Розділ 75 - Справа владнана
Розділившись на два табори та призначивши Люсіку головуючою, ми продовжили обговорення зі Святою Церквою.
Щоправда, майже жодних суперечок не виникало, і все вирішувалося напрочуд гладко.
Цього разу ми вирішили вважати все, що сталося, спільними навчаннями з цивільної оборони, проведеними Командою Героя та Святою Церквою.
Оскільки через появу Хіни, доньки Короля Демонів, можуть з'явитися й інші загрози.
Це мало бути експериментом, щоб перевірити, наскільки Свята Церква зможе самостійно захистити себе в такому випадку.
Те, що Великий собор був наполовину зруйнований, явно було перебором як для навчань, але ми збиралися якось викрутитися, назвавши це протистоянням із верхівкою армії Короля Демонів.
На пояснювальній зустрічі для віруючих вирішили взяти участь не лише керівники Святої Церкви, а й ми, Команда Героя.
Ґішш сказав, що якщо там буде Юрі, Свята, то вони зможуть усе владнати, тож проблем, мабуть, не виникне.
Загальні витрати на ремонт Великого собору цього разу країна та Свята Церква розділили навпіл.
І цього разу ми вирішили заплющити на це очі — адже й ми завдали чималих збитків, — але змусили їх пообіцяти, що якщо таке саме станеться наступного разу, Святу Церкву буде примусово розпущено.
Пізніше я почув, що з погляду Ульвальта-сами це було більш ніж достатньо великодушне рішення.
Виявляється, він вирахував заслугу за виявлення способу проникнення до королівського замку, що допоможе запобігти замаху на короля.
— До речі. Ульвальт наказав мені особисто про це запитати, але чому Свята Церква вирішила викрасти Юрі саме в цей період?
У цей момент Рієра ніяково відвернула обличчя.
...Я приблизно уявляв її мотиви, тож частково міг її зрозуміти.
— Голоси тих, хто вимагав повернення Святої до Святої Церкви, ставали дедалі гучнішими, і стримувати їх було важко. Ми вирішили, що з огляду на час іншої нагоди вже не буде.
— Зрозуміло. А з якої причини це зробила ти?
— ...З тієї самої, що й Ґішш.
— Ні, нам потрібна точна інформація, щоб довести, що метою не було вбивство. Тож запитаю ще раз. ...А ця панянка?
Якби Люсіка так мене допитувала, я, мабуть, теж розплакався б.
Лекі та Юрі теж тремтіли, наче листя на вітрі, й хапалися за рукав мого одягу.
Я твердо вирішив, що більше ніколи нічого не приховуватиму.
— ...Бо я заздрила тому чоловікові, який одружився з Юрі-тян.
— Гаразд, щирість — це добре. Ну, з мого боку це все, але... чи є тут хтось, хто має ще якісь зауваження?
— ...Пробачте. Я хотів би про дещо попросити.
Ґішш, піднявши руку, підвівся, а потім, приховуючи обличчя, повільно почав знімати з себе біле церковне вбрання.
На його чолі виросли маленькі ріжки, схожі на горбки, а вух, які мали б бути в людини, не було.
З-під одягу показався демон із червонувато-коричневою шкірою.
— ...Ґішш, що це означає? Ти... не людина?
Схоже, навіть Рієра, яка мала бути його колегою, не знала про його справжню сутність.
Без сумніву, найбільше була приголомшена саме вона.
— ...Так. Вибач, що обманював тебе.
— Т-ти не можеш... Але ж Ґішш так багато робив заради людей... Е? Чому...?
— Рієра, заспокойся. «Кюра стримування емоцій».
— А, дякую, Юрі-тян...
Завдяки тому, що Юрі використала благословення Святої, Рієра змогла опанувати себе, але навіть так завданий їй удар, мабуть, був величезним.
Якщо ми й далі просто мовчатимемо, нічого не вирішиться.
Я вирішив запитати замість Рієри.
— Ґішш-сан, скажи мені прямо. Ти наш ворог чи союзник?
— Союзник. Я можу з упевненістю сказати, що всю свою попередню благодійну діяльність я здійснював від щирого серця.
Наші погляди перетнулися.
...Він не брехав.
Раз стало зрозуміло, що це не брехня, ми, які знали про існування Хіни та Мардорі, могли це прийняти.
Але з Рієрою все було інакше. Щоб переконати її, потрібно було розповісти про причину.
Саме з таким наміром я кивнув йому підборіддям, і він почав розповідати про те, з чого все для нього почалося.
— ...Колись я бився проти колишнього Героя в складі армії Короля Демонів і, зазнавши поразки, ледве живий тікав, коли мене врятували діти з одного села. Вони поділилися зі мною мізерними запасами їжі, які мала їхня община. А люди з села, де жили ці діти, навіть дізнавшись, ким я був насправді, не стали мене дискримінувати й прийняли.
Згадуючи минуле, Ґішш пом'якшив свій гострий погляд, і по його обличчю покотилися сльози.
— Спілкуючись із ними та дізнавшись, наскільки прекрасними можуть бути люди, я був їм вдячний. І тоді я присягнувся. Я присвячу своє врятоване життя людству...!
— ...Тому ти й вступив до Святої Церкви...
— Саме так. До Святої Церкви приходить багато людей, які опинилися в скруті. Рятувати таких людей було моєю радістю. — Тому я хочу ще раз попросити Юрі.
— ...Про що?
— ...Я не прошу тебе забути те, що я колись із тобою зробив. Я усвідомлюю, що пожертвував тобою як людиною заради порятунку якомога більшої кількості людей. Не дивно, що ти ненавидиш Святу Церкву. Але навіть попри це...! Чи не могла б ти знову допомогти нам як Свята?
Ґішш схилив голову перед Юрі.
Навіть те, що він навмисно розкрив свою справжню сутність, мабуть, було його способом спокутувати провину.
Думаю, потрібна неабияка мужність, щоб розкрити все те, що він приховував досі.
Але попри це я думав: «Це не означає, що Юрі зобов'язана відповісти йому взаємністю».
Якби вона не вирушила в подорож як член Команди Героя, цей чоловік вічно використовував би Юрі з тієї самої причини.
...Але остаточне рішення все одно належить самій Юрі.
Я хочу поважати її думку.
Яким би не був її вибір, мені достатньо залишатися поруч і захищати її, щоб вона не постраждала.
...Хоча як для того, кого цього разу викрали, це може звучати не дуже переконливо.
І ще, Лекі. Припини махати Святим Мечем поруч зі мною.
Юрі подивилася на руку Ґішша, а потім, глибоко видихнувши, наче щось вирішила, відкинула його руку.
Сухий звук ляпаса пролунав напрочуд голосно.
— ...Я не повернуся до Святої Церкви як Свята.
— ...Зрозуміло. Вибач, що просив про щось таке зручне для мене...
— ...Але якщо йдеться про Юрі, Святу з Команди Героя, то я час від часу проводитиму консультації.
Від слів Юрі Ґішш різко підняв голову.
— Людей, які прагнуть щастя, багато не лише у Святій Церкві. Тому передайте їм, що якщо їм справді потрібна моя сила, нехай самі приходять до мене.
— ...Так, обіцяю неодмінно передати. Дякую, Юрі.
— Ні? Я просто останнім часом потроху думала, що мені вже варто зайнятися чимось, що личить Святій. А Свята Церква нехай старається зі свого боку.
Якщо слова Юрі в такому вигляді дійдуть до віруючих, Свята Церква майже напевно значно втратить свій вплив.
Віруючі, які приходили саме заради Святої, майже напевно почнуть залишати церкву.
Юрі, мабуть, чудово це розуміла, коли так сказала, а Ґішш, знаючи все це, лише вклонився їй.
Але ті віруючі, які все ж залишаться, — це люди, яких Ґішш та інші втримали завдяки своїм зусиллям до цього часу.
Цей результат нікуди не зникне, і вони, мабуть, і надалі підтримуватимуть Святу Церкву.
— Он як... Якщо Юрі-тян не прийде, мені стане самотньо...
— Тоді Рієра може прийти до королівського замку. Думаю, король із радістю найме вправну людину.
— Як я сама не додумалася...!
— Зачекай, Рієра. Якщо ти підеш, ми опинимося у вкрай скрутному становищі. Свята Церква припинить існування.
— Юрі-тян. Я потім поговорю з головою Святої Церкви.
— Заспокойся. Ти ж знаєш, що нинішній голова Святої Церкви — людина, яка нічого не робить і лише з усім погоджується? Якщо ми не зупинимо це тут...!
Беру свої слова назад. Можливо, Святій Церкві вже кінець.
Завдяки бомбі, яку скинула Юрі, всередині Святої Церкви, схоже, назріває справжній хаос, але як би там не було, на цьому наша розмова закінчилася.
Усі вже збиралися повертатися, і саме в цей момент Юрі знову підняла руку.
Через можливість другого вибуху Ґішш трохи подався вперед.
— Я ще дещо хочу сказати.
— Кому саме?
— Святій Церкві. Я хочу, щоб вони як слід спокутували свої гріхи.
— Е...?
— Звичайно. Те, про що ми говорили раніше, — це компенсація державі. А мої особисті збитки, яких я зазнала через завдані мені неприємності, ми ще навіть не обговорювали, чи не так?
Юрі мило усміхалася на всі зуби, тоді як обличчя Ґішша побіліло.
Він був настільки блідий, що здавалося, ніби його червонувато-коричнева шкіра стала синьою.
Рієра ж, схоже, справді вирішила піти, тож особливо цим не переймалася.
— ...Вибач, Юрі. Після цих витрат на ремонт бюджет Святої Церкви буде ледве зводити кінці з кінцями. Я не прошу тебе все пробачити. Але чи не могла б ти дати нам трохи часу?
— Не хвилюйся, Ґішш. Я теж не чудовисько. Я не збираюся вимагати, щоб ви знайшли ще більше грошей.
— Т-так... Це мене рятує...
— Натомість я заберу цю тіару.
— А... Вона, здається, була спеціально виготовлена для Святої, тож неодмінно користуйся нею.
— Ч-ч-ч-ч-чекайте, будь ласка, Свята!
— А, він прокинувся, хоча весь цей час був непритомний.
Ось уже справді ходяче втілення жадібності до грошей.
Чоловік, якого сюди принесли Лекі, підскочив, наче його підкинуло, і спробував вихопити тіару з рук Юрі.
Щоправда, оскільки кулаки прилетіли йому від усіх присутніх, зрештою йому довелося поцілувати землю.
Але, схоже, коли справа стосувалася грошей, його витривалість теж зростала, і Бонді, не витираючи землі з обличчя, почав підлещуватися.
— Свята... Мені дуже незручно про це говорити, але, як ви знаєте, для цієї тіари використано дорогі коштовні камені, тому вона коштує річного бюджету Святої Церкви...
— Р-річного бюджету!?
— Ти... Знову відніс це безпосередньо голові Святої Церкви, навіть не поговоривши з нами!?
— Ц-це хіба неправильно!? Це ж тіара, яку носитиме Свята! Без чогось такого ми не зможемо продемонструвати її велич за межами церкви!
Від цих шокуючих слів найбільше здивувалися Ґішш і Рієра.
Поки троє вже, схоже, збиралися зчепитися, Юрі, мабуть, уже приблизно оцінила її вартість і залишалася спокійною.
— Он як. Але я все одно її заберу, гаразд?
— Ю-Юрі... Дозволь мені трохи подумати. Якщо ми збережемо її, то всі у Святій Церкві...
— Я все одно її заберу, гаразд?
— Юрі-тян... Натомість я багато працюватиму! Тож, може, цього разу ти її залишиш?
— Я все одно її заберу, гаразд?
— — — А, добре...
Ніхто не міг протистояти тиску усмішки Юрі, тож зрештою вони погодилися віддати їй тіару.
...Мої дружини, як і очікувалося, усі дуже сильні.
Потрібно постаратися не сваритися з ними.
За одну лише цю нараду в мене вже побільшало двох внутрішніх обітниць...
— Т-тепер уже точно все закінчилося?
Ґішш уже виглядав украй виснаженим.
Здавалося, що й енергії в ньому поменшало, а спина стала ще більш згорбленою.
— Так! Якщо я вже отримала це, то мені більше нічого тут робити! Якомога швидше повертаюся до королівського замку!
Юрі була неперевершена у своїй здатності говорити все, що заманеться.
Але вона мала рацію — тут нам більше нічого було робити.
Потрібно було доповісти Ульвальту-самі, а Святій Церкві також слід було якомога швидше провести пояснювальну зустріч.
Юрі теж успішно схудла, тож подорож за матеріалами для весільних каблучок відновиться.
Свята Церква також залишилася без Святої й мала зосередитися на відбудові.
Схоже, до нашої наступної зустрічі мине чимало часу.
— ...Ти нічого не хочеш сказати?
— ...Ні. Те, що я не змогла сказати «так», коли Юрі-тян запросила мене, — це все. У мене ще залишилися справи, які я повинна виконати.
— Зрозуміло...
Це теж був її вибір.
Не мені щось тут вирішувати чи коментувати.
Коли всі зібралися біля Люсіки, бліде світло, характерне для магії переміщення, піднялося до неба й огорнуло нас.
Троє дивилися на нас.
...Якщо вона так відчайдушно терпіла, стискаючи одяг, то могла б просто щось сказати.
І, схоже, так думав не лише я.
— Рієра!
Дівчина, яка стояла поруч зі мною, прошепотіла так само, як тієї ночі, коли вони знову зустрілися після довгої розлуки.
— ...Я чекатиму.
— —! Я обов'язково колись прийду! Чекай на мене, Юрі-тя—
На цьому слова Рієри стали останнім, що ми почули, і перед нашими очима все раптом змінилося.