Розділ 70 - Початок битви за принцесу
Те, на що ми орієнтувалися, — це спосіб появи Хіни, коли вона зірвала весілля.
Якщо зробити таке, то без ґрунтовної підготовки неможливо відразу зреагувати.
Минулої ночі ми одноголосно вирішили, що робитимемо, і провели ніч, спостерігаючи за ситуацією ззовні зовнішньої стіни.
Ми чекали, коли ж нарешті настане момент, і тут почули неймовірно гучне гарчання, тож за допомогою магії Люсіки піднялися в небо.
Так ми знайшли Юрі, а потім спустилися сюди просто з неба.
Коли під час довгоочікуваного урочистого моменту трапляється несподіванка, мозок не встигає все обробити, і перший крок затримується.
За винятком Юрі, яка весь цей час чекала, коли ми прийдемо за нею.
— Пане Джин!
— Юрі—!?
Я простягнув руку до неї, яка підбігала до мене, — але, побачивши меч, що насувався знизу, розділяючи нас, відскочив назад.
Мечем замахнувся чоловік, який викрав Юрі в королівському замку.
Для чоловіка з таким юним обличчям він досить добре володіє мечем.
— Але такому триклятому чоловікові, як ти, який одночасно крутить із трьома, Ю-тян я не віддам!
Смаглявий мечник став перед Юрі та направив меч на мене.
— Не знаю, що ти собі там надумав… але я кохаю всіх!
— Тут треба було навіть збрехати й сказати, що Ю-тян для тебе найважливіша!
Цілком слушно. Але я ніколи цього не скажу.
Бо я люблю Лекі, Люсіку і Юрі — усіх їх усією душею.
Для мене вони всі дружно посідають перше місце.
Однак мій задум із самого початку було зірвано.
Що ж, тут можна було б прийняти бій, але що робити далі—
— «Просте переміщення».
— Ого!?
Усе моє тіло охопило відчуття невагомості.
Не встиг я й оком моргнути, як мене викинуло за межі балкона.
— Ооооооо!?
Я хотів застосувати знизу магію вітру, щоб пом'якшити удар, але через те, що віруючі щільно зібралися там, я не міг цього зробити.
Сила магії сама по собі завдала б їм шкоди.
Чорт, якщо вже так, залишається лише якось правильно приземлитися… — і саме коли я приготувався до неминучого удару, моє поле зору знову змінилося, і я опинився на балконі.
— «Переміщення: Джин Гайст».
— …Ого!? А, дякую, Люсіко.
— Для мене це дрібниця.
Сказавши це, Люсіка підморгнула мені.
Я полюбив її ще більше.
— Цього не може бути…!
— З такою жалюгідною підробкою ти мені не суперник, чи не так?
Схоже, користувачем «Простого переміщення» був чоловік у рясі.
Отже, вправним магом виявився саме він.
— Ви оговталися швидше, ніж я очікував.
— Бо я весь час казала, що пан Джин прийде за мною!
— Дякую за довіру! Але наступного разу так не роби! Бо ми втратимо перевагу!
Втім, без сумніву, ці двоє були вправними.
Наявність поруч вправного мага та мечника була проблемою.
До того ж, якщо продовжити бій у такому місці, ми неодмінно втягнемо у нього віруючих. Ба більше, віруючі можуть розсердитися на нас, які увірвалися сюди, і самі кинутися в атаку.
Це поле бою невигідне для нас. Тоді…!
— Лекі! Ти можеш розділити нас!?
— Ага, легко. Можна я розрубаю он те?
Так кажучи, Лекі вказала на Великий собор — точніше, на вежу за ним, де була кімната Люсіки.
— Можна. Ба більше, рознеси там усе вщент.
— Мм, зрозуміла.
У руках Лекі, яка кивнула, з'явилися «Святі Мечі».
Мечник широко розплющив очі, а чоловік у рясі явно стривожено вигукнув:
— Н-невже… ви ж команда Героя!? Ви справді думаєте, що вам дозволять зробити таке?
— Нам байдуже, навіть якщо нам цього не дозволять.
— Спробуй Герой використати цю силу заради власного его! Хіба тоді він не буде таким самим монстром!?
— Можеш називати мене монстром. Тут уже є люди, які приймуть мене навіть такою.
— Вона божевільна…!
— Н-невже…? Наша Велика собор справді…?
Чоловік у рясі, зрозумівши, що ми серйозно налаштовані, спробував загородити нам шлях, але Люсіка стала йому на заваді.
— У всьому винне те, що тут є таке місце. Місце, куди Юрі має повернутися, повинно бути лише одне.
Після того як у «Святий Меч» влилися почуття Лекі, він дедалі більше збільшувався.
— Люсіко. Подбай про захист віруючих позаду.
— Я вже все підготувала.
Коли я поглянув туди, то побачив, що позаду вже невідомо коли з'явився земляний дах, який накривав усіх.
Тепер можна було не хвилюватися, що віруючі бодай випадково постраждають.
Він також напевно захистить їх від усіх уламків, що розлітатимуться.
Ніщо не турбувало.
— Рознеси все вщент, Лекі.
— О богине війни, що усміхається на небесах. Зверни все зло, що простягається перед очима, у небуття — «Святий Меч Караючого Правосуддя — Екскалібур».
Удар білого світла поглинув усе на своєму шляху.
Це була мить, коли вперше в історії людства Святий Меч був спрямований проти людей.
◇ ◇ ◇ ◇ ◇
— Нам пощастило. Тут ми якось залишилися цілими.
Після того як було вивільнено «Каральний Святий Меч», від Великого собору залишилася лише розколота навпіл будівля.
Місце, де були я та Лекі, ще не зруйнувалося, але з боку Джина все розвалилося.
Я могла б піти їм на допомогу, але Юрі я залишу Джину.
Таке — обов'язок принца.
— Люсіко. Я піду за тим, хто втік. Буде клопітно, якщо він завадить Джину. Я помітила, що один тут ще вештається.
— Зрозуміла. Будь обережна.
— Піс-піс.
Сказавши це, Лекі стрибнула в купу уламків.
Їй вже точно не програти, тож поки що я теж зосереджуся на чоловікові переді мною.
— …Ну що, вже оговтався від шоку?
— Не знущайся з мене!!
Чоловік у рясі, тремтячи плечима та виражаючи свій гнів, ударив посохом об підлогу.
— «Зелені пута — Зелений замок»!
— «Вогняна стіна — Вогняне поле»!
З його кінця, звиваючись, до мене погналися зелені лози, намагаючись схопити мене, але палаюча стіна полум'я спалила їх ще до того, як вони дісталися до мене.
— Як ти посмів знищити нашу… будівлю для людства, ельфе…!
— Це помилка. Якби ви спочатку не викрали Юрі, нічого цього не сталося б.
— Що!? Якщо простежити все до самого початку, то це ви забрали «Святу» з собою!
— Але, наскільки я пам'ятаю, на це було отримано належний дозвіл. Від вашого голови Святої Церкви… Він досі при владі? Люди не можуть жити довго, на відміну від нас…
— …!
Втім, тепер про це вже не варто говорити. Немає потреби виставляти це на світ.
Не думаю, що це взагалі потрібно для цієї битви.
Нашою метою є лише повернення Юрі.
— Я виконаю свою важливу роль.
Я теж, щоб не втрачати пильності, викликала «Палицю Мудреця» та міцно схопила її обома руками.
Я покрутила її в долоні, а потім спрямувала її кінчик на нього.
— Я не дозволю тобі піти до тих двох.
— Чого ти мені заважаєш…! Ця стара ельфійка, що любить шмаркачів!
— Я тебе вб'ю.