Розділ 8 - І не думай, що зможеш утекти, мій любий чоловіче ♡
[Сам того не знаючи, здобув аж трьох дружин — ну й бабник!]
Коли ситуація дійшла до того, що про мене можна було б скласти такий тривірш, мій внутрішній панікометр просто здійнявся, і я, навпаки, заспокоївся.
Тому це тремтіння в ногах — насправді передчуття славетної битви, а піт, що ллється градом — це просто хороший метаболізм.
"І я зовсім, ну от ні крапельки не боюся свого нинішнього становища."
"Навіть до мене вже нарешті дійшло."
"Я колишній стовідсотково щось накоїв у минулому."
"Для початку вирішую не чіпати тему того, що Лекі вже поводиться як моя дружина."
"Мене набагато більше хвилювало інше — місце для весілля."
"Є величезна ймовірність, що за моєю спиною туди втягнули ще купу сторонніх людей."
— Добре. Я вислухаю всі подробиці. Для початку давайте сядемо й поговоримо про все по черзі.
З цими словами я вмостився на стілець.
Дівчата абсолютно природно сіли по обидва боки від мене.
Тож прямо переді мною тепер зяяв порожній стіл і порожня кімната.
— ...Та так же не розмовляють!!
Я просто вже не міг стримувати свої обурені репліки.
— Для дружини абсолютно природно сидіти поруч зі своїм чоловіком.
— Навіть якщо ти дружина, в таких ситуаціях сідають навпроти, щоб розмовляти віч-на-віч! Коли мене затискають з обох боків, вести розмову якось не дуже зручно!
— У такому разі, Лекі-сан, пересядьте на той бік і все нормально поясніть.
— Не хочу. Нехай краще Юрі це зробить.
— Чи не занадто це нахабне перекладання обов'язків з вашого боку?
— Усе гаразд. Я вірю в Юрі.
— Хотілося б почути ці слова за якихось інших обставин!
"Розмова взагалі не просувалася..."
"І ще, дуже прошу, припиніть перепалку прямо через мене... Я почуваюся вкрай ніяково."
Втративши терпець, я підвівся й пересів на протилежний бік столу.
— Так, обидві сидіти на місці й не вставати. А тепер мило й дружно сидіть там удвох.
Щойно я зупинив їхню спробу негайно пересісти слідом за мною, вони з незадоволеним виглядом умостилися на стільцях.
— ...Отже, ви вирішили, де буде наше весілля?
— Так. Думаю, Джин теж буде задоволений.
— Ось як. І де ж саме, якщо не секрет?
— У королівському замку.
— ...Королівський замок? Якесь дивне слово, ніколи не чув про таке селище.
— Ні, у замку королівської столиці.
— От дідько, я так і знав!
Лекі кумедно ворушила двома пальцями, якими досі показувала жест «мир».
Я ж у відповідь просто впав обличчям на стіл, подумки кричачи від того, наскільки масштабні закидони у моєї подруги дитинства.
— Ми навіть отримали офіційний дозвіл від короля.
Лекі почала порпатися в кишені, дістала звідти складений аркуш паперу й розгорнула його на столі.
Побачивши написані великими літерами слова «Дозвіл на використання замку Ельдентарк», я знову безсило впустив голову, яку щойно підвів.
— Навіщо... Навіщо аж у королівському замку... І чому Його Величність узагалі на це погодився...
— Я подумала, що ми маємо розділити наше щастя з іншими людьми.
— Он воно що... Яка ти молодець...
— Тепер ми офіційно визнане державою подружжя.
У цей момент я вкотре усвідомив, наскільки масштаби мислення Лекі відрізняються від моїх.
Лекі відома по всьому світу як «Герой», і багато людей щиро радітимуть за неї та вітатимуть як рятівницю, що здолала Короля Демонів. На весілля точно збіжиться натовп палких шанувальників.
І коли вони дізнаються, що її обранець — це я, мене аж у холод кидає від думки, чи не закидають мене камінням...
— Стривай.
"Ми тут так спокійно обговорюємо моє одруження з Лекі, але хіба Юрі не має бути прикро через це?"
Я квапливо вирівняв спину й подивився на дівчину, яка щойно зізналася мені в коханні.
— ...? У мене щось на обличчі?
Проте на її лиці не було й краплі злості чи образи.
Навіть навпаки, вони з Лекі цілком мирно обговорювали якісь деталі, примовляючи: «Як чудово~».
"Отакої... Я помилявся...?"
"Я думав, що тут зараз розгорнеться справжня драма зі сценами ревнощів..."
— До речі, Лекі-тян. Ти виконала те, про що я просила?
— Звісно. Люсіка залишилася в королівському замку, щоб улагодити всі паперові справи.
— От і чудово. Це вкрай необхідно для того, щоб ми всі були щасливі.
— Угу. Ми обов'язково зробимо Джина аристократом.
Цієї миті мій мозок просто вимкнувся.
"...Е? Я — аристократ? Що це взагалі означає...?"
— Ю-Юрі? Можеш пояснити? Бо я взагалі нічого не розумію...
— Насправді, однією з нагород за підкорення Короля Демонів ми висунули вимогу: "Зробіть Джина-сана аристократом".
Вона грайливо підмигнула мені, і це виглядало неймовірно чарівно.
"Мило, звісно... але зараз не про це!"
— Хі-хі, я вже давно про це думала. Що нам робити, якщо ми всі троє закохаємося в Джина-сана.
— Якби ми почали серйозно битися між собою за тебе, руйнування були б масштабнішими за напад армії Короля Демонів.
— Чесно кажучи, я б хотіла одноосібно володіти тобою. І я була впевнена, що Джин-сан обере саме мене. Але...
— Я не уявляю свого життя, якщо в ньому не буде Джина. Тому вчора ввечері ми втрьох усе обговорили.
— І я запропонувала план — зробити Джина-сана аристократом. Адже якщо ти станеш аристократом, то мати кількох дружин більше не буде проблемою!
— Тепер нам ніщо не заважає.
Вирішивши, що на цьому пояснень достатньо, вони підсіли ближче й міцно обхопили мої руки з обох боків.
Їхні вродливі обличчя опинилися так близько, що я відчував їхній подих, і дівчата з посмішкою промовили:
— А тому...
— Навіть не думай, що зможеш утекти. Готуйся.
— — Любий чоловіче.
Неймовірно красиві дівчата. Та ще й кілька одразу вишикувалися в чергу за моїм серцем.
"Для будь-якого хлопця це ситуація мрії, то чому ж у мене зараз так сильно сіпається щока?"
"Утікати нікуди. Мені залишається лише прийняти кохання кожної з них."
"До того ж, мої наречені — національні героїні."
Усвідомивши, яке майбутнє на мене чекає, я лише безсило схопився за голову через дикий біль у шлунку, що раптово почав розгулюватися.
◇ ◇ ◇ ◇ ◇
Тим часом у згаданому королівському замку.
— От же ж сучка... Лекі. Скинула на мене всю паперову роботу тільки тому, що сама не вміє мізками ворушити...
— ...Мене взагалі-то розбудили на світанку й змусили працювати прямо в піжамі, нічого?
— Менше патякай, більше пиши. Поки мене тут немає, ці двоє точно просунуться у стосунках із ним...!
— Я взагалі-то король, ні? Ей, я що, просто у вас на побігеньках? Коли я з вами, мені щоразу здається, що я божеволію...
— Весілля...! Щойно з цим покінчу, нарешті вийду заміж за Джина...!
— Приведіть мені Джина...! Він... тільки він один із усієї команди героя був до мене лагідним...!!
Працюючи з лютим виразом обличчя, Люсіка розгрібала гори документів, і її егоїстичні думки про весілля самотньо перепліталися з жалібним скигленням короля.
◇ Коли говорять про аристократів, то відразу згадують про землі. Якраз під контролем королівства є незаймана сільська місцевість, де й розташоване рідне село наших товаришів із команди героя. Так крок за кроком готується ідеальне підґрунтя для повільного й мирного життя. ◇
.
.
.
(П.П Ахаххаха, бідний Король.)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )