Розділ 69 - Мій принц
Яким би довгоочікуваним не був вирішальний момент, плин часу завжди залишається незмінним.
Навіть якщо ззовні мене безліч разів кличуть на ім'я, я не з'явлюся до настання визначеного часу.
Після сніданку мене переодягнули в сукню й перевели до Великого собору.
У великій залі я чекала на належний момент разом із трьома найвищими керівниками.
Після цього, здається, за планом я мала вийти на балкон і постати перед віруючими.
……Але як же хочеться спати.
Учора ввечері я трохи надто розігралася.
Схоже, не варто було мені так розпалюватися після того, як у якийсь момент мені здалося, що погляд Джина-сан пронизує моє тіло.
Через це мені довелося провести всю ніч із неспокійними почуттями.
— Надворі шумно. Рієро, піди й зроби так, щоб вони замовкли.
— …………
Почувши висловлювання, зовсім негідне [Святої], навіть Рієра насупилася.
— …Так не можна. Вони теж із нетерпінням чекали на можливість побачити [Святу].
— Он як…
Оскільки нічого не вдієш, я лягла на диван, на якому сиділа.
Ця сукня… Оскільки мене не змогли як слід обміряти, у ній незручно.
Особливо в ділянці грудей.
У звичному одязі [Святої] під грудьми є отвір, тому в ньому легко, але ця сукня щільно закриває все тіло, через що мені важко дихати.
Тому я зараз намагаюся знайти положення, у якому буде хоча б трохи зручніше, але…… Гм?
— …………
Щойно наші погляди зустрілися, Рієра одразу відвела очі.
Здавалося, її шкіра ледь-ледь почервоніла.
Якщо чесно, це вже не вперше вона так реагує. Сьогодні щоразу, коли мала вільну хвилину, вона поглядала на мене.
— …Рієро.
— …Що цього разу, [Свята]?
— Чому ти щоразу, коли дивишся на мене від самого ранку, червонієш?
— Ц-це тому…! Учора Юю-тян була в такому вигляді…!
— Колись же ми навіть разом купалися. Тож не варто перейматися цим тепер.
— Т-тоді й тепер — зовсім різні речі!
— Навіть так, ти все одно зі мною…
— …Ви обидві, замовкніть.
Розслаблена атмосфера вмить напружилася.
……Як завжди, неймовірний тиск.
Навіть Рієра, яка була одним із найвищих керівників, мимоволі випростала спину.
Ґішш розвернувся до нас усім тілом і дзенькнув посохом.
— Юрі…… Від учора ти надто часто поводишся неприпустимо. Виконуй свої обов'язки як [Свята].
— Якщо йдеться про [Святу Юрі] як про частину [Команди Героя], я все виконаю як слід, гаразд?
— Ні. Ти — [Свята] [Святої Церкви].
— Тоді змиріться.
— Змиритися маєш ти, Юрі.
Звук удару посоха об підлогу заглушив його дзенькіт.
У його голосі було більше сили, ніж раніше.
Для Ґішша, який знав лише мене колишню, мабуть, було незбагненно, чому я досі так уперто не поступаюся.
У його уявленні, якщо мене просто забрати силоміць, я мала б не чинити опору й виконувати свою роль [Святої].
До того ж, у нього є тверде переконання: «Люди діють так, щоб зробити людство щасливим».
Інакше кажучи, він цього не розуміє.
Не розуміє, чому я так відкидаю безліч віруючих і поводжуся так егоїстично.
— [Команда Героя], якій ти довіряєш свої надії, досі не з'явилася. Це цілком природно. [Команда Героя] — на боці людства. Якщо ти тут відродишся як [Свята], це буде заради людства, тож вони не стануть нам заважати.
Те, що сказав Ґішш, було бездоганною правдою.
Так, напевно, це правильно.
Але в цьому немає наших почуттів, нашої любові.
— Рієра сказала бути насторожі, тому ми також озброїлися, але люди, які на боці людства, навряд чи вчинять таке свавілля й спробують забрати тебе назад.
……Он як. Рієра хоча б трохи краще розуміє Джина-сан та інших.
Учора вона також припускала, що Джин-сан та інші прийдуть забрати мене назад.
Ґішш із самого початку дуже любив людей.
Він завжди ставився до них так, ніби як людина з особливим талантом до магії він просто зобов'язаний допомагати іншим.
Він навіть витрачає власні статки на виховання дітей-сиріт і працює у [Святій Церкві] з усіх сил, не шкодуючи себе.
Саме тому він користується великою повагою й зміг піднятися до найвищого керівництва.
Інакше кажучи, його навіть можна назвати найзатятішим фанатиком людства.
У ситуації, коли потрібно вибрати лише одне — життя ста інших людей чи життя одного друга, — він без найменших вагань обере сто людей.
Тому що так більша кількість людей зможе отримати щасливий результат.
І він вважає, що кожен здатен зробити такий самий вибір. Особливо якщо це людина, яка має талант не менший за його власний або навіть більший.
Тому Ґішш зміг зробити цей вибір, навіть знаючи, що майбутнє, у якому серце маленької мене помре, неминуче.
— …Юрі. Я розумію твоє бажання вірити в людей, яких ти любиш.
Як і тоді, коли він колись благав мене використати силу [Святої], він опустився на коліна, щоб наші погляди були на одному рівні.
— Але країна та Герої не можуть приносити жертви заради однієї людини. У цьому немає нічого поганого. Вони просто зробили гідний вибір як люди.
— Тобто Джин-сан не прийде мене рятувати?
— Так. Дитина з часом виростає й стає мудрішою. Лише жменька людей здатна діяти, керуючись самими почуттями. Напевно, колишній хлопчик теж став таким.
— …Скільки ще ви збираєтеся зневажати моїх товаришів?
— Ні, я їх хвалю. Твій чоловік зробив правильний вибір як людина.
— …Скільки б ви мене не переконували, моєї думки це не змінить. І я ще не раз вам повторю: не варто розглядати моїх товаришів у межах здорового глузду. Особливо…
Лагідно поклавши руку на «любов» у своїх грудях, я поставила перед Ґішшем факт.
— Мій чоловік, Джин-сан, дуже-дуже-дуже-дуже мене любить і є людиною, яка заради дорогої людини зробить що завгодно.
— …Он як. Шкода.
Мабуть, він зрозумів, що подальші спроби переконати мене марні.
Ґішш відчинив вікно й першим вийшов на балкон.
Тієї ж миті пролунав неймовірно гучний вибух радості.
Як і було заплановано, після того як він трохи пояснить усе віруючим, він назве моє ім'я, і я постану перед ними.
— …Ну як вам у цьому вбранні, [Свята]?
Скориставшись моментом, коли Ґішш вийшов, до мене звернувся третій найвищий керівник, який був присутній тут, — Бонді Кламті.
Новачок, який увійшов до найвищого керівництва за той час, поки мене не було в [Святій Церкві]. За словами Рієри, він, здається, син голови [Святої Церкви].
Кажуть, він надзвичайно жадібний до грошей, і його погляди часто розходяться з поглядами Ґішша, через що вони нерідко сваряться.
Коли тут був Ґішш, він не вимовив ані слова. Його одяг і справді був формою керівника [Святої Церкви], але на його пальцях красувалися настільки яскраві прикраси, що аж сліпили очі.
— …Цю сукню ви?
— Так. Я наказав її підготувати. Я пишаюся тим, що дизайн вийшов гідним [Святої].
Не дивно, що дизайн здався мені таким несмачним.
Невже він навіть не подумав, яке враження справить те, що [Свята], яка стоїть на боці простого народу, носить таку розкішно оздоблену сукню?
Вона була настільки кричущо блискучою, що, коли я побачила себе в дзеркалі, мимоволі заплющила очі.
— А тепер, якщо ви надягнете ось це, усе буде завершено.
Він поставив на стіл коробку, яку ховав за спиною, і відкрив кришку, повернувши її в мій бік.
Усередині лежала тіара з такими ж громіздкими прикрасами, як і на сукні.
Якщо покласти її на голову, хіба від її ваги не заболить шия…?
— …А? Це ж…
Але лише дорогоцінний камінь, вставлений у її центр, чомусь не переставав привертати мій погляд своєю красою.
Він був надзвичайно прозорим, і куди б його не піднести, крізь нього чітко було видно матеріал позаду.
— Пане Кламті, що це за такий прозорий дорогоцінний камінь?
— Як і очікувалося від [Святої], у вас чудове око! Тут використано особливий дорогоцінний камінь, який, кажуть, навіть серед дорогоцінних каменів, що їх добувають Сталеві люди, трапляється лише раз на десять, ні, на сто років!
Почувши пояснення, я згадала один дорогоцінний камінь зі своїх спогадів.
Це… Я вже бачила такий самий…!
Він такий самий, як один із дорогоцінних каменів, вставлених у ту [Весільну каблучку]!
Від несподіваної зустрічі я трохи підняла настрій.
Це я в будь-якому разі маю якось забрати із собою…!
— —[Свята].
Я підняла голову й побачила, що Рієра простягнула до мене руку.
На балконі Ґішш дивився в наш бік.
Схоже, сцена, на якій я мала постати перед усіма, вже була готова.
— Рієро. Ти можеш мені її надягнути?
— …Звичайно.
Отримавши від мене тіару, Рієра обережно вставила її в моє волосся, не зіпсувавши зачіску.
Ух… таки важка…
Але якщо я не буду носити її, то не зможу забрати її із собою, коли Джин-сан та інші прийдуть по мене, тож доведеться потерпіти.
— Вам дуже личить, [Свята]!
……Коли мені кажуть, що мені личить цей дизайн нувориша, здається, ніби з мене глузують…
Чи зрозуміла Рієра мої почуття, чи ні, але вона не стала хвалити мене словами й лише невизначено всміхнулася.
— Тоді ходімо.
Рієра взяла мене за руку й повела вперед, крок за кроком супроводжуючи мене назовні.
Але те, що вело назовні, більше не було тією свободою, що колись.
Це була в'язниця. Велика клітка, яка не дозволить мені втекти.
— [Свята]~! Ми так чекали на ваше повернення~!!
— [Свята]! Будь ласка, знову врятуйте нас!
— «[Свята]! [Свята]! [Свята]!»
Сонячне світло освітило моє обличчя, а зібрані віруючі зустріли мене гучними вигуками.
……Чесно кажучи, я не очікувала, що їх буде аж стільки.
Можливо, причина, через яку вони намагалися повернути мене навіть силоміць, полягала в тому, що віруючі так сильно чекали на мене?
Але, гадаю, вони також врахували, що країна не стане належним чином відповідати ударом, і лише після цього перейшли до дій.
— …………
На землі, що розкинулася внизу, не було й сліду присутності Джина-сан та інших.
Рієра провела мене до центру балкона, а потім відступила на крок назад.
— Тиша.
Він навіть не кричав.
Проте щойно Ґішш відкрив рота, натовп завмер у тиші, а звук посоха почувся напрочуд гучно.
— Як бачите, наша [Свята] сама… повернулася до нас. Заради чого? Заради того, щоб, як і колись, врятувати людство.
Ґішш невимушено виголошував промову так, наче я повернулася за власною волею.
У цьому він справді відповідав рівню людини, яка багато років очолювала [Святу Церкву].
— [Свята]. Привітайте віруючих, сповнених віри, з вашим поверненням.
Ґішш поступився мені місцем головної дійової особи.
На мене вмить спрямувалася незліченна кількість поглядів віруючих.
— І серед них був лише один. Той, хто ніс у собі таке улюблене мною тепло.
«Якщо тобі зручно покладатися на такого, як я, то я хочу, щоб ти покладалася на мене. Коли тобі, Юрі, буде важко, коли ти будеш готова зламатися, я хочу бути поруч і підтримувати тебе».
Як я й думала, ти не брешеш.
……Це людина, яку я так сильно люблю.
«Якщо буде хтось, кого я не пробачу, я сам його поб'ю. Тому що я хочу допомогти не [Святій], а Юрі».
Я підняла голову — і закричала про те, що відчувала всім серцем. Так, щоб вони почули мене.
— Джин-сан! Заберіть мене звідси, будь ласка!!
У ту ж мить із неба з неймовірною швидкістю на балкон опустилися три тіні.
Вітер, породжений ударом, шалено завирував, а невдовзі їхні постаті стали видимими.
— …Вибач, що змусив чекати, Юрі. Ми прийшли по тебе.