Розділ 72 - Я кохаю Юрі більше
— Навіть якщо говорити про господарність, то я не маю на увазі те, що вона вміє прибирати, готувати й прати.
Це, безперечно, теж одна з її привабливих рис, але я хочу сказати про те, що вона «турбується про мене».
Коли я втомлений, вона, здавалося б, хоче лише звичного задоволення, але насправді робить мені масаж. Коли я чимось стурбований, запрошує мене на прогулянку, щоб змінити настрій. А коли я сповнений сил, досхочу тулиться до мене.
Юрі добре придивляється до людини поруч і відповідно змінює свою поведінку.
…А ще Юрі дуже личить фартух…
Висловившись одним духом, я побачив, як Рієра нажахано витріщився.
А Юрі позаду нього почервоніла так сильно, як я ніколи раніше не бачив.
— …Щ-що це ти раптом почав говорити?! Чого це ти зненацька таке верзеш?!
— Що, не почув? Я розповідав, що мені подобається в Юрі!
— Ц-це я зрозумів! Я питаю, чому ти раптом почав про це говорити…
— Я ж сказав. Хочу, щоб ти зрозумів.
— А…
Схоже, нарешті до нього дійшов сенс моїх дій.
Я почув, як Рієра скреготнув зубами.
— У мене ще багато чого є. Так, наступним… Може, розповісти тобі про її фігуру, у якій зібрано стільки привабливих рис?
Я зовсім недавно на власному досвіді сповна відчув неймовірну силу Юрі.
Аж важко вирішити, що саме виділити.
Груди? Живіт? Сідниці?
Усе в ній було чудовим, але… тут я піду класичним шляхом!
— Мені подобаються груди Юрі…!
— Г-груди?!
Чомусь Рієра страшенно розгубився й почав прикривати руками свої груди.
Його колишня войовничість теж кудись випарувалася через те, що його обличчя стало яскраво-червоним.
А цей хлопець часом… незайманий? (Я теж незайманий, якщо що.)
— Чого ти так заметушився? Хіба не може подобатися одразу багато чого?
— Розпусник! Ти ж дивишся на Юрі лише як на тіло, так, збоченцю?! Я не можу віддати її такому типу!
— А хіба ти так реагуєш не тому, що сам дивишся на неї саме так?
— …! Замовкни, замовкни, замовкни…
— Рієра. Трохи помовчи.
— Гі?!
Рієра злякався усмішки Юрі, в якій зовсім не було радості.
…Юрі, може, ти скористаєшся моментом і підійдеш сюди?
— Джин-сан. Продовжуйте, будь ласка.
— Д-добре.
Підбурений самою Юрі, я почав розповідати, що саме мені подобається в її грудях.
— Якщо описати груди Юрі одним словом… вони неперевершені. Пружність, блиск, м'якість. Який аспект не візьми — на думку спадає лише одне: найвищий клас. Якщо натиснути пальцем, вони пружно відскакують, а якщо занурити в них обличчя, вони огортають тебе дедалі більше…
— Ч-ч-ч-чекай! Зупинися! Припини говорити!
— …Чого тепер? Ти ж казав, що не можеш повірити в моє кохання, тому я ось так і розповідаю про те, що мені подобається в Юрі!
— Т-ти сам почав це розповідати без моєї згоди! І-і взагалі, я хочу дещо запитати!
— …Що?
Рієра перевів погляд із мене на Юрі, потім на груди Юрі, а тоді на мою руку… і, ворушачи губами, мов риба, тихим голосом запитав:
— Т-ти… торкався г-грудей Юрі…?
— А що тут дивного? Ми з Юрі подружжя.
— Т-тоді… ви ще й разом купалися…?
— Уже багато разів.
— Розпусник…!!
На мене посипалися незрозумілі образи.
Щоб відплатити тим самим, я додав ще одну інформацію, яка його точно засмутить.
— А ще ліва грудь Юрі більша за праву.
Я помітив це тієї ночі, коли ми з Юрі помирилися. Коли вона мила мені спину, я це зрозумів.
Я відчув це безпосередньо шкірою, тож помилитися не міг.
— Я… я й сама про це не знала… Ц-це справді так?
А, гей, Юрі!
Не починай перевіряти це прямо зараз! Не мацай себе власними руками!
Рієра ж тут! Зачекай, поки повернемося до королівського замку!
— Гей! Не витріщайся так, збоченцю!
— Я-я не дивлюся! Не дивлюся!
— Не вийде так просто це заперечувати з такої відстані!
Коли я кинув йому цю очевидну правду в обличчя, Рієра вкрай розгубився.
У ньому вже не залишилося й сліду від того майстерного бійця, яким він був раніше.
Він увесь час червонів і просто соромився непристойних розмов, мов незайманий.
— У-все одно я не визнаю! Я не визнаю твого кохання через щось таке!
— Тоді що я маю зробити, щоб ти повірив?!
— Е… Ц-це…
Рієра замислився над моїм запитанням.
Тепер я все зрозумів.
Навіть якщо я благополучно поверну Юрі, цей чоловік із тих, хто переслідуватиме нас куди завгодно.
Тоді тут і зараз мені доведеться змусити його зрозуміти все остаточно.
Заради цього я зроблю що завгодно.
Тільки коли я вщент зламаю його дух, ми нарешті зможемо здобути перемогу.
— Ну ж бо, кажи! Що для тебе є доказом кохання?!
— …П-поцілунок, наприклад…?
— Та ти ж незайманий!
— Що?! Я-я не незайманий!
От халепа. Я ненароком сказав уголос те, що думав.
І все ж заперечення, що він не незайманий, виглядало непереконливо.
Але поцілунок… Тоді все просто.
Адже доказом нашого з нею «кохання» теж є саме поцілунок.
— Тоді, Рієра. Зараз я доведу наше з Джин-саном «кохання», тож дивися.
— А, гаразд… Ні, стій! Я вас не пущу?!
— «Світлова куля»!
— Чорт…?!
Він повністю втратив концентрацію й розслабився, тож я влучив у нього «Світловою кулею» та позбавив зору.
Цього ефекту було цілком достатньо, щоб Юрі встигла підбігти до мене.
— Юрі!
— Джин-сан…!
Вона, не зменшуючи швидкості, кинулася мені в обійми.
Від тепла, що опинилося в моїх руках, на очі мало не навернулися сльози.
Усього пів дня. Ми були нарізно лише цей короткий час.
Можливо, це була реакція на те, що останнім часом ми з Юрі проводили разом так багато часу.
Я обійняв її ще міцніше, ніж зазвичай.
— Ю-чан!
Він уже повернув собі зір…!
Але це навіть добре.
— Юрі…
— Так, Джин-сан. …Я завжди готова.
Покажу йому мої почуття. Всю любов, що переповнює мене до Юрі.
— Рієра! Ось доказ нашого з Юрі «кохання»!
Я почав наближати губи до місця, де після наших поцілунків із Юрі постійно залишалися сліди…
— Не-е-е-е-е-е-е!!
— Уо?!
Перш ніж я встиг торкнутися грудей Юрі, між нами пролетів меч.
Я відхилився назад і мало не впав, але встиг притягнути Юрі за талію та підтримати її.
Коли я поглянув у бік, звідки прилетів меч, то побачив Рієру в позі після кидка.
— Тільки цього… тільки цього я вам не дозволю!
А потім, наче зовсім збожеволівши, Рієра без зброї кинувся на мене з прямим ударом корпусом.
Але його атака, майже позбавлена глузду, не могла влучити.
Я просто трохи відступив убік, і Рієра, втративши можливість загальмувати, мало не полетів униз.
Через руйнування Великого собору внизу стирчало безліч гострих уламків.
Якщо він зараз упаде, Рієра точно не відбудеться без наслідків.
Та й мені було б неприємно повертатися з Юрі в такому стані.
Я хотів прожити подружнє життя з Юрі, отримавши від нього належне визнання.
— Обережно!
Хапайся за що завгодно!
Я відчайдушно простягнув ліву руку. Мабуть, моє бажання справді дійшло до нього, бо пальці зачепилися за ремінь.
З урахуванням ваги Рієри та сили його ривка вени на руці, якою я його утримував, здавалося, ось-ось луснуть…!
— У-о-о-о-о-о-о-о-о-о!!
Я схопив ліву руку правою й, зібравши останні сили, щосили потягнув.
Тіло Рієри, яке вже майже вилетіло за край урвища, зупинилося — але його ремінь, не витримавши навантаження, з тріском розірвався.
Втративши опору, я гучно впав на спину, але Юрі одразу зреагувала й підтримала мене, тож головою я не вдарився.
Та зараз мене більше хвилювало, чи все з ним гаразд.
— Гей! Ти не постраждав… а…?
Коли я підвівся, перед моїми очима постали — округлі сідниці та спущені штани.
Але проблема була не в цьому.
— Е…? А…?
Там не було того, що мало бути.
Тієї частини чоловічої ідентичності, яка неодмінно існує в кожного, хто народився чоловіком, не було видно між стегнами.
Через займенник «я», андрогінну вродливу зовнішність і, найголовніше, через те, що Рієра намагався забрати Юрі, я природно вважав його чоловіком.
Але з усіх непрямих доказів випливав лише один висновок.
— Ти… була дівчиною?
Піднявши погляд угору, я побачив, як усе тіло Рієри тремтіло, а її обличчя почервоніло сильніше, ніж будь-коли сьогодні.
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а?!
Вона… ні, цього разу це була вона — пронизливо скрикнула зовсім не так, як раніше.
◇ ◇ ◇ ◇ ◇
— …А. Жіночий крик. Мабуть, Джин та інші десь там.
— М-мабуть, так і є. Це точно був голос Лоруа, хе-хе…
— Справді? Тоді треба швидше здолати тебе й вирушати туди.
— Ч-чекайте, будь ласка, пані [Герой]! Цей Бонді Кламті! Насправді я маю одну дуже цінну інформацію…!
— …Я все-таки тебе вислухаю.
— А-а, безмежно вдячний! Я син голови [Святої Церкви] і маю стати його наступником! Тож у майбутньому я щедро віддячу вам. Чи не могли б ви мене відпустити…?
— Мені не цікаво, тож ні.
— Н-ні! Змилуйтеся! Пані [Герой]! Чорт забирай… А-а…
— Готово. …Не хочу, щоб ти залишився тут і втік, тож понесу тебе до Джина.