Розділ 68 - Добре, що я роздягнувся!
Звільнившись від сліпучого світла, ми за допомогою магії переміщення Люсіки перемістилися до лісу трохи осторонь від місця призначення.
Оскільки [Свята Церква] знала, що Люсіка перебуває разом із нами, ми вирішили, що вони, напевно, посилили оборону навколо цього місця.
Не хотілося б раптом зіткнутися з ними й одразу вступити в бій.
— Переміщення завершено. Ви обоє не відчуваєте запаморочення?
— Я вже звикла. Піс-піс.
— Не хвилюйся. Ну що, ходімо.
Ми кивнули одне одному, одразу накинули спеціальні плащі Люсіки, у які була вплетена магія [«Приховування присутності»], і рушили вперед.
Ми бігли лісом із десяток хвилин. Попереду показався вихід із лісу, а коли ми вийшли, то побачили місце призначення.
— …Давно я тут не був.
Священне місто Святої Церкви — Луґаріс.
Колись це була земля, спустошена війною з демонами, але [Свята Церква] придбала її, відбудувала й перетворила на місце, яке називають святою землею.
Зробивши це місто своїм початком, [Свята Церква] поступово розширювала свій вплив і зрештою досягла свого нинішнього становища.
Зовнішня стіна, що оточує центральну частину міста, немов відгороджує її від зовнішнього світу.
Але найбільшою особливістю цього міста, мабуть, є ретельно збудований Великий собор, зовнішній вигляд якого видно навіть звідси, за межами зовнішньої стіни.
А на вершині величезної вежі, що височіє в глибині Великого собору, розташована колишня кімната Юрі.
Здається, причина в тому, що [Свята] є найближчою до Бога істотою в [Святій Церкві], тому вона повинна перебувати на місці вище за віруючих.
Так свого часу розповідала мені Юрі.
— …Так. Судячи з магії, яку я відчуваю, Юрі там.
Люсіка вказала саме на верхній поверх вежі.
Це було те саме місце, яке я пам'ятав.
— Що робитимемо? Можемо негайно здійснити раптову атаку.
— М-м. Я готова.
— …Ні, зачекай.
— Злякався?
— Ні. …Ти не думаєш, що кількість тих охоронців дивна для звичайного дня?
Я звернув увагу на кількість охоронців, розставлених уздовж зовнішньої стіни.
Їх було настільки багато, що це було помітно з першого погляду.
— Он як. Можливо, вони теж вживають заходів.
— …До того ж, уже досить пізно, але тут дуже шумно.
Люсіка нашорошила великі вуха, вловлюючи звуки.
Схоже, по той бік зовнішньої стіни щось відбувалося.
— Може, спершу з'ясуємо це? Не думаю, що серед охоронців є настільки вправні люди, які зможуть прорватися крізь це [«Приховування присутності»].
— Гаразд. Якщо зайдемо ззаду, то, наблизившись до вежі, можемо бути помічені. Тож навмисно підемо прямо.
— Буде клопітно, якщо вони вже оголосили, що Юрі повернулася. Поспішаймо.
Ми, які ховалися в кущах, без жодних вагань наблизилися прямо до входу й безперешкодно успішно проникли всередину.
— Що це…
— …Схоже, вони задумали зробити все досить масштабно.
Коли ми побачили, що відбувається всередині міста, стало зрозуміло, чому тут так шумно.
Люди, які проходили повз нас, один за одним про це говорили.
— Гей! Кажуть, завтра вранці буде оголошення щодо [Святої Церкви]!
— Завтра вранці? А нам байдуже, коли буде оголошення…
— Дурню, ти! Це означає, що його можна зробити лише тоді, коли сходить сонце, яке є проявом величі Бога…!
— То це, бува, не означає… що [Свята] повернулася!
— Без сумніву! Тож саме тому пані Лолуаїр та інші наказали готуватися до свята!
— То все це було заради святкування повернення нашої [Святої]…!
Куди б ми не йшли, всюди тільки й говорили про це.
Мешканці з усмішками готували вуличні ятки, переносили продукти й бочки з алкоголем до Великого собору.
Отже, їхній план полягав ось у чому.
Заздалегідь дати мешканцям зрозуміти, що незабаром має статися якась важлива подія, пов'язана зі [Святою Церквою].
Завдяки цьому вони зможуть створити враження, ніби Юрі сама захотіла повернутися.
Навряд чи хтось подумає, що вони вдалися до такого способу, як викрадення, і водночас можна змусити віруючих помилково вважати, що [Свята Церква] знала про це заздалегідь.
Якщо змусити їх одного разу так подумати, віруючі стануть на бік [Святої Церкви]. Таким чином, не буде ризику, що вони втратять віру.
…Тоді виходить, що нам потрібно донести до віруючих почуття Юрі.
Для цього потрібно привернути увагу.
Для того щоб діяти зараз, ще трохи зарано.
Якщо говорити про спосіб появи, який приверне увагу… А, точно. Є один.
Причому це спосіб, ефект якого ми дуже добре відчули на собі.
— …Джине, ти щось хороше придумав? У тебе дуже лихе обличчя.
— Ага. Мені шкода віруючих, які цього так чекають… але ми добре знаємо, якої шкоди завдає те, що з ними зроблять.
— Ого… Розкажеш, що ти придумав?
Ми звернули вбіч і, ставши обличчям одне до одного, я розповів їм про задуманий план.
Почувши його, обоє теж хитро й лиховісно всміхнулися.
Мабуть, щойно я мав саме такий вираз обличчя.
— Це добре. Так і зробімо.
— Вирішено. Юрі теж зрадіє.
Вони обоє як постраждалі знали, наскільки ефектним і наскільки клопітним був той спосіб появи.
Саме тому вони одразу погодилися.
— Ульвальт сказав, щоб ми не хвилювалися. Тож зробімо все так, як хочемо.
— Він сказав, що сам розбиратиметься з наслідками скільки завгодно.
— Раз ми самі це пробачили, то, напевно, і [Свята Церква] нам пробачить.
Тепер ми визначилися з тим, що маємо робити.
Якщо так, то сьогодні вже залишимо це місце.
Не хочу, щоб вони чогось підозріло запідозрили.
Я ще раз поглянув на вежу, де, ймовірно, перебувала Юрі.
…Зачекай на мене, Юрі.
Ми обов'язково прийдемо за тобою…!
◇ ◇ ◇ ◇ ◇
— …! Я відчуваю палаючий погляд Джина-сан звідкись! Як я й думала, Джин-сан хоче домогтися мене, де б я не була…! Добре, що я роздяглася!
— …Пані [Свята]. Я прийшов забрати тарілки… Ю, Ю, Юю-тян!? Н-ну й непристойний у тебе вигляд!?
— Будь ласка, поводьтеся тихо. Я зайнята фантазіями про наше майбутнє з Джином-сан.
— Т-так чи інакше, одягнися! Ну ж бо, швидше! Навіть якщо ти переді мною, так не можна!