купив.
— Купили? А, якщо поміркувати, я чула, що ви були в Імперії Арклесія, яка має тісні зв'язки з Королем Драконів-самою і приділяє чимало уваги розведенню високорівневих монстрів. Утім, я й помислити не могла, що в них знайдеться навіть бегемот…… І скільки ж він коштував?
— Е-e-е…… 280 монет із білого золота, тобто 28 000 000R.
— ……Що?
Це ж 2,8 мільярда єн. Ну, якщо замислитися про це знову, я й справді вчинив дико божевільну покупку.
Почувши мої слова, Лілія-сан заціпеніла, її очі широко розширилися, а за мить вона в паніці почала мене допитувати.
— ……З-зачекайте хвилинку! 28 000 000R, кажете!? Звідки у вас, біс тебе візьми, такі гроші!?
— А, це……
— Будь ласка, тільки не кажіть, що здобули їх якимось незаконним шляхом…… Кайто-сан! Що це взагалі означає!? Поясніть негайно!!!
— Ґуееехх!? Л-Ліліє-сан, м-мені боляче……
— Я не пам'ятаю, щоб виховувала Кайто-сана такою людиною!!!
— Та я й не пам'ятаю, щоб ви мене виховували!? Х-хай там як, будь ласка, заспокойтеся! Я все детально розповім від самого початку!!!
Схоже, Лілія-сан була настільки шокована, що вхопила мене за комір і почала люто трясти вперед-назад. Можливо, мені просто здалося, але я перестав відчувати землю під ногами.
"Підняти 170-сантиметрового мене в повітря…… Серйозно, яка ж ви сильна, Ліліє-сан…… Д-дівчата в цьому світі справді страхітливі. Я маю на увазі, насамперед у плані бойових здібностей……"
Хай там як, мої розпачливі благання подіяли: Лілія-сан трохи заспокоїлася й розтиснула пальці на моєму комірі.
Зрештою, усі подробиці я вирішив розповісти вже всередині, але тим часом роздумував, що робити з Бель. Не встиг я й оглянутися, як Зіг-сан вже стояла прямо перед Бель, пильно розглядаючи його.
— Ґуруу?
— Бель, Зіг-сан — це людина, яка мені постійно допомагає, тож ти мусиш із нею як слід подружитися.
— Ґаооо!
"…………….."
Зіг-сан продовжувала пильно дивитися на Бель, а за мить, ніби зважившись, простягнула руку.
Бель, схоже, уважно послухав мої слова, бо не став ухилятися від простягнутої руки Зіг-сан і дозволив їй тихо погладити себе по голові.
І саме тоді я помітив, що щоки Зіг-сан злегка рум'яняться, а на обличчі сяє чарівна посмішка, що випромінювала щире щастя.
Здається, не один я зацікавився цією картиною: Лілія-сан і Лунамарія-сан теж спостерігали за Зіг-сан із дещо спантеличеним виразом обличчя.
Помітивши наші погляди, Зіг-сан дістала з кишені аркуш паперу та ручку, після чого показала нам записку:
— "..."
"……Він такий милий. Кайто-сан, у вас чудовий смак на домашніх улюбленців."
— ……Х-хаах…… Дякую.
Судячи з усього, такий вираз обличчя в неї був просто тому, що Бель виявився неймовірно милим. Зіг-сан одразу ж повернула погляд до Бель й із посмішкою продовжила гладити його тулуб.
— ……Гей, Лунамаріє-сан.
— Що таке?
— Та нічого, просто… Хіба Зіг-сан не поводиться трохи інакше, ніж зазвичай?
— ……Зіг завжди без тями любила тварин. Саме тому, якщо залишити їх наодинці, вона цілий день із посмішкою гладитиме цього бегемота.
— З-зрозуміло…… У-тім, бегемоти ж вважаються монстрами, хіба ні?
— Думаю, для неї це не має значення, аби істота мала вигляд тварини.
Як і казала Лунамарія-сан, Зіг-сан, схоже, справді обожнювала тварин: зараз вона посміхалася безтурботною посмішкою маленької дівчинки, що геть не в'язалося з її звичайною спокійною, зрілою та жіночною атмосферою.
Такий вираз її обличчя, який мені випадало бачити нечасто, був надзвичайно милим, і я знову спіймав себе на думці, що Зіг-сан — неймовірно приваблива жінка.
Дорогі мамо і тату — Хай там як, я нарешті повернувся до маєтку Лілії-сан, хоча й упевнений, що халепи на цьому ще не закінчилися…… Втім — Схоже, Зіг-сан дуже любить тварин.
————
На невеликому пагорбі, з якого відкривався вид на столицю Королівства Симфонія, спустилися кілька тіней.
— Охо-хо, як же прикро, що серед нас є такі гарячі голови…… Зважаючи на це, гадаю, моєї особистості буде цілком достатньо.
— Ні, Бахусе-сама, вам немає потреби діяти особисто. Ви можете повністю покластися на нас……
— Хмм, бачу, вам уже аж не терпиться взятися за роботу, чи як…… На всякий випадок повторю: не спаплюжте намірів Мегідо-сами.
— [ [ [ Слухаємося! ] ] ]
— Ну що ж, для початку…… ходімо знайдемо заїзд, де можна зупинитися.
— Е? Ми що, не вирушаємо туди просто зараз?
— Ой-ой, не змушуйте старих робити дурниці на гарячу голову. Якщо ми поткнемося туди, доки підлеглі Короля Фантазмів не поставили бар'єр, Король Смерті-сама одразу нас відчує. Не варто так поспішати.
Час для цих демонів втілити свій задум ще не настав, — з кривою посмішкою мовив Бахус і повільно попрямував до столиці.
— А тепер, Міяма Кайто…… Давай-но подивимося, чого ти насправді вартий……
————
<Примітки автора>
Хоч як на це подивитися, а виглядає точнісінько як мати, яка сварить дитину за те, що та підібрала дивного домашнього улюбленця.
Зіг-сан не знала жалю до монстрів, які вискалювали на неї ікла, але в усіх інших випадках вона обожнюватиме їх, якщо вони схожі на тварин — навіть якщо це монстри.
І ще, що за біс…… Невже в повітрі пахне чимось серйозним……?
Посланці Короля Війни прибули у чималій кількості…… утім, схоже, виконати свою задумку їм поки що не вдасться.
.
.
.
(П.П Ну як і очікувалось від Лілії, по суті виглядає наче вона матір Кайто, постійно хвилюється, постійно сварить за щось хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]