Розділ 10 - Говорячи різні речі.
Поки Лілія-сан проводила розмову з Лунамарією-сан (фізичним методом), ми, троє людей з одного світу, самі того не помітивши, прогулювалися маєтком.
Якщо подумати, я майже не розмовляв ні з Кусунокі-сан, ні з Юдзукі-сан. З Кусунокі-сан ми трохи поговорили минулої ночі, але розмова якось не склалася. Мабуть, спочатку мені варто вибачитися за це.
— А-а~ Ем, Кусунокі-сан. Учора я—
— Вибачте.
— Арее?
Я хотів вибачитися за те, що ненавмисно змусив її хвилюватися, але чомусь вона вибачилася першою.
— Це ж Міямі-сан довелося нелегко через те, що я раптом поставила таке дивне запитання минулої ночі...
— А, ні, навпаки, це мені слід вибачатися. Не знаю, чому я тоді так сказав. Можливо, для вас, Кусунокі-сан, і для інших я виглядав спокійним, хоча сам був досить розгублений... Я просто не зміг добре пояснити свої думки.
— Ні, я не думаю, що те, що ви сказали, було чимось дивним.
— ...Мені здається, мене тут залишили осторонь. Аой-семпай, Міяма-семпай, коли ви взагалі встигли поговорити?
Атмосфера, яка залишилася трохи напруженою після вчорашньої розмови, здається, трохи пом’якшала після того, як ми вибачилися одне перед одним. Юдзукі-сан, яка не знала про ситуацію, запитала нас із зацікавленим виразом обличчя, але мене турбувало дещо інше. Точніше, я задумувався про це ще з учора.
— Ми просто випадково зустрілися в коридорі вчора ввечері й трохи поговорили. Але якщо вже про це... Мені цікаво, чому ти називаєш мене семпаєм, Юдзукі-сан?
— Е? Ну, тому що Міяма-семпай же випускник нашої старшої школи, так?
— Га?
— Е? Юдзукі-чан, це правда!?
— А, так. Здається...
Я чесно здивувався словам Юдзукі-сан, яка сказала це так, ніби це очевидно. Так, я справді закінчив ту ж старшу школу, що й вони, але це було три роки тому, і я не думав, що нинішні учні можуть про мене знати.
— Це правда, що я навчався в тій самій школі, що й ви двоє, але я закінчив її три роки тому...
— Ну, спочатку я не була впевнена, але подумала, що це ви, тому що підходите під опис, який чула від свого брата.
— Твого брата?
Знову пролунали дивні слова. Не те щоб я цим пишався, але в школі я був абсолютно нічим не примітним учнем. У клубах не брав участі, оцінки були середні, жодних визначних подій у житті не траплялося, і, як би сумно це не звучало, друзів у мене було небагато.
Насправді я зараз гарячково риюся в пам’яті, намагаючись згадати, хто ж може бути братом Юдзукі-сан, але чесно не можу нікого пригадати.
— Так. Я чула, що є людина з великим шрамом від правого вуха аж до шиї, тому подумала, що це ви.
— ...Це справді помітна прикмета, але я все ще не маю жодної ідеї, хто брат Юдзукі-сан...
Це правда, що колись давно я потрапив у нещасний випадок, через який у мене залишився помітний шрам від правого вуха до шиї. Тож не дивно, що мене могли впізнати за зовнішністю, але якщо вона настільки добре про це пам’ятає... її брат, мабуть, часто про мене говорив. Але як людина, яка вважає поділ класу на групки просто іншою формою цькування, я чесно не маю уявлення, хто він такий.
— Він постійно скаржився, що ви весь час спите на уроках і не перестаєте це робити, скільки б разів він вас не попереджав...
— ...А, зрозуміло. Староста, значить...
У другому класі старшої школи я був повністю захоплений MMO, якщо точніше — онлайн-іграми, і жив життям, де день і ніч майже помінялися місцями. Я грав усю ніч, а потім спав у школі. Озираючись назад, я був неймовірно безвідповідальним, захопленим тим, що називають «перехідним віком». Навіть учителі зрештою здалися і перестали робити зауваження, хоч до того попереджали мене безліч разів.
Однак у світі завжди знаходяться серйозні люди. Наприклад, староста класу. Він не припиняв робити мені зауваження щодня. Тоді це мене лише дратувало, але зараз, коли я став спокійнішим, мені навіть трохи шкода його. Якщо подумати, його прізвище й справді було Юдзукі. Я завжди називав його просто «староста» і майже не розмовляв із ним про щось інше, тому зовсім забув.
— Міяма-сан... Для чого ви взагалі ходили до школи...
— Н-ну, тоді в мене були різні обставини... Юдзукі-сан, будь ласка, передай йому мої вибачення, коли через рік ми повернемося до свого світу.
— Зрозуміла!
Кусунокі-сан, яка, мабуть, сама по собі дуже серйозна людина, дивилася на мене осудливо, а Юдзукі-сан лише криво посміхнулася і віддала перебільшене вітання.
Схоже, роль надійного семпая мені не світить, але завдяки цій розмові я відчув, що відстань між нами трохи скоротилася.
---
Коли після короткої прогулянки маєтком ми повернулися до тієї ж кімнати, Лілія-сан зустріла нас лагідною усмішкою.
Це була усмішка, яка справді підкреслювала її шляхетність і витонченість аристократки... Давайте просто вдамо, що не помітили щось у кутку кімнати, схоже на викинуту стару ганчірку.
Щойно ми сіли на свої місця, Лілія-сан один раз кивнула і заговорила.
— Сьогодні ми поговоримо про те, що, впевнена, цікавить усіх... Про магію.
— А...
Як і очікувалося, почувши це слово, я одразу напружився.
Зрештою, хоча я провів у цьому маєтку лише пів дня, я вже бачив безліч речей, схожих на магію, і навіть користувався деякими з них.
Коштовності у ванній, які запускали душ від дотику. Плаваючі вогні в коридорах. І та стара ганчірка... хоча Лунамарія-сан казала, що треба просто доторкнутися до неї, я майже впевнений, що це теж було пов’язано з магією.
Кусунокі-сан і Юдзукі-сан теж, схоже, були зацікавлені цією типовою рисою іншого світу — магією, тому дивилися на Лілію-сан з очікуванням.
— Перше, що всіх зазвичай цікавить — чи можуть вони самі користуватися магією. Що стосується магічної сили, яка є джерелом магії, то мешканці інших світів володіють нею без винятків. Тому теоретично всі ви здатні використовувати магію. Однак чи зможете ви насправді нею володіти — залежить від індивідуального таланту... Я не можу сказати напевно лише глянувши на людину.
Щойно вона це сказала, Лунамарія-сан, яка непомітно для мене вже встигла повністю відновитися, почала розкладати перед кожним із нас по книзі.
А, мені щойно здалося, що від неї повіяло сильною образою. Ні, але ти ж сама винна в тому, що сталося раніше...
— Я чула, що Герої, яких зазвичай викликають, здатні розуміти мову нашого світу. Схоже, всі ви розумієте те, що ми говоримо, тому проблем бути не повинно, але про всяк випадок давайте перевіримо.
Це був шаблон серед шаблонів, але для нас це було надзвичайно важливо перевірити. У мене були погані оцінки з англійської, і без якоїсь здатності розуміти мову весь цей рік міг би швидко минути лише за запам’ятовуванням літер цього світу.
Думаючи про це, я подивився на книгу в своїх руках і зрозумів, що вона називається «Вступ до магії». О, я можу нормально її читати.
— ...Схоже, жодних проблем немає. Тепер щодо безпосередньої практики магії... Чесно кажучи, це досить складно. Хоча все сильно відрізняється від людини до людини, вивчення магії зазвичай займає чимало часу.
— Не так багато людей можуть користуватися магією достатньо добре, щоб заробляти цим на життя як маги.
Я одразу зрозумів зміст пояснення Лілії-сан і доповнення Лунамарії-сан. Поки я перегортав книгу і слухав їх, стало очевидно, що згідно з теорією, написаною тут, усе справді дуже складно.
— Це буде важко.
— Уеехх... Я теж здаюсь.
Кусунокі-сан і Юдзукі-сан, схоже, відчували те саме. Дивлячись на вступну книгу, вони насупилися від складності матеріалу. Це точно не те, що можна опанувати за день чи два. Та що там, мені здається, зараз це взагалі неможливо.
— Фуфуфу, мені теж знадобилося три місяці, щоб використати найпростіше закляття.
— Для вашого відома Моя Пані вважалася талановитою. У середньому це займало близько року.
— ...Це буде важко.
Якщо чесно, я трохи... ні, доволі сильно розчарований. Не те щоб я хотів використовувати магію для боротьби з монстрами, але я завжди мріяв нею користуватися.
— ...Однак це стосується лише випадку, коли ви «чаклуєте власну магію».
— Е?
— Після укладення Договору Дружби однією з найреволюційніших технологій, що прийшла з Демонічного Світу, стала можливість вбудовувати магічні формули в так звані «магічні інструменти». Ці інструменти використовують магічні кристали — дорогоцінне каміння, здатне зберігати як магічну силу, так і магічні формули. Якщо заздалегідь завантажити в кристал магічну формулу, будь-хто зможе активувати закладену магію простим дотиком.
— Випадково, та синя коштовність у ванній — це щось подібне?
— Так, саме так. Це схоже на те, що існує у вашому світі, здається, воно називається «батарейкою»? Так само, якщо в магічному кристалі заздалегідь накопичена магічна сила, користувачу потрібна лише незначна кількість власної магічної сили для активації закладеної магії. У наш час використання таких кристалів стало основним напрямком, а майстрів, які створюють ці інструменти, навіть називають магами.
— Як додаткова інформація, для використання потужних бойових магічних інструментів потрібен спеціальний дозвіл, і само собою зрозуміло, що їх заборонено використовувати в місті. Втім, на їх придбання також існують обмеження.
Хмм. Коротше кажучи, мабуть, найкраще сприймати магічні інструменти як щось на кшталт ліхтарика чи запальнички з нашого світу. Зрештою, ми користувалися ними у ванній і в кімнатах просто доторкнувшись до них, і нам не потрібно було вивчати складну теорію.
— Тому можна навіть сказати, що... якщо ви не хочете стати магом, то вивчати магію вам не обов’язково... Як я вже казала раніше, швидкість навчання магії сильно відрізняється від людини до людини. Було б зручно, якби ви змогли використовувати її самостійно, тому, можливо, варто приділити цьому трохи часу.
Промовляючи це, Лілія-сан створила на своїй долоні якесь магічне коло, після чого кімнатою пронісся легкий вітерець.
— Існує вісім типів магії: вогонь, вода, вітер, земля, блискавка, світло, темрява і безатрибутна магія. Кожен атрибут має свої сильні та слабкі сторони. До речі, моїм найсильнішим атрибутом є вітер, а найсильнішим атрибутом Луни є вода.
— В живу це виглядає досить вражаюче.
Поки Юдзукі-сан захоплено дивилася на магію, яку продемонструвала Лілія-сан, мої думки звернулися до магії, яку використовувала Куро. Те її універсальне пальто точно пов’язане з магією, але до якого атрибуту воно належить? Враховуючи, що вона демон, мабуть, це темрява, так? Її пальто чорне... але татамі, які вона розгорнула, були ж зеленими? Треба буде запитати її наступного разу.
— Я віддам усім вам ці книги, тож можете читати їх, коли матимете час.
Після цього, прослухавши приблизно годину теоретичних пояснень про магію, нас відпустили.
---
Другий день у іншому світі минув без особливих подій, і тієї ночі я читав вступну книгу з магії, яку нам дали. Але якщо чесно, усе це виглядало для мене просто набором незрозумілих символів.
Кожен магічний атрибут мав свою складну теорію, і зрозуміти основи їхнього застосування було важко. Кажуть, що люди цього світу, які хочуть вивчати магію, зазвичай вступають до магічних шкіл. Лілія-сан, наприклад, вивчала її в Лицарському Ордені, а Лунамарія-сан — у магічній школі. Самостійне навчання дуже складне, і, схоже, наявність досвідченого наставника є надзвичайно важливою.
Лілія-сан сказала, що організує нам викладача, якщо ми захочемо, але мені було незручно приймати від неї настільки велику допомогу, тому я відмовився.
І певною мірою все виявилося саме таким, як я собі уявляв. Демони загалом значно вправніші в магії, ніж люди. Рівень володіння різниться, але більшість демонів здатні використовувати хоча б якусь магію. Однак, схоже, більшість із них покладаються на інтуїцію. Що ж до навчання інших, то на це здатні лише високопоставлені демони з глибокими знаннями, а таких наставників дуже мало.
Демон такого рівня може активувати магію навіть без заклинань чи магічних кіл. Стоп... Хіба я вже не бачив когось, хто робив щось подібне? Тобто... Куро ж робила саме так? У такому разі я можу запитати Куро... Ні, я ж навіть не знаю, коли вона знову з’явиться і—
— Я відчула, що мене кличуть!
— Пффт!?
Щойно я про неї подумав, у кімнаті з’явилася молода дівчина-демон і безсоромно проникла в мою кімнату.
Її чорне пальто розвивалося за спиною, і крізь щілини в ньому було видно її білі ноги. Пальто було настільки великим, що я раніше цього не помічав, але під ним вона, виявляється, носить шорти…
Ні, не це!
— Хуєеех!? Чому ти з’являєшся саме тоді, коли я про тебе думаю!? Ти ж точно еспер, так!?
— Це ще одна гарна ніч, чи не так~?
— …А, ага… стоп, коли ти взагалі тут з’явилася!?
— Таак, таак, не звертай уваги на дрібниці. Ось, міні-кастела. Сьогодні я додала туди джем!
Це ж уже не міні-кастела, а міні-джемовий хліб, хіба ні? Який сенс робити його у формі міні-кастели?
Я закинув у рот запропоновану мені міні-кастелу, а Куро спокійно сіла на стілець, який, схоже, викликала звідкись, і поставила чашку кави на стіл.
У неї була та сама невинна усмішка, що й учора, і, мабуть, я вже настільки звик до цього, що навіть не мав сил щось коментувати — просто прийняв каву, яку вона дала. І тут мені раптом щось спало на думку.
— Арее… якщо подумати… хіба демони сьогодні не їдять нічого, крім визначеної їжі?
— Саме так. Але все гаразд, бо це теж для мене дозволена їжа.
— А-а… зрозуміло.
Згадавши те, що чув сьогодні зранку про святкування нового року у демонів, я вирішив уточнити. Але виявилося, що і міні-кастела, і кава були призначені саме для неї. Хто з Семи Королів обрав би міні-кастелу і каву? Хоча… може, в Демонічному світі це популярне поєднання.
Тут Куро помітила книгу в моїх руках і перебільшено схилила голову.
— Унн? Що це за книга?
— А, це вступ до магії.
— Хеее~ То ти намагаєшся вивчати магію. А, це тому ти хотів мене побачити?
— Ем… ну… щось типу того. Я трохи читаю, але там виявилося, що є вісім типів магії, і я не знаю, з чого почати…
— Вісім типів? Хоча є лише два типи магії?
— …Га?
Я вже збирався пояснити, як мене бентежать різні теорії щодо магічних атрибутів, але завмер, коли Куро сказала це так, ніби це найочевидніша річ у світі.
Лише два типи? Там же вісім — вогонь, вода, вітер, земля, блискавка, світло, темрява і безатрибутна магія…
— Лише два типи?
— Унн, саме так. Є лише два типи магії: «неметаморфна магія», яка використовує магічну силу як вона є, і «метаморфна магія», яка перетворює магічну силу на щось інше — як-от вогонь чи воду.
— …Ем… Куро, я хочу дещо спитати… скільки зазвичай потрібно часу, щоб людина змогла виконати просте закляття?
— Мммм. Це залежить від здібностей, але це може бути «як один день, так і до місяця»?
— …..Га?
Дорога Мамо, Тату — я почав вивчати магію. Але раса демонів і раса людей… говорять зовсім різні речі.