Розділ 71 - Давай влаштуємо битву за кохання
Великий собор було сильно понівечено, а через падіння вежі здійнялися сильний гуркіт і хмара пилу.
Навіть посеред цього я не втрачав із поля зору чоловіка перед собою.
Після падіння з балкона ми опинилися там, де крізь провал у підлозі можна було зазирнути вниз — і, ймовірно, це було місце, яке можна було назвати третім поверхом.
— Кхе! Кхе!
Мечник закашлявся. Я був би радий, якби від попереднього удару він відійшов від Юрі, але, схоже, все не може складатися настільки вдало.
Юрі й досі не могла зрушити з місця позаду мечника.
Але чоловіка в рясі нам вдалося відокремити.
Тепер імовірність того, що я зможу битися сам, значно зросла.
— Запитаю лише один раз. Якщо ти зараз повернеш Юрі, я тебе відпущу.
— Відповідь і так очевидна!
Він спрямував на мене вістря оголеного меча.
Його очі були налиті кров'ю, і ніщо не свідчило про можливість переговорів краще за них.
— Тоді залишається лише битися, доки ти не погодишся. «Скликання крижаного меча».
Я теж створив за допомогою магії крижаний меч і приготувався до бою.
— Моє ім'я — Джин Гайст. Я чоловік Юрі. Запам'ятай це.
— …Рієра Лолуар. Я не визнаю твого шлюбу з Ю-тян.
— …Я вже давно хотів це сказати, але припини називати її Ю-тян.
У мене в грудях з'явилося неприємне відчуття, ніби він демонструє свою близькість із Юрі, про яку я нічого не знав.
Схоже, Рієра розгледів мою чисту закоханість, бо зловісно підняв куточок рота.
— Це не має значення, правда? Ми з Ю-тян знайомі довше, ніж ти.
— Тривалість знайомства — не головне!
— Це правда! До того ж я… крім пана Джина, нікого не кохала…
— Юрі…
— Не могли б ви припинити закохано воркувати через мене!?
— Що таке… Ти просто заздриш, бо вона не відповіла тобі взаємністю?
— Я тебе вб'ю!
У бою психологічні атаки — основа основ.
Якби через це він кинувся в атаку під впливом гніву, було б чудово… але, всупереч своїм словам, чоловік переді мною залишався спокійним.
Він придушив коливання своїх емоцій і холодним поглядом стежив за моїми рухами.
Через те, що навколо були розкидані уламки, опора під ногами була нестійкою.
Ми, які не могли необачно рухатися, повільно зближувалися, крок за кроком входячи в дистанцію один одного.
Напружений час мовчання.
Поспіх породжує лише невигідне становище.
Саме тому ми чекали, чекали, чекали слушного моменту… і тоді між нами впав уламок.
— Ха!
— «Чистий вітер — Вітре»!
Перш ніж уламки, зруйновані ударом Рієри, полетіли в мій бік, я здійняв вітер і відкинув їх назад.
Він ухилився від них, зробивши перекид убік.
Потім легенько підкинув ногою уламок біля себе, схопив його й кинув у мене.
Не можна дозволити йому нав'язати свій ритм…!
Тут треба діяти силою!
— «Земляна куля — Пісочна куля»!
Зруйнувавши уламок, що летів у мене, кулею землі, я побачив перед собою Рієру, який рухався слідом за уламками.
Через те, що мій огляд був обмежений уламками, я відреагував на мить запізно й поспішно заблокував удар крижаним мечем.
— Гх… Ох!?
Але через те, що уламки накопичилися на землі й зробили поверхню нерівною, я втратив рівновагу.
Мечник переді мною не був настільки поблажливим, щоб проґавити таку нагоду.
— Так не годиться. Треба як слід перевіряти, де стоять твої ноги!
— Га!?
Прямий удар ногою в живіт.
Удар припав точно в ціль, і мене відкинуло далі, ніж я очікував.
Оскільки поверхня була нерівною, мені було важко правильно приземлитися, і спину пронизав тупий біль.
— Кх, який невихований у ногах тип— Ох!?
— Брехливому роту не потрібне життя, чи не так!?
Ще до того, як я встиг підвестися, меч встромився просто в напрямку мого обличчя.
В останню мить я зігнув шию й ухилився, а потім покотився вбік, уникнувши небезпеки.
Чорт… Навіть просто котитися боляче, ну ж бо.
— А я хотів просто відрубати її тобі.
— Це було б проблемою. Мені ще треба передати Юрі свою любов.
— Знову це… Любов, любов, любов, любов…
Настрій Рієри помітно погіршився.
— Ти думаєш, що якщо є любов, то можна робити що завгодно!? Двічі… двічі ти забираєш у мене Ю-тян!
— Ага, саме так! Якщо це заради щастя Юрі, я зроблю що завгодно!
— Тоді… тоді я теж кохаю Ю-тян! І набагато сильніше за такого, як ти!
— …Що ти сказав?
Ці слова я не міг просто проігнорувати.
Він кохає Юрі сильніше за мене?
Тоді чому він не спробував допомогти їй, коли вона страждала?
Якби він хоча б щось зробив, душевна рана, якої зазнала Юрі, могла б бути трохи меншою.
— …Не говори про свою любов до Юрі, якщо ти нічого не зробив, коли їй справді було боляче.
Тут моє терпіння урвалося.
Я довго стримувався, але цьому чоловікові потрібно було це пояснити.
Наскільки прекрасна Юрі. Наскільки вона дорогоцінна. Наскільки вона чарівна.
Я обрушу на нього без залишку всі свої почуття до неї!
— …Гей, ти викинув меч. Що ти задумав?
— …Пане Джин?
Все гаразд, Юрі. Не дивись на мене так стурбовано.
Я, звісно, не здався й не відмовився від бою.
Це необхідна річ.
Те, що я зараз збираюся зробити, можна назвати зіткненням моїх із ним переконань.
— Гей-гей, я не думав, що так сильно тебе копнув. Ти вже здаєшся?
— Щоб змусити тебе зрозуміти.
— …Що?
— Що я перемагаю тебе не лише силою, а й у коханні!
Я повільно… глибоко вдихнув.
У моїй голові одна за одною спливали численні спогади про Юрі.
Схопивши один із них, я відкрив рот.
— Мені подобається, яка Юрі господарська!
На мить навколо запала тиша.
Настала така тиша, ніби час зупинився.
— …Фе-е!?
Зненацька захоплена Юрі почервоніла.